Студопедия
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Механізм державного регулювання.

Читайте также:
  1. Банкрутство як правовий механізм регулювання підприємницької діяльності.
  2. Бюджетний механізм, його суть і структура
  3. В яких випадках органи державного нагляду за охороною праці притягають роботодавців до сплати штрафу?
  4. Види державного соціального страхування від нещасного випадку та професійного захворювання.
  5. Визначте особливості державного життя України за литовсько-польської доби
  6. Витрати на охорону праці ботанічному саду Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка
  7. Вкажіть закони, що не регулюють діяльність органів державного нагляду за охороною праці?
  8. Вольові стани. Безвільна поведінка. Співвідношення вольової й емоційної регуляції. Вольове зусилля як один з механізмів вольової регуляції.
  9. Держава та її економічні функції. Господарський механізм у системі регулювання суспільного виробництва.
  10. Джерела і механізми фінансування інноваційного проекту

Державне регулювання - комплекс форм і засобів централізованого впливу на розвиток економічних об'єктів і процесів з метою стабілізації та пристосування існуючої економічної системи до умов, що змінюються, зокрема пристосування економічних відносин і господарського механізму до законів та потреб розвитку продуктивних сил.
Основними об'єктами державного регулювання є:
1) всі елементи економічної системи (продуктивні сили, техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі відносини і господарський механізм); 2) навколишнє середовище; 3) сфери, регіони та галузі народного господарства; 4) національний доход; 5) підприємства; 6) економічний цикл; 7) інфраструктура; 8) законодавство; 9) зайнятість; 10) грошовий обіг; 11) сукупний попит і сукупна пропозиція; 12) платіжний баланс; 13) ціни; 14) зовнішньоекономічні зв'язки.
Форми регулювання. Основними формами державного регулювання економіки є пряме і опосередковане.
Пряме регулювання здійснюється шляхом розширення державної власності (на засоби виробництва, частину національного доходу, фінансово-кредитні інститути та ін.), управління державними підприємствами, а також за допомогою законотворчої та адміністративної діяльності. Розширення державної власності на засоби виробництва відбувається шляхом будівництва нових державних об'єктів, націоналізації збиткових підприємств, купівлі акцій колективних капіталістичних підприємств та ін.
Опосередковане регулювання здійснюється шляхом планування, прогнозування, фінансування, бюджетування, системи оподаткування, кредитування, грошової політики, політики прискореної амортизації, цінової політики, обліку і контролю.
Розрізняють також короткотермінове та довготермінове державне регулювання. Короткотермінове регулювання передбачає комплекс антициклічних та антикризових заходів держави, зокрема зміни відсоткової ставки, надання державних субсидій та ін.
Довготермінове регулювання здійснюється у формі економічного програмування або прогнозування розвитку народного господарства загалом або окремих сфер, регіонів, галузей. З цією метою формулюють конкретні цілі, визначають порядок їх досягнення, встановлюють відповідальність конкретних органів за їх виконання, виділяють необхідні кошти та визначають порядок фінансування, здійснюють поточний контроль за їх виконанням.

До основних методів державного регулювання належать:
податкова політика;
державне стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), або науково-технічна політика;
активна амортизаційна політика;
кредитно-грошова політика;
структурна або промислова політика.
Оскільки більшість названих методів розглядатиметься частково у наступних темах, з'ясуємо сутність науково-технічної політики.
Науково-технічна політика. Вирізняють три основні елементи такої політики.
Перший елемент — визначення та встановлення пріоритетів НТР відповідно до головних цілей загальнодержавної стратегії, його прогнозування. З початку сучасного етапу розгортання НТР (приблизно із середини 70-х років XX ст.) у розвинутих країнах відбуваються істотні якісні зрушення у її пріоритетах. Оскільки головною метою загальнодержавної стратегії в цих країнах проголошено розвиток наукомістких і високотехнічних галузей (біотехнології, електронно-обчислювальної техніки, комплексної автоматизації виробництва на основі найновіших досягнень електроніки та робототехніки, розгалуженої інформаційної системи, створення нових композитних (складних) матеріалів, виробництва ядерної та термоядерної енергії, створення телекомунікацій з використанням лазерної техніки та ін.), відповідно розробляються галузеві науково-технічні програми розвитку, здійснюється їх фінансування. Характерним для більшості розвинутих країн Заходу є інтенсивний розвиток НДДКР у галузі електроніки й обчислювальної техніки, їх наступне комплексне впровадження у сферу матеріального та нематеріального виробництва.
Другий елемент здійснення науково-технічної політики в розвинутих країнах Заходу — організаційне та ресурсне забезпечення реалізації ключових напрямів НТР. Основними ланками цього елементу є:
розподіл державних ресурсів між різними секторами сфери наукових досліджень (приватним і державним, а в межах останнього — між державними лабораторіями, вузами і між неприбутковими науковими центрами) й виконання досліджень і розробок у державних наукових центрах;
функціонування державної контрактної системи, за допомогою якої здійснюється фінансування науково-дослідних розробок і забезпечується гарантований ринок збуту для промислових корпорацій; 3) непряме державне стимулювання НДДКР у приватному секторі господарства через податкову, амортизаційну, патентну, антитрестівську та зовнішньоторговельну політику;
формування інноваційного клімату в економіці, передусім в інфраструктурі, забезпечення досліджень і розробок, у тому числі національних служб науково-технічної інформації, стандартизації, статистики, вивчення зарубіжного досвіду та міжнародне співробітництво;
вдосконалення та фінансування системи освіти, підготовка і перепідготовка кадрів вищої кваліфікації.
Третій елемент — оцінка результатів, одержаних у процесі реалізації науково-технічної політики. При цьому оцінюються її можливі наслідки, здійснюється коригування такої політики.
Водночас з прямим фінансуванням науково-дослідних робіт держава за допомогою податкової, амортизаційної, кредитної політики стимулює зростання витрат монополістичного та немонополістичного капіталу на НДДКР. У 90-ті роки були розроблені заходи щодо надання фінансової, організаційної допомоги дрібним і середнім винахідницьким фірмам, а також інформації, консультацій, залучення їх до виконання контрактних угод. В ЄС у 1985 р. утворена Асоціація венчурного (ризикового) капіталу, мета якої — надати у межах цієї організації допомогу невеликим новаторським компаніям.
Суперечності науково-технічної політики. Проведення державою науково-технічної політики супроводжується такими проблемами:
значна мілітаризація економіки;
відсутність координаційних центрів, дублювання наукових досліджень;
розпорошеність фінансових коштів, гостра нестача засобів для проведення НДДКР у багатьох цивільних галузях промисловості, сільського господарства;
несвоєчасна підготовка наукових кадрів;

 




Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 113 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав