Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема: Метафізична сутність філософії

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: особливості та структура філософського знання.

вміти:. визначати та характеризувати особливості та структура філософського знан

Для тогощоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 10 балів, необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт дати відповіді на питання у письмовій формі:

1. Особливості та структура філософського знання.
2. Філософія – інтегральний вид знання.

Додатковий матеріал для виконання самостійної роботи:

Філософський, метафізичний підхід до дослідження буття вияв­ляється в безмежності, узагальненості філософського знання, його намаганні осягнути всю цілісність світу від засад до найбільш розвинутої сутності. Ме­тафізика - це специфічний вид філософського знання, пов'яза­ний з найбільш абстрактною та глибокою формою рефлексії, роз­думами людини над проблемами особистого та світового буття, аналізом граничних засад існування. Філософія займає особли­ве місце в структурі суспільної свідомості, вона історично була ядром загального знання, в ній визріли, а потім відокремились усі інші науки. Тому прийнята за основу система філософських наук дозволяє побудувати систему всіх наук.

Як дух співвідноситься з матерією? Чи існують у глибинах буття надприродні сили? Скінчений чи нескінчений світ? У якому напрямку розвивається Всесвіт і чи має він мету у своє­му вічному русі? Дійсно існують закони природи та суспільства чи людина вірить у них в силу своєї схильності до порядку? Хто така людина і де її місце в загальному взаємозв'язку явищ світу? Яка природа людського розуму? Як людина пізнає ото­чуючий її світ та саму себе? Що є істина і заблудження? Що таке добро і зло? У якому напрямку і за якими законами ру­хається історія людства та в чому її сенс? Міркуючи над таки­ми питаннями, людина з необхідністю приходить до певної світоглядної позиції.

Вихідний пункт світогляду не може бути відокремлений від особливостей людського існування, від потреби людини в ос­мисленні свого місця в світі. Для індивіда весь світ виявляєть­ся розколотим на дві частини: на моє «Я» та останнє «не-Я», включаючи природу, суспільство, інших людей. З основним питанням про відношення людини до світу пов'язані інші про­блеми: проблеми сенсу життя, щастя, власного безсмертя тощо. Усі ці питання - «екзистенційні», оскільки нерозривно пов'я­зані з існуванням людини, з її духовною потребою в осягненні світу та осмисленні свого відношення до нього. На відміну від природознавства, філософія антропоцентрична, адже якщо для біології або космології людина є одне з багатьох явищ поряд з іншими, то в світогляді в предметному плані «Я» виявляється урівноваженим з «не- Я»..

Специфіка філософського мислення полягає в тому, що:

* воно має дуже широкий рівень узагальнення (категорії, принципи), що виходить за межі буття та небуття;

* воно є формою людського самоосмислення з точки зору людини, її життєвого вибору;

* філософське мислення може окреслювати дійсність не та­кою, яка вона є, а такою, якою вона повинна бути;

* філософське мислення виступає одночасно як мисленням про реальність, так і мисленням про саме мислення;

* воно виявляється взаємопов'язаним; логічно послідовним, аргументованим та обгрунтованим;

* при цьому філософське мислення завжди намагається по­ставити та розв'язати доленосні, абстрактні проблеми людського буття;

* воно являє собою рефлексію людини, тобто погляд на себе з боку, крізь призму своїх цінностей та інтересів.

Наведені риси філософського мислення резюмуються тим, що саме в філософії і за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе саму відповідальність за свідо­ме вирішення своєї життєвої долі. У цьому розуміннні філосо­фія виступає як інтелектуальне прояснення своєї життєвої си­туації, осмислення стратегії та тактики своєї самореалізації.

Проблеми філософського світогляду є породженням різно­манітних проблем людини і детермінуються його діяльністю. Фактично будь-яка сфера діяльності людини виступає джере­лом проблем світогляду, в той час як природознавство обмеже­не пізнанням живої та неживої природи та природного в лю­дині. Головними витоками проблем світогляду можуть бути і індивідуально-екзистенщйні, і соціально-класові, і внутрішньо-наукові, і художньо-етичні та ін.

У філософському розумінні проблема - це питання, що є органічною частиною пошукової пізнавальної ситуації, коли мають місце пошуки нових явищ, процесів, структур, законів, нової інформації. Це знання про незнання і деякі передбачення не­відомого, що належить розкрити. Проблеми можуть бути ре­альні та надумані, вічні та тимчасові, суттєві та несуттєві тощо. Проте вони обов'язково є фундаментальними, оскільки висту­пають засадами будь-якого роду людської діяльності.

Усе різноманіття проблем філософського світогляду може бути зведене до шести великих груп:

* онтологічної; * гносеологічної;

* антропологічної; * логічної;

* аксіологічної; * праксеологічної.

Онтологічний (грец. опіоз - сутнісне, 1оgоs - вчення - вчення про буття) аспект відображення людини і світу в філо­софії полягає в тому, що філософія як специфічна форма усв­ідомлення людиною свого буття, як форма суспільної свідомості покликана дати людині знання про світ та саму людину в її бутті. По суті вона за своїм змістом претендує на те, щоб відпо­вісти на питання: Що ж являє собою світ як такий? Яка його природа? Що являє собою людина за своєю природою та сутні­стю? Як влаштований світ, в якому живе людина? В чому сенс самого людського буття, мета і смисл життя? Причому всі ці питання філософія ставить в граничній формі, говорячи про найбільш загальні передумови буття, про найбільш загальні взаємовідносини між світом і людиною, про запільні законо­мірності буття як такого. При цьому неважливо, про який кон­кретно різновид буття йде мова - природний, культурно-сим­волічний, духовний або особистісно-екзистенційний. Будь-яка онтологія - незалежно від того, чи визнає вона вихідним мате­ріальне, ідеальне чи якесь інше буття - завжди намагається виявити загальні структури і закономірності розвитку речей та процесів як таких, залишаючи осторонь питання про законо­мірності їх пізнання і про ціннісне ставлення до них з боку пізнаючого суб'єкта. Іншими словами, онтологічний аспект відображення предмета філософії в теорії акцентує увагу на її змісті, який складається незалежно від волі і бажання людей.

Таким чином, онтологія являє собою розділ метафізики, націле­ний на виявлення загальних закономірностей буття як такого.

Антропологічний аспект орієнтує на сприймання понят­тя «людина» як основної світоглядної категорії, виходячи з якої тільки й можна розробити систему уявлень про світ та законо­мірності його розвитку. Спроба виявити загальнолюдське в існу­ванні людей служить самоусвідомленню людини та виявленню її власного місця в світі, її відмінностей від живої природи. Особливого значення ця проблематика набуває в наш час, коли розвиток людства в цілому стає більш осмисленим і людина відчуває гостру потребу в саморозвитку, що узгоджується з доцільним розвитком суспільства, яке повинно забезпечити кожній людині гідне існування.

Аксіологічний аспект полягає в дослідженні природи цінностей, їх місися в реальності та структури ціннісного світу, тобто зв'язків різних ціншюстей між собою, з соціальними та культурними факторами, а також структурою особистості. Го­ловне завдання аксіології - показати, як можлива цінність в за­гальній структурі буття і яке її відношення до фактів реальності. Отже, аксіологія - це розділ метафізики, який спрямований па виявлення загальних ціннісних засад буття людини як суб'єкта, її практичної діяльності та поведінки. Це філософське вчення про буття істинних цінностей, що виступають міцною основою цілепокладаючої та оціночної діяльності людини та дозволяють їй вести творче та гармонійне існування в світі.

Гносеологічний аспект відображення предмета в теорії полягає в тому, що він відображається не дзеркально, не як результат споглядального сприйняття дійсності, а крізь призму практично діяльнісного відношення людини до світу та до самої себе. Причому в основі відношення людини до світу лежать її потреби та інтереси, що можуть бути задоволені тільки в про­цесі практичного освоєння людиною дійсності. Виступаючи частиною буття, людина в той же час певним чином протистоїть йому та осмислює це своє протистояння. Одна з реалізацій
такої ситуації дозволяє розглядати весь навколишній світ як об'єкт пізнання. Причому в якості об'єкта може виступати нетільки зовнішній світ, але й сама людина як частина світу, а також суспільство як організована сукупність людей. На цьому рівні філософія в граничній формі ставить питання про пізна­ванність світу та обгрунтованість наших знань про нього. Гно­сеологія, таким чином, є філософське вчення про знання та закономірності пізнавальної діяльності людини. На відміну від онтології, яка шукає закономірності самого буття, від загальної аксіології, яку цікавлять його ціннісні людські виміри, гносео­логію як важливу частину метафізики займають наступні питан­ня: Як можна отримати знання про буття будь-якого об'єкта? Як це знання співвідноситься з самим цим об'єктом?

Логічний аспект відображення предмета філософії в теорії полягає в тому, що результати пізнавального відношен­ня до дійсності, відображені у змісті філософського знання, фіксуються, обумовлюють формування понятійно-категоріаль­ного апарату філософії, зміст цього апарату, його структуру, еволюцію, відображують динаміку росту як самої дійсності, людини, так і їх взаємозв'язки. Можна сказати, що ступінь роз­робки понятійно-категоріального апарату, чіткість та ступінь розкриття змісту понять, категорій, законів свідчить про ступінь розвитку пізнавальних можливостей людини, розвит­ку та зрілості самої теорії. Логічні форми виступають, з одного боку, як результат, висновок попередньої життєдіяльності, а з другого - як її передумови, фактори і засоби пізнання люди­ною навколишнього світу та його перетворення відповідно до своїх потреб та інтересів для забезпечення свого існування, функціонування та розвитку.

Праксеологічиий аспект полягає в осмисленні мотивів діяльності, основних засобів досягнення результату, прагматич­ного співвіднесення мети та засобів, у виявленні прийомів ак­тивізації суб'єкта діяльності, дослідженні умов ефективної та ра­ціональної людської діяльності. Філософія в цьому плані досліджує граничні засади практичної діяльності людини, ви­робляючи на основі пізнання істини в її узгодженні з загально­людськими цінностями та інтересами певну загальну систему норм діяльності, її параметри та обмеження.

Для кожного рівня філософії характерною є певна філо­софська дисципліна: логіка, філософська антропологія, етика, естетика, соціальна філософія, філософія мови, філософія релігії, філософія права, політична філософія, філософія науки (епісте­мологія) та філософія техніки та ін.

Етика досліджує систему моральних цінностей, виявляючи фундаментальні, граничні засади справедливих, розумних та осмислених дій в сумісному житті людей. Естетика пропонує загальні визначення прекрасного і досліджує форми його ви­явлення в природі та в мистецтві, висуває деякі критерії пре­красного. Соціальна філософія пов'язана зі з'ясуванням питань про те, що таке суспільство, що можна віднести до соціальних явищ, як реалізують себе в соціальному бутті соціальні законо­мірності. Важливим розділом соціальної філософії є філософія історії, яка досліджує сутність, сенс та ход історії людства та людину як суб'єкта історичного процесу. Філософія мови розг­лядає виникнення, розвиток та функції мови, а також її значен­ня в житті людини та суспільства. Філософія релігії ставить питання про сутність феномену релігійної віри та релігійної свідомості, про специфіку їх функціонування, /в.суспільстві, про значення релігії для людини. Філософія права вирішує питання обгрунтування права і правових відносин. Політична філософія розглядає будову, функції та смисл держави, закономірності її розвитку та особливості управління, аналізує основні рушійні сили (соціальні групи, партії), що впливають на її існування. На­уковий та технічний прогрес призвів до формування таких га­лузей філософського знання, як філософія науки (або епістемо­логія та філософія техніки.

Таким чином, структура філософського знання зумовлюєть­ся тими сферами реальності, які осмислюються людиною, а саме:

1) онтологія, натурфілософія та космологія визначаються такими сферами, як природа, світ, космос;

2) соціальна філософія, соціологія, філософія історії, етнофілософія, культурологія обумовлені такими сферами ре­альності, як суспільство та природа;

3) філософська антропологія, антропософія, структурна ан­тропологія, соціобіологія вивчають саму людину з її особ­ливостями, здібностями, властивостями;

4) логіка, гносеологія, ноологія визначаються сферою інте­лектуальних процесів;

5) етика, естетика, філософія релігії, філософія права та філо­софія історії - сферою духовного життя, осмисленням її цілей та цінностей.

У цілому ж процес диференціації філософського знання поки що явно переважає над процесами інтеграції, враховуючи загальну тенденцію розвитку культури. Проте у XX ст. посили­лась протилежна - синтетична - тенденція, пов'язана з повер­ненням до фундаментальної метафізичної проблематики.

Отже, метафізика виступає по суті фундаментальними за­садами філософії в цілому, філософії в ЇЇ чистому вигляді, і на­ступна диференціація філософських дисциплін реалізується лише всередині загального метафізичного простору, а також фундаментальних метафізичних ходів думки, що склалися в ході історії філософії.

Виявлення специфіки філо­софського знання передбачає дос­лідження різних форм опанування дійсності людиною. Крім практич­ного ставлення до дійсності, в ме­жах якого людина домагається користі, існують інші нормуючі сприймання людиною світу засоби опанування дійсності, які за­фіксовані у вигляді відповідних форм суспільної свідомості. Кожна з цих форм має певний набір категорій: у науці це перш за все істина, у релігії - віра, у політичній ідеології - вдадз» у праві - справедливість, у мистецтві - прекрасне, у моралі добро, у філософії ж - мудрість.

Філософське знання -це знання «єдиного в усьому», воно відрізняється від знання окремих речей. Філософія характери­зується тим, що в її межах усвідомлюються ті засоби, завдяки яким людина опановує світ, і специфіка її врешті-решт зводить­ся до того, що спрямованість до дослідження свідомості, тобто рефлексія стає для неї основним змістом і метою. У цьому ро­зумінні філософське опанування дійсності виявляється у здійсненні рефлексії суспільством відносно свого буття, що у багато чому охоплюється поняттям мудрості.

Що ж складає спщифіку наукового і філософського мислення?

· Насамперед, наукове мислення предметне, вбудоване в чіткі рамки предмету даної науки. Філософське ж мислення здійснюється на основі зіставлень, порівнянь, переходів з однієї предметної галузі до другої.

· Наукове мислення здійснюється в межах норм конкрет­ної науки. Воно чітко запрограмоване правилами наукового дослідження (правилами роботи в оперативних системах мате­матики, правилами поводження з різного виду символікою, мо­делями, картами, кресленнями і т. ін.). Філософське ж мислен­ня підкорене правилам логіки і здорового глузду, тобто запрограмоване не так чітко, як наукове.

· Наукове мислення здійснюється на базі наукових понять, філософське ж— на базі філософських категорій, які не на­стільки чіткі, як наукові. Саме ця нечіткість філософських ка­тегорій дозволяє з їх допомогою визначити напрямки науково­го пошуку у тих ситуаціях, де наукові поняття не спрацьовують.

• Філософське мислення пов'язане з. цілеспрямуванням і формуванням цінностей, наукове ж реалізує вже поставле­не завдання, мету або систему цінностей. Наука відповідає на питання: Чому?, а філософія -- на питання: Для чого, з якою метою?

· Наукове мислення відволікається від будь-яких проявів, які характеризують ставлення людини до світу. У межах науки дійсність береться у формі об'єкта, філософське ж мислення рефлексивне, воно, звернене не тільки до об'єкта, але й до про­цесу його вивчення. Рефлексія - специфічне явище у сфері духовного опанування людиною світу, яке не співпадає з пізнанням. Предмет рефлексії - відношення внутрішнього світу до зовнішнього.

· Філософія і наука подібні за своїми структурами і розріз­няються за своїми предметами і функціями. І філософське, і наукове знання складаються з елементів (суджень, умовиводів, понять, принципів, законів, гіпотез тощо), які організовані в систему, котра підкоряється законам логіки і складає певний теоретично зконструйований світ; і в цьому розумінні філосо­фія виступає як наука.

Однак, якщо предметом науки є об'єкт, який розглядається як природно-історичний феномен, то предметом філософського дослідження є теоретична модель відношення людини до світу і світу до людини. Філософія у всіх випадках виступає як рефлек­сивна система, котра включає предмет дослідження двічі - як дослідника і як елемент філософського аналізу.

У філософії як типі світогляду світ представлений цілісно, виявлено місце людини, її інтереси, переконання, ціннісні оріє­нтації. Наукова структура не робить філософський світогляд наукою, тому за предметом дослідження філософія не є наукою.

Філософія і наука подібні намаганням до вірогідності, до раціонального пояснення світу. Але якщо в науці це асоціюється з устремлінням до істини, то у філософії вірогідність допов­нюється елементами переконання. Інакше кажучи, у філософії є злитість знання з переконаннями. Цим обумовлюється те, що ідеологічний момент у ній виявляється сильніше, ніж у науці.

Закони науки дають можливість прогнозувати, як буде розвиватися об'єкт. На засадах філософських принципів мож­на прогнозувати лише шляхи, засоби вивчення досліджувано­го явища. Ця обставина вказує на різницю між філософією і наукою і в той же час на їх тісний взаємозв'язок. Наука не може успішно розвиватися без філософії, яка виступає у функціях попередньої асиміляції невідомого, методології і світогляду.

Пізнання завжди порівнюється з практичною та ціннісно-оцінковою діяльністю. Пізнання - це діяльність по отриманню, збереженню, переробці та систематизації усвідомлених конкрет­но-почуттєвих понятійних образів дійсності. Знання ж -- це результат пізнання. Та або інша система знання вважається науковою, якщо вона відповідає певним критеріям. Для міфо­логічного та релігійного знання характерна віра в надприродне, але така віра відсутня в науці.

Критеріями науковості є:

· об'єктивність, адже наукове знання пов'язане з розкрит­тям природних об'єктів, що взяті «самі по собі», без ура­хування інтересів індивіда, без привнесення в них чогось суб'єктивного та надприроднього;

· раціональність, тому що способом досягнення істини є критичність та раціональні принципи пізнання;

· есенціалістська спрямованість, тобто націленість на відтво­рення сутності, закономірностей об'єкта;

· системність знання, що означає впорядкованість за сис­темними принципами, впорядкованість у формі теорії та розгорнутого теоретичного поняття;

· перевірка, що включає і наукове спостереження, і практи­ку, і випробовування логікою.

Усі названі критерії науковості можуть бути застосовані до частини змісту філософського знання, особливо до онтології, гносеології та методології наукового пізнання, що молена вия­вити фактично у всіх філософських системах, що мають відпо­відну проблематику. З цього можна зробити висновок, що філо­софія входить до складу наукової сфери знання частиною свого змісту і в цьому відношенні філософія є наука, вид наукового знання,її предметна специфіка як виду наукового знання - в узагальненості інформації з точки зору основного питання світогляду про взаємовідносини людини та світу.

У такому розумінні філософія є природничою наукою, час­тково вона входить до комплексу природничих дисциплін. У той же час філософія вивчає також і суспільство, а в ньому - співвідношення суспільної свідомості та соціального буття, спе­цифіку соціального пізнання та ін. Філософія тісно пов'язана з конкретними суспільними науками (правознавством, економічною наукою, політологією тощо), узагальнюючи під певним кутом зору дані цих наук. Предметно-змістовне взаємопроник­нення філософії та суспільних наук дозволяє вважати філософії також і значущою частиною суспільствознавства.

Коли ж ми маємо справу з суспільствознавчою стороною філбісофії, то тут ми з необхідністю торкаємося питання про її позанауковий характер, про її зв'язок з ідеологією. Ідеологіявизначається як відображення суспільного буття крізь призму соціально-групових та класових інтересів. Головний принцип ідеології - не принцип об'єктивності, як в природничих науках, а принцип партійності в розумінні визначеності соціальної позиції суб'єкта, адже в зміст ідеології входить система політич­них ідей та програма практичних дій. Оскільки філософія ви­являється пов'язаною з ідеологією, то в її змісті є ідеологічна сторона, а філософію можна вважати в даному аспекті такою, що має певне відношення до ідеології.

Філософія прагне до наукового пізнання світу і в той же час до максимального виявлення інтересів суб'єкта. У взаємодії цих двох тенденцій в історії філософії нерідко одна з них витісняла іншу, однак ця обставина не відміняє ні спрямованості філо­софії на досягнення істини, ні можливостей повного або част­кового співпадання цієї спрямованості з інтересами соціально­го суб'єкта.

У змісті філософського знання молена вичленити також частини або сторони, що відносяться до гуманітарних наук, об'єктом яких є індивід, а точніше духовний, внутрішній світ та пов'язані з ним світ людських взаємовідносин та світ духов­ної культури суспільства. До гуманітарних наук відносяться психологія (психологія особистості, психологія емоцій, соціаль­на психологія), громадянська історія, літературознавство, лінгвістика та інші науки, що дозволяють проникнути у внутрішній духовний світ людини завдяки розумінню, завдя­ки тексту.

' У силу зверненості до індивідуальності філософія виступає як гуманітарне знання, адже філософська рефлексія завжди прагне діалектично проникнути у смисл діалогічного відношен­ня, намагається в ході інтерпретації розуміти, вивести на раціо­нальний рівень.

Філософії як виду знання притаманні також риси, харак­терні для художнього освоєння дійсності, тобто для мистецтва. Мистецтво - образне освоєння дійсності, де превалює індиві­дуальне, одиничне в конкретних, живих образах. Мистецтво спрямоване на осягнення естетичного в самій дійсності. А філо­софська картина світу містить в собі також емоційне відношен­ня до світу, його оцінку з точки зору доль індивіда та людства. Філософські праці нерідко набували форми художніх творів (наприклад, у Платона, Ф. Ніцше,;А. Камю), а багато видатних поетів та письменників (О. С. Пушкін, Ф. М. Достоєвський, Л. М. Толстой) були філософами-мислителями.

Важливою стороною філософського пізнання є також його трансцепдуючий характер. «Трансцендентний » (лат. Тгапзсепсіеге - переступати) - тлумачиться як той, що виходить за межі можливого (не тільки індивідуально і в теперішній час) досвіду, що виходить за межі людської свідомості. Цьому понят­тю протилежне «іманентне». Трансцендування як метод осяг­нення чогось, як «вихід за межі» пов'язане з самозаглибленням, з наявністю певного «таїнства», «неосяжності для розуму», і в цьому розумінні, надлюдяності, осяжності трансраціонально. Інакше кажучи, трансцендування хоча і не дає визначеного і точного знання як наукова раціональність, воно здатне все ж уловити деякі глибинні властивості буття. Заглиблюючись у себе, людина через себе осягає світ в його першооснові, а заг­либлюючись в цю першооснову, осягає все більше самого себе. Така медитація являє собою розумову дію, що спрямована на приведення психіки людини в стан заглибленої зосередженості, В психологічному аспекті медитація передбачає усунення крайніх емоційних проявів та значне пониження реактивності.

Трансцендування тісно пов'язане і з містикою,що тлума­читься як щось загадкове, незрозуміле, нез'ясоване. Оскільки філософствування доходить до меж. неосяжного та до уявлень про першооснову світу, воно не може не торкатися сфери над­природного. Результатом філософського трансцендування з включеними в нього елементами - медитацією та містикою - є філософська віраяк психологічна установка індивіда, що сприй­має щось необгрунтоване належним -чином за реально існуюче.

Зміст філософського знання включає в себе також установ­ку здорового глуздуз його орієнтацією на пізнання найближ­чих причин явищ, їх пізнання та використання в повсякденній практиці. Саме в повсякденному житті, в його глибинах відбувається кристалізація того дорогоцінного феномену со­борного людського життя, який являє собою «мудрість ». Вона тлумачиться як глибокий розум, що спирається на життєвий досвід; це поєднання істини та блага, це життєва правда, це злиття любові та істини, вищого стану розумово­го та морального удосконалення.

Таким чином, філософське знання має суттєві ознаки, що притаманні:

1) природничонауковим знанням;

2) ідеологічним знанням (суспільним наукам);

3) гуманітарним знанням;

4) художнім знанням;

5) трансцендуючому осягненню (релігії, містиці) та

6) повсякденним знанням людей.

У філософському знанні всі види знань представлені як сторони, іпостасі, компоненти його внутрішнього змісту. Вони внутрішньо взаємопов'язані між собою, причому настільки, що виявляються злитими, неподільними: Отже, філософське знан­ня є комплексний, інтегруючий вид знання, де інтегральність виявляється єдністю, що не виключає превалювання в ньому якогось об'єднуючого першопочатку; таким є, напевно, його раціоналістичність.