Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

навчально-пізнавальної діяльності учнів

Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної діяльності, яка передбачає: усвідомлення учнем мети навчання, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фізіологічну і психологічну готовність до навчання; прагнення вчитися та активність у процесі навчання, вміння зосередитися на навчальній діяльності; належний рівень розвитку.

Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність учнів, педагоги повинні мати на увазі, що наукові знання зацікавлюють учнів, а вчитель створює ситуації, якими вони захоплюються. Наукові знання, вміння, навички є і практично значущими для учнів, а тому викликають позитивне ставлення до них. Не менш важливо, що навчальна діяльність викликає бажання учнів долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом, а висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційне тло їх навчальної діяльності. Позитивно впливає на них і колективний характер навчальної діяльності, який породжує прагнення посісти відповідне місце серед однолітків, пробуджує почуття власної гідності. Спонукають до навчальної діяльності успіхи в навчанні, а справедлива оцінка здобутків у навчанні стимулює позитивне ставлення учнів до навчання.

Дитина за своєю природою є істотою допитливою, прагне пізнати невідоме, їй притаманні нормальна увага, уява, пам'ять, мислення та інші психічні якості. Все це є запорукою успішного навчання в школі.

Навчальна діяльність учня може відбуватися під керівництвом учителя (прийняття пропонованих ним навчаль­них завдань і плану дій; здійснення навчальних дій і операцій для розв'язання поставлених завдань; регулювання навчальної діяльності під контролем учителя і самоконтролем; аналіз результатів навчальної діяльності, здійснюваної під керівництвом учителя) і самостійно (планування, конкретизація завдань своєї навчальної діяльності; плану­вання її методів, засобів і форм; самоорганізація навчаль­ної діяльності; саморегулювання навчання; самоаналіз ре­зультатів навчальної діяльності).

Внутрішній процес засвоєння знань складається з та­ких ланок: сприймання — осмислення і розуміння — уза­гальнення — закріплення — застосування на практиці.

Сприймання. Будучи чуттєвою основою абстрактного мислення, воно дає цілісний образ предметів матеріально­го світу.

Сприймання — відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють у даний момент на органи чуття людини.

Передують сприйманню підготовка учнів до участі в процесі навчання, формування активного позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності, створення мотиваційного тла, опора на попередні знання і досвід, Зосередження уваги учнів на об'єкті пізнання. Усе це позитивно впливає на їх навчально-пізнавальну діяльність. Тому новий навчальний матеріал необхідно викладати лаконічно, узагальнюючи й уніфікуючи його, акцентуючи на смислових моментах навчальної інформації. Водночас слід «очистити» цей матеріал від зайвої інформації, розмежувати відносно самостійні одиниці навчального матеріалу, щоб він мав чітку, зрозумілу і легку для запам'ятовування структуру, яка б відрізнялася від структури інших одиниць інформації.

Найважливішим на цьому етапі є перше враження учня від навчальної інформації, яке надовго залишиться в його свідомості. Важливо, щоб воно було правильним. Головну увагу слід зосередити на візуальній подачі навчальної інформації (90% отримуваної людиною інформації — зорова).

Осмислення і розуміння. Ці два мислительні процеси пов'язані з розпізнаванням смислу подій, фактів і явищ.

Осмислення навчального матеріалу — процес мислительної діяльності, спрямований на розкриття істотних ознак, якостей предметів явищ і процесів та формулювання теоретичних понять, ідей, законів.

Глибина осмислення навчального матеріалу залежить від того, наскільки він є зрозумілим для учня, тобто від якості розуміння.

Розуміння — мислительний процес, спрямований на виявлення істотних ознак, властивостей і зв'язків предметів, явищ і подій дійсності.

Без глибокого проникнення в сутність процесу або явища неможливо домогтися повного засвоєння навчального матеріалу. Цей процес складається з таких етапів: усвідомлення, осмислення, розуміння (осягнення). Учні можуть досягти повного осмислення і розуміння навчального матеріалу зав­дяки аналізу, синтезу, порівнянню, індукції, дедукції.

Узагальнення. Цей мислительний процес забезпечує відстеження найістотніших ознак предметів і явищ, їх зв'язків і відношень.

Узагальнення — логічний процес переходу від одиничного до за­гального або від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загаль­них ознак і якостей явищ дійсності.

Узагальнюючи навчальний матеріал, учитель повинен звертати увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів, добирати варіанти, які найповніше розкривають істотні ознаки явищ і понять. Варіативний характер неіс­тотних ознак позначається на характері та ефективності пізнавальної діяльності учнів.

У цьому процесі важливим є абстрагування — процес мисленого виокремлення одних ознак конкретного предме­та з-поміж інших. Абстрагування може бути позитивним (виокремлення істотних ознак) і негативним (виокремлення і відхилення неістотних ознак). Іноді осмислення й уза­гальнення залежать від уміння вчителя поєднувати позитивне і негативне абстрагування.

Повноцінні осмислення і узагальнення, як правило, ґрунтуються на достатніх наукових знаннях, які забезпечують широке використання порівняння, аналогії та доведення. На цьому етапі відбувається систематизація нав­чального матеріалу, в основі якої — класифікація фактів, явищ, процесів.

Закріплення знань, умінь і навичок. Цей важливий елемент навчання полягає в тому, щоб опановані учнями знання, уміння і навички якомога довше були використовувані ними у всіх видах життєдіяльності.

Закріплення знань, умінь і навичок — спеціальна робота вчителя щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями навчального матеріалу.

Цієї мети можна досягти у процесі запам'ятовування і повторення навчального матеріалу. Запам'ятовування нав­чального матеріалу починається з його сприймання та ос­мислення, проте цього не достатньо, щоб учень вільно ним оволодів. Тому вчитель проводить закріплення навчально­го матеріалу, яке залежить від його кількості та якості, а також від емоційного стану учнів. Важливе значення має первинне, поточне і узагальнювальне повторення.

Повторення повинно бути цілеспрямованим, мати пев­ну мотивацію, бути правильно розподіленим у часі, здійс­нюватися частинами або в цілому залежно від остаточного результату, не допускати механічного запам'ятовування.

Застосування знань, умінь і навичок на практиці. Як правило, найдієвішим засобом закріплення знань, умінь і навичок є їх застосування.

Застосування знань, умінь і навичок — оволодіння вмінням вико­ристовувати у конкретній практичній діяльності засвоєний аб­страктний навчальний матеріал.

Реалізується воно у виконанні різноманітних вправ, і самостійних робіт, на лабораторних і практичних заняттях, у різних видах повторення, творах та ін. Міцному засвоєнню знань сприяє застосування їх у розв'язанні варіативних завдань. Особливе значення при цьому мають міжпредметні зв'язки, вирішення різних життєвих завдань, коли доводиться використовувати комплекс знань із різних навчальних предметів.

Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації навчально-пізнавальної діяльності, розвитку емоційної сфери школярів, їх самостійності й творчої ініціативи.

Мотив навчання є внутрішнім чинником, який спонукає учня вчитися. Він безпосередньо впливає на його ставлення до навчальної діяльності й позначається на якості її набутих ним знань.

Мотиви навчально-пізнавальної діяльності учнів класифікують як пізнавальні та соціальні.

Пізнавальні мотиви навчально-пізнавальної діяльності закладені в самому процесі навчання. Йдеться про допитливість, інтерес до знань, потребу в розумовій діяльності, у пізнанні, розширенні знань про навколишню дійсність, про різноманітні інтелектуальні почуття (здивування, сумнів), прагнення здобути нові знання й навички, застосовувати, вдосконалювати свої пізнавальні можливості, інтелектуальні здібності.

Пізнавальний інтерес може бути зумовлений змістом навчального матеріалу, діяльністю учнів на уроці, стосунками між учителем і учнями. Він формується завдяки розкриттю практичної значущості знань, цікавому викладу матеріалу, створенню проблемних ситуацій на уроці, ефекту здивування, парадоксу, використанню навчальної дискусії, пізнавальних ігор.

Соціальні мотиви навчально-пізнавальної діяльності за своїм походженням і змістом виходять за межі суто навчального процесу і пов'язані з широкими суспільними взаємовідносинами дітей (широка соціальна мотивація). До них належать соціальні мотиви, комунікативні мотиви, мотиви утилітарні, мотиви тривожності, мотиви, пов'язані з потребою у самовихованні.

Наголошуючи на виховному значенні правильних мотивів навчання, К. Ушинський писав: «Як отрути, як во­гню, треба боятися, щоб до хлопчика не добралась ідея, що він учиться тільки для того, щоб як-небудь обдурити своїх екзаменаторів і одержати чин, що наука є тільки квиток для входу в громадське життя, який треба кинути або забути в кишені, коли швейцар пропустив уже вас у зал, де і той, що пройшов без квитка або з фальшивим чи чужим квитком, дивиться з однаковою самовпевненістю».

Оптимізація процесу навчання. Сутність її полягає у створенні найсприятливіших умов для отримання очікуваних результатів без зайвих витрат часу і фізичних зусиль. Основними критеріями оптимальності процесу навчання є результативність і якість вирішення навчально-виховних завдань, витрати часу і зусиль педагогів та учнів на їх досягнення.

Оптимізація процесу навчання передбачає таку послідовність його етапів:

— усвідомлення загальних цілей навчальної діяльності взагалі і конкретного її етапу;

— вивчення стану системи, в якій відбувається навчальна діяльність;

—виявлення суперечностей між вимогами, цілями і можливостями системи, конкретизація цілей, перспектив майбутньої діяльності з метою подолання виявлених суперечностей;

— оцінювання майбутньої діяльності з точки зору загальних закономірностей, принципів ефективного функціонування навчального процесу;

— з'ясування змісту навчальної діяльності, послідовності його розкриття з урахуванням закономірностей і принципів ефективного функціонування навчального процесу;

— добір форм організації навчально-пізнавальної діяльності відповідно до закономірностей, принципів і цілей навчання, досвіду використання їх в аналогічних ситуаціях;

— визначення необхідних методів навчання, стимулювання і контролю відповідно до закономірностей, принципів, цілей, змісту і форм організації навчання, а також досвіду їх використання;

—оптимальне поєднання і послідовність використання форм і методів навчання у розкритті змісту;

— дотримання оптимального темпу навчальної діяльності;

— реалізація намічених засобів навчання;

— внесення у навчальну діяльність коректив за даними поточного контролю;

— аналіз наслідків навчання і врахування результатів у новому циклі навчальної діяльності.

Безперечно, у кожній конкретній ситуації необхідні актуальні для неї засоби оптимізації навчального процесу, що залежить від знань, досвіду вчителя, його уміння аналізувати реальні справи і робити об'єктивні висновки.