Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тотожність віри і знань, науки і релігії

Прагнення антіохійців до ясності уявлень і понять, висока оцінка ними можливостей людського пізнання призводило їх до того, що вони стирали грань між релігією і наукою, між вірою і знаннями, ототожнювали релігійні почуття з розумом. Причому, робилося це не на користь віри, а на користь розуму і науки. Знаряддям пізнання вони проголошували виключно розум. У їхній школі розуму відкривався широкий і вільний простір. В області релігійного світогляду і церковних догм антіохійці за допомогою розуму прагнули досягти такої ж ясності, як і у вивченні матеріального світу.

Звичайно, не визнавати таємничого і незбагненного в області християнського вчення вони не могли, але навіть при цьому антіохійці прагнули висвітлити ці області «розумним розумінням⁵⁷». Так, наприклад, за свідченням сучасників (єпископа Єпіфанія), антіохійський богослов «Аетій з ранку до вечора сидів над заняттями, намагаючись викладати уяву про Бога за допомогою геометричних фігур⁵⁸». Видатний знавець епохи вселенських соборів, професор богослов'я О. Лебедєв пише, що «антіохійці довіряли розуму велику місію: виясняти істини християнської віри для мислення людського⁵⁹²⁶».
Виховані на філософії Аристотеля, антіохійці були гідними опонентами олександрійців та їх системи богословствування. Якщо олександрійці, своїми висновками намагалися, як правило, привести слухачів у здивування і змусити їх замовкнути і прийняти на віру їх твердження, то антіохійці намагалися все піддати аналізу і прояснити все розумом і для розуміння. Антіохійці вважали, що правильне формулювання і правильне розуміння сутності християнських істин дається не сліпою вірою, а «знаннями і випробуванням віри розумом⁶⁰». Олександрійці, вихваляючи розум і філософію Платона, у дослідженні християнської віри так далеко не заходили і воліли проголошувати невимовні дієслова та вживати силу проти своїх опонентів. Так, на третьому Вселенському соборі (431 рік) зіткнулися між собою олександрійці і антіохійці з питання про сутність з'єднання у Христі двох природ: людської і божественної. Олександрійці, як і на наступному, «розбійницькому», соборі в Ефессі (439), діяли силою. Антіохійці захищалися. Присутній на 3-му Вселенському соборі патріарх Антіохійський Іоанн (канонізований церквою як святий) дорікав головуючому патріарху Олександрійському Кирилу (теж канонізованому церквою як святий), що він і його однодумці «не допускали, щоб зайнятися дослідженням догмату про природу Ісуса Христа⁶¹». А папа Целестій гнівно писав на адресу антіохійців, які богозневажно «докладають зусиль, щоб осягнути велич Бога способом людського дослідження⁶²».