Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Сутність та основні складові воєнної безпеки, шляхи її забезпечення

ЛЕКЦІЯ

Тема № 5.1 Воєнна безпека суспільства і держави: сутність та шляхи забезпечення

ЗМІСТ

Вступ.

1. Сутність та основні складові воєнної безпеки, шляхи її забезпечення.

2. Сутність і зміст політики воєнної безпеки України.

Висновки.

Література.

1. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 року.

2. Політологія:Навчальний посібник для курсантів ВВНЗ МОУ.Міністерство Оборони України, the British Council, Lancaster University-Київ - 2001.

3. Данільян О. Г, Дзьобань О. П., Панов М. І. Національна безпека України: Сутність, структура та напрямки реалізації: Навчальний посібник. – Харків: Фоліо, 2002.

4. Геополітика України (Військовий аспект): Навчальний посібник / Шлемкевич Л. П., Ткачук П. П., Гетьманчук М. П, та ін. – Львів: Військовий інститут, 2004.

5. Кремень «Політологія» Предмет «Політологія»

http://readbookz.com/books/186.html

ВСТУП

Сучасні події в світі, що відбуваються в геополітичній, соціально-економічній, духовно-етичній сферах зробили проблему забезпечення національної безпеки України особливо гострою. Розвал Радянського Союзу, односторонній розпуск Організації Варшавського договору, закінчення "холодної війни", вихід США з договору по ПРО, об’єднання держав у боротьбі з міжнародним тероризмом не наблизили світ до стабільності. Світ не став безпечнішим і потенціал воєнної сили, як би не намагалися провідники гуманізму до зведення його нанівець, як і раніше розглядається як найбільш дієвий чинник світової політики. Прикладом цьому слугують спеціальні операції США та їх союзників проти Югославії, Афганістану, Іраку.

Потенційна військова небезпека і реальні військові загрози для України мають надзвичайно різноманітні форми. Спроби нашої політичної еліта поставити на перший план "загальнолюдські цінності", "європейський вибір", представити країну в оточенні "союзників" і "друзів" успіхом не увінчалися, і призвели до послаблення позицій України в Європі і скороченню сфер її впливу. Останні роки ознаменувалися зміною поглядів політичного керівництва країни. Безумовно, на це вплинули ракетно-бомбові удари по Югославії, заява адміністрації Д. Буша про односторонній вихід США з договору по ПРО, неясність ситуації з майбутнім баз, що розгортаються в Центральній Азії. Прийшло розуміння того, що будь-який прояв слабкості України може послужити для її суперників небезпечним провокуючим чинником. Україна має бути готовою до всього і не спокушати інші держави своєю економічною і військовою неміччю.

Локальні війни і воєнні конфлікти, що виникають в різних районах Земної кулі, не обійшли стороною і нові незалежні держави колишні республіки СРСР. Головним завданням політичної еліти держави не допустити цього на теренах України.

Включення до складу блоку НАТО Польщі, Чехії, Угорщини, прагнення інших держав Східної Європи увійти до Північноатлантичного союзу, дозволили Україні наблизитися до власного вступу до цієї організації. Вступ до неї вважається необхідним, оскільки з одного боку альянс вийшов до західних меж нашої держави, зберігши великі угрупування збройних сил на своїй і території, що знов включається в блок, а з іншого – імперські зазіхання Росії, радикальні представники політичної еліти якої прагнуть (не інтегрувати певні території України.

Відтак розширення НАТО має відбуватися не лише в просторі, а у змісті їх діяльності. Створений прецедент застосування воєнної сили проти суверенної держави без резолюції Радо Безпеки ООН. Більш того, готуючись до продовження боротьби з країнами "осі зла", США почали бойові дії проти Іраку навіть без союзників. Аналогічна заява робилася і з приводу можливої спецоперації в Панкнській ущелині в Грузії, де Російські літаки неодноразово перетинали державний кордон Грузії – нашого союзника по ГУАМ.

Воєнна небезпека для України існує як на сході та заході, рівно як і на південних межах країни. Особливість ситуації, що склалася, у сфері забезпечення воєнної безпеки, невизначеність її розвитку, більш того, проголошене скорочення армії примушують учених, політиків, військових знов звертатися до проблеми захисту національних інтересів засобами озброєного насильства. Ця проблема є однією з найпріоритетніших і в діяльності інститутів влади.

Забезпечення воєнної безпеки України є найважливішим напрямом діяльності держави. Головні цілі забезпечення воєнної безпеки – запобігання, локалізація і нейтралізація воєнних загроз України. Україна розглядає забезпечення своєї воєнної безпеки в контексті євроінтеграції, будівництва демократичної правової держави, здійснення соціально-економічних реформ, взаємовигідної співпраці і добросусідства в міжнародних відносинах, послідовного формування загальної і всеосяжної системи міжнародної безпеки, збереження і зміцнення загального миру. Україна має відновити статус ядерної держави для стримування (запобігання) агресії проти неї і (або) її союзників, надавати пріоритетне значення зміцненню системи колективної безпеки в рамках Євросоюзу на основі розвитку і зміцнення відповідних договорів.

Сутність та основні складові воєнної безпеки, шляхи її забезпечення

У Законі України «Про основи національної безпеки» (від 19 червня 2003 року № 964-IV) це поняття визначено як “захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам”.

Воєнна безпека – це стан захищеності прав та свобод громадян, базових інтересів та цінностей суспільства і суверенної держави від можливих зазіхань із застосуванням воєнної сили. Особливістю воєнної безпеки є те, що вона є частиною державної безпеки і в той же час функціонує як самостійне явище. Воєнні аспекти мають всі інші види безпеки – соціальна, економічна, екологічна, інформаційна тощо.

Поняття воєнної безпеки тісно пов’язане з воєнною небезпекою – системою політичних, економічних, воєнних та інших факторів у відносинах між державами, яка за певних обставин і умов здатна привести ці держави до воєнного конфлікту того чи іншого масштабу. Воєнна небезпека для України, як і для інших держав, полягає у можливості стати об’єктом воєнної агресії з боку іншої держави або союзу держав, а також внаслідок цієї агресії.

Воєнна загроза – стан, що характеризується існуванням потенційної можливості застосування воєнної сили проти держави для досягнення політичних і інших цілей яким-небудь суб’єктом військово-політичних відносин. Відмінність воєнної небезпеки полягає в тому, що вона указує не на потенційну можливість, а на намір, що реально позначився, одній із сторін застосувати військову силу. Військова небезпека є вищим ступенем напруженості, яка характеризується відкритим протистоянням сторін, їх намірами вирішити існуючі протиріччя військово-силовими методами.

Воєнна загроза не обов’язково пов’язана з початком військових приготувань протилежної сторони. її джерела, як правило, приховані від поверхневого погляду людей. Ними можуть бути найрізноманітніші явища і процеси суспільного життя:

‒ перетин політичних інтересів людей, соціальних груп, класів, держав або коаліцій країн (спроба протиставлення української нації по осі Ющенко – Янукович, тобто політичні інтереси півночі, заходу та центру – інтересам сходу та півдня);

‒ суперечності на економічному, соціальному, етнічному або релігійному ґрунті (спроба розшарування українського суспільства на багатих і бідних, соціально захищених і незахищених, етнічних українців і представників етнічних меншин, православних і католиків);

‒ вироблення і накопичення ядерних або звичайних озброєнь (так, на території Росії, окрім звичайних, міститься ядерне озброєння, яке потребує відповідних заходів як щодо його охорони, так і відповідної утилізації);

‒ наявність і розгортання масових армій (із заходу та півдня – розгортання армії НАТО, зі сходу – армії Росії);

‒ загроза екологічних катастроф у результаті необережного звернення або навмисного використання бойових засобів (прикладом, останнім часом почастішали випадки настання надзвичайних ситуацій внаслідок вибухів або недбалого зберігання на території України) тощо.

Оскільки військова небезпека припускає можливість застосування воєнної сили для вирішення виникаючих суперечностей і цим вона відрізняється від інших видів небезпеки державі, головною її ознакою є наявність зв’язку даного явища з військово-силовими методами вирішення виникаючих протиріч.

Характерними ознаками воєнної загрози для країни можна вважати:

‒ наявність гострих суперечностей, розв’язання яких є можливим лише із застосуванням воєнної сили;

‒ наявність у однієї із сторін достатньої кількості військових сил і засобів для розв’язання суперечності на свою користь або здатність держави створити такі сили в перспективі;

‒ наявність у лідерів або урядів політичної волі або рішучості

‒ піти на застосування сили, здатності використовувати збройні сили для вирішення можливого конфлікту;

‒ наявність надійних союзників серед держав, їх коаліцій або інших суб’єктів військово-політичних відносин;

‒ сприятливі геополітичні умови і реальна (або прогнозована) військово-політична обстановка для здійснення військових акцій тощо.

Джерела воєнної небезпеки беруть початок, як правило, у області військово-політичних відносин. їх ознаки виявляються в конкретних військово-дипломатичних і військово-економічних акціях сторін, н діях військ (сил), активізації інформаційно-психологічного протиборства і диверсійно-розвідувальної діяльності держав.

Ознаками воєнної небезпеки є:

‒ різке загострення суперечностей і вступ їх у завершальну стадію підготовки до використання сили (вичерпані останні політичні та дипломатичні засоби для вирішення конфлікту);

‒ створення стороною, що протистоїть, необхідних угрупувань збройних сил і інших військових формувань і засобів, здатних до виконання поставлених завдань;

‒ рішучість політичного керівництва сторони, що простоїть, використовувати військову силу;

‒ організація широкої підтримки народом обраного керівництвом курсу на силове вирішення конфлікту;

‒ різка активізація психологічної, інформаційної та інших видів психологічної боротьби;

‒ дипломатичні демарші, посилювання військово-економічної блокади;

‒ проведення мобілізації (повної або часткової) в країні;

‒ наявність сприятливої військово-політичної обстановки для розв’язування воєнного конфлікту;

‒ посилення активності збройних сил поблизу кордонів іншої держави тощо.