Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Конкурси та премії якості як інструменти визнання конкурентоспроможності продукції та послуг.

Моделі оцінки, які закладено в основу національних премій із якості, виконують дві функції:

1)стимулювання до досягнення лідерства на ринку через засвоєння й реалізацію концепції TQM;

2)використання самооцінки для розроблення цілеспрямованих дій у напрямі поліпшення системи менеджменту організації.

Перша функція реалізується через участь підприємств у національних конкурсах із якості, де визнання лідерів проводиться з використанням моделей національних премій із якості. Друга функція є не менш важливою, оскільки через неї здійснюється діагностична роль моделей самооцінки підприємств з використанням національних премій якості, коли компанія не претендує на перемогу в національному конкурсі, а орієнтується виключно на виявлення слабких місць із метою поліпшення діяльності.

Найбільш відомими і авторитетними національними преміями з якості у світі є: японської премії Е. Демінга; американської нагороди в області якості ім. М. Болдриджа; Європейської нагороди за якість.

1. Премію Е. Демінга було започатковано в 1951 році, і вона передбачала нагороду компаній за їхні індивідуальні досягнення у сфері застосування принципів управління якістю в масштабах усієї компанії. Вона є найпрестижнішою у світі.

2. Премію М. Болдриджа було започатковано в 1987 році. Вона надається таким категоріям компаній: виробничим компаніям; компаніям сфери обслуговування; фірмам малого бізнесу незалежно від сфери діяльності з чисельністю робітників не більше 500 осіб; освітнім закладам; закладам охорони здоров’я.

3. Із 1991 року Європейський фонд управління якістю (ЄФУЯ) та Європейська організація з якості присуджують Європейську премію з якості, яка увібрала в себе найкращу практику вже наявних премій. Це єдина нагорода за якість, що визнається Європейською комісією.

Уся система оцінок поділяється на дві групи: критерії сприяння (можливості) та критерії результатів, а потім у межах кожного виділяють критерії за напрямами діяльності.

В Україні національну нагороду з якості введено в 1996 році за ініціативою Української асоціації якості (УАЯ) та Української спілки промисловців та підприємців за підтримки ЄФУЯ та ЄОЯ. В основу оцінки покладено Європейську модель. 2001 року постановою Кабінету Міністрів України засновано Всеукраїнський конкурс із якості для стимулювання підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції, сприяння впровадженню ідеології TQM на підприємствах.

Рис. Модель оцінки Європейської премії з якості

На основі моделі, представленої на рис., підприємствами може проводитись самооцінювання результатів діяльності. На її основі можна робити висновки щодо ефективності діяльності фірми, ступеня задоволення нею потреб споживачів, а також намітити шляхи для поліпшення діяльності.

З’ясовуючи сутність і призначення методик самооцінки підприємств, слід мати на увазі, що існує два підходи до оцінки:

1) аналогічний тому, що застосовується в національних конкурсах із якості, коли результати оцінки обов’язково пов’язані з підрахуванням балів;

2) призначений для виявлення слабких та сильних сторін діяльності компанії щодо поставлених завдань, планування необхідних поліпшень, а також використання отриманих оцінок у процесах оперативного та стратегічного планування. У такому підході головне — це діагностика стану компанії, а методика самооцінки

Конкуренція, її сутність та ознаки. Ринок як спільнота конкуруючих компаній.

1. Предмет, мета і завдання курсу, його місце в системі дисциплін економічного та управлінського циклу.

2. Теоретичні основи та методологічна база управління конкурентоспроможністю підприємства.

3. Понятійно-категоріальний апарат курсу: ринкова економічна система, ринок, конкуренція, фірма, підприємство, конкурентні переваги, конкурентна стратегія, конкурентоспроможність.

4. Системний та процесний підходи як методологічна база управління конкурентоспроможністю підприємства. Ключові положення теорії ринку, теорії конкуренції та конкурентних переваг, концепції стратегічного управління, сучасної управлінської парадигми як наукові основи та найважливіші складові методології курсу.

5. Сутність та види економічної конкуренції. Об’єкт, суб’єкт та предмет економічної конкуренції.

6. Конкурентоспроможність суб’єкта конкуренції та її основні ознаки.

7. Моделі ринкової поведінки підприємства.

8. Типи ринкових структур та властивий їм характер конкурентних відносин.

9. Класифікація об’єктів, що характеризуються такою властивістю як конкурентоспроможність.

10. Еволюція поглядів на конкуренцію та джерела набуття підприємствами конкурентних переваг.

11. Сутність, склад та структура конкурентного середовища підприємства. Модель “п’яти сил конкуренції” М.Портера та її елементи.

12. Державне регулювання конкуренції як “шостий” чинник конкурентного середовища. Основні елементи державної політики регулювання конкуренції в Україні.

13. Закони та підзаконні акти, що регулюють конкурентні відносини в Україні.

14. Рушійні сили ринку та причини змін умов конкуренції.

15. Чинники, що впливають на силу конкурентної боротьби.

16. Методики та показники оцінки інтенсивності конкуренції.

17. Сутність поняття “галузь”; необхідність та структура аналізу галузі.

18. Сутність поняття “конкурент”; визначення та типологія конкурентів. Інформаційне забезпечення та структура аналізу діяльності конкурентів.

19. Методика побудови та інтерпретації конкурентної карти ринку.

20. Методика побудови та інтерпретації карти стратегічних груп.

21. Сутність та співвідношення понять “ринкові чинники успіху”, “ключові компетенції”, “конкурентні переваги”.

22. Ключові фактори успіху: поняття та класифікація.

23. Ступінь задоволення споживача як головна детермінанта успіху в конкурентній боротьбі.

24. Конкурентна перевага як результат реалізації підприємством ключових факторів успіху.

25. Властивості конкурентних переваг. Життєвий цикл конкурентної переваги.

26. Концепція „Ланцюгу створення вартості” та її застосування при формуванні конкурентних переваг.

27. Концепція „Стратегічних зон господарювання” та її застосування при реалізації конкурентних переваг.

28. Види та джерела формування конкурентних переваг.

29. Продуктивність, якість, гнучкість та інновації як специфічні стадії еволюції джерел формування конкурентних переваг на протязі ХХ ст.

30. Система конкурентних стратегій підприємства.

31. Сутність поняття “конкурентна стратегія”. Співвідношення та взаємозв’язок конкурентної стратегії з іншими стратегіями організації.

32. Найбільш поширені класифікації стратегій ринкової конкуренції (підхід Ф.Котлера, підхід П.Друкера, підхід І.Ансоффа, підхід М.Портера тощо).

33. Стратегії надбання конкурентної переваги (загальні стратегії конкуренції).

34. Стратегії конкурентної поведінки підприємства.

35. Стратегія забезпечення конкурентоспроможності як комплексна стратегія.

36. Ситуаційне проектування конкурентної стратегії.

37. Принципи та основні етапи процесу розробки стратегії конкуренції.

38. Проектування стратегії конкуренції для підприємств з різним ступенем домінування на ринку.

39. Проектування стратегії конкуренції для підприємств різних розмірів, сфер діяльності, організаційно-правових форм.

40. Адаптація стратегії конкуренції до особливостей структури конкурентного середовища.

41. Адаптація стратегії конкуренції до особливостей динаміки ринку.

42. Конкурентоспроможність продукції та послуг як основа формування конкурентоспроможності підприємства.

43. Критерії конкурентоспроможності товарів. Чинники, що визначають конкурентоспроможність товару на ринку.

44. Принципи та загальний порядок оцінки конкурентоспроможності товарів.

45. Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності товарів.

46. Оптимізація співвідношення ціни, якості та обслуговування як основна мета управління конкурентоспроможністю товару.

47. Роль стандартизації, сертифікації та систем якості в забезпеченні конкурентоспроможності товарів.

48. Основні підходи до управління конкурентоспроможністю товару.

49. Структура та підсистеми управління конкурентоспроможністю продукції (послуг). Основні шляхи забезпечення конкурентоспроможності продукції.

50. Сутність поняття “конкурентоспроможність підприємства”.

51. Чинники, що визначають рівень конкурентоспроможності підприємства на внутрішніх та зовнішніх ринках.

52. Аспекти забезпечення конкурентоспроможності підприємства.

53. Принципи та загальний порядок оцінки конкурентоспроможності підприємства.

54. Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності підприємства.

55. Базове визначення сутності поняття “управління конкурентоспроможністю”. Мета управління конкурентоспроможністю підприємства.

56. Система управління конкурентоспроможністю підприємства: основні елементи та їх взаємозв’язок, організаційна побудова.

57. Загальні та специфічні функції управління конкурентоспроможністю.

58. Етапи процесу управління конкурентоспроможністю. Цикл управління конкурентоспроможністю.

59. Специфічні особливості забезпечення конкурентоспроможності бізнес-організацій різних типів. Типологія бізнес-організацій за різними ознаками (розмір, організаційно-правова форма, галузева приналежність, характер орієнтації тощо) та відповідні підходи до формування та підтримки їх конкурентних переваг.

60. Концепція розробки та основні елементи програми підвищення конкурентоспроможності.

61. Зовнішні та внутрішні передумови, що визначають необхідність розробки програм підвищення конкурентоспроможності.

62. Програми підвищення продуктивності та якості як складові програм підвищення конкурентоспроможності підприємства.

63. Етапи розробки програми підвищення конкурентоспроможності. Реалізація програми підвищення конкурентоспроможності та моніторинг її ходу.

64. Програми підвищення конкурентоспроможності галузі та країни.

65. Вітчизняний підхід до забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.

66. Міжнародний досвід реалізації програм підвищення конкурентоспроможності.

67. Якість і конкурентоспроможність: мікро- і макроаспекти.

68. Класифікація методів менеджменту якості. Класичні та сучасні методи менеджменту якості.

69. Використання статистичних методів в сфері управління якістю. Основні інструменти контролю якості. Основні інструменти управління якістю.

70. Метод структурування функції якості (QFD). Реалізація методу QFD в концепції “Будинку якості”.

71. Елементи системи управління якістю згідно із вимогами стандарту ДСТУ ІСО 9001:2001.

72. Зміст етапів по створенню системи якості. Документація, що регламентує процеси в системі управління якістю.

73. Організаційно-правове забезпечення ефективного функціонування системи управління якістю.

74. Конкурси та премії якості як інструменти визнання конкурентоспроможності продукції та послуг.

Аналіз «п'яти сил» конкуренції — аналітичний інструмент, запропонований М. Портером для діагностування стану та інтен­сивності конкуренції в галузі. Передбачає дослідження: суперниц­тва між існуючими фірмами галузі; загрози входу в галузь нових підприємств; загрози виробництва ефективних замінників; впли­ву постачальників; впливу покупців. Сила галузевої конкуренції залежить від інтенсивності суперництва між уже діючими фір­мами, що виробляють аналогічну продукцію та реалізують її на тих самих ринках. Конкурентна сила потенційних конкурентів є результатом можливості входження в ринок підприємства нових суперників. Вона залежить від висоти бар'єрів входження. Кон­курентна сила постачальників виникає внаслідок можливості по­стачальників нав'язувати вигідні для себе умови під час укладан­ня угод з підприємством. Конкурентна сила замінників є резуль­татом можливості переходу споживачів продукції підприємства на споживання вироблених іншими фірмами товарів, які можуть задовольнити ті самі потреби. Конкурентна сила споживачів ви­никає внаслідок економічних можливостей та торговельних здіб­ностей покупців. Сила впливу кожного з чинників конкуренції чмішоється від ринку до ринку і визначає ціни, витрати, розміри капіталовкладень у виробництво, збут продукції і прибутковість бізнесу.

Б арєри вступу на ринок — обставини, що перешкоджають новим суб'єктам господарювання почати конкурувати на рівних із суб'єктами господарювання, що вже діють на певному товар­ному ринку різноманітні перепони, які заважають або мо­жуть завадити входженню до певної галузі (виходу на певний ринок) нових фірм. Основними бар'єрами входження в ринок є:економія від масштабу виробництва, яка примушує потен­ційного конкурента входити в ринок, спираючись на широкомас­штабне виробництво (з ризиком перевиробництва в галузі), або зайняти невигідну щодо витрат позицію;неможливість отримати доступ до технологій та спеціалі­зованих «ноу-хау»;наявність ефекту досвіду, тобто значного зниження витрат на одиницю продукції завдяки досвіду, нагромадженому у проце­сі виробництва попередніх партій виробів;

віддання споживачами переваги певній торговій марці;капіталомісткість;обмеження доступу до каналів збуту продукції та придбан­ня сировини;нормативно-правова база (ліцензії);тарифи та міжнародні обмеження (антидемпінгові правила і квоти)

Бар'єри виходу з ринку — обставини, що перешкоджають (обме­жують) суб'єктам господарювання, які діють на цьому ринку, поки­нути його з метою знайти на інших товарних ринках покупців (про­давців) у зв'язку з труднощами реалізації того, у що був вкладений капітал різноманітні перепони, які заважають або можуть зава­дити виходу з певної галузі (виходу з певного ринку) фірм; бар'єри, що утруднюють вихід з галузі, що утримують на обмеженому ринку надто багато конкурентів і призводять до перевиробництва та зни­ження рентабельності продукції, оскільки зміна сфери діяльності обійдеться компанії ще дорожче. Вихідні бар'єри можуть бути ре­альними чи уявними, економічними чи ілюзорними

Влада ринкова (монопольна) — здатність суб'єкта господа­рювання (групи суб'єктів господарювання) визначати чи суттєвовпливати на умови обороту товару на ринку, не допускати, усу­вати, обмежувати конкуренцію, зокрема підвищувати ціну та під­тримувати її понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції

Всеосяжний менеджмент якості (TQM) — концепція управління організацією, яка передбачає загальне цілеспрямоване та добре скоординоване застосування систем і методів управлін­ня якістю в усіх сферах діяльності — від досліджень до після­продажного обслуговування — за участю керівництва та співро­бітників усіх рівнів і за раціонального використання технічних можливостей

Задоволення — відчуття вдоволення (або розчарування), що виникає в людини, яка порівнює свої попередні очікування та ре­альні якості придбаного товару. Ступінь задоволення споживача придбаним товаром передусім визначається співвідношення*! йо­го очікувань і реальних якостей придбаного продукту

Галузь — сукупність підприємств, які випускають однорідну продукцію, використовують однотипну сировину та матеріали, характеризуються подібністю виробничо-господарської діяльно­сті (технологічних процесів, складу обладнання, кваліфікацією кадрів) і конкурують між собою у гонитві за споживачами. Дуже часто під галуззю розуміють групу фірм — вироб­ників товарів, що є близькими замінниками

Економічна конкуренція — змагання між суб'єктами госпо­дарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням пере­ваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого спо­живачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господа­рювання не може визначати умови обороту товарів на ринку

Економічна система — система, що історично виникла чи встановлена, чинна в країні сукупність принципів, правил, зако­нодавчо закріплених норм, які визначають форму та зміст основ­них економічних відносин, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання економічного продукту; сукупність усіх видів економічної діяльності людей в процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розпо­діл і споживання товарів і послуг, на регулювання економічної діяльності відповідно до мети суспільства З теоретичного-погляду виділяються три¹ типи економічних систем: тради­ційна економічна система; система командної економіки; ринко­ва економічна система

Інструменти контролю якості — комплекс статистичних методів, що застосовуються для збирання та аналізу первинних даних, які доцільно використовувати в операційній системі під­приємства під час регулювання стабільності перебігу технологіч­ного процесу

Інструменти управління якістю — комплекс статистичних методів управління якістю, які дають змогу здійснити аналіз кіль­кісних та якісних даних і застосовуються для перетворення вимог споживача на параметри якості очікуваного продукту

Інтеграція вертикальна — об'єднання кількох стадій ланцю­га створення вартості через придбання підприємств, що вико­нують суміжні стадії виробничого процесу. Інтеграція функцій постачальників називається «інтеграцією назад по технологіч­ному ланцюгу»; інтеграція функцій споживачів має назву «ін­теграція вперед по технологічному ланцюгу»

Інтеграція горизонтальна — зростання компанії за рахунок збільшення активності у сфері основної спеціалізації фірми, в і одній і тій самій ланці ланцюга створення вартості

Карта стратегічних груп — аналітичний інструмент, запро­понований М. Портером для дослідження природи міжфірмової боротьби та визначення конкурентних позицій підприємств, що розміщенням на двовимірній площині різних галузевих страте­гічних груп відповідно до їхньої ринкової позиції з використан­ням двох змінних, що відкладаються по осях (типовими змінними вважаються такі: «співвідношення ціна / якість» (високе, середнє, низьке); «географічна сфера діяльності» (місцева, регіональна, національна, глобальна); «вертикальна інтеграція» (відсутня, час­ткова, повна); «номенклатура товарів» (широка, вузька); «вико­ристання каналів розподілу продукції» (один, кілька, всі); «обсяг послуг, що пропонуються» (прості, обмежені, у повному обсязі)). Карта стратегічних груп показує ринкові позиції конкуруючих підприємств. Підприємства, що належать до однієї стратегічної групи, схильні бути конкурентами. Підприємства, що входять до стратегічних груп, значно віддалених одна від одної на карті, на­вряд чи становлять конкуренцію одне одному. Аналітичний ін­струментарій цієї моделі є корисним у всіх випадках, коли галузь складається з кількох чітких груп конкурентів, при цьому кожна з них займає відмінну від інших позицію на ринку та має свої вла­сні способи роботи з покупцем

Ключові компетенції — сукупність навиків і технологій, яка базується на явних і прихованих знаннях, забезпечує формування цінностей у системі клієнта, є оригінальною щодо конкурентів і відкриває доступ до нових ринків. Ключові компетенції складно імітувати та передавати. Ресурси фірми набувають форми ключо­вих компетенцій, якщо відбір і комбінування ресурсів здійсню­ються фірмою краще, оригінальніше, швидше, ніж конкурентами. Ключові компетенції повинні стабільно забезпечувати конкурен­тні переваги та ресурсну асиметрію відносно ринкових суперни­ків [

Ключові чинники успіху — сукупність чинників ринкової (ринкові чинники успіху) та ресурсної (ключові компетенції) орієнтації, які можуть вплинути на формування довгостроко­вої конкурентоспроможності фірми і, відповідно, на її страте­гічний успіх; ключові чинники успіху мають виражений галу­зевий характер і є спільними орієнтирами для всіх підприємств цієї галузі

Конкурент ( від лат. сопсиггеге — зіштовхуватися) — товаро­виробник, розширення або збереження обсягів діяльності якого веде до зменшення ринкової частки іншого товаровиробника — суб'єкта цього ринку або ринку взаємозамінного товару [особа, група осіб, фірма, підприємство, що суперничає в досяг­ненні аналогічних цілей, в намаганні мати ті самі ресурси, блага, ринкові позиції [Конкуренти, з якими стикається компанія, можуть бути виробниками (продавцями) аналогічної продукції, яка відрізняється параметрами (параметричні конку­ренти), зовнішнім виглядом і функціями (товарні конкуренти) або марками (маркові конкуренти), а також принципово іншою продукцією, яка конкурує на рівні бажань (конкуренти бажань).

Конкурентна карта ранку — інструмент класифікації кон­курентів за позицією, яку вони займають на ринку. Конкурентна карта ринку являє собою матрицю 4 щ 4, що базується на викори­станні перехресної класифікації розміру та динаміки ринкових часток підприємств —- виробників конкретного типу продукції. Конкурентна карта дає можливість виділити 16 типових груп підприємств, що різняться за ступенем використання конкурент­них переваг і потенційною можливістю протистояти тиску кон­курентів. Найзначущим статусом володіють підприємства 1-ї групи (лідери ринку з конкурентною позицією, що швидко по­ліпшується), найслабкішим — підприємства 16-ї групи (аутсай­дери ринку з конкурентною позицією, що швидко погіршується)

Конкурентна стратегія — спосіб довгострокових дій фірми в боротьбі з конкурентами, який ґрунтується на підвищенні якос­ті товарів, зниженні витрат, диференціюванні продукту, проник­ненні на нові ринки з метою отримання конкурентних переваг Конкурентна стратегія описується як наступальні чи оборонні дії, спрямовані на досягнення стійкого становища в га­лузі, з метою успішного подолання п'яти чинників (сил) конку­ренції і, отже, гарантування максимальної віддачі від капіталовк­ладень фірми

Конкурентне середовище — сукупність зовнішніх щодо кон­кретного підприємства чинників, які впливають на конкурентну взаємодію підприємств відповідної галузі. Конкурентне середо­вище підприємства утворюють суб'єкти ринку, взаємодія яких викликає суперництво, а також відносини між ними

Конкурентні переваги — концентрований прояв переваг над конкурентами в різних сферах (видах) діяльності підприємства. Конкурентні переваги підприємства полягають у випередженні конкурентів за рахунок реалізації ринкових чинників успіху або ключових компетенции

Конкурентоспроможність об'єкта — властивість об'єкта, яка характеризується ступенем реального чи потенційного задо­волення ним конкретної потреби порівняно з аналогічними об'єк­тами, представленими на даному ринку. Конкурентоспроможність визначає здатність витримувати конкуренцію порівняно з аналогіч­ними об'єктами наданому ринку. Конкурентоспроможність об'єкта визначається стосовно певного ринку чи певної групи спожива­чів, що формується за відповідними ознаками стратегічної сегмен­тації ринку

Конкурентоспроможність підприємства — потенційна або реалізована здатність економічного суб'єкта до функціонування у релевантному зовнішньому середовищі, яка ґрунтується на кон­курентних перевагах і відображає його позицію відносно конку­рентів. Конкурентоспроможність виробника..(фірми) являє собою відносну характеристику, що віддзеркалює відмін­ності процесу розвитку даного виробника від виробника-конку-рента як за ступенем задоволення своїми товарами чи послугами конкретної суспільної потреби, так і за ефективністю виробничої діяльності Конкурентоспроможність підприємства характеризують: частка на внутрішньому і світових ринках, обся­ги продажу, ресурсний потенціал, чистий дохід на одного зайня­того, кількість конкурентів тощо. Як правило, конкурентоспро­можним є підприємство, що тривалий час може залишатися при­бутковим в умовах ринкової економіки

Конкурентоспроможність продукції — характеристика товару, яка відображає його відмінність від товару-конкурента як за ступенем відповідності конкретній суспільній потребі, так і за витратами на її задоволення спроможність товару більш повно задовольняти вимоги споживачів по­рівняно з аналогічними товарами, представленими на даному ринку; конкурентоспроможність товару визначається, з одного боку, його якістю, технічним рівнем, споживацькими властиво­стями, з іншого — цінами, що встановлюються продавцями това­рів. Крім того, на конкурентоспроможність товару впливають пе­реваги у гарантійному та післягарантійному сервісі, рекламі, іміджу виробника, а також ситуація на ринку, коливання попиту.Високий рівень конкурентоспроможності товару свідчить про до­цільність його виробництва та про можливість вигідного прода­жу

Конкуренція (від лат. сопсиггепйа — суперництво) — супер­ництво в будь-якій сфері між окремими юридичними чи фізич­ними особами (конкурентами), які зацікавлені у досягненні тієї самої цілі. З позиції господарюючої організації такою метою є максимізація прибутку в результаті легальних дій із завоювання прихильності споживачів

Конкуренція видова — конкуренція, яка виникає між, різними різновидами товару, що в принципі задовольняють таку саму по­требу; при цьому існує хоча б один параметр, за яким вони різ­няться (потужність двигуна автомобіля, кількість швидкостей у велосипеда тощо)

Конкуренція внутрішньогалузева (між фірмова) — конкурен­ція між підприємствами однієї галузі; її предметом є аналогічні товари та послуги, а результатом — формування середньої ціни виробництва у галузі в цілому

Конкуренція досконала (чиста) — економічне суперництво між великою кількістю дрібних і середніх підприємств, які вироб­ляють однорідну продукцію, мають рівний доступ до інформації, абсолютну мобільність матеріальних, трудових і фінансових ре­сурсів. Жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою ознакам досконалої конкуренції відповідають ринки сіль­ськогосподарської продукції (пшениці, кукурудзи), а також деякі фінансові ринки. З погляду суспільства досконала конкуренція є стандартом, за яким оцінюється ефективність реальної економі­ки. Вона виключає всі форми дискримінації споживачів, розподі­ляє ресурси відповідно до їхніх смаків найефективніше. Така структура дає можливість побудувати точну модель поведінки фірм на шляху до максимізації прибутку. В умовах чистої конку­ренції в довгостроковому періоді ціна встановлюється на рівні мінімуму середніх витрат виробництва. Тобто фірми використо­вують найефективніші технології та визначають найнижчу з мо­жливих цін [

Конкуренція міжгалузева — конкуренція між підприємства­ми різних галузей; її предметом є неаналогічні товари та послуги,а результатом — встановлення середньої норми прибутку в еко­номіці в цілому [

Конкуренція міждержавна (міжрегіональна) — конкуренція країн і регіональних угруповань як їх суперництво за створення кращих умов для бізнесу та підвищення якості життя їх населен­ня

Конкуренція недобросовісна — будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у під­приємницькій діяльності

Конкуренція недосконала — економічне суперництво між монополіями (в тому числі між олігополіями), а також між моно­полістичними утвореннями і підприємствами середнього та дріб­ного бізнесу. Характеризується поєднанням елементів конкурен­ції і ринкової влади, яка полягає у здатності продавців чи по­купців впливати на ціну товару. Характерна для більшості рин­ків. Змушує фірми турбуватися не лише про витратний бік вироб­ництва, а й про характеристики попиту

Конкуренція не ці нова — суперництво підприємців за отри­мання додаткового прибутку, здійснюване шляхом: змін власти­востей продукції; надання продукції якісно нових властивостей; створення нової продукції для задоволення тих самих потреб; створення нової продукції для задоволення потреб, які раніше не існували; оновлення властивостей товару, які є символом моди та престижу; вдосконалення послуг, супутніх товару (доставка, мон­таж, гарантійний ремонт тощо) [

Конкуренція предметна — конкуренція, що ведеться по різ­них марках такого самого товару, які випускаються різними фір­мами [

Конкуренція функціональна — конкуренція, яка виникає в ситуації, коли товар, що випускається певним підприємством, поряд із товарами інших фірм задовольняє конкретну потребу споживача [

Конкуренція цінова — суперництво підприємців за отримання додаткового прибутку на основі зменшення витрат на виробниц­тво та реалізацію продукції, зниження цін на цю продукцію без зміни її асортименту та якості. За цінової конкуренції основним засобом суперництва є зниження цін виробником на свої товари по відношенню до цін на аналогічну продукцію інших виробни­ків

Контроль якостіі^— діяльність, яка включає проведення ви­мірів, експертизи, іспитів та оцінювання однієї або кількох харак­теристик об'єкта і порівняння отриманих результатів зі встанов­леними вимогами для того, щоб визначити ступінь відповідності за кожною з цих характеристик

Корисний ефект — інтегральний показник, який розрахову­ється на підставі окремих об'єктивних показників якості об'єкта, що задовольняють ту чи ту конкретну потребу, і використовуєть­ся для оцінювання рівня конкурентоспроможності продукції. Ко­рисний ефект можна вимірювати в натуральних одиницях_;,(на-приклад, продуктивність однопараметричних машин та устатку­вання), грошовому виразі або в умовних балах (для об'єктів з кіль­кома важливими параметрами, що доповнюють один одного) [

Ланцюг створення вартості — сукупність координованих дій фірми із задоволення потреб клієнтів, що починається з уста­новлення контактів з постачальниками та придбання в них това­рів і послуг, продовжується послідовними стадіями виробництва, продажем, маркетингом і доставкою товарів клієнтам. Кожна стадія створення вартості пов'язана з наступним етапом руху й орієнтована на запити споживачів. Кожна ланка ланцюга ство­рення вартості повинна намагатися забезпечити конкурентні пе­реваги за рахунок або менших витрат, або підвищення якості чи споживацьких характеристик товарів, а також створювати більшу вартість. Певною мірою ідея ланцюга вартості була присутньою ще в концепції доданої вартості, але у завершеному вигляді пер­шим її виклав М. Портер

Межі ринку територіальні (географічні) — територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи товарів), в межах якої за звичайних умов споживач може легко задовольнити свій попит на певний товар і яка може бути, як правило, те­риторією держави, області, району, міста тощо або їхніми части­нами [92].

Межі ринку товарні — товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого

Межі ринку часові — час стабільності ринку, тобто період, протягом якого структура ринку, співвідношення попиту та про­позиції на ньому істотно не змінюються.

Мета управління конкурентоспроможністю підприємства — забезпечення життєздатності та сталого функціонування підпри­ємства за будь-яких економічних, політичних, соціальних та ін­ших змін у його зовнішньому середовищі

Монополізація — досягнення суб'єктом господарювання мо­нопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтри­мання або посилення цього становища

Монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарю­вання — становище суб'єкта господарювання на ринку, яке до­зволяє йому самостійно чи разом з іншими суб'єктами господа­рювання визначати умови обороту товарів на ринку завдяки тому, що суб'єкт господарювання або не має на ринку товару жодного конкурента, або не зазнає значної конкуренції внаслі­док обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господа­рювання щодо закупівлі сировини, матеріалів і збуту товарів, на­явності бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарю­вання, наявності пільг чи інших обставин; або є одним із двох чи більше суб'єктів господарювання, що діють на ринку товару, як­що між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція, і при цьому вони (разом узяті) не мають на ринку товару жодного кон­курента або не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеже­ності можливостей доступу інших суб'єктів господарювання що­до закупівлі сировини, матеріалів і збуту товарів, наявності ба­р'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наяв­ності пільг чи інших обставин. Монопольним (домінуючим) вва­жається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає знач­ної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути (визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не заз­нає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарю­вання, яким на одному ринку належать найбільші частки на рин­ку, перевищує 50 %; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єк­тів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 %

Об'єкт конкуренції — потреби групи споживачів, що фор­мують певний сегмент ринку, вибраний підприємствами-супер-никами. Саме споживач як об'єкт конкуренції проголошує своє останнє вирішальне слово на ринку [

Об 'єкт управління конкурентоспроможністю підприємст­ва — рівень конкурентоспроможності, необхідний і достатній для забезпечення життєздатності підприємства як суб'єкта еко­номічної конкуренції с. 58].

Підприємство — самостійний суб'єкт господарювання, ство­рений компетентним органом державної влади або органом міс­цевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійс­нення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої госпо­дарської діяльності Під підприємством звичайно розуміють організаційно відокремленого й економічно самостій­ного господарюючого суб'єкта, створеного для виробництва про­дукції, виконання робіт і надання послуг [59, с. 8].

Попит — певна кількість товару, яку споживачі готові або/та в змозі купити за певну ціну в межах певної території протягом певного періоду

Предмет конкуренції — товар або послуга, через які фірми-суперники намагаються завоювати прихильність та гроші спожи­вача. У більш широкому сенсі предметом конкуренції є певне благо, що його втілює в собі товар чи послуга

Програма з якості — документ, що визначає порядок засто­сування системи управління якістю до конкретних проекту, про­дукції, процесу чи контракту

Програма підвищення конкурентоспроможності — план діяльності організації, згідно з яким людські,; матеріальні, техніч­ні, фінансові ресурси організуються у відповідності до конкрет­них цілей і завдань у заданих часових межах для поліпшення, рин­кового становища підприємства та підвищення рівня його конку­рентоспроможності

Пропозиція — певна кількість товару, яку суб'єкт господарю­вання виробляє (або може виробити) і пропонує (або може про­понувати) для реалізації на ринку чи реалізує (або може реалізу­вати) на ринку за запропонованою ціною у межах певної тери­торії протягом певного періоду

Процес управління конкурентоспроможністю підприємст-ва — діяльність, що включає в себе низку етапів, зокрема: монторинг конкурентного середовища та оцінювання конкурентної ситуації в галузі та на ринку; діагностування конкурентоспроможності підприємства та його основних суперників; конкурентне позиціонування підприємства —вибір стратегічних господарських підрозділів із перевагами у конкурентній боротьбі; розроблення концепції та стратегії управління конкурентоспроможністю підприємства; реалізацію конкурентної стратегії підприємства
Ринкові чинники успіху — реалізовані фірмою чинники успі­ху, які мають ринкове походження і безпосередньо сприймають­ся клієнтом; прикладами ринкових чинників успіху можуть слу­гувати якість продукції, додаткові послуги, ціна, завдяки яким споживачі отримують для себе додаткову корисність

Ринок — система товарно-грошових відносин, що виникають між покупцем і/продавцем, яка включає механізм вільного ціно­утворення, вільне підприємництво, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб'єк­тів господарювання у боротьбі за споживача; тим самим ринок виступає як регулятор господарської діяльності. Ри-н$к — це взаємодія між усіма релевантними покупцями та про­давцями, які беруть участь в обміні товарами, послугами, неру­хомістю, акціями та облігаціями, працею тощо; це суспільний інститут, який зводить разом покупця та продавця для укладення ними угоди купівлі-продажу певного товару або послуги. Ринок існує всюди, де індивідууми або організації вступають у відноси­ни купівлі-продажу

Ринок загальнодержавний — ринок товару, територіальні (гео­графічні) межі якого охоплюють територію держави

Ринок регіональний — ринок товару, територіальні (геогра­фічні) межі якого охоплюють територію окремого регіону, в тому числі частин відповідного регіону; ринок товару, територіальні (географічні) межі якого охоплюють територію кількох регіонів, у тому числі частин кількох регіонів

Ринок товару (товарний ринок) — сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в ме­жах певної території є попит і пропозиція

Ринкова економічна система — економічна система, основ­ними характеристиками якої є: приватна власність на ресурси т^а засоби виробництва; індивідуальна свобода вибору; конкуренція; мощівація отримання прибутку; ціни, що визначаються умовами ринкового попиту та ринкової пропозиції

Самооцінювання — інструмент управління організацією, який дозволяє регулярно оцінювати діяльність будь-якої організацій­ної структури з вирішення завдань її безперервного вдосконален­ня. Полягає у всебічн систематичному аналізуванні видів і результатів діяльності організації з погляду систем управління якістю або моделі досконалості;*^ основу методики самооці­нювання, як правило, покладено систему оцінок, figo відповідає моделям національних премій з якості

Стратегія диференціації продукту — стратегія спеціалізації підприємства на виготовленні особливої (іноді — незвичайної) про­дукції, яка є модифікацією стандартного виробу; така продукція є незамінною для споживачів, якщо стандартні вироби їх не влашто­вують фактично ця стратегія — ні що інше, як стратегія диференціації класифікаційним підходом М. Портера.

Сертифікація — процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповід­ність продукції, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персоналом установленим законодавством вимогам

Сертифікація добровільна — сертифікація, що проводиться на відповідність усім необхідним споживчим вимогам у нерегу-льованій законом сфері та свідчить про виконання підвищених вимог до якості порівняно з обов'язковими вимогами, завдяки чому має підвищену ринкову вартість

Сертифікація обов'язкова — сертифікація, що проводиться на відповідність обов'язковим вимогам нормативної документа­ції, регламентованим законодавством стосовно безпеки продукції для життя, здоров'я громадян, її сумісності та взаємозамінності, охорони навколишнього середовища, метрологічних норм і пра­вил тощо

Система конкурентних стратегій підприємства — сукуп­ність стратегій, націлених на адаптацію підприємства до змін в умовах конкуренції та на зміцнення його довгострокової конку­рентної позиції на ринку; система конкурентних стратегій під­приємства включає в себе стратегію надбання конкурентних пе­реваг, стратегію забезпечення конкурентоспроможності підпри­ємства та стратегію його конкурентної поведінки [

Система менеджменту якості — організаційна основа управління підприємством, яка в широкому сенсі може розгляда­тися як система управління, що спрямовує та контролює діяль­ність організації щодо якості; цю систему треба розглядати як широку організаційну структуру, яка виконує не тільки функції управління якістю, але й включає елементи з інших сфер діяль­ності, котрі найбільше впливають на якість продукції

Система управління конкурентоспроможністю підприєм­ства — у широкому сенсі може бути ототожненою із системою загального управління підприємством, яке функціонує в умовах конкуренції. комплекс взаємопов'язаних елементів, взаємодія яких створює основу для ефективного управління кон­курентоспроможністю підприємства. Основними елементами си­стеми управління конкурентоспроможністю підприємства є мета, об'єкт і суб'єкт, процес управління [

Споживач — юридична чи фізична особа, яка здійснює діяль­ність з придбання та використання товарів, послуг, робіт на від­повідному товарному (товарних) ринку (ринках

Стандарт — документ, що встановлює для загального і бага­торазового застосування правила, загальні принципи або харак­теристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній сфе­рі

Стандартизація — діяльність, що полягає в установленні положень для загального і багаторазового застосування щодо на­явних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підви­щення ступеня відповідності продукції, процесів і послуг їх функ­ціональному призначенню, усунення бар'єрів у торгівлі та спри­яння науково-технічному співробітництву

Стратегії конкуренції загальні (генеричні) — виділені та охарактеризовані М. Портером три потенційно успішних загаль­них стратегічних підходи: 1) найменші сукупні витрати; 2) дифе­ренціація; 3) зосередження

Стратегічна група — група фірм галузі, що дотримуються од­накової чи подібної стратегії за стратегічними показниками. У га­лузі може бути лише одна стратегічна група, якщо всі фірми до­тримуються практично однієї стратегії. В іншому разі кожна фірма може бути відмінною від інших стратегічною групою [

Стратегічна зона господарювання — окремий сегмент ринку, на якому підприємство діє або на який прагне вийти

Стратегія впровадження інноваці й — стратегія зосереджу­вання зусиль підприємства на пошуку принципово нових, ефек­тивних технологій, проектуванні запитаних, але неіснуючих на цей момент товарів, розробленні нових методів організації вироб­ництва, прийомів стимулювання попиту тощо. Головна мета — випередити конкурентів та одноособово зайняти ринкову нішу, де конкуренція відсутня або дуже мала.

Стратегія диференціації — одна з трьох загальних (генерич-них) стратегій конкуренції за класифікацією М. Портера, сутність якої полягає в орієнтації підприємства на створення унікальних у будь-якому аспекті продуктів, які визнаються важливими достат­ньо великою кількістю споживачів

Стратегія забезпечення конкурентоспроможності підпри­ємства — комплексна стратегія підприємства, яка включає дов­гострокові; програми дій за всіма функціональними напрямами його діяльності, спрямовані на формування належного рівня кон­курентного потенціалу та конкурентоспроможності. Складовими стратегії забезпечення конкурентоспроможності підприємства є: то­варно-ринкова, ресурсно-ринкова, технологічна, інтеграційна, інвес­тиційно-фінансова, соціальна, управлінська стратегії

Стратегія зниження собівартості — стратегія орієнтуван­ня підприємства на масовий випуск стандартної продукції, що за­звичай є більш ефективним і потребує менших питомих витрат, ніж виготовлення невеликих партій різнорідної продукції; стиму­лом до її використання є значна економія на масштабі виробницт­ва та залучення великої кількості споживачів, для яких ціна є ви­значальним чинником при придбанні товару Фактич­но стратегія зниження собівартості тотожна до стратегії наймен­ших сукупних витрат за класифікаційним підходом М. Портера.

Стратегія зосередження — одна з трьох загальних (генерич-них) стратегій конкуренції за класифікацією М. Портера, сутність якої полягає в орієнтуванні підприємства на підвищення спеціа­лізації діяльності з урахуванням вимог певного сегменту без орі­єнтування на весь ринок

Стратегія конкурентної поведінки підприємства — план щодо комплексу! наступальних чи захисних (а досить часто — і коопераційних) дій підприємства, спрямованих на досягнення стійкого становища в галузі, з метою успішного подолання п'яти чинників конкуренції і, отже, гарантування максимальної віддачі від капіталовкладень

Стратегія найменших сукупних витрат — одна з трьох за­гальних (генеричних) стратегій конкуренції за класифікацією М. Портера, сутність якої полягає в орієнтуванні підприємства на зайняття позиції ринкового лідера за рахунок економії на витра­тах при виготовленні масової продукції

Стратегія негайного реагування на потреби ринку — стра­тегія, що має на меті максимально швидке задоволення потреб, які виникають у різних сферах бізнесу. Основний принцип пове­дінки підприємств — вибір і реалізація проектів, найбільш рен­табельних у поточних ринкових умовах

Стратегія сегментування ринку — стратегія, спрямована на забезпечення переваги перед конкурентами у виокремленому та часто єдиному сегменті ринку, який виділяється на основі гео­графічного, психографічного, поведїнкового, демографічного або інших принципів сегментації. Основна ідея полягає в тому, що компанія може обслуговувати свій вузький цільовий ринок ефек­тивніше, ніж конкуренти, котрі розосереджують власні ресурси по всьому ринку Фактично стратегія сегментування ринку є тотожною до стратегії зосередження за класифікацій­ним підходом М. Портера.

Суб'єкт господарювання ~ юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, прид­бання товарів або ж іншу господарську діяльність. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, ор­гани місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їхньої діяльно­сті з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої госпо­дарської діяльності

Суб'єкти конкуренції — підприємства-виробники та фірми, що надають послуги, а також (на міжнародному рівні) транснаці­ональні корпорації, регіони (регіональні угруповання), держави

Суб'єкти товарного ринку — суб'єкти господарювання, фізич­ні і юридичні особи, які продають, реалізують, постачають, вироб­ляють, придбавають, споживають, використовують або можуть продавати, реалізувати, постачати, виробляти, придбавати, спожи­вати, використовувати товари на ринку з відповідними межами.

Суб'єкти управління конкурентоспроможністю підприєм­ства — певне коло осіб, які реалізують мету управління конку­рентоспроможнстю__підприємства

Сукупні витрати протягом життєвого циклу об'єкта — витрати, які обов'язково потрібно здійснити, щоб одержати від об'єкта відповідний корисний ефект (включають витрати на прид­бання, експлуатацію та утилізацію об'єкта)

Товар — будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов'язання та права (зокрема, цінні папери)

Управління конкурентоспроможністю підприємства — різ­новид управлінської діяльності, спрямований на формування, розвиток і реалізацію конкурентних переваг і забезпечення жит­тєздатності підприємства як суб'єкта економічної конкуренції. Управління конкурентоспроможністю підприємства включає в себе передбачення загроз і можливостей, що виника­ють під впливом конкуренції, аналіз конкурентних ситуацій в га­лузі та на ринку, оцінювання ринкового становища підприємства та його конкурентів, розроблення заходів зі зниження негативних наслідків конкурентної боротьби та використання механізму кон­куренції для подальшого розвитку підприємства

Управління конкурентоспроможністю підприємства має бути спрямоване на: нейтралізацію (подолання) або обмеження кіль­кості негативних (деструктивних) чинників впливу на рівень конкурентоспроможності підприємства шляхом формування за­хисту проти них; використання позитивних зовнішніх чинників впливу для нарощування та реалізації конкурентних переваг під­приємства; забезпечення гнучкості управлінських дій і рішень — їх синхронізації з динамікою дії негативних і позитивних чинни­ків конкуренції на певному ринку

Цикл Демінга (РОСА — Ріап-По-Спеск-Асі) — модель цик­лічного поліпшення якості процесів за рахунок зменшення варіа­цій і виключення причин, що порушують стабільність процесів при послідовному виконанні в межах організації чотирьох етапів робіт: планування — виконання — перевірення — коригувальні дії.

Якість — ступінь, до якого сукупність власних характеристик продукції, процесу або системи задовольняє сформульовані пот­реби або очікування —загальнозрозумілі чи обов'язкові