Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Санація підприємства.

Термін «санація» походить від латинського «sanare» і пере­кладається як оздоровлення чи лікування. У Фінансовому слов­нику санацію трактують як оздоровлення фінансового стану підприємства через здійснення системи заходів для попередження його банкрутства чи підвищення конкурентоспроможності. Зви­чайно здійснюють санацію через структурну перебудову вироб­ництва, зокрема через зміну номенклатури продукції, подрібнен­ня підприємства, зміну ринків збуту, злиття підприємства, що є на грані банкрутства, з більш потужними, випуск нових акцій та облігацій для мобілізації капіталу, інші заходи.

Ряд іноземних економістів, спеціалістів з питань виведення підприємств з фінансової кризи дотримуються думки, що санація як економічна категорія виражає комплекс послідовних, взаємо­пов'язаних заходів фінансово-економічного, організаційно-пра­вового, виробничо-технічного, соціального характеру, які спря­мовані на подолання фінансової кризи на підприємстві і віднов­лення чи досягнення його прибутковості і конкурентоспромож­ності в довгостроковому періоді.

В Україні внаслідок недосконалого законодавства, відсутності необхідного техніко-методичного забезпечення процесів санації, дефіциту кваліфікованих спеціалістів велика кількість потенційно життєздатних підприємств стають потенційними банкрутами.

Тому особливе місце в процесі санації підприємств займають організаційні та техніко-економічні заходи поряд з заходами фінан­сово-економічного характеру. Метою фінансової санації є покрит­тя поточних збитків і ліквідація причин їх виникнення, відновлення чи збереження ліквідності і платоспроможності підприємств, ско­рочення всіх видів заборгованості, покращення структури оборот­ного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів, для прове­дення заходів виробничо-технічного і організаційного характеру".

Цілісний погляд на етапи розробки санаційної концепції окремо­го підприємства являє собою так звана «класична модель са­нації», яка широко використовується як основа для розробки ме­ханізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання у країнах з розвинутою ринковою економікою. У відповідності з класичною моделлю санації процес фінансового оздоровлення підприємств починається з виявлення і аналізу причин і факторів фінансової кризи. На основі даних носіїв інформації (первісні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні і внутрішні фактори кризи, а також фінансового стану фірми, глибина кризи.

В межах санаційного аудиту здійснюється поглиблене вивчен­ня фінансового стану на основі розрахунку ряду коефіцієнтів. Ос­новними з них є показники платоспроможності, ліквідності, при­бутковості тощо. Після отримання необхідних даних щодо фінансового стану підприємства і причини фінансової кризи ро­биться висновок про доцільність чи недоцільність санації даного суб'єкта господарювання.

Варто звернути увагу, що в економічній літературі з питань санації часто згадується концепція швидкого виявлення фінансо­вої кризи і радикальних санаційних дій. Прихильники цього на­пряму (в основному економісти-практики) не враховують той факт, що в даному випадку не залишається часу для детального дослідження причин спаду і розробки оптимальної стратегії. На противагу цій точці зору більша група економістів-теоретиків стверджує, що цейтнот у підготовці санаційної програми — ос­новний фактор майбутніх невдач. Саме тому окремим аналітич­ним блоком у класичній моделі санації є формування стра­тегічних цілей і тактики.

Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом оптимізації, коорди­нації і розподілу ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стра­тегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг, які забезпечили б компанії високий рівень рентабельності. Суть стратегії — вибір найкращих варіантів розвитку фірми і оптимізація політики капіталовкладень.

У відповідності з розробленою стратегією розробляється про­грама санації, яка виражає систему запрогнозованих взаємо­пов'язаних заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи. Вона формується на основі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх фінансових джерел і з врахуванням стратегічних цілей санації. В програмі фіксуються загальні принципові підходи до оздоровлення, які конкретизу­ються в проекті санації. В ньому повинні міститись техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкрет­ні графіки і методи мобілізації фінансового капіталу, строки ос­воєння інвестицій та їх окупності, оцінка ефективності санацій­них заходів, а також прогнозні результати реалізації проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація і контроль за якістю реалізації запланованих завдань. Внутрішні контрольні органи повинні своєчасно виявляти нові санаційні ре­зерви, а також підготовляти об'єктивні кваліфіковані рішення відносно ліквідації можливих перешкод під час проведення оздо­ровчих процедур. Суттєву допомогу при цьому може надати опе­ративний санаційний контролінг, який синтезує в собі інфор­маційну, координаційну і контрольну функції. Основним завдан­ням санаційного контролінгу є ідентифікація оперативних ре­зультатів і підготовка проектів рішень відносно використання виявлених резервів і подолання додаткових труднощів.

Використання внутрішніх фінансових резервів і інструментів стабілізації дозволяє не тільки суттєво знизити загрозу банкрут­ства, а й значною мірою зменшує потребу в залученні капіталу з зовнішніх джерел. По-перше, в зв'язку з тим, що здійснення капітальних вкладень є складовою частиною процесу фінансово­го оздоровлення підприємства, внутрішні джерела санації співпа­дають з внутрішніми джерелами фінансування капітальних вкла­день: прибуток від реалізації основної продукції, фондів, нема­теріальних активів і матеріальних цінностей, надходження від здачі майна в оренду, інших позареалізаційних операцій, а також амортизаційні відрахування. По-друге, використання внутрішніх фінансових резервів є необхідною умовою залучення зовнішньо­го капіталу.

Відновлення платоспроможності підприємства може здійсню­ватися з допомогою зменшення зовнішніх і внутрішніх фінансо­вих зобов'язань, з однієї сторони, і збільшення ліквідних ак­тивів, — з другої.

До найважливіших заходів зі скорочення поточних зо­бов'язань треба віднести:

- скорочення рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції, у тому числі за рахунок зменшення обсягів ви­робництва нерентабельної чи тої, яка не користується попитом, продукції, скорочення апарату управління тощо;

- пролонгація короткострокових банківських кредитів й іншої кредитної заборгованості;

- скорочення обсягів капітальних вкладень, у тому числі витрат на капітальний ремонт;

прискорення оборотності оборотного капіталу;

відстрочка виплати дивідендів і винагород за виробничі результати.

До найважливіших заходів із збільшення ліквідних активів можна віднести:

- реалізацію частини основних фондів підприємства, яка безпосередньо не бере участі в процесі виробництва;

- використання оберненого лізингу (операція, яка передба­чає продаж основних фондів лізингової компанії з одно­часним отриманням назад таких основних фондів в опе­ративний чи фінансовий лізинг);

- ліквідацію портфеля короткострокових фінансових вкладень;

- оптимізацію структури оборотного капіталу (у тому числі за рахунок реалізації надлишкових запасів товарно-матеріальних цінностей, сировини, незавершеного вироб­ництва);

- реорганізацію маркетингових служб з метою підвищення ефективності їх функціонування в напрямі збільшення об­сягів збуту продукції;

- рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо).

Стягнення дебіторської заборгованості є суттєвим моментом внутрішньої стабілізації суб'єкта господарювання. Багато підприємств, які опинились на межі банкрутства, мають непомірно великий рівень дебіторської заборгованості, що є суттєвим резервом відновлення платоспроможності. Тому фінан­совий менеджмент підприємств повинен використовувати всі існуючі можливості її погашення. Основними формами рефінан­сування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік век­селів, продаж векселів на фондовому ринку, форфейтинг (транс­формація комерційного кредиту в банківський шляхом індоса­менту перевідного векселя на користь банку).

Крім того, треба виконати комплекс процедур з примусового стягнення дебіторської заборгованості, у тому числі шляхом звернення з позовом в арбітражний суд.

Фінансова санація може здійснюватися з допомогою залучен­ня коштів власників (пайовиків, акціонерів) підприємства; шля­хом використання кредитних ресурсів; за допомогою основних кредиторів; персоналу підприємства.

В деяких випадках з метою фінансового оздоровлення, підприємством може бути прийнято рішення про зменшення статутного капіталу. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може здійснюватися двома методами:

1. Зменшення номінальної вартості акцій.

2. Зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їхніх власників з метою анулювання цих акцій.

Рішенням акціонерного товариства-про зменшення розміру статутного фонду акції, не представлені до анулювання, визна­ються недійсними, але не раніше, ніж через шість місяців після повідомлення про це всіх акціонерів. Законодавством встановле­но, що підприємство повинно відшкодувати власнику акцій збит­ки, пов'язані зі зміною статутного фонду.