Читайте также:
|
Більша частина території України (Правобережна та Лівобережна Україна) з середини ХIII ст. Знаходилась під владою монгольської держави Золота орда. В XIV ст., за литовських князів І едиміна й Ольгерда, ці території перейшли під владу Великого князівства Литовського. Але у 1362p.у битвах при Синіх Водах литовці разом з українцями розбили монголів і захопили Київ, а в 1399 р. після битви на р. Ворскла, Литва розширила свої володіння до Чорного моря. Українські князівства невдовзі були ліквідовані, а на їх місці створені литовські воєводства Об'єднавшись з Білорусією, захопивши Україну, Литва перетворилась на багатоетнічну державу, в якій більшість становили слов'яни. Занепад Київської Русі, монголо-татарська навала привели до ослаблення східнослов'янських земель. Цим і скористалась молода Литовська держава, яка у середині XIV ст. Приєднала Київщину, Переяславщину, Поділля і частину Волині до великого князівства литовського. Дії литовців не були експансією, завоюванням. О. Субтельний влучно називає цей процес "проникненням, включенням, приєднанням" (О. Субтельний. Україна: історія. К., 1991.- с.72). По суті, це була інкорпорація українських земель до складу Литовської держави. Вони перебували у складі сусіднього Литовського князівства майже двісті років. Цей історичний відрізок приніс українському народові повне національне і державне відродження. Такої думки дотримується батько української історичної науки Михайло Грушевський. Він має слушність. Бо Литва, поглинувши величезні території, заселені українцями - від Карпат до Чорного моря, - сама складала десяту частку підпорядкованих земель.
Через те дуже швидко еліта литовського суспільства, яка була в основному язичницькою, стала переймати релігію, звичаї, мову українців-русів. Оскільки на величезних просторах Литовського князівства потрібно було створювати органи державного управління, а від того зросла потреба у великій кількості урядовців-чиновників, литовський уряд був змушений залучати на адміністративні посади людей із освіченої української та білоруської верхівки. Панівна частина української суспільності охоче приєднувалась до литовської адміністрації.
Це сприяло тому, що в литовській державі швидко відбувається процес консолідації вищих феодальних верств. Причому литовці переймають часто не тільки русько-українську мову й давні закони, а й усі надбані державницькі традиції в попередній історії України-Русі. Політична структура країни: а) духовне життя б) культурне життя в) матеріальне виробництво українців стають визначальними в суспільстві.
Державною мовою в Литовській державі стає русько-українська мова з її розвиненою літературою-літописами, церковними житіями тощо. Головним зводом законів литовського князівства стає Литовський статут, написаний русько-українською мовою[3, c. 54-55].
Охарактеризуйте польсько-українські та українсько-єврейські стосунки на українських землях у складі Речі Посполитої. Чи можна вважати їх загострення причиною національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 pp.?
Зовсім інший характер мало втягування Галичини в орбіту польського впливу. Цей регіон став своєрідним полігоном, на якому випробовувались форми і методи тотального наступу Польщі на українські землі.
Якщо литовці досить помірковано ставились до розвитку подій у підкорених їм українських землях, на перших порах залишаючи місцевому населенню досить широкий простір для свободи дій, то поляки в основу свого курсу одразу доклали католизацію, полонізацію і колонізацію краю, Ідо програмувало на перспективу різке загострення релігійних, соціальних та етнічних відносин.
Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток України у другій половині XVI ст. Та посилення національного гніту формують національну свідомість українського народу та його національне пробудження. Визначальну роль у політичному і культурному житті відігравали братства - громадські спілки православного українського населення: міщан, духовенства, шляхти, козаків. Вони протистояли наступу католицтва й уніатства, національним утискам.
1648 р. в Україні розпочалася Національно-визвольна війна українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Вона мала певні загальні причини:
— релігійний гніт: переслідування польським католицьким урядом прав православного населення;
— національний гніт: обмеження прав українців;
— соціальний гніт з боку польської шляхти та уряду: зростання панщини, податків, свавілля магнатів та шляхти[2, c. 267-268].
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 22 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |