Читайте также:
|
У літературі при тлумаченні положень ст. 51 КК України часто зазначається, що «вказані в статті види покарань створюють систему». Або ж при викладенні вказаних питань зазначають: «система і види покарань».[51]
Тому перед тим як визначити поняття системи покарань, необхідно з'ясувати, що взагалі розуміється під системою, тобто дати визначення поняттю системи як загального по відношенню до поняття системи покарань.
Система — це структура, яка становить єдність закономірно розміщених і функціонуючих частин. Тобто єдність цих частин становить одне ціле або систему.
С.І. Ожегов під системою розумів «певний порядок в розташуванні і зв'язку частин чого-небудь, в діях».[52]
Великий енциклопедичний словник трактує систему як «множинність елементів, які знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, утворюють певну цілісність, єдність».[53]
Однак, при цьому, є різні підходи до визначення системи покарань. Так, Н.Ф. Кузнєцова визначала систему покарань як цілісну множинність видів покарання (елементів системи) та підсистем, які включають згруповані за різними підставами види покарання.[54] На мою думку у цьому визначенні системи покарань не враховується те, що законодавець в Україні наводить чіткий перелік видів покарань, а не невизначену їх множинність.
Більш ґрунтовне визначення системи покарань, на мій погляд, дає В.А. Якушин, який під системою покарань розумів соціально обумовлену, взаємопов'язану та суворо обов'язкову для судів сукупність видів покарань, установлену кримінальним законом у вигляді цілісного та вичерпного переліку, розташованого у відповідній ієрархічно завданій послідовності. Визначення системи покарань з урахуванням його основних ознак давав також і В.В. Сташис, розуміючи під системою покарань установлений кримінальним законом і обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості. У цих визначеннях системи покарань замість «ієрархічно завданої послідовності покарань» та «ступеня суворості покарань» можна конкретно зазначити, що покарання розташовані від менш суворого до більш суворого, тому що це стосується кримінальної політики нашої держави та економії засобів кримінальної репресії. Хоча раніше у КК України 1960 р. уся система покарань ґрунтувалася на переліку покарань, які були розташовані, навпаки, від більш суворих до менш суворих покарань.
Таким чином, у кримінально-правовій літературі майже одностайно систему покарань розглядають з позиції «перелікового» підходу.
Т.А. Лєснієвські-Костарєва вважає, що система покарань — це «встановлений в кримінальному законі вичерпний перелік видів покарань, розташованих у певному порядку».[55]
В.В. Сташис як було зазначено доповнив це поняття ознакою «обов'язковий для суду» і виклав поняття системи покарань таким чином: «встановлений кримінальним законом і обов'язковий для суду вичерпний перелік видів покарання, розташованих у певному порядку за ступенем їх тяжкості».[56]
В.В. Скибицький також розуміє під системою покарань «визначений кримінальним законом і обов'язковий для суду перелік покарань, розташованих у певній послідовності залежно від їх тяжкості».[57]
Майже збігається із вищезазначеними й поняття, яке дає І.Г. Поплавський, розуміючи під системою покарань «встановлений кримінальним законом вичерпний перелік покарань, суворо обов'язкових для суду і розміщених в певному порядку».[58]
А.І. Коробєєв вважав, що система покарань — це «встановлений кримінальним законом цілісний та вичерпний перелік видів покарань, суворо обов'язкових для суду та розташованих в певній послідовності та залежності від їх функціонального призначення, а також характеру і порівняльної тяжкості».[59]
Л.В. Багрій-Шахматов, проаналізувавши точки зору вчених з цього приводу, дійшов висновку, що систему покарань можна визначити як «встановлений українським кримінальним законом вичерпний, такий, що не підлягає довільному зміненню, обов'язковий для суду перелік покарань, розташованих в певному порядку, і такий, що залежить від тих основних завдань, які вирішуються нашою державою в процесі її історичного розвитку».[60]
Л.Л. Кругліков під системою покарань розумів вже не перелік, а сукупність видів покарань, при цьому під системою покарань він розуміє «встановлену кримінальним законом та таку, що носить вичерпний характер, сукупність видів кримінального покарання, розташованих в певній послідовності згідно зі ступенем їх тяжкості, та таких, які є взаємодоповнюючими та замінюючими одне одного». Уявляється, що певна послідовність вже не може бути сукупністю.[61]
О.В. Старков та С.Ф. Мілюков також є «прихильниками» терміна «сукупність».[62] При цьому вони відмовляються від «перелікового» підходу та під системою покарань розуміють «сукупність передбачених кримінальним законом видів державного примусу, які перебувають у відносинах взаємозв'язку, взаємозалежності й взаємозамінності, здатні забезпечити досягнення цілей кари (відновлення соціальної справедливості), загального й спеціального попередження, а також виправлення злочинця, призначаються судом за конкретні злочини, виходячи із принципів кримінального права».
У наведеному понятті така складова, як взаємозамінність, уявляється, несе неабияке змістовне навантаження.
Тобто, якщо система покарань буде не лише обов'язковим для суду переліком покарань, розташованих залежно від ступеня тяжкості, а буде містити такі складові, як «взаємозамінність», «досягнення цілей покарання», «на принципах кримінального права», система покарань набуде якісно нового змісту та буде служити принципам гуманізму, справедливості, взаємозамінності, економічності, рівності, індивідуальності, примусовості.
Таким чином, передбачені чинним кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну їх систему, яка закріплена у ст. 51 КК у формі встановленого кримінальним законом і обов'язкового для суду вичерпного переліку видів покарань, які розташовані у певному порядку відповідно до ступеня їх суворості від менш суворого виду покарання до більш суворого.
Встановлюючи цей перелік, законодавець, по-перше, створює тим самим основу для побудови санкцій у відповідних статтях Особливої частини КК, у яких передбачені окремі види покарань і визначені межі їх призначення за окремі злочини, і, по-друге, надає можливість забезпечити при застосуванні судами конкретних видів покарань необхідну їх індивідуалізацію відповідно до ступеня тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таким чином, система покарань є тією юридичною базою, на якій ґрунтується діяльність судів щодо застосування покарань.
Окрім загальної системи покарань, чинний КК встановлює і спеціальну систему покарань, які застосовуються щодо неповнолітніх. Особливості застосування покарання до цієї категорії осіб регламентуються розділом XV Загальної частини КК.
Таким чином, законодавець передбачив у КК України окремий розділ, присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, при цьому санкції статей Особливої частини КК України, як правило, доводять, що система покарань неповнолітніх «відірвана» від них.
Сьогодні до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, суд із усіх передбачених покарань фактично застосовує і може застосувати, як правило, позбавлення волі. Так, законодавець передбачив п'ять основних видів покарання: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт та позбавлення волі на певний строк. Громадські роботи, виправні роботи, арешт не застосовуються до осіб, які не досягли 16-літнього віку. Ця проблема гостро торкається, насамперед, осіб, яким ще не виповнилося 16 років та яким за чинним КК України суд може застосувати лише штраф та позбавлення волі на певний строк. При застосуванні судом до таких осіб у переважній більшості випадків можливість призначити штраф дуже мала. Методом виключення можна дійти висновку, що залишиться лише позбавлення волі на певний строк, яке може бути застосоване без виключення в тому числі і до неповнолітніх з 14 років.
Для неповнолітніх 16-18 років ситуація дещо покращена. До таких осіб за тих же умов можуть бути застосовані штраф, громадські роботи та, якщо особа працює або навчається, виправні роботи. Якщо підстав для сплати штрафу не буде і особа не працює та не навчається, залишаються громадські роботи, які передбачені в санкціях Особливої частини КК України вкрай рідко, та знову ж таки позбавлення волі на певний строк.
Взагалі система покарань неповнолітніх повинна бути покликана створювати можливість здійснення судовими органами диференційованого підходу до вибору покарання неповнолітньому й бути спрямованою на переорієнтацію судової практики на досить широке застосування більш м'яких покарань, в основному покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Такий підхід, як уявляється, найбільш перспективний, бо будь-яка ізоляція неповнолітніх від суспільства й поміщення їх у кримінальне середовище веде до деградації особистості. Про це свідчать численні дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених, таких, як Е.В. Болдирев, В.Д. Єрмаков, Г.М. Міньковський, В.В. Невський, А.Б. Сахаров, та ін. Складність застосування видів покарання до неповнолітніх злочинців сьогодні полягає також у тому, що до них майже неможливо застосовувати які-небудь інші види покарання, не пов'язані з позбавленням волі. Хоча вчені неодноразово вказували, що ізоляція від суспільства у формі позбавлення волі - особливо сувора форма державного примусу й до неповнолітніх вона повинна застосовуватися як надзвичайний захід. А за даними судової статистики, до 40% засуджених неповнолітніх не працювали і не навчались до засудження. Реальна можливість призначення неповнолітньому злочинцю покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, у цей час зведена до мінімуму. Однією з причин є та, що існуючі види покарання, не пов'язані з ізоляцією від суспільства, не розширюють на практиці можливості суду у виборі справедливої міри покарання. Саме тому до неповнолітніх найбільш широко застосовується покарання, пов'язане з ізоляцією від суспільства, - позбавлення волі на певний строк. Проблеми покарання у виді позбавлення волі неповнолітніх є дуже актуальними для України та обумовлюються обов'язком точного виконання актів міжнародно-правового характеру із цих питань, діючого кримінального й кримінально-виконавчого законодавства України, необхідністю вдосконалення системи заходів, спрямованих на надання допомоги засудженим до позбавлення волі на певний строк неповнолітнім, на постпенітенціарний вплив і здійснення контролю за ними.
Сьогодні, на мій погляд, система покарань для повнолітніх громадян є більш гуманною, ніж система покарань неповнолітніх. Є необхідність внесення змін у чинний КК України з метою застосування до неповнолітнього позбавляти волі тільки у виняткових випадках, коли інші заходи кримінально-правового впливу не можуть дати належного ефекту.
Аналіз ст. 51 КК свідчить, що система покарань характеризується низкою обов'язкових ознак, до яких належать такі:
- система покарань представлена у вигляді певного їх переліку, який встановлюється тільки законом про кримінальну відповідальність (ст. 51 КК). Ця ознака системи підкреслює, що домінуючий у сучасній кримінально-правовій доктрині принцип, згідно з яким «немає злочину без вказівки про те в законі» (nullum crimen sine lege), щодо покарання доповнюється вимогою про те, що «немає і покарання без вказівки про те в законі» (nulla poena sine lege);
- перелік покарань у ст. 51 КК, до якого входять 12 їх видів, є обов'язковим для суду. Отже, законодавчий перелік видів покарань є «закритим» і тому суд, прерогативою якого є призначення покарання, «зв'язаний» системою покарань, не може відступити від неї і не має права вийти за межі законодавчого переліку видів покарань. Ця ознака свідчить, що система покарань є засобом, який забезпечує необхідну однаковість і законність у діяльності суду щодо застосування покарання;
- перелік покарань у ст. 51 КК є вичерпним і не може бути довільно розширений за розсудом суду. Вичерпний характер цього переліку означає, що з точки зору закону система покарань є на теперішній час цілком закінченою і завершеною. Тому при конструюванні санкцій у статтях Особливої частини КК законодавець теж зв'язаний системою покарань і може передбачати в них тільки ті види покарань, які містяться у ст. 51 КК. Ця ознака підкреслює соціальну обумовленість системи покарань і свідчить про те, що лише законодавець, виходячи з потреб реального життя суспільства, має право звузити чи розширити існуючий нині і закріплений у законі перелік видів покарань шляхом внесення відповідних змін та доповнень до ст. 51 КК;
- передбачені у ст. 51 КК види покарань утворюють собою їх систему і, отже, знаходяться у певних співвідношеннях, взаємозв'язку і взаємодії один з одним. Саме тому система покарань – це не просто якийсь загальний набір, невпорядкована множинність покарань, а такий їх перелік, у якому всі вони розташовані в ст.51 КК за єдиним принципом (критерієм) у строго визначеному порядку, в основу якого покладено ступінь їх суворості. Таким чином, кожний окремий вид покарання має своє, чітко визначене місце в їх системі, бо всі вони перелічені у ст. 51 КК відповідно до ступеня їх суворості у певній послідовності - від менш суворого до більш суворого виду покарання.
Слід ураховувати, що будуючи цей перелік покарань, закон робить це незалежно від того, призначаються окремі види покарань як основні (наприклад, виправні роботи) чи як додаткові (наприклад, конфіскація майна); можуть бути застосовані до будь-якого суб'єкта злочину (наприклад, штраф) чи лише до певного (більш вузького) кола осіб (наприклад, тримання в дисциплінарному батальйоні); визначаються у вироку в певних термінових вимірах (наприклад, обмеження волі) чи є безстроковими (наприклад, довічне позбавлення волі).
Звідси випливає, що порівняльна суворість (строгість) покарання є саме тим єдиним критерієм, який покладений в основу побудови законодавчого переліку покарань. Оцінюючи характер та обсяг тих правообмежень, які складають зміст кожного виду покарання, на підставі загальновизнаної ієрархії цінностей, законодавець встановлює певну їх субординацію за ступенем суворості, з урахуванням якої всі види покарань розташовані в системі за принципом «сходів», де кожному окремому виду покарання відведений певний щабель, який відповідає ступеню його суворості. Тому на верхньому щаблі цих сходів знаходиться найменш суворий (найбільш м'який) вид покарання (штраф), а на нижньому - найбільш суворий (довічне позбавлення волі). При цьому, необхідно зазначити, що в КК України 1960 року система покарань була побудована за іншим принципом, повністю протилежним за той, що є в КК України 2001 року, а саме усі види покарання були розташовані по порядку від більш суворого покарання до менш суворого.
Система покарань покликана визначати однаковість (однозначність) у правозастосовній діяльності і згідно з цим бути важливим засобом забезпечення законності. Системі покарань України невідомі смертна кара, а також болісні і такі покарання, що ганьблять і калічать засудженого, наприклад, тілесні покарання, позбавлення всіх громадянських прав та ін. У ній значне місце посідають покарання, не пов'язані з позбавленням волі: штраф, громадські роботи тощо. Включаючи в себе цілий комплекс покарань, їх система дає можливість забезпечити при застосуванні судами конкретних покарань їх необхідну індивідуалізацію відповідно до тяжкості вчиненого злочину і особи засудженого.
Тим не менше, попри те, що вже досить тривалий час в науці кримінального права для позначення переліку видів покарань, передбачених в Кримінальному кодексі (у тому числі і в КК України 2001 року) застосовується термінологічний зворот «система покарань», як справедливо зазначається дослідниками, постає питання про слушність такого позначення (ототожнення), вирішувати яке потрібно шляхом встановлення та доведення чи володіє системними властивостями перелік видів покарань. Дискусії ж щодо визначення самого поняття системи покарань тривають і дотепер, оскільки переважно дослідники вважають, що запропоновані в науковій літературі визначення не позбавлені вад і тому потребують удосконалення. Важливість вироблення науково обґрунтованих методологічних підходів побудови системи покарань обумовлена властивостями та ознаками, які характеризують систему покарань як цілісне системне утворення. Зокрема, це стосується таких ознак останньої як: взаємозв’язок, взаємообумовленність та органічна взаємозамінність її компонентів, тобто видів покарань. Якщо утворюючи систему покарань законодавець ігнорує принципи її побудови, а пізніше правозастосовець (суддя) неправильно призначає покарання, це може призвести до того, що закріплені в кримінальному законодавстві види покарань будуть лише формально вважатися структурними елементами системи, з низькою здатністю забезпечення її дієвого функціонування та функціональної спрямованості всіх елементів на єдиний результат. Система кримінальних покарань, передбачених ст.51 КК України, містить покарання, які апріорі розташовані від менш суворого до більш суворого. Передбачено, що види покарань мають доповнювати та замінювати одне одного, застосовуючись на практиці. По суті цей диференційований перелік покарань і має забезпечувати належне функціонування всієї системи. Подібне розташування видів покарань дозволяє суду більш чітко визначати відносну тяжкість покарань, що має значення не тільки при заміні покарання іншим видом в порядку ст. 69 КК або його невідбутої частини (ст. 82 КК), але й при виборі правил складання покарань за сукупністю злочинів і сукупністю вироків, особливо при поглинанні менш суворого покарання більш суворим. Ця послідовність також слугує орієнтиром для суддів і при призначенні покарання в межах санкції статті.
Особливість системи покарань полягає у тому, що вона дозволяє сформувати різноваріативні санкції статей Особливої частини КК України, які б відповідали різним за характером та ступенем суспільної небезпеки діям (що забезпечується доцільним вибором основного та додаткового покарання, а також їх правильним поєднанням), що в кінцевому результаті сприятиме більш ефективному досягненню цілей кримінального покарання.
Висловлена в літературі теза про взаємозв’язок ефективності системи кримінальних покарань з ефективністю конструкцій кримінально-правових санкцій закону та їх реалізації у судовій практиці підтримується і іншими науковцями, які в недоліках конструювання санкцій вбачають недоліки діючої в Україні системи покарань. Так, зокрема до числа таких недоліків відносять: 1)занадто високі санкції за одиночні злочини, які займають значну частину загальної, визначеної законом, шкали провідного виду покарання – позбавлення волі. З чим пов’язують той факт, що наступні (після другого, третього) епізоди злочинної діяльності карані лише номінально; 2) як наслідок вищезазначеного, слід визнати, що високі початкові санкції не попереджують, а навпаки стимулюють множинний характер злочинів.
Не оспорюючи тезу, що аналіз ефективності системи покарань передбачає дослідження ефективності кожного виду покарання, що входить до неї, на предмет того, якими засобами ці заходи впливають на досягнення цілі, можна зазначити, що сучасні дослідження в галузі кримінальних покарань, у тому числі у зв’язку з іншими заходами кримінально-правового впливу, дозволяють говорити про необхідність розширення запропонованих рамок. Дійсно без дослідження ефективності кожного виду покарання, що входить в систему, практично неможливо говорити і про ефективність останньої. Проте таке бачення є дещо однобічним, адже аналізується конкретний зміст та реалізація окремих видів покарань без урахування їх взаємозв’язку та взаємообумовленості (співвідношення одне з одним) як структурних системних утворень, що у дії між собою і породжує ті системні зв’язки, які визначає дієвість всієї системи та її відповідність сучасним реаліям сьогодення, насамперед для правотворчої та правозастосовної діяльності. У зв’язку з цим вбачаються слушними пропозиції, суть яких полягає в необхідності обґрунтування будь-якого удосконалення системи покарань, більш того подібне обґрунтування, на мою думку, має бути покладено в основу побудови системи покарань.
Аналіз побудови і функціонування системи покарань у чинному законодавстві дає науковцям підстави стверджувати наявність саме таких ознак – види покарань, узгоджені між собою, є взаємопов’язаними, взаємозалежними та взаємозамінними елементами системи покарань. Проте, зважаючи на постійний науковий інтерес до проблем кримінального покарання, особливо в аспекті пропозицій чи то введення нових видів покарань, чи то виключення існуючих, важливо пам’ятати, що оцінювати їх слід також і в аспекті можливих змін діючої системи покарань. На сьогодні в юридичній літературі відчувається недостатність узагальнюючих розробок щодо оцінки ефективності як окремих видів покарань, так і цілісного дослідження та створення концепції оцінки ефективності існуючої в Україні системи покарань, з урахуванням кримінологічного (соціально-політичного), кримінально-правового та кримінально-виконавчого аспектів її функціонування. Отже, аналіз ефективності дії системи покарання з огляду на її цілісність, єдність, на мою думку, залишається одним з пріоритетних напрямків наукових досліджень в галузі кримінального права задля того, щоб не допустити перетворення системи в розрізнений перелік видів покарань, який не відповідає соціально-економічним та політичним умовам суспільства та держави. Також існує потреба в дослідженні концептуальних основ побудови системи покарань, доцільності її удосконалення, вироблення та запровадження науково обґрунтованих методик дослідження ефективності як окремих видів покарань, так і системи в цілому, місця системи покарань в більш об’ємному системному утворенні – системі заходів кримінально-правового впливу тощо.
Тому, зокрема, доречним було б законодавцю виправити термінологічну помилку, яка міститься в назвах ст. 51 КК України. Для досягнення даної мети слід: 1)змінити назву ст. 51 з «Види покарань» на «Система покарань»; 2)привести систему покарань у відповідність із принципами її побудови.
Таким чином, можна зазначити, що передбачені чинним кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну їх систему, яка відображена у ст. 51 КК і є юридичною базою, на якій ґрунтується діяльність судів із застосування покарань. Визначаючи систему покарань, законодавець тим самим створює основу для побудови санкцій у відповідних статтях Особливої частини КК, де передбачено окремі види покарань і встановлено межі їх призначення за вчинені злочини.
Система покарань покликана визначати однаковість у правозастосовній діяльності та є важливим засобом забезпечення законності. Увесь комплекс покарань дає можливість забезпечити при застосуванні судами конкретних покарань необхідну їх індивідуалізацію.
Система покарань - це встановлений кримінальним законом і обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 157 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |