Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Заощадження населення як стратегічне джерело інвестування вітчизняної економіки

Проблемі активного залучення заощаджень населення як стратегічного джере­ла інвестування економіки в Україні до останнього часу не приділялось достатньо уваги. Лише на сьогодні у наукових, владних і ділових колах починає формуватись реальне усвідомлення макроекономічної важливості залучення коштів населення до активного господарського обороту.

Світова економічна наука і господарсько-комерційна практика давно при­діляють велику увагу заощадженням населення як джерелу розвитку виробництва і відповідному потенційному джерелу подальшого зростання рівня життя населен­ня. Так, ще представники класичної економічної школи надавали особливого зна­чення взаємозв'язку заощаджень населення та інвестицій, що використовуються в економіці, і вважали: для досягнення високого рівня виробництва та максимально можливої повноти зайнятості населення необхідно постійно нарощувати інвес-

тиційний потенціал. Це можливо лише за умови, коли населення певним чином обмежує споживання у поточному періоді, заощаджує кошти і тим самим створює умови для перспективного більш повного задоволення зростаючих потреб. За­значена теорія не позбавлена певних недоліків, але й сьогодні існує її модер­нізований і відповідним чином вдосконалений варіант — неокласичний напрям, який також робить наголос на суттєвому впливі заощаджень населення на процес економічного зростання.

Дж. Кейнс не лише проаналізував характер взаємозв'язку споживання і заоща­джень населення та інвестиційної активності, а й довів, що їх певні співвідношення відіграють вирішальну роль в економічному зростанні країни. На відміну від класич­ної школи, його теорія надає заощадженням дещо підпорядковане значення у мо­делі економічного зростання. Основну роль в ефекті мультиплікації, на думку Кейн­са, виконує споживання. Чим вищий рівень споживання, тим більшого приросту обсягу виробництва можна очікувати. Сучасні теорії модернізували вчення Дж. Кейнса, деталізували і поглибили розуміння процесу мультиплікації. Сьогодні послідовники кеинсіанської школи розглядають заощадження як важливий фактор впливу на економічне зростання.

Як відомо, мультиплікатор Кейнса (М) відображає відношення змін рівноважних обсягів виробництва (ДУ), ініційованих певними змінами у витратах (ДЕ). Сам автор назвав його мультиплікатором інвестицій¹:

М = ДУ/ДЕ. (1)

Цікаво, що вперше ідея мультиплікації була сформульована у 1931 р. Р. Ка-ном — учнем Кейнса. Проте Кан аналізував вплив інвестицій лише на рівень зайня­тості, а Кейнс, досліджуючи рівноважні обсяги виробництва в параметрах фактичної зайнятості, використав підхід свого учня, модифікувавши його у власній праці. Як початковий приріст витрат він також розглядав інвестиції. Саме тому в його інтерпретації вираз (1) має такий вигляд:

| М = ДУ/І,

де І = ДЕ. Ілюстрацією ефекту мультиплікатора може служити приклад (табл. 7.1), наведений в роботі К. Макконнелла і С. Брю. В цій таблиці використовуються такі визначення і поняття: МРС = ДС/ДУ — гранична схильність до споживання, що відображає приріст споживчих витрат (ДС), викликаний одиничним приростом до­ходів (ДУ); MPS = ДЭ/ДУ — гранична схильність до заощадження, що відображає приріст заощаджень (ДБ), викликаний одиничним приростом доходів (ДУ).

Оскільки передбачається, що весь приріст доходів розпадається на прирости споживання і заощаджень, тобто (ДУ = ДС + AS), остільки сума граничних схильнос­тей до споживання і заощадження дорівнює одиниці:

МРС + MPS = 1.

¹ Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. - М.: Прогресс, 1978. - С. 179.

6 566

Таблиця 7.1. Мультиплікатор: аналіз за допомогою таблиці (гіпотетичні дані, млрд. дол.)*

Шкконнепп К., Брю С. Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. - М.: Республика, Т. 1.-С. 227.

Таким чином, початкове зростання інвестиційних витрат (І = 5 млрд. дол.) є рівнозначним зростанню доходів виробників інвестиційних товарів. У відповідності з граничною схильністю до споживання (МРС = 0,75), вказаний приріст доходів роз­падається на приріст споживчих витрат (5 х 0,75 = 3,75 млрд. дол.) і приріст, заоща­джень (5 х 0,25 = 1,25 млрд. дол.). У найпростішому випадку заощадження вибува­ють з подальшого обороту. На противагу їм зросле споживання трансформується у приріст доходів відповідних виробників. Внаслідок цього починається наступний цикл витрат, у процесі якого додаткові доходи в 3,75 млрд. дол., в свою чергу, роз­падаються на споживану (2,81 млрд. дол.) і заощаджувану (0,94 млрд. дол.) части­ни. Причому пропорція між ними знову визначається величиною граничної схиль­ності до споживання (МРС = 0,75). Зростання споживання в другому циклі зумовлює початок третього циклу тощо. Процес продовжується доти, доки весь по­чатковий приріст витрат (5 мпрд. дол.) не виминається з товарно-грошового обороту і не осідає в заощадженнях у населення. У цей момент заощадження становити­муть 5 млрд. дол., а сукупні прирости споживання і доходів — відповідно 15 млрд. і 20 млрд. дол.

Формально описаний процес розподілу початкового приросту доходів, що спрямовуються на споживання та заощадження протягом нескінченної кількості етапів, може бути представлений у вигляді суми нескінченно убуваючої геометрич­ної прогресії:

ДУ = І + ГМРС + ГМРС² +... = І / (1 — МРС) = І / MPS, (2)

де ДУ — підсумковий приріст доходів; І — початковий приріст інвестиційних витрат, а кожний член суми відображає приріст доходів у процесі чергового циклу спожив­чих витрат. При цьому очевидно, що сумарний приріст заощаджень може бути¹ об­числений аналогічним шляхом і становитиме: AS = І. Порівняння виразів (1) і (2)

дозволяє визначити зв'язок мультиплікатора Кейнса (М) з граничною схильністю на­селення до споживання і заощадження¹:

М = 1 / (1 — МРС) = 1 / MPS. (3)

Аналіз дозволив Кейнсу зробити принципові висновки відносно впливу, що справляє гранична схильність до споживання на динаміку зайнятості і обсяги національного виробництва. Він вважав, що чим вищим є МРС, тим більшого зрос­тання рівноважних обсягів виробництва слід очікувати від одного й того ж не­змінного приросту сукупних витрат, і, навпаки, відносно більша схильність до за­ощадження (MPS) зумовлює відповідно меншу величину мультиплікатора, що пов'язано з менш значними зрушеннями в прирості зайнятих у виробництві та в його рівноважних обсягах².

Висновок щодо наявності в економіці ефекту і\/ультиплікації та його прямої за­лежності від рівня витрат лежав у основі практичних рекомендацій Кейнса, які зво­дилися до того, що "штучне нарощування витрат у періоди спаду та депресії муль-типлікативно збільшує кількість зайнятих і рівноважні обсяги виробництва"³. Крім того, оскільки ефектові мультиплікації підлягають як обсяги приросту, так і величини зниження витрат, то навіть незначні падіння обсягів останніх здатні спричинити гли­боку депресію. Кейнс акцентував увагу саме на тій частині доходів, що витрачаєть­ся. Оскільки, на його думку, "заощадження займають підпорядковане місце, остільки вони за своєю суттю є не більш ніж відкладеним, тобто майбутнім спожи­ванням"⁴. Сучасні економісти багато в чому не поділяють цієї тези Кейнса і функціонально надають заощадженням населення більш вагомого значення щодо їх впливу на процес розвитку економіки країни.

На думку С Корабліна, критичний аналіз викладеної концепції можна розпочати з таких двох проблем. По-перше, при відсутності в замкнутій системі запасів, збільшення інвестицій можливе тільки за рахунок скорочення схильності до спожи­ванні^ (МРС). Проте в подібному випадку неминуче має зменшитися розмір муль-типл|<атора, тобто величина інвестиційного мультиплікатора скорочується із зрос­танням інвестицій. Внаслідок цього їх кумулятивний вплив на рівень національного виробництва практично може не змінюватися. В рамках розглянутого підходу подібний софізм пояснити не можна. По-друге, чи можуть заощадження, нагрома­джувані в ході мультиплікації, розглядатися як нейтральні, коли вони виступають фінансовим джерелом інвестицій, які є вихідним імпульсом мультиплікативної хвилі?"⁵ Ці проблеми потребують дослідження.

' Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. - ML: Прогресс, 1978. - С. 177-180.

² Кейнс передбачив, що для США величина мультиплікатора може лежати в інтервалі 2,5-3. (Див:
Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. - М.: Прогресс, 1978. - С. 194). У пізніших працях
мультиплікатор знаходив свої оцінки в інтервалі 2-3,5. Так, Р. Девдсон оцінив величину мультиплікатора
для США в 2,11; А. Оукен дістав оцінку мультиплікатора, що дорівнює 3. Бюро економічного аналізу США
оцінило його в 3,4 (Див: Poindexter J. Macroeconomics. - New York: The Dryden Press, 1981.-P. 122-123).

³ Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. - М.: Прогресс, 1978. -С. 195—198.

⁴ Там же.-С. 167-168.

⁵ Кораблін С. Заощадження, мультиплікатор і передумови для економічного зростання // Економіка
України. - 1995.-№ 8. - С. 52-58.

6"

На нашу думку, очевидним є те, що додатковий приріст заощаджень населення виступає потенціалом, що генерує зростання майбутніх споживчих витрат. Напрям їх використання залежить від економічних обставин, тобто від обсягів коштів, що вкладаються, і очікувань населення в процесі інвестування. Якщо розглядати ос­новні детермінанти як відносно стабільні параметри процесу (що, по суті, і передба­чається в короткостроковому аналізі Кейнса¹), то одержаний приріст заощаджень є нічим іншим, як інтегрованим механізмом, що акумулює потенційні джерела інвестицій. Як і з якою швидкістю спрацює цей механізм — залежатиме передусім від структури додаткових фінансових нагромаджень. Цей механізм для вітчизняних умов може бути проілюстрований табл. 7.2.

Таблиця 7.2. Граничні схильності населення до споживання та заощадження

Розраховано за: Народне господарство Української РСР у 1990 році: Стат. щорічник. - К.: Техніка, 1991. - С 69-70; Квартальні передбачення. - 1998. - Квітень. - С 115.

Дані табл. 7.2 відображають рівні граничної схильності населення України до споживання і заощадження, що мали місце в економіці у другій половині 80-х і 90-х років. Зокрема, розрахунки свідчать, що у проаналізованому періоді гранична схильність населення як до споживання, так і до заощадження не зазнала істотних змін. Самі коефіцієнти, що характеризують граничні схильності до споживання та заощаджень, були близькими до параметральних оцінок Кейнса, який припускав, що розміри МРС і MPS можуть дорівнювати, відповідно, 0,8 і 0,2². Розрахункові зна­чення МРС дозволяють визначити мультиплікатор інвестицій для України, який у 1985-1988 pp. становив 4, а у 1992-1993 pp. — 3,3. Його подальше зменшення по­яснюється зниженням частки споживання (0,75 і 0,7) у додаткових доходах насе­лення, що мали місце за рахунок зростання в них частки заощаджень (0,25 і 0,3). Беручи до уваги загальне економічне зростання в 1985-1988 pp. (коли вироблений національний доход зріс на 8%) і кризу 1992-1993 pp. (коли він знизився на 15%)³, можна констатувати, що в першому випадку ефект мультиплікатора збільшував зростання виробництва, а в другому — працював у зворотньому напрямі, тобто ли­ше посилював економічну стагнацію. При цьому сила мультиплікатора була при­близно однаковою в умовах як економічного зростання (М = 4), так і загострення економічної кризи (М = 3,3), що кореспондується із загальновизнаною думкою про ефект його впливу в періоди економічного зростання або спаду.

¹ КвйнсДж. Общая теория занятости, процента и денег. - М.: Прогресс, 1978. - С. 81-82.

² Там само. - С. 187.

³ Народне господарство Української РСР у 1989 році. Стат. щорічник. - К.: Техніка, 1990. - С. 11;
Статистический сборник: 1994. Государства бывшего Советского Союза. - Вашингтон: Всемирный банк,
1994.-С. 641.

В інтересах довгострокового характеру для економіки країни в цілому доціль­нішим є стимулювання, по-перше, організованих заощаджень населення взагалі і, по-друге, нарощування питомої ваги їх інвестованої частини в реальний сектор економіки. Це зумовлене тим, що на короткострокових відрізках часу обидва підходи створюють приблизно однаковий позитивний ефект. Слід навіть визнати дещо більшу привабливість першого підходу, оскільки добитися зростання обсягів споживання значно легше, ніж при цьому одночасно мати збільшення заощаджень та їх інвестованої частини. Але при аналізі довгострокових ефектів безперечними є переваги другого підходу. Більш активна інвестиційна діяльність, яка проявляє­ться у якнайшвидшому оновленні основних фондів і динамічних темпах зростання фондоозброєності праці, закладає базові основи для підтримування високих темпів загального економічного розвитку, тобто останнє об'єктивно створює надійний і потужний виробничий потенціал, що є запорукою подальшого зростан­ня рівня життя населення.

Наглядним проявом сформульованих залежностей може бути порівняння рівнів споживання, заощадження та інвестицій із темпами економічного зростання, які ма­ли місце в країнах Східної Азії, що стало і швидко розвивалися (Японії, Гонконгу, Сінгапурі, Тайвані, Малайзії), і у промислово розвинутих державах. Так, у 1970-1988 pp. процент інвестованих заощаджень у східноазіатських країнах перевищував аналогічний показник у промислово розвинутих державах Європи в середньому на 3-4 %¹. При цьому частка заощаджень у ВВП становила: в Японії (1981-1988 pp.) — 20,9 %, Сінгапурі (1981-1990 pp.) — 42,5 %, Таїланді (1986-1987 pp.) — 23,2 %. Внаслідок високих норм заощаджень, що мали місце до 1990 p., зазначена група східноазіатських країн фактично перетворилася на єдиного серед усіх держав, що розвиваються, чистого експортера капіталів. Так, у 1960-1985 pp. рівень інвестицій, спрямованих у ВНП Японії, Сінгапуру і Малайзії, був вищим від свого се­реднього аналога по групі промислово розвинутих країн. В результаті, зазначені східноазіатські країни увійшли до двадцятки країн, що найбільш динамічно розвива­лися в 1960-1985 pp. як в економічному, так і в соціальному плані. Про останнє свіЦчить те, що щорічне зростання ВНП у розрахунку на душу населення у зазначений період в цих країнах становило близько 3 %. Практично всі високорозвинуті ринкові країни за вказаним показником в цей період посідали місця у другій двадцятці, а сере­дньорічне зростання ВНП на душу населення становило у Норвегії, Італії та Іспанії — близько 1,5 %, у Великобританії та США — не перевищувало 0,5 %².

Очевидно, що за традиційного розуміння ефекту мультиплікатора вказана гру­па східноазіатських держав повинна була б потерпати від низьких темпів еко­номічного росту, тобто стійке накладання малих приростів виробництва, зумовлених незначною величиною мультиплікатора, повинно було б призвести і до його невисо­кого сумарного ефекту. Проте в реальній практиці існує протилежна картина, що узгоджується з наведеними висновками: активна політика заощаджень та інвестицій забезпечила не лише високі ефекти мультиплікації, а й більшу фондоозброєність праці, що стало матеріальною передумовою для підвищення її продуктивності та за­гального економічного зростання.

¹ The East Asian Miracle. Economic Growth and Public Policy. - Oxford, University Press, 1993. - P. 16.

² Корабпін С. Заощадження, мультиплікатор і передумови для економічного зростання // Економіка
України.-1995.-№8.-С 52-58.

Значення інвестованих у матеріальне виробництво заощаджень, очевидно, не зводиться виключно до динаміки фондоозброєності праці як довгострокового фактора зростання її продуктивності. На короткострокових інтервалах останні інструменти відіграють не менш важливу роль у напрямі збалансування необхідної достатності бюджетних коштів, створення достатнього потенціалу внутрішнього кредитування, послаблення сили емісійного тиску на центральний банк та нарощування зовнішньої заборгованості і інфляції, посилення стабільності національної валюти,-загальної стійкості економіки тощо.

Переважна більшість дослідників, які вивчають зв'язок заощаджень з інвестиціями, схильна вважати, що заощадження дорівнюють інвестиціям в економіку країни. Навіть Кейнс вважав, що хоча загальна сума заощаджень є сукупним резуль­татом дій усіх індивідуальних споживачів, а величина інвестицій — результатом суку­пних дій усіх індивідуальних підприємців, ці дві величини мають дорівнювати одна одній, оскільки кожна з них дорівнює перевищенню доходу над споживанням.¹ Таким чином, теоретично доведено, що заощадження населення у вітчизняних умовах ма­ють виступати тим потужним інвестиційним джерелом, який повинен надійно живити розвиток економіки України.