Читайте также:
|
Забезпечення воєнної безпеки України є одним з важливих напрямів діяльності держави. Головною метою в даній області є забезпечення можливості адекватного реагування на загрози, які можуть виникнути
в XXI ст., при раціональних витратах на національну оборону.
У рішенні проблеми забезпечення воєнної безпеки держави може бути декілька підходів.
Перший підхід базується на концепції примату міжнародного права у військовій політиці держав і військових союзів. Ця концепція виходить з того, що сила зброї як гарант безпеки повинна бути замінена безумовним виконанням міжнародних правових норм, широкою співпрацею і довірою, відповідністю певним стандартам (чи то європейським, чи то НАТО тощо). Частина цієї концепції, спрямована на запобігання війн невоєнними засобами. Саме така концепція підтримується сучасним керівництвом України.
Другий підхід до забезпечення воєнної безпеки базується головним чином на силі, що виражається в безперервному прагненні створити й володіти в умовах мирного часу військовим потенціалом, адекватним існуючим і прогнозованим загрозам для національних інтересів.
Будучи прихильницею першого підходу до забезпечення воєнної безпеки, Україна має враховувати реалії сучасного світу, коли методи силового тиску, воєнних загроз і прямого застосування воєнної сили належать до арсеналу засобів досягнення державами своїх політичних та економічних цілей. Ця обставина має враховуватися політичним керівництвом нашої держави, оскільки складає для України єдино прийнятний наразі інтегрований підхід до забезпечення воєнної безпеки.
Суть даного підходу полягає в приматі правових, дипломатичних і інших невоєнних засобів запобігання війні з одночасним володінням силових військових структур, що володіють потенціалом оборонної достатності. Під цим потенціалом слід розуміти такі військові сили, які за мінімальних витрат на їх зміст в мирний час, здатні забезпечити стримування можливого агресора від розв’язування війни, а у разі нападу – здійснити стратегічне розгортання і відбити агресію. Іншими словами, зміст сучасної концепції побудови Збройних сил України полягає у тому, щоб, з одного боку, надійно забезпечити захист спектру українських національних інтересів в цілому, а з іншого – бути мінімально обтяжливими для економіки країни.
Реалізація даної концепції ґрунтується на наступних принципах:
‒ дотримання основоположних принципів і норм міжнародного права, які органічно взаємозв’язані і доповнюють один одного;
‒ розгляд в якості партнерів усіх держав, чия політика не завдає шкоди національним інтересам і безпеці України, а також не створює умови для її завдання і не суперечить Статуту ООН;
‒ чітке дотримання чинних договорів в області обмеження, скорочення і ліквідації звичайних озброєнь, сприяння їх реалізації, забезпеченню режиму, що визначений ними;
‒ сприяння всесвітньому розширенню заходів довіри у військовій області, включаючи взаємний обмів інформацією військового характеру, узгодження воєнних доктрин, планів і заходів військового будівництва, воєнної діяльності.
Таким чином, головними цілями забезпечення воєнної безпеки України стає запобігання, локалізація і нейтралізація воєнних загроз.
Стратегічна мета забезпечення воєнної безпеки України – створити і підтримувати таке політичне, міжнародне і військово-стратегічне становище країни, яке б виключало можливість для будь-якої держави або союзу держав шляхом будь-яких видів дії послабити роль і значення України як суб’єкта міжнародних відносин, змінити вектор ЇЇ соціально-економічного розвитку, завдати або створити умови для завдання шкоди її національним інтересам.
Забезпечення воєнної безпеки базується на наступних принципах:
‒ побудова системи воєнної безпеки має відбуватись відповідно до існуючих загроз та небезпек як національній безпеці в цілому, так і воєнній зокрема;
‒ єдність, взаємозв’язок і збалансованість усіх видів безпеки, зміна їх пріоритетності залежно від ситуації, що змінюється;
‒ пріоритет політичних:, економічних, інформаційних засобів забезпечення воєнної безпеки;
‒ підпорядкованість діяльності елементів системи воєнної безпеки держави Конституції і законам України;
‒ висунення реальних (за часом, ресурсами, силами і засобами) завдань;
‒ вжиття силових заходів (у тому числі і з використанням воєнної сили) виключно на основі норм міжнародного права, в суворій відповідності до чинного національного законодавства адекватно необхідності забезпечення реалізації національних інтересів;
‒ здійснення управління силами і засобами забезпечення воєнної безпеки відповідно до чинного законодавства із чітким розподілом компетенції між органами державної влади України і органами місцевого самоврядування;
‒ забезпечення цивільного демократичного контролю над Збройними силами України.
Відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" основні шляхи забезпечення воєнної безпеки є:
‒ прискорення реформування Збройних сил України та інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності забезпечувати реалізацію національних інтересів у будь-якій сфері життєдіяльності;
‒ перехід до комплектування Збройних сил України на контрактній основі;
‒ здійснення державних програм модернізації наявних, розроблення та впровадження новітніх зразків бойової техніки та озброєнь;
‒ посилення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об’єктів;
‒ активізація робіт з утилізації зброї;
‒ впровадження системи демократичного цивільного контролю над Збройними силами України;
‒ забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;
‒ дотримання угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України; прискорення процесу делімітації та демаркації кордонів України;
‒ боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України в пунктах пропуску та виключній (морській) економічній зоні України;
‒ поглиблення транскордонного співробітництва з суміжними державами.
Окрім цього, з урахуванням аналізу існуючих і потенційних загроз та небезпек національній безпеці України доцільно окреслити й інші шляхи забезпечення воєнної безпеки:
‒ створення сприятливих зовнішньополітичних умов для оборони країни;
‒ визначення пріоритетних національних інтересів у області воєнної безпеки, комплексу політико-дипломатичних і інших невоєнних засобів і способів її забезпечення;
‒ здійснення розвідувальної і контррозвідувальної діяльності;
‒ організація військово-політичного і стратегічного керівництва обороною країни, збройними силами та іншими військами;
‒ формування безпекового законодавства у воєнній сфері;
‒ створення необхідної економічної і науково-технічної бази для надійної оборони;
‒ підготовка території країни до оборони;
‒ підтримка Збройних сил і інших силових структур, що залучаються до оборони, в стані високої боєздатності, бойової і мобілізаційної готовності до збройного захисту країни;
‒ розвиток воєнної науки і військового мистецтва;
‒ підготовка високопрофесійних кадрів у воєнній сфері;
‒ організація функціонування багаторівневої освіти для військовослужбовців;
‒ зміцнення і розвиток оборонно-промислового комплексу.
Рішення будь-яких питань в рамках проблем воєнної безпеки має здійснюватися одним органом (системою). Це дозволяє вирішувати всі виникаючі в рамках безпеки держави проблеми, починаючи від моменту їх виникнення до повного (в кращому разі) усунення причини, що її викликала.
З метою аналізу можливих загроз, вироблення заходів, способів і засобів їх усунення, а також реалізації безпосереднього усунення виникаючих загроз в державі існує система, що здійснює збройний захист його інтересів. На дану систему покладаються наступні функції:
‒ виявлення і прогнозування зовнішніх і внутрішніх загроз усій системі національних інтересів, а також життєво важливим об’єктам воєнної безпеки;
‒ здійснення комплексу оперативних, тактичних і стратегічних заходів з їх попередження і нейтралізації;
‒ створення і підтримка в готовності сил і засобів забезпечення воєнної безпеки;
‒ управління силами і засобами забезпечення воєнної безпеки в повсякденних умовах і при надзвичайних ситуаціях;
‒ здійснення заходів щодо відновлення нормального функціонування об’єктів воєнної безпеки;
‒ участь у миротворчих місіях відповідно до норм міжнародного права;
‒ участь у заходах щодо забезпечення воєнної безпеки за межами країни на користь останньої, відповідно до укладених міжнародних договорів.
Основними умовами формування системи воєнної безпеки є:
‒ необхідність безперервного прогнозування і аналізу воєнних небезпек (загроз) для існування особи, суспільства і держави;
‒ економічна можливість держави утримувати систему забезпечення воєнної безпеки;
‒ наявність у структурі держави збалансованих у своїй діяльності державних інститутів (законодавчих, виконавчих і судових);
‒ наявність координуючого органу функціонування всієї системи забезпечення воєнної безпеки (Ради Безпеки ООН).
Система забезпечення воєнної безпеки і умови її формування
Для реалізації життєво важливого завдання держави – захисту суверенітету і територіальної цілісності країни створюються сили, засоби й органи, здатні спільними зусиллями виконати це завдання, їх діяльність, об’єднана загальними цілями, завданнями і способами реалізації, базується на єдиній нормативній правовій базі і загальних принципах забезпечення національної безпеки, здійснюється в єдиному стратегічному стилі управління.
Сукупність цих сил, засобів і органів створює систему забезпечення воєнної безпеки України. Вона є найважливішим і єдиним державним механізмом, покликаним реалізовувати прийняті в країні концептуальні погляди і доктринальні установки у області забезпечення воєнної безпеки. Реалізація цього завдання здійснюється через координацію діяльності органів виконавчої і законодавчої влади, органів місцевого самоврядування і громадських об’єднань, окремих громадян відповідно до чинного законодавства.
Основна роль системи забезпечення воєнної безпеки в структурах державної влади і управління полягає в тому, що дана система повинна жорстко пов’язувати національні інтереси, цінності та цілі України з політичним курсом держави, різного роду загрозами воєнного характеру, а також формами і способами їх реалізації переважно політико-військовими і військовими методами.
Система забезпечення воєнної безпеки може мати зовнішній і внутрішній аспекти. З погляду зовнішнього аспекту це перш за все здатність Збройних сил України, інших військ, військових формувань і органів, воєнної інфраструктури та систем розвідувального, контррозвідувального, інформаційного та інших видів забезпечення стримати (запобігти) відкриту військову агресію проти України та її союзників.
З погляду внутрішнього аспекту це будівництво і розвиток такої воєнної організації держави, яка була б забезпечена реальними економічними можливостями країни. Система забезпечення воєнної безпеки охоплює практично всі області функціонування суспільства і держави, найважливішими з яких, на думку військових фахівців і науковців, є:
‒ власне військова область (питання вдосконалення воєнної організації держави, оборонного планування, оперативної і бойової підготовки військ і сил);
‒ військово-політична область (питання колективної регіональної, зокрема СНД, і глобальної безпеки; миротворчої діяльності);
‒ військово-економічна область (питання економічного і ресурсного забезпечення військового будівництва, підтримка життєдіяльності військ і сил на рівні, що забезпечує необхідний ступінь бойової готовності та боєздатності, питання формування військового бюджету й розподілу бюджетних коштів);
‒ військово-соціальна область (питання духовно-етичної підготовки населення до рішення оборонних задач, етико-психологічні проблеми військових колективів, соціальні проблеми військовослужбовців);
‒ військово-технічна область (питання розвитку фундаментальної науки на користь забезпечення оборони країни, пошукових і прикладних досліджень, базових військових технологій, питання створення, модернізації і утилізації зразків озброєння і воєнної техніки, підготовки спеціальних і науково-технічних кадрів);
‒ військово-технологічна область (питання розвитку базових військових технологій для вирішення оперативно-стратегія них, оперативних і оперативно-тактичних завдань – вдосконалення систем розвідки і управління військами і зброєю, розвідувально-ударних комплексів і т. д.);
‒ договірно-правова область (контроль над озброєнням і роззброєнням);
‒ область військово-технічної співпраці (питання експортного контролю, формування номенклатури експорту озброєння і воєнної техніки, система підготовки кадрів і інші види забезпечення);
‒ область нормативно-правового забезпечення військового будівництва (вдосконалення і розвиток нормативно-правової бази військового будівництва).
Система забезпечення воєнної безпеки забезпечує поєднання централізованого і децентралізованого управління силами і засобами відповідно до унітарного устрою України, чому відповідає чіткий розподіл повноважень між органами державної влади України, її суб’єктів і органами місцевого самоврядування. Особливе місце в забезпеченні воєнної безпеки посідає процес підготовки і ухвалення упереджуючих рішень по захисту національних інтересів.
Основу системи забезпечення воєнної безпеки складає воєнна організація держави. У її склад входять війська, сили і засоби силових міністерств і відомств України, інші міністерства і відомства, що реалізують заходи організаційного, політичного, правового, соціального, економічного, управлінського, військового і іншого характеру, спрямовані на забезпечення стабільного розвитку держави і суспільства, що гарантують можливість і здатність нейтралізувати загрози у військовій сфері. Виконання цих заходів дозволяє запобігти або припинити зовнішню військову агресію, забезпечити суверенітет, територіальну цілісність, політичну, економічну і інформаційну незалежність держави, подальше здійснення демократичних перетворень відповідно до цілей розвитку і національних інтересів України.
Проте проблема забезпечення воєнної безпеки держави – це не тільки і не стільки питання вдосконалення її воєнної складової. Сьогодні забезпечення воєнної безпеки країни необхідно оцінювати, перш за все, як похідну від рівця розвитку економічної, інформаційної, власне воєнної і технологічної бази держави, системи політичних відносин у суспільстві та ступені його демократичного розвитку, системи міжнародних відносин і структури світопорядку, що склалася, інтеграційних об’єднань різних держав і т.д.
Головним структурним елементом системи забезпечення воєнної безпеки е її управлінський компонент: найвищі органи державного й військового управління – Президент України, його Секретаріат, Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України і підлеглі йому органи виконавчої влади.
Наступний найважливіший елемент системи забезпечення воєнної безпеки – силовий компонент, що включає в свій склад Збройні сили України, інші війська, військові формування і органи з відповідними системами управління і всебічного забезпечення.
Роль зовнішньополітичних структур в забезпеченні
воєнної безпеки полягає в:
‒ пошуках шляхів ослаблення існуючих або виникаючих міждержавних суперечностей, загострення яких приводить до погіршення військово-політичної обстановки і зростання ступеня воєнної небезпеки;
‒ налагодженні і зміцненні дружніх зв’язків з державами, які могли б виступити в ролі союзників при агресії, яка може загрожувати Україні;
‒ локалізації виникаючих конфліктних ситуацій політичними методами.
Роль внутрішньополітичних структур
у забезпеченні воєнної безпеки полягає в:
‒ ефективному проведенні в життя всіх законодавчих актів і рішень уряду з питань оборони країни, військово-патріотичної підготовки населення, забезпеченні успішного проведення заходів у області підготовки економіки і території країни у військовому відношенні;
‒ здійсненні на практиці соціальної і національної політики, яка сприятиме зміцненню і стабілізації миру.
У забезпеченні воєнної безпеки особливо великою є роль економічних структур. Економіка – головна база потужності держави. Від ЇЇ стану прямо залежить військовий потенціал, що відображає можливості держави містити й удосконалювати збройні сили, підвищувати їх боєздатність, поповнювати навченими кадрами, забезпечувати сучасною зброєю, військовою технікою і всіма видами постачання.
Значну роль в забезпеченні воєнної безпеки країни, особливо внутрішньої, відіграють правові структури, які мають розробляти проекти ефективних законодавчих актів і добиватися неухильного виконання прийнятих законів.
Україна проголосила курс на побудову правової та демократичної держави. І будь-який законодавчий акт, що стосується воєнної безпеки, набуває в цих умовах особливого значення.
Оптимальність же структури системи забезпечення воєнної безпеки досягається за рахунок правильної організації взаємодії її складових частин – елементів системи.
Складові системи воєнної безпеки і їх повноваження
Система воєнної безпеки є складовою частиною системи національної безпеки. До основних елементів даної системи належать: Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, Міністерство оборони, Генеральний Штаб ЗС України, інші військові формування, утворені відповідно до закону, правоохоронні органи, інші центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації" окремі громадяни.
Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України, здійснює законодавче регулювання питань сфери оборони.
Президент України здійснює повноваження у сфері оборони відповідно до Конституції України. Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних сил України у межах повноважень, визначених Конституцією України, видає укази, розпорядження, директиви і накази з питань оборони.
Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері оборони в межах повноважень, визначених Конституцією України та Заковом України "Про Раду національної безпеки і оборони України".
Для забезпечення стратегічного керівництва Збройними силами України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами в особливий період може створюватися Ставка Верховного Головнокомандувача як вищий колегіальний орган воєнного керівництва обороною держави у цей період.
Пропозиції про утворення Ставки Верховного Головнокомандувача, її персонального складу та граничної чисельності подаються Радою національної безпеки і оборони України на розгляд Президенту України і вводяться в дію Указом Президента України. Положення про Ставку Верховного Головнокомандувача затверджує Президент України.
Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері оборони:
‒ забезпечує в межах своєї компетенції державний суверенітет України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України у сфері оборони держави;
‒ визначає потреби в оборонних витратах, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України щодо фінансування заходів у сфері оборони у визначених обсягах;
‒ організовує розроблення і виконання державних програм розвитку Збройних сил України, інших військових формувань та розвитку озброєння і військової техніки, інших програм (планів) з питань оборони;
‒ здійснює передбачені законодавством заходи щодо формування, розміщення, фінансування та виконання державного оборонного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для потреб Збройних сил України, інших військових формувань;
‒ встановлює порядок надання Збройним силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних, енергетичних ресурсів, фондів, майна і послуг, використання повітряного і водного простору, морських і річкових портів, аеропортів та аеродромів (посадочних майданчиків), засобів зв’язку і радіочастотного ресурсу, комунікацій, інших об’єктів інфраструктури держави, навігаційної, топогеодезичної, метеорологічної, гідрографічної та іншої інформації, ведення геодезичних і картографічних робіт, необхідних для належного виконання покладених на ці органи функцій та завдань, як на платній, так і безоплатній основі, у грошовій та інших формах розрахунків;
‒ здійснює загальнодержавні заходи щодо забезпечення живучості об’єктів національної економіки та державного управління у воєнний час;
‒ забезпечує комплектування особовим складом Збройних сил України та інших військових формувань, здійснює заходи, пов’язані з підготовкою та проведенням призову громадян України на строкову військову службу;
‒ здійснює згідно із законодавством України заходи з мобілізаційної підготовки та мобілізації, створення державного матеріального резерву, резервного фонду грошових коштів, інших резервів для забезпечення потреб оборони держави;
‒ організовує підготовку населення і території держави до оборони;
‒ вирішує питання щодо врегулювання діяльності місцевих органів військового управління (військових комісаріатів), допризовної та призовної підготовки, підготовки призовників з військово-технічних спеціальностей, ведення військового обліку військовозобов’язаних і призовників, виконання військово-транспортного обов’язку;
‒ встановлює відповідно до закону порядок і терміни повного відшкодування вартості об’єктів права приватної власності, що згідно із законом відчужувалися у зв’язку із здійсненням заходів правового режиму воєнного стану;
‒ утворює, реорганізовує, ліквідовує науково-дослідні установи Збройних сил України, інших військових формувань і військові навчальні заклади та військові кафедри (відділення, факультети) інших державних вищих навчальних закладів;
‒ забезпечує реалізацію права на соціально-економічний захист військовослужбовців та осіб, звільнених у запас або у відставку, членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або потрапили в полон у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних миротворчих операціях;
‒ здійснює у визначених законом випадках регулювання господарської діяльності у Збройних силах України та інших військових формуваннях;
‒ встановлює відповідно до закону порядок реалізації та утилізації озброєння, військової техніки, іншого майна Збройних сил України та інших військових формувань і правоохоронних органів, а також утилізації металобрухту, який утворився в них;
‒ забезпечує здійснення передбачених законодавством заходів щодо цивільної оборони України, надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів Збройних сил України до інших держав, допуску та умов перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України та участі України в міжнародних миротворчих операціях;
‒ контролює виконання законів у сфері оборони, здійснює відповідно до законів інші заходи щодо забезпечення обороноздатності України, координує і контролює їх виконання та несе, в межах своїх повноважень, відповідальність за забезпечення оборони України.
Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.
Основні функції Міністерства оборони України:
‒ бере участь у формуванні та реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, підготовці проектів Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Воєнної доктрини України, законодавчих та інших нормативних актів у сфері оборони, забезпечує їх виконання у Збройних силах України, у встановленому порядку координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони;
‒ провадить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність в інтересах національно] безпеки та оборони держави, бере участь в аналізі воєнно-політичної обстановки та визначенні рівня воєнної загрози національній безпеці України;
‒ забезпечує належний рівень боєздатності, укомплектованості, бойової та мобілізаційної готовності і підготовки ЗСУ;
‒ бере участь у формуванні оборонного бюджету, звітує перед Кабінетом Міністрів України про використання виділених коштів;
‒ проводить державну військову кадрову політику, забезпечує розвиток військової освіти і науки, зміцнення дисципліни, правопорядку та виховання особового складу;
‒ бере участь у забезпеченні функціонування національної економіки та державного управління в особливий період, у плануванні мобілізаційної підготовки її галузей та контролі за підготовкою підприємств, установ та організацій усіх форм власності до виконання мобілізаційних завдань та за їх виконанням;
‒ виступає відповідно до визначених Генеральним штабом Збройних сил України потреб, вимог та пріоритетів замовником із державного оборонного замовлення на розроблення, виробництво, постачання, ремонт, знищення та утилізацію озброєння, військової техніки, військового майна і металобрухту, виконання робіт і надання послуг, а також на поставку матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву Збройних сил України;
‒ здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління;
‒ організовує накопичення озброєння, військової техніки, інших матеріальних ресурсів у непорушному запасі та мобілізаційному резерві, а також створення резерву військовонавчених людських ресурсів;
‒ забезпечує комплектування Збройних сил України та інших військових формувань особовим складом, здійснює разом з міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування заходи щодо підготовки громадян до військової служби, їх призову на військову службу або прийняття на військову службу за контрактом, при мобілізації, звільнення в запас військовослужбовців, які вислужили встановлені строки служби та у разі демобілізації, а також забезпечує їх відповідні права і свободи;
‒ здійснює заходи, спрямовані на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних сил України, особам, звільненим у запас або відставку, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або потрапили в полон у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних миротворчих операціях;
‒ забезпечує реалізацію заходів демократичного цивільного контролю за Збройними силами України;
‒ здійснює в межах своєї компетенції міжнародне співробітництво за воєнно-політичним, військово-технічним та іншими напрямами, а також з питань цивільно-військових відносин з відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями;
‒ забезпечує виконання рішень про участь підрозділів Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях та надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів Збройних сил України до інших держав, допуск та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;
‒ забезпечує взаємовідносини Збройних сил України з державними органами, громадськими організаціями та громадянами, реалізує інші повноваження, що випливають з цього та інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України у сфері оборони.
Положення про Міністерство оборони України затверджує Президент України за поданням Кабінету Міністрів України.
Порядок організації розвідувальної діяльності в інтересах оборони держави визначається законом.
Генеральний штаб Збройних сил України є головним військовим органом з планування оборони держави, управління застосуванням Збройних сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами у межах, визначених цим Законом, іншими законами України і нормативно-правовими актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.
Генеральний штаб Збройних сил України в особливий період є робочим органом Ставки Верховного Головнокомандувача;
Основні функції Генерального штабу Збройних сил України:
‒ прогнозує тенденції розвитку форм і способів воєнних дій та засобів збройної боротьби, бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері оборони, стратегії воєнної безпеки, обґрунтовує напрями розвитку Збройних сил України;
‒ здійснює стратегічне планування застосування Збройних сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів для оборони держави;
‒ визначає потреби в особовому складі, озброєнні, військовій техніці, матеріально-технічних, енергетичних, фінансових, інформаційних ресурсах, продовольстві, земельних і водних ділянках, комунікаціях, фондах та майні, необхідних для належного виконання завдань Збройними силами України та іншими військовими формуваннями, контролює повноту і якість їх отримання;
‒ здійснює керівництво у сфері оборони та забезпечення громадського порядку в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан у межах, визначених відповідним законом;
‒ бере участь у створенні та контролює стан системи управління державою в особливий період;
‒ доводить до Збройних сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів, а в особливий період – і до міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, рад оборони Автономної Республіки Крим та областей директиви і накази Верховного Головнокомандувача Збройних сил України з питань оборони, організовує їх виконання і здійснює контроль за їх реалізацією;
‒ бере участь в організації та контролює підготовку системи зв’язку, комунікацій і в цілому території держави до оборони;
‒ бере участь у розробці мобілізаційного плану держави, контролює стан мобілізаційної підготовки державних органів, органів місцевого самоврядування, галузей економіки, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та виконання ними мобілізаційних завдань в особливий період;
‒ організовує стратегічне розгортання Збройних сил України та інших військових формувань, взаємодію з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, радами оборони Автономної Республіки Крим та областей під час виконання завдань оборони держави;
‒ бере участь в організації використання та контролю за повітряним, водним і інформаційним простором держави та здійснює його в особливий період;
‒ здійснює контроль за станом бойової та мобілізаційної готовності і боєздатності органів управління, з’єднань, частин, установ і організацій військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів, призначених для підпорядкування органам військового управління в особливий період та для виконання завдань територіальної оборони;
‒ організовує комплектування Збройних сил України та інших військових формувань військовослужбовцями, призов громадян на строкову військову службу, навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, накопичення військовонавчених людських ресурсів;
‒ проводить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність в інтересах підтримання у готовності і бойового застосування Збройних сил України, для чого має у своєму складі відповідний структурний підрозділ;
‒ організовує підготовку Збройних сил України до виконання покладених на них завдань, здійснює координацію і контроль підготовки інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів до виконання завдань з оборони України;
‒ організовує використання національної системи зв’язку в інтересах оборони, здійснює відповідно до закону управління та регулювання в сфері використання радіочастотного ресурсу, виділеного для цілей оборони;
‒ організовує застосування засобів державного розпізнавання у державних органах, Збройних силах України, інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, використання цих засобів на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;
‒ планує та здійснює контроль за військовими перевезеннями всіх видів у державі в особливий період, а також перевезеннями, здійснюваними для Збройних сил України у мирний час;
‒ здійснює в межах своєї компетенції міжнародне військове співробітництво із збройними силами інших держав, бере участь у міжнародному співробітництві за воєнно-політичним, військово-технічним та іншими напрямами, забезпечує підготовку і участь миротворчого контингенту та миротворчого персоналу Збройних сил України у міжнародних миротворчих операціях;
‒ забезпечує згідно з міжнародними договорами у галузі роззброєння та контролю над озброєннями інспекційну діяльність на території України та поза її межами, збирає, опрацьовує інформацію та повідомлення відповідно до цих міжнародних договорів незалежно від підлеглості об’єктів інспектування;
‒ реалізує інші повноваження, що випливають з цього та інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України.
Генеральний штаб Збройних сил України організовує свою діяльність відповідно до Положення, яке затверджує Президент України.
Участь в обороні держави разом із Збройними силами України беруть у межах своїх повноважень також Державна Прикордонна служба України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, а також відповідні правоохоронні органи.
Діяльність і управління іншими військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні держави, здійснюються згідно із законодавством.
Інші військові формування, утворені відповідно до законів України, та відповідні правоохоронні органи:
‒ узгоджують з Генеральним штабом Збройних сил України їх програми розвитку в частиш, що стосується оборони держави, а також плани підготовки їх органів управління, з’єднань і частин, призначених для підпорядкування органам військового управління в особливий період та виконання завдань територіальної оборони;
‒ здійснюють під керівництвом Генерального штабу Збройних сил України планування застосування органів управління, з’єднань і частин, призначених для підпорядкування органам військового управління Збройних сил України в особливий період та виконання завдань територіальної оборони, надають Генеральному штабу Збройних сил України необхідну для цієї роботи інформацію;
‒ здійснюють разом із Збройними силами України підготовку та забезпечують готовність до спільних дій з метою оборони, беруть участь у створенні єдиної системи управління та всебічного забезпечення на особливий період; узгоджують з Генеральним штабом оперативно-стратегічні вимоги до озброєння та військової техніки, військово-технічного майна, його якісні та кількісні показники, спільно з Міністерством оборони України розробляють державну програму розвитку озброєння і військової техніки та формують державне оборонне замовлення;
‒ узгоджують з Міністерством оборони України програми підготовки військових кадрів, вживають заходів щодо оптимізації системи військової освіти;
‒ беруть участь у підготовці громадян України до військової служби, в тому числі допризовній підготовці молоді, підготовці призовників з військово-технічних спеціальностей, забезпеченні призову на строкову військову службу, навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори і під час мобілізації, а також у військово-патріотичному вихованні громадян України;
‒ забезпечують здійснення відповідних заходів щодо підготовки території України до оборони;
‒ беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, сприяють забезпеченню правового режиму воєнного стану;
‒ сприяють Збройним силам України у виконанні ними завдань, здійснюють їх пріоритетне забезпечення та інші повноваження у сфері оборони України згідно із законодавством.
В особливий період відповідним органам військового управління Збройних сил України підпорядковуються визначені в установленому порядку Генеральним штабом Збройних сил України органи управління, з’єднання, частини та установи інших військових формувань.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади у взаємодії з Міністерством оборони України у межах своїх повноважень:
‒ організовують і забезпечують виконання законодавства у сфері оборони, сприяють Збройним силам України у виконанні ними завдань, здійснюють їх належне забезпечення за напрямами діяльності;
‒ узгоджують з Генеральним штабом Збройних сил України та забезпечують проведення заходів щодо розвитку системи зв’язку, шляхів, транспорту, інших об’єктів інфраструктури і території держави та підготовки своїх галузей до оборони, забезпечують їх територіальну оборону в межах своїх повноважень;
‒ забезпечують за замовленням Міністерства оборони України, інших центральних органів виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами, підготовку офіцерів запасу у вищих навчальних закладах, які належать до сфери їх управління;
‒ планують, організовують і контролюють виконання заходів з мобілізаційної підготовки відповідних органів управління, установ, організацій і підприємств усіх форм власності відповідних галузей національної економіки, створюють і утримують визначені Кабінетом Міністрів України резерви матеріальних і фінансових ресурсів;
‒ організовують роботу, пов’язану з військово-патріотичним вихованням громадян України, надають допомогу громадським організаціям, діяльність яких спрямована на зміцнення обороноздатності держави та військово-патріотичне виховання громадян України;
‒ беруть участь у формуванні та реалізації державних програм розвитку Збройних сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів, розвитку озброєння і військової техніки, інших програм (планів) з питань оборони;
‒ узгоджують з Генеральним штабом Збройних сил України питання використання повітряного, водного та інформаційного простору держави;
‒ організовують розроблення та виконання проірам із створення нових і модернізації наявних зразків озброєння та військової техніки, військового майна, створення виробничих потужностей для їх випуску, набуття досвіду у сфері науки, техніки і технологій та впровадження його у виробництво оборонної продукції;
‒ забезпечують виконання державного оборонного замовлення;
‒ забезпечують виконання законодавства про соціально-економічний захист громадян України у зв’язку з проходженням військової служби;
‒ здійснюють згідно із законодавством інші повноваження у сфері оборони України.
Функції органів, які проводять розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність в інтересах національної безпеки, визначаються Положенням про ці органи, яке затверджується Президентом України.
Діяльність органів місцевого самоврядування у сфері оборони:
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі оборонної роботи забезпечують:
‒ підготовку громадян до військової служби, а також загальне військове навчання у воєнний час;
‒ приписку громадян до призовних дільниць, військовий облік військовозобов’язаних і призовників;
‒ призов громадян на строкову військову службу;
‒ направлення громадян на навчальні (або перевірочні) і спеціальні збори;
‒ організацію та участь у здійсненні на відповідній території заходів, пов’язаних з мобілізаційною підготовкою, територіальною та цивільною обороною;
‒ бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час;
‒ проведення мобілізації людських, транспортних та інших ресурсів в особливий період;
‒ здійснення контролю за використанням і охороною наданих у встановленому порядку для потреб оборони земельних, водних та інших природних ресурсів згідно із законодавством;
‒ вирішення згідно із законодавством питань, пов’язаних з наданням частинам, установам, навчальним закладам Збройних сил України та іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам службових приміщень і житлової площі, інших об’єктів, здійсненням контролю за їх використанням, наданням комунально-побутових та інших послуг;
‒ організацію виробництва і поставки військам підприємствами та організаціями, що належать до комунальної власності, замовленої продукції, енергетичних та інших ресурсів;
‒ сприяння у підтриманні відповідного режиму в прикордонній смузі та у контрольованих прикордонних районах;
‒ проведення заходів щодо військово-патріотичного виховання громадян України;
‒ здійснення інших повноважень у галузі оборонної роботи, передбачених законами.
Завдання підприємств, установ та організацій і обов’язки їх посадових осіб у сфері оборони Підприємства, установи та організації усіх форм власності:
‒ виконують державні оборонні замовлення, в тому числі проводять наукові дослідження та виконують розробки у сфері оборони, створюють і підтримують у готовності мобілізаційні потужності, зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву;
‒ здійснюють на договірних засадах виробництво і поставки Збройним силам України, іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам продукції, виконують інші роботи, надають комунально-побутові та інші послуги, що не входять у державне оборонне замовлення;
‒ здійснюють згідно із законодавством заходи щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації;
‒ забезпечують та беруть участь у здійсненні заходів цивільної оборони.
Посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності:
‒ виконують передбачені законодавством обов’язки у сфері оборони;
‒ сприяють забезпеченню ведення персонального військового обліку військовозобов’язаних і призовників, їх підготовці до військової служби, призову на строкову військову службу, навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори і під час мобілізації, створенню працівникам належних умов для виконання ними військового обов’язку згідно із законодавством, забезпечують здійснення заходів з їх військово-патріотичного виховання;
‒ несуть відповідальність за підготовку підприємств, установ та організацій до виконання мобілізаційних завдань, збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву;
‒ забезпечують виробництво оборонної продукції та постачання її за призначенням у встановлені строки та за визначеною номенклатурою, а також виконання робіт, надання послуг.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров’я і віком, а жіночої статі – також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов’язок згідно із законодавством.
Громадяни проходять військову службу та виконують військовий обов’язок у запасі відповідно до законодавства.
Громадяни, які проходять державну військову службу у Збройних силах України, при виконанні обов’язків служби носять військову форму одягу, їм довічно встановлюються законом військові звання. Порядок позбавлення військового звання визначається законом.
В умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об’єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їх вартості у порядку та терміни, встановлені Кабінетом Міністрів України.
Громадяни України в установленому законом порядку можуть створювати громадські організації для сприяння зміцненню оборони держави.
Висновки до першого питання.
Під системою забезпечення воєнної безпеки, розуміється механізм, що перетворює прийняту державою стратегію у області воєнної безпеки на скоординовану діяльність конкретних відомств, організацій, громадських об'єднань і громадян на основі чинного законодавства по захисту суверенітету держави. Основу системи забезпечення воєнної безпеки складає воєнна організація держави.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 90 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |