|
Читайте также: |
Тс-с-с! — приклав Женя палець до губів. — Чуєш? Вітасик перестав дихати, прислухаючись. — Ага! — ледь чутно прошепотів. — Ходить! Вони принишкли біля отих грат-дверей під землею, звідки починався хід у лабіринт підземних печер монастиря. На дверях висіли три міцні замки різного розміру — великий, більший і найбільший їх власноручно повісив професор Барабаш, який днями мав розпочати офіційне дослідження монастирського підземелля, для чого була створена чимала комісія з учених-археологів і представників місцевих рад. — Ходить! — впевнено повторив Вітасик. Чи справді вони чули ті кроки у глибині підземного коридору, чи розбурхана їхня фантазія виказувала бажане за дійсне — хтозна. — Невже не помилявся Жора Лук'яненко? Невже справді хтось там є? — прошепотів Женя. — А що? Якийсь ченець, якого залишили стерегти монастирські скарби. — І живе під землею сімдесят з гаком років? — А що? Славний кошовий отаман Петро Калнишевський понад чверть століття просидів на Соловках у ямі під землею, а прожив сто тринадцять років. Без суріки. — Його хоч годували. А цей як? — Може, там такий склад, що хто його зна… А може, десь за багато кілометрів від села є потаємний вихід, і він час від часу поповнює запаси. — Ти думаєш, що це звичайна людина? — Думаю, що ні. Думаю, він володіє якимось надзвичайним екстрасенсорним даром. Інакше як пояснити появу отого кухлика з диким медом?.. Це було нове диво. Вчора увечері баба Секлета, подоївши корову, понесла ставити молоко у льох і виявила на долівці дерев'яний кухлик із диким медом. Кухлик був старовинний, із різьбленим орнаментом якогось твердого темного дерева (може, навіть мореного дуба). А мед свіжий, запашний. Баба клялася, що в неї такого кухлика ніколи не було. — Дребедєнь! — сміявся наступного ранку Андрій. — Вигадує баба. Щоб вам було цікаво… Набридло їй у самоті жити. Рада, що ви тут крутитеся. Ви не знаєте тої баби… Її кухлик, я певен. Але хлопці Андрія не підтримали. Вони повірили бабі Секлеті. Легше всього сказати: «Дребедєнь», — і викинути з голови, не думати. Баба так щиро дивувалася, так здвигала плечима: — Ти диви! Знову Рукатий. То забирав, а тепер дає… Вона наче забула, що забирав Жора Лук'яненко, а не Рукатий. Та проникнення у льох із підземелля тепер виключалося: пролам був надійно замурований. Закидали землею хід і замуровували той-таки Андрій разом із татом. Ні! То не була містифікація баби Секлети. Хлопці були певні. — За день-два нагряне ота комісія, почнуться розкопки, дослідження… І він змушений буде зникнути, — з сумом сказав Женя. — Ага… Шкода… — погодився Вітасик. — Ти знаєш, я гадаю, що вони нічого не знайдуть. — Я тільки-но хотів це саме сказати. Мені теж так здається. — А все-таки добре було б знати рецепт тієї суріки. — Але як стати праведником? Це ж і на уроках не побалакай, не прогуляй, не підкажи, не побийся, двійку не схопи… — Важко, — зітхнув Женя. — Тс-с-с! — тепер уже Вітасик приклав палець до губів. Вони затамували подих, прислухаючись. Чулися чиїсь кроки. У підземеллі хтось ходив… notes
Примітки
1
Нівелір — геодезичний інструмент для визначення різниці висот двох будь-яких точок земної поверхні (прим. ред.).
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 71 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |