Читайте также:
|
Виділення психологічного консультування з надр психотерапії та надання йому статусу самостійного виду психологічної допомоги, на нашу думку, стало визначною віхою у розвитку практичної допомоги людству взагалі.
Недарма ж серед трьох основних цілей консультування виділяють:
- допомогу іншим У їхньому самопідсиленні,
- особистісний розвиток самого консультанта та створення здорових мікро- й макросистем для функціонування індивідів
- особистісне зростання консультанта як гаранта того, що в суспільстві розширюється база для формування нового ставлення до життя.
Важливу роль в зміні точки зору психіатрів на сім'ю зіграла практика піклування психічно хворих в сім'ях. Вона набула широкого поширення як в Росії, так і в інших європейських країнах. Унаслідок недоліку місць в лікувальних установах частина хворих за певну платню передавалася під опіку сімей (звичайно тих, які проживали недалеко від лікарні). Всупереч численним побоюванням, в результаті такої опіки нерідко відбувалось поліпшення стану психічно хворого. Як показав в своїй роботі Тренкманн, ще в XIX в. ряд клінічних явищ впритул підвів психіатричну думку того часу до необхідності вивчення сім'ї пацієнта і надання їй допомоги.
Разом з сімейною психотерапією як сферою діяльності лікаря і медичного психолога, існують дії педагогічні, юридичні, економічні. Відмінності між ними визначаються перш за все їх цілями. Педагогічна дія, наприклад, направлена на допомогу сім'ї в рішенні виховних і освітніх проблем (Азаров Ю. П.,1976, Гребінників І. У., 1976; Нізова А. М., 1982) і не ставить перед собою медичних завдань, як і психологічна консультація, що надає допомогу подружжю в нормалізації сімейних відносин.
У науковій літературі, присвяченій сім'ї та допомозі їй, сімейною психотерапією деколи називають ту, що також не ставить перед собою медичних цілей психологічну роботу з сім'єю: ряд дослідників говорять про «нелікарську психотерапію» (Бодальов А. А. і ін., 1981). Таке застосування терміну «психотерапія» викликає, проте, у нас деякі сумніви, оскільки характер роботи з сім'єю, який при цьому мається на увазі (консультування проблемних сімей, не здатних самостійно справитися з організацією своїх взаємин), не є терапією (лікуванням) в точному сенсі цього слова.
Виникнення сімейної психотерапії як світогляду і методу відносять до 50-м рр. нашого сторіччя і звичайно пов'язують з роботами одного з її піонерів — Н. Аккермана. У своїй книзі «Психодинаміка сімейного життя» він вказав на необхідність дослідження сім'ї при вивченні ряду психічних захворювань, запропонував методи сімейної діагностики і дії на сім'ю в терапевтичних цілях (Аккерман Н. 1958). Говорячи про виникнення сімейної психотерапії, хотілося б відзначити роботу, яка вийшла на рік раніше книги Н. Аккермана і називалася «Сімейна психотерапія» (МЫеІог! А., 1957). Слід погодитися з думкою Ф. Баркера, що сімейна психотерапія виникла практично одночасно в декількох країнах (РЬ|. Вагкег, 1981).
Проте круг ідей, які лягли в основу сімейної психотерапії та консультування, сформувався набагато раніше. Як показали дослідження лікувальної дії на сім'ю, ці ідеї з'явилися ще в XIX в. (Шерешевській А. М., 1978;| 1980).
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 21 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |