Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Політичні вчення Заходу кінець XIX ст. -початок XX ст.

В XIX і XX стст. поряд з марксистською одержали широкий розвиток і інші кон­цепції, політичні теорії, що збагатили соці­ально-політичну науку новими положеннями і висновками. У другій половині XIX ст. популярність здобуває тео­рія завоювання Людвіга Гумпловича (1838-1909 pp.) - представни­ка соціального дарвінізму. За теорією суспільне життя спочатку ста­новить нещадну і невпинну боротьбу між групами людей. На початку історії ворожнеча розділених расово-етнічними ознаками орд при­вела до поневолення одних іншими і до виникнення держави, за якої на зміну боротьби між ордами приходить боротьба між станами, кла­сами і політичними партіями. Конфлікт між державами - немину­чий супутник існування людства. Тоді ж значне місце серед пред­ставників позитивістського напрямку займає Герберт Спенсер (1820-1903), який розробляє теорію соціальної обумовленості вла­ди. В процесі свого розвитку суспільство еволюціонує від війни до Миру, від військового до промислового (індустріального) стану. Гер­берт Спенсер передбачав, що в майбутньому може виникнути феде­рація вищих націй, яка як верховна влада заборонить війни між на­родами, вважав, що в основі суспільних відносин лежить не взаємна ненависть людей, а їх співробітництво. Еволюція суспільства спри­яє придушенню агресивних інстинктів людей і виникненню нового типу людини, який зможе гармонійно поєднувати задоволення своїх особистих і суспільних потреб.

На початку XX ст. широке розповсюдження одержала теорія ел­іти, запропонована двома італійськими ученими Вільфредо Парето (1848-1923 pp.) і Гаетано Моска (1858-1941 pp.). В одній із праць «Елементи політичної науки» Гаетано Моска твердить, що влада зав­жди знаходилась і має знаходитись в руках меншості. Коли ж влада переходить з одних рук в інші, то переходить від однієї меншості до іншої, але ніколи від меншості до більшості. Правлячу меншість Га-етано Моска називає панівним класом, елітою. Політичний прогрес полягає в переході влади від однієї правлячої еліти до іншої. Кожна еліта управляє шляхом поширення тієї ідеології, що відповідає зав­данням і меті її влади. Гаетано Моска вказує на дві тенденції в істо­рії держав: аристократичну і демократичну. В аристократичних дер­жавах влада знаходиться у замкнутих еліт, а в демократичних - у еліт, які виходять з мас. Вибори - спосіб оновлення еліт. В праці «трактат про загальну соціологію» Вільфредо Парето розглядає еліту як гру­пу природжених керівників нації, як людей, які наділені видатними якостями, що виділяються на загальному фоні і вважав, що в будь-яку епоху існує дві такого типу групи - еліта і контреліта, які ведуть між собою боротьбу за владу з допомогою мобілізації мас. Доміну­ючою якістю правлячої еліти служить здатність управляти людьми. Індивіди, наділені такою здібністю, маніпулюють масами з допомо­гою обману або насилля. Якщо ж еліта не оновлюється, то деградує, що веде до революції, в ході якої змінюється склад правлячої групи.

Вчення про владу знайшло дальший розвиток в теорії олігархіза-ції (бюрократизації) політичних партій, сформульованій Моісеем Qc-трогорським (1854-1919 pp.) і Робертом Міхельсом (1876-1936 pp.). В праці «Демократія і організація політичних партій» Моісей Острогорський виділяє три стадії в розвитку політичних пар­тій: аристократичні групи, політичні клуби, масові політичні орга­нізації. На третій стадії відбувається бюрократизація керівництва по­літичної партії, а демократія в партії неможлива. Аналогічні висновки робить і Роберт Міхельс, який формулює закон олігархізації політич­них партій. Вожді уступають владу в політичній партії тільки вож­дям, а не масам. Влада в політичній партії належить керівникам, яких підтримують професіонали, платні або призначені апаратом. Участь рядових членів в керівництві її неможлива, бо політична партія - це суспільство в мініатюрі, а в суспільстві тим більше неможлива участь всіх громадян в управлінні державою.

Особливе місце в розвитку науки про політику належить німець­кому соціологу Максу Веберу (1864-1920 pp.). Йому належить роз­робка теорії демократії, центральною ланкою якої стало вчення про механізм соціального контролю над відособленим від суспільства бю­рократичним апаратом. Головна увага приділяється техніці відбору політичної еліти, яка має підкоряти собі бюрократію. Тут розробле­но дві взаємозв'язані проблеми: виділення типів панування і спосо­би легітимізації (визнання законності) типів панування. Макс Вебер розглядав панування як монопольну владу, а владу як здатність нав'я­зувати свою волю з допомогою примусу, сили, наказу тощо. І тут Макс Вебер зупиняється на розкритті змісту і суті поняття пануван­ня. Панування - такі відносини між управляючими і управлінцями, за яких управлінець може нав'язувати управляючому свою волю шля­хом примусу, наказу тощо. Відносини влади звичайно носять под­війний характер, що складається як взаємозв'язок наділених владою і підкорених їй. Володіючи владою, управлінці не тільки опирають­ся на фізичний примус, але й переконання підлеглих у власній необ­хідності підкорятися, оправдання своєї позиції і дії. Жодна система законів, моральних або інших, не прийде в рух без бажання і волі людей сприйняти систему. Панування, за Максом Вебером, це узако­нене насилля, яке буває трьох типів: традиційне, харизматичне і ле­гальне. Традиційне панування засноване на звичаї. Для його легіти­мізації потрібна віра людей в законність влади. Це станове, соціальне панування. Харизматичне панування засноване на звичці. Для його легітимізації потрібна віра.людей політичному лідеру, володарю. Легітимізація тут відбувається завдяки вірі в особливі політичні якості володаря. Легальне панування основане на праві. Спосіб його легі-тимізації - віра в раціональність норм, які зобов'язують одних лю­дей підкорятися іншим. Бюрократія є ідеальним типом легального панування, втіленням раціональності влади. Демократизацію Макс Вебер розумів як мобілізацію мас політичними лідерами, розглядав її як діючий засіб протидії тотальній бюрократизації. Тоді ж хариз-матичний лідер урівноважує і спроби узурпації влади з боку олігар­хічних груп самого громадянського суспільства. Макс Вебер надає особливе значення інституту президентства, а президента розгля­дає як обраного вождя нації.