|
Читайте также: |
6.1. Але і в міцних обіймах церкви, в рамках самої патристики і схоластики філософія розвивалася і досягла нових успіхів. Так, на розвитку філософської думки позитивно відбилася взаємна боротьба схоластів з проблем "універсалій" - загальних (універсальних) уявлень і понять, які приховують у собі від безпосереднього спостереження сутність явищ і речей.
Реалісти, - Ансельм Кентерберійський, Бонавентура, Олександр Гальський і їх послідовники, йдучи за Платоном, стверджували, що універсалії мають реальне (звідси їх називали реалістами) існування; що універсалії передують існуванню речей і явищ, будуть існувати і після зникнення речей і явищ.
Номіналісти - Росцелін (1050-1122), Дунс Скотт, Вільям Оккам і їх послідовники, заперечуючи реалістам, доводили, що реально існують лише конкретні речі і явища, а універсалії - це тільки слова, тільки назви ("nominae", номіне - назви; звідси їх назва: номіналісти).
Проміжне між реалістами і номіналістами положення займали концептуалісти, представниками яких були П'єр Абеляр, Іоанн Солсберійський, Альберт Великий, та інші. Вони говорили, що універсалії реально не існують ні в речах, ні без речей, тому що вони - лише концепції, які утворюються нашим розумом про речі та явища навколишньої дійсності. Цікаво буде знати, що Фома Аквінський, намагаючись примирити проблему універсалій з церковним вченням про Бога, пропонував прийняти, що універсалії існують у пам'яті Бога до виникнення речей, після створення світу - в самих речах, і, нарешті, починають існувати в розумі людини і її словах.
Спори і публічні дискусії між реалістами і номіналістами часто-густо виводили опонентів за рамки теології і виводили їх на філософські проблеми, що викликало незадоволення церковної верхівки. Особливо багато діставалося одному з найбільш обдарованих представників схоластики П'єру Абеляру (1079-1142). Він ще юнаком втрутився в суперечки реалістів і номіналістів і затьмарив всіх своїми знаннями, своєю логікою доказів. Абеляр намагався стати над реалізмом і номіналізмом, широко використовував твори Платона, отців церкви. Філософсько-богословський раціоналізм викликав заздрість і ненависть з боку побитих ним опонентів. Натхненник хрестових походів святий Бернард Клервоський доносив папі Інокентію: "Коли Абеляр, багато потіючи, обмірковує, як перетворити Платона в християнина, він цим тільки доводить, що сам він є язичником". Цей же донощик у листі до вельможі Гвідо де Кастелло писав: "Коли Абеляр говорить про святу Трійцю, - від нього пахне єретиком Арієм; коли про благодаті - єретиком Пелагієм; коли про особу Ісуса Христа - єретиком Несторієм".
Начитаний Абеляр написав твір "Так і ні" (Sic et non), в якому зібрав суперечливі висловлювання Священного писання, Отців і Вчителів церкви, постанов церковних соборів. Він показав, що на однє й те ж питання посиланнями на церковні авторитети можна дати кілька відповідей "Так" і кілька відповідей "Ні". Твори Абеляра і його думки були засуджені на спеціально скликаному для цього в 1121 році соборі в Сауссоні, а сам філософ усе своє життя провів у вигнанні та поневіряннях по монастирях.
Не дивлячись на схоластичну постановку і схоластичне рішення проблеми універсалій, результати дискусій реалістів і номіналістів плідно використовували у своїй творчості такі великі філософи, як Томас Гоббс і Джон Локк, Декарт і Спіноза, Берклі і Юм, Лейбніц і Вольф, Фіхте і Гегель, сучасні феноменологи Гуссерль і Шеллер, екзистенціалісти Хейдеггер і Сартр. Слід відзначити значні філософські досягнення в діяльності окремих філософів Середньовіччя.
7. Досягнення мислителів Середньовіччя.
7.а. Англійський чернець-францисканець Роджер Бекон (1210-1294), будучи сам богословом і філософом, нещадно переслідувався своїми колегами по ордену (Чернецтво в католицькій церкві організовується в ордена. Орден францісканців був заснований святим Франциском Ассізьким (1182-1226) і займався жебрацтвом, місіонерством та вчителюванням в школах і університетах.) за тверезий розум і повагу до наукових знань. Спостережливий Роджер Бекон писав: “Цілковита зіпсованність панує скрізь. Святий папський престол став здобичею брехні та обману.Там - розбещені нрави. Там панує гординя, процвітає жадність. Заздрість гризе людей. Все духівництво хизується пихатістю, розкошами, не приховує своєї жадоби.” Бекон був великим поборником науки. Це йому належить загальновідомий лозунг: “ Знання - це сила ”. Про сучасних йому богословів він писав: “Математику помилково вважають наукою важкою, а інколи навіть - підозрілою, тільки через те, що вона мала нещастя бути невідомою святим отцям церкви.”
7.б. Інший францісканський чернець Дунс Скотт (1270-1308) виявив себе в філософії, як справжній матеріаліст. Визнаючи існування Бога, ангелів, душі, він доводив: що всі вони є матеріальними істотами. Він навіть допускам можливість того, що матерія може мислити.
7.в. Схоластичні сварки середньовічних богословів-філософів значною мірою сприяли розвитку логічного мислення, науки Логіки. Так, поет, богослов і філософ Раймунд Луллій (1235-1315) сконструював було “Логічну машину” - віддалену попередницю сучасних компьютерів -, за допомогою якої мав намір протягом декількох місяців навчити кожного бажаючого всім наукам.
7.г. Уїльям Оккам (1300-1350) запропонував еврістичний принцип наукового дослідження, який увійшов в золотий фонд методології науки. {(Еврістичний - той, що не доведений ні логічно, ні практично, але завжди виявляється ефективним, правдивим, якщо його застосовувати на ділі - в практиці наукового пошуку, виходу з скрутного становища тощо. Назва принципу “Еврістичний” взята з розповіді про Архімеда, який під час купання в лазні відкрив закон дії виштовхувальної сили на занурене в рідину тіло. і голим вибіг на вулицю рідного місця Сіракузи, вигукуючи: “Евріка! Евріка!” (Винайшов! Винайшов!)] У викладі самого Оккама цей принцим записаний так: “Entia non sunt multiplicanda preater necesitatem” (Сутностей не слід множити понад необхідність), Практично цей схоластизований вислів означає: “При вивчення предметів і явищ слід відкидати всі ті припущення, які зайві для з’ясування суті явища чи речі.” Цей принцип пропонує відкидати, відрізати, все зайве. Він одержав назву “ Бритва Оккама ”, яка поруч з законом збереження, ентропії, постулатів Евкліда стала невід’ємним чинником ефективного, еврістичного, наукового дослідження. Наведемо приклад. Якщо ми цікавимося проблемою виникнення Всесвіту і звернемося до припущення, що його створено Богом, то це зовсім не вирішує саму проблему виникнення Всесвіту. Бо якщо Бог створив Всесвіт, то обов’язково постає питання: “А хто створив Бога?”. “А хто створив того, що створив Бога?” і так до нескінченності. Отже, якщо ми питання про виникнення з Всевсіту перенесемо на Бога, саме питання залишается лише перенесеним, а не вирішеним. Бритва Оккама пропонує зразу ж, на першому ж допущенні, не звертатися до Бога, бо звернення до Нього і буде “зайвою сутністю”, що утруднила нам вивчати проблему виникнення Всесвіту, добавивши до неї ще й проблему виникнення Бога. (Навести приклад з дискусії Галілея з кардиналом Беллярміном про ідеальну шаровидність Місяця.)
Молодого, 24-річного, профессора Оксфордського Університету Уїльяма Оккама стали цькувати схоласти і наслали на нього папску інквізицію. Оккам змушений був залишити Оксфорд і рятувати собі життя. З групою своїх однодумців та учнів він тікає під захист баварського короля Людвіга. При зустрічі з королем Оккам виголосив знамениту і до нині фразу: “Tu me defendas gladio, ego te defendam calamo”. (Захищай мене мечем, а я буду захищати тебе пером.) Уїльям до кінця життя поселився у Мюнхені, звідкіль по всій Західній Європі розходилися його філософські та публіцистичні трактати. Помер Оккам в розквіті сил від чуми.
7.д. Колоритною фігурою увійшов в історію філософської думки середньовічний схоласт Іван Буридан (помер у 1358 році). Для самої філософії він практично нічого не зробив. Буридан написав було довідник по силогістиці під назвою “Міст віслюків”, за допомогою якого обіцяв навчити засобам логічного мислення найтупішу людину. А в історію філософії Буридан потрапив завдяки своїм захоплення проблемою співвідношення розуму, почуттів і волі в людині.
Середньовічні філософи-схоласти, йдучи за Платоном, одностайно твердили, що домінуюче місце в системі психіки людини займає воля. Тоді вважалося за абсолютну істину, що почуття тягнуть людину до гріха, а розум не здатний осягнути велич божества. “Розум - це шльондра диявола”,- говорив Мартин Лютер. Навіть у Бога воля домінує над рештою його властивостей, в тому числі і над божественним розумом і над божественними почуттями. “І ніяка необхідність не може примусити тебе, Боже, проти твоєї волі до чого б то не було!” - писав Августин Блаженний. А тому середньовічні схоласти всю поведінку і якість грішника чи праведника зводили до спонукань його доброї чи злої волі. На волю людини, - як і на волю Бога, - ні почуття, ні розум не чинять ніякого впливу. Воля у Бога і у людини самодостаня.
Всупереч загальнобогословській думці свого часу схоласт Буридан взявся доводити, що в психології людини, домінує розум; що поведінка людини зумовлена її знаннями, розумінням, роздумуванням. Висміюючи Буридана, середньовічні філософи створили міф про Буриданового віслюка. Мовиться, що по обидва боки - зліва і справа - на одинаковій віддалі біля голодного віслюка розмістили дві одинакові за розмірами і якістю оберемки сіна. А оскільки оберемки сіна одинакові, одинакова і відстань до них, то віслюк... став розмірковувати, замислився: “До якого оберемка слід вперше повернути голову?” Віслюк думав, думав, думав, але так і не вирішив своїм розумом проблему - і здох від голоду! З того часу людину, яка вагається; роздумує над тим, як поступити, але ніяк не поступає і все глибше поринає в роздуми, - таку людину називають Буридановим віслюком.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 99 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |