Читайте также:
|
Проблемі класифікації різних суспільних явищ в юридичній та іншій літературі приділяється велика увага. Виділення класів, частин, категорій, груп, підгруп, видів певних явищ або понять по розрізняючим їх ознакам сприяє більш глибокому вивченню, а, отже, розширенню пізнання певних властивостей, ознак, рис досліджуваного предмета в цілому.
Класифікація широко застосовується і правовою наукою. Значне місце проблемам класифікації відводять науки кримінального та кримінально-виконавчого права.
Як вже зазначалось, система покарань, закріплена в ст. 51 КК та включає 12 видів покарань, які класифіковані за ознаками, зазначеними у кримінальному законі. Є також і певна класифікація за іншими ознаками, яка розроблена наукою кримінального права.
У ст. 52 КК усі покарання класифікуються за способом їх призначення на 3 групи: ч. 1 ст. 52 КК передбачає основні; ч. 2 ст. 52 КК — додаткові; ч. 3 ст. 52 КК — такі, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові.
Згідно з ч. 4 ст. 52 КК за один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК. Тобто основні покарання можуть призначатися судом самостійно або з іншими додатковими покараннями. До основних покарань належать такі їх види: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.
Додаткові покарання в жодному разі не можуть призначатися судом самостійно, тому вони обов'язково приєднуються на додаток до основних покарань. До додаткових покарань належать: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.
Покарання, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові — це штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
До законодавчої класифікації покарань належить й перелік основних та додаткових видів покарань, що передбачені в ст. 98 КК і призначаються тільки неповнолітнім.
Однак, наукова класифікація покарань набагато ширша, ніж законодавча. Вона охоплює різні підстави останньої.
Як зазначалось, класифікація покарань передбачає їх диференціацію (поділ) на більші чи менші групи відповідно до тих чи інших підстав (критеріїв класифікації). Науково обґрунтована класифікація кримінальних покарань практично і теоретично актуальна принаймні в чотирьох аспектах, в правовому, психологічному, педагогічному та спеціальному.
В «правовому (юридичному) аспекті» її теоретична і практична значущість визначається насамперед тим, що чітка класифікація покарань служить допоміжним засобом для законодавця при побудові їх системи в кримінальному законі.[63]
Система покарань формується законодавцем на основі відповідних принципів. Для того щоб вона відповідала цим принципам, а останні були б практично здійснені, законодавець повинен мати чітке уявлення про каральні властивості покарання. Тільки за цієї умови він може передбачити в їхній системі такі види, які забезпечували б реалізацію специфічних принципів - доцільної репресивності, економії каральних засобів і, в кінцевому підсумку, таких загальних принципів, як справедливість, невідворотність і гуманізм. Це ж необхідно і для розташування видів покарань в певному порядку, прийнятому в кримінальному законодавстві України, - від менш суворих до більш суворих.
Законодавцю потрібно мати чітке уявлення і про те:
- доцільно чи ні встановлення тих чи інших покарань на певний строк;
- чи слід передбачити можливість дострокового від них звільнення і від яких конкретно їх видів;
- чи доцільні поєднання різних покарань, заміна одного покарання іншим чи іншими заходами правового впливу і т.д.
Класифікація допомагає законодавцю будувати систему покарань, забезпечуючи при цьому реалізацію деяких специфічних принципів, наприклад невідворотності, індивідуалізації та ін. Маючи чітке уявлення про види кримінальних покарань, які доцільно застосовувати до всіх громадян, що вчиняють злочини, або до окремих категорій громадян, а також розрізняючи покарання, пов'язані з ізоляцією від суспільства і не пов'язані з такою, коли засуджені залишаються в колективах, де вони працювали до засудження, законодавець реалізує загальний принцип демократизму і ряд специфічних принципів. Все це створює умови для встановлення в кримінальному законі вичерпного переліку покарань та проведення в життя принципу визначеності при побудові системи покарань.
У «правовому аспекті» теоретична і практична значущість класифікації покарань виражається також і в тому, що вона служить для законодавця допоміжним засобом при формулюванні ряду інститутів і понять Загальної частини Кримінального кодексу (зокрема, самого покарання, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, судимості і т.д.). Вона забезпечує умови чіткого конструювання санкцій статей в Особливій частині Кримінального кодексу, можливість поєднання основних покарань з додатковими, встановлення альтернативних ситуацій.
«Практична актуальність» класифікації покарань в правовому аспекті полягає і в тому, що вона відкриває перед судовими органами широкі можливості для суворого диференційованого, індивідуального підходу до призначення кримінальних покарань різним категоріям злочинців з урахуванням їх особистості, характеру і ступеня суспільної небезпеки вчинених ними злочинів, обставин, при яких вони мали місце. Тим самим судові органи, застосовуючи покарання, практично проводять у життя ті принципи, на основі яких законодавець будував їх систему.
У «психологічному і педагогічному аспекті» теоретична і практична актуальність класифікації кримінальних покарань полягає в тому, що вона дає можливість чітко організувати їх виконання, правильно здійснювати виховний вплив на засуджених, поєднуючи при цьому переконання та примус. Класифікація кримінальних покарань дозволяє правильно розподілити сили державних органів та громадськості на цій стадії боротьби зі злочинністю, поєднувати державний і громадський вплив в інтересах найбільш успішного досягнення цілей кримінальної відповідальності, покарання і тим самим сприяння зменшенню злочинності в нашій країні. Вона надає можливість для правильного підходу до наукових пошуків шляхів підвищення ефективності психологічного впливу тих чи інших видів кримінальних покарань.
У «спеціальному аспекті» науково обґрунтована класифікація кримінальних покарань відіграє істотну роль у теоретичній та практичній підготовці кадрів - працівників для суду, прокуратури, СБУ та МВС в організації їх навчання, допомагає глибше зрозуміти суть і всебічно вивчити ті види покарань, які вони застосовують на практиці до різних категорій злочинців, здійснюючи при цьому карально-виховний вплив на них.[64]
Тому необхідно розглянути найбільш доцільні класифікації кримінальних покарань.
За ступенем кари деякими вченими в теорії кримінального права покарання поділяються на 3 групи: невеликі, які передбачають не більше 5 років позбавлення волі або інше більш м'яке покарання; менш суворі, які передбачають позбавлення волі не більше ніж на 10 років; суворі, які передбачають позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі.
За категоріями засуджених осіб, до яких можуть застосовуватися покарання, вони поділяються на загальні та спеціальні. Загальні покарання можуть застосовуватися до всіх осіб, які підлягають кримінальному покаранню, наприклад позбавлення волі на певний строк. Спеціальні покарання, які передбачені у статтях 54, 55, 58, 62 КК, можуть застосовуватися тільки до певної категорії осіб. Наприклад, позбавлення спеціального звання може застосовуватися тільки до співробітників міліції, які мають відповідне звання та засуджені за тяжкий чи особливо тяжкий злочин; тримання у дисциплінарному батальйоні призначається лише військовослужбовцям строкової служби; службові обмеження для військовослужбовців застосовуються до військовослужбовців, крім тих що призвані на строкову службу. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю також застосовується до визначеного кола осіб, та полягає в позбавленні засудженого його суб’єктивного права на посаду, яку він обіймав, або на службову, професійну чи іншу спеціальну діяльність, якою він займався під час вчинення злочину, а також у тимчасовому обмеженні його правоздатності – можливості обіймати певні посади або займатися певною діяльністю протягом строку, встановленого вироком суду.
За можливістю визначення строку (терміну дії правообмежень, що складають зміст покарання) виділяють покарання строкові та безстрокові.[65] Строковими є покарання, які зазначені у статтях 55-58, 60-63 КК і щодо яких у законі встановлені мінімальні та максимальні межі їх призначення, а у вироку суду завжди визначається конкретний строк (міра) їх застосування до засудженого. Особливість їх полягає у тому, що вийти за межі строків, які встановлені для цих видів покарань у нормах Загальної частини КК, суд не має права ні за яких умов, за винятком випадків застосування ч. 2 ст. 71 і ч. 2 ст. 87 КК щодо максимального строку позбавлення волі. Безстроковими є покарання, межі застосування яких у часі законом не встановлюються і які передбачені у статтях 53, 54, 59 та 64 КК. Безумовно, і ці види покарань мають певні виміри їх застосування (наприклад, конфіскація майна може бути повною або частковою (ч. 1 ст. 59 КК), проте особливість полягає у тому, що ці виміри не мають термінового (строкового) вираження в законі. Особливе місце серед цих видів покарань займають штраф і довічне позбавлення волі. Так, штраф, хоча і не належить до строкових видів покарань (він визначається розміром встановленої судом суми грошового стягнення в межах від 30 до 50 000 н.м.д.г.), але відповідно до ч. 4 ст. 53 КК може бути призначений з розстрочкою його виплати певними частинами строком до одного року. Що ж стосується довічного позбавлення волі, то воно хоча й триває в часі, проте ні в законі, ні у вироку суду певний строк його застосування до засудженого не встановлюється. Застосування ж такого безстрокового покарання, як конфіскація майна, навпаки, вичерпується самим фактом виконання вироку, тому цей вид покарання прийнято називати одноактним.
Класифікація з урахуванням застосування заходів виправно-трудового впливу: покарання, пов'язані з виправно-трудовим впливом; покарання, не пов'язані з виправно-трудовим впливом.[66] До покарань, які пов'язані з виправно-трудовим впливом, належать: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. До покарань, які не пов'язані з виправно-трудовим впливом, належать: штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт.
За можливістю призначення покарання поділяються на загальні та обмежені. Загальні покарання можуть застосовуватися без обмежень до всіх категорій осіб, наприклад, позбавлення волі на певний строк.[67]
Обмежені покарання можуть бути призначені тільки відповідній категорії осіб, за винятком тих, що зазначаються у кримінальному законі. Наприклад, згідно з ч. 3 ст. 61 КК обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів 1 та 2 групи.
Класифікація покарань із урахуванням указівки в санкціях статей Особливої частини: покарання, які зазначені в санкції статті; покарання, які не зазначені в санкції статті. Тут треба зазначити, що майже всі покарання зазначаються в санкціях статей Особливої частини КК. Виняток становить позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, яке зазначене лише в ст. 54 КК Загальної частини КК. Воно призначається за вироком суду тільки за відповідних підстав, передбачених у кримінальному законі.
Покарання застосовувані і не застосовувані до неповнолітніх. Так, до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: штраф; громадські роботи; виправні роботи; арешт; позбавлення волі на певний строк. Також, до неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Таким чином, до неповнолітніх не застосовуються такі види покарань як, наприклад, обмеження волі або довічне позбавлення волі.
Не виключаються класифікації покарань і за іншими ознаками, на підставі яких можуть бути виділені, наприклад, покарання: майнового характеру (ст. 53 КК); пов'язані з обмеженням службової чи трудової діяльності засудженого (ст. 55 КК); пов'язані з обмеженням засудженого волі (ст. 61 КК) чи ізоляцією його від суспільства (ст. 63 КК); від відбування яких можливе або, навпаки, неприпустиме звільнення з випробуванням (ч. 1 ст. 75 КК), умовно-дострокове звільнення (ст. 81 КК) чи заміна невідбутої їх частини більш м'яким видом покарання (ст. 82 КК) тощо.
Таким чином, слід ураховувати, що як наведені, так й інші можливі класифікації покарань мають не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення, бо сприятимуть максимальній індивідуалізації покарання, правильному встановленню підстав, порядку і меж їх застосування, виявленню тих особливостей призначення окремих видів покарань, які повинен ураховувати суд при їх застосуванні в кожному конкретному випадку.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 149 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |