Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Структуралізм і постструктуралізм: Клод Леві-Строс, Мішель Фуко

1 еоретики різноманітних напрямків праг­нули розвивати основи наукової соціоло­гії. Тоді стають притягальними ідеї струк­туралізму, принципи позитивізму в дос­лідженні соціальних процесів, явищ, подій.

Спрямовані на формування системи абстрактних понять для точного аналітичного вивчення соціальних процесів і явищ структуралізм ви­користовувався для створення моделей соціального життя. В сфері сис­теми структуралізму аналізувались всі форми структур людського ро­зуму, суспільства, природний світ. Структуралізм використовувався для пошуку універсальних та незмінних законів життя людини, що діють на всіх рівнях - від простіших до найбільш розвинутіших. Принципи структуралізму широко використовувались французьким со­ціологом Клодом Леві-Строссом в антропології - науці про походжен­ня людини. На думку Клода Леві-Стросса створювані соціологами мо­делі різних соціальних світів виходять з загального джерела -людського розуму. Структура людського розуму визначає всі форми, системи, створювані людьми. Міфи різних примітивних суспільств тотожні, подібні. Тотожні, подібні і системи комунікації, виховання, процеси обміну тощо. Зрозуміло, всі системи будуються на логічній структурі розуму і всі вони визначаються спільними законами. Особ­ливо виділяється значимість об'єктивно існуючих структур, а не суб'єктивних реакцій на них людей. Зосереджується увага на вив­ченні і з'ясуванні об'єктивних структур продуктів людської діяль­ності, а не на їх суб'єктивних значеннях і оцінках. Об'єктивні струк­тури є зовнішнім відносно суб'єктів життєдіяльності, і ставиться мета усунути людину з центру аналізу, пропонуючи замість зосе­редитись на об'єктивних структурах, зокрема на логічній структурі розуму. За логікою результати людських взаємодій - нормативні сис­теми виступають вторинними, не складають об'єктивну структуру і не визначальні в теорії. Навпаки, нормативні системи визначаються базовими, об'єктивними структурами соціального життя. Для з'ясу­вання об'єктивної структури і аналізу суспільств соціальних проце­сів і явищ Клод Леві-Стросс пропонує варіанти дослідницької стра­тегії, що дають можливість розкрити базові ментальні структури, що неможливо дослідити безпосередньо, а тільки через ряд дослідів ре­ального світу.

В 70-і роки певною реакцією на хвилю екзистенціоналізму, тобто створення нового світогляду, що відповідав би інтересам буржуазії і філософії життя феноменології Гуссерля, релігійно-містичному вчен­ню К'єрневора, в соціологічному, мисленні стали бурхливо розвива­тися ідеї структуралізму. Інтерес до проблеми мови стає загальним в структуралізмі. Розглядаючи мову як єдину базу для пізнання, а та­кож для дій і існування, представники постструктуралізму прагнули оперувати тестовими відображеннями світу. Постструктуралізм ви­суває, по-перше, теоретичні знання є дискусивна форма, що пород­жує тести, по-друге, емпірична реальність здатна тлумачити теоре­тичні знання (статистичні дані, опити та ін.); по-третє, зміст емпіричних тестів залежить від того, з яких позицій теоретичні тес­ти читаються, по-четверте, вивчення емпіричних тестів веде до ро­зуміння того, що відбувається в світі, і, по-п'яте, тлумачення соціальної загальності. На відміну від прихильників позитивізму постструктуралізм вважає світ таким, яким є і тому варто відшукати загальні принципи і закони існування світу, вивчати його відміннос­ті. Це зближує постструктуралізм з постмодернізмом. Передбачалось зосередження на соціологічному аналізі процесів соціального жит­тя, не на ролі окремих діючих осіб, які формують суспільство, а на аналізі oб єктивних структур суспільства. Такий концептуальний під­хід знаходить підтвердження представника постструктуралізму фран­цузького соціолога Мішеля Фуко. Концепцію «археології знань» Мі-шель Фуко протиставляє історії і історії ідей. Ідеї «археології знань» шліфувались на розкопках історії психіатрії та ін. В XIX ст. наукова психологія виростала з розрізнення божевілля і розуму, процес якого бере початок з епохи Відродження та ін.

В кінці XX ст. жвавий інтерес викликали поширювані в соціаль­ній теорії постмодерністські ідеї. В сучасних умовах постмодер­нізм виступає міжгалузевим інтелектуальним рухом, новим соціаль­но-філософським підходом пізнання суспільного життя, культури, людської діяльності. Та постмодернізм виступає не стільки систе­мою теорії, скільки іншим баченням, набором концепцій дослідження соціокультурної реальності. Ідеї, принципи бачення соціальної ре­альності, соціального життя суспільства знаходять виклад в працях сучасних соціологів Жана Будліряна, Хорха Франсуа Льожара, Деві-да Кельнера та ін. В теорії соціології постмодернізму синтезує кілька напрямків, що охоплюють різні інтерпретації взаємно діючих або суперечущих один одному сучасних соціальної і культурної реаль­ностей. Постмодерне суспільство конструюється в процесі порівнян­ня і протиставлення різних суспільств виділенням різних ознак, від­мінностей, переваг тощо. Модерне суспільство вважається надзвичайно раціональною, жорстокою системою, а постмодерне -характеризується іраціональнішими та гнучкими формами соціаль­ного зв'язку. Представники постмодернізму виступають продовжува­чами критики модернізму (або капіталістичного розвитку в XIX ст.), що здійснювався філософами Фрідріхом Ніцшє, Зігмундом Фрейдом, Хозе Ортегою-і-Гассетом та ін., а згодом Максом Хоркхаймером, Еріхом Фроммом та іншими представниками заперечення «індустріального», «ма­сового» суспільства і модернистської моделі суспільного розвитку.

Різні тенденції розвитку соціальної думки кінця XX ст. знаходять детальне відображення в концепціях французького соціолога П'єра Бурд'є, який пропонує інтегрувати різні концепції сприйняття соці­альних процесів та ін., добиваючись об'єктивності визначення соці­альної структури та соціальної дії. З метою з'ясування зв'язку діалек-тичності об'єктивного і суб'єктивного в теорії П'єра Бурд'є важливо розкрити суть введених ним в науковий обіг понять габітус і поле Га­бітус - це ментальні структури, з допомогою яких люди живуть в со­ціальному світі, використовують їх в своїх діях, тобто це набір схем (моделей), якими люди сприймають, розуміють і оцінюють світ, це певне розташування дій і способів сприйняття, оцінки суб'єктом соці­ального світу, певна сукупність внутрішніх установок, набутих люди­ною в процесі практики та ін. Поле ж - це мережа відносин між об'єк­тивними позиціями соціальних діячів, існуюча незалежно від індивідуальної свідомості і волі, тобто поле - це соціальний простір, де реалізуються завойовані позиції, їх захист або просування вперед та ін. В наукових пошуках і розробках П'єра Бур'є проявились потреби фор­мування соціологічних теорій, соціологічного бачення суспільства, со­ціальних процесів та явищ. Тенденція розвитку соціологічних теорій бачення суспільства, соціальної реальності, знаходить відображення в теорії структуралізму комунікативних дій, теоріях конфлікту, соціально­го обміну, раціонального вибору теорії меж та ін.

Широка і багатоманітна панорама сучасної світової соціально-політич­ної думки не вичерпується розглянутими напрямами, школами, теоріями, концепціями, відомими іменами соціологів та політологів. В сучасних умо­вах географія соціології - науки про суспільство та політології - науки про політику, значно розширилась, охопила не тільки країни Європи, США, Канади, але й Китай, Індію, арабські та латиноамериканські. Наприкінці XX ст. західна соціологія знову повертається до проблем, що їх прагнули осмислити Карл Маркс, Макс Вебер, Георг Зіммель, Вернер Зомбарт - проблеми структурної і функціональної специфіки сучасного суспільства та соціальної природи капіталізму як економіч­ної системи.

Багатоманітні зв'язки, що складаються між людьми в процесі їх діяль-ності в різних сферах суспільного життя, називаються суспільними відно-синами. Відносини, що складаються між людьми у зв'язку з їх участю в справах політично організованого суспільства, в державних справах є пол­ітичні відносини. Суть політичних відносин полягає в тому, що вони ви­никають між учасниками соціальних спільностей в ході реалізації ними своїх індивідуальних, групових і загальних інтересів і вимагають вико­ристання засобів державного підкорення. В цьому своєрідність політич-них відносин, їх специфіка як форми діяльності людей. Всяка суспільна проблма має політичний характер, якщо зв'язана з інтересами соціаль­них груп або суспільства. Зміст поняття політика багатоаспектний і його неможливо відобразити в єдиному формулюванні. По-перше, політика -це участь в справах держави, в управлінні життєдіяльністю суспільства; по-друге, це сфера відносин народів, класів, соціальних спільностей; по-третє, це концентроване відображення інтересів різних соціальних спільностей; по-четверте, це наука, а також і мистецтво; по-п'яте, в по­бутовому розумінні - це нерідко характеристика способу дій, спрямова­них на досягнення певної мети у відносинах між людьми. Найактуальн­ішим для науки про політику є проблема осмислення того, що основним принципом переходу від старого до нового порядку є зміна фундаменту закономірностей розвитку суспільства.