Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Екскурсія

і Екскурсія — це форма організації навчальної роботи, яка до-

] зволяє учням сприймати і засвоювати навчальний матеріал шля-

, хом безпосереднього ознайомлення з предметами, процесами, яви-

, щами та ін., тобто в реальних умовах (природа, підприємство,

і пам'ятні міста...) їх існування.

Значення екскурсії в тому. Що вона дозволяє:
, — реалізовувати принцип наочності навчання;

— здійснювати зв'язок з практикою, життям;

, — сприяти профорієнтаційній роботі з учнями.

і У залежності від дидактичної мети визначають:

— вступні екскурсії, які передують вивченню матеріалу на уро­
ках, їх мета — проведення спостереження, збір матеріалу, необхід­
ного для уроку;

2.6. Форми організації навчання

— поточні, або супроводжуючі, що проводяться одночасно з ви­вченням великих розділів програми для конкретизації окремих питань;

— підсумкові, які завершують собою вивчення конкретної теми, або розділу програми.

Визначаються види екскурсій і в залежності від навчального предмету і місця ЇЇ проведення:

— виробничі, які включаються в програму з фізики, хімії, гео­графії на виробничі підприємства;

— науково-природничі з ботаніки, зоології, анатомії. Це мо­жуть бути екскурсії в поле, ліс, до річки, в зоопарк, музей;

— історико-літературні, які пов'язані з вивченням літератури, історії;

— краєзнавчі, основна мета яких — вивчення природи, історії рідного краю;

— комплексні, які дозволяють одночасно вирішувати декілька задач.

Методика проведення екскурсії вимагає:

1) підготовки екскурсії:

— визначення мети екскурсії;

— вибір об'єкта вивчення;

— визначення конкретних завдань для учнів;

— призначення екскурсовода (якщо не вчитель веде екскур­сію, то необхідне чітке інструктування іншої людини).

2) організації навчальної роботи під час екскурсії:

— розповідь, пояснення, бесіда;

— демонстрація об'єкта або його деталі;

— ведення учнями записів, здійснення фотографування об'єк­тів, звукозапис розповіді екскурсовода та ін.

3) підведення підсумків:

— написання звітів, доповідей, творів;

— оформлення моделей, альбомів;

— створення колекцій та ін.

Існують й інші форми позаурочної навчальної роботи: консультації¹, додаткові заняття з учнями, предметні гуртки і наукові товариства, олімпіади, конкурси, виставки за результатами учнівської творчої діяльності.

Всі вони вимагають від учителя ерудиції, творчого підходу, активності.

Способи організації навчальної діяльності школярів

Ефективність використання різних форм навчання багато в чому визначається способами організації навчальної діяльності школя-

Див.: Подласьш И.П. Педагогика: В 2 кн. — М., 1999. — Кн. 1.

Розділ 2. Дидактика

рів. Ці способи (форми) складалися протягом століть існування школи. Домінуючими є такі способи: індивідуальна, колективна, фронтальна і групова робота школярів.

Індивідуальна робота передбачає виконання школярем навчаль­ного завдання самостійно на рівні його навчальних можливостей і без взаємодії з іншими школярами, використовуючи допомогу вчителя безпосередньо чи опосередковано (коли виконує домаш­ню роботу на основі рекомендацій вчителя). Ця форма роботи знаходить застосування за умов програмованого, комп'ютерного навчання, при перевірці знань.

Фронтальна робота передбачає одночасне виконання всіма учг нями одного й того ж завдання під керівництвом учителя (фрон­тальна бесіда).

Колективний спосіб організації навчальної роботи передбачає спілкування, взаємодію учнів.

При колективній роботі:

— клас усвідомлює спільну мету, відповідальність за виконан­ня завдань, запропонованих учителем;

— здійснюється розподіл функцій, обов'язків, який враховує інтереси, здібності кожного учня, що дозволяє йому проявити себе в спільній діяльності;

—- переважає атмосфера співробітництва і товариської взаємо­допомоги;

— існує взаємоконтроль і відповідальність кожного перед кла­сом і групою;

— підводяться підсумки виконаної роботи, дається відповідна соціальна оцінка діяльності всіх і кожного учасника окремо.

Групова робота — спосіб організації навчальних занять, при якому ставиться певне завдання для групи школярів. Позитивні результати групової роботи були одержані ще в кінці минулого століття. На початку XX століття в багатьох країнах цей спосіб організації навчально-пізнавальної діяльності школярів одержав широкого застосування.

Групова робота передбачає, що:

— клас на занятті розбивається на декілька груп для розв'я­зання конкретних навчальних завдань;

— кожна група одержує певне завдання і виконує його разом під безпосереднім керівництвом лідера групи чи вчителя;

— завдання виконуються так, щоб враховувати та оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи;

— склад групи набирається таким чином, щоб з максималь­ною ефективністю для колективу могли реалізуватися можливості кожного члена групи. Для цього враховувати:

2.6. Форми організації навчання

— рівень досягнутого розвитку, засвоєних знань, умінь, нави­чок, особливо з таких предметів, як фізика, математика, мови;

— включати в групи учнів, які мають приблизно однаковий темп роботи;

— у групах повинні бути школярі з різним рівнем інформова-ності, щоб вони мали можливість збагачувати один одного, ствер­джувати себе у рамках конкретної проблеми, в певній галузі;

— враховувати соціально-психологічні фактори. Наприклад, не включати до одної групи тих, які негативно ставляться один до одного.

Розрізняють такі форми групової роботи: ланкові, бригадні, парні.

Ланкова форма передбачає організацію навчальної діяльності постійних груп учнів, які разом планують навчальну діяльність, сприймають та осмислюють інформацію, обговорюють, здійсню­ють взаємоконтроль. Усі учні працюють над єдиним завданням. Наприклад, при вивченні нового вчитель пояснює матеріал, а по­тім у групах здійснюється повторний розбір за питаннями, які запропонував учитель. Після цього проводиться взаємоконтроль.

Результативності роботи сприяє:

— вміле формування ланок (хтось повинен уміти планувати спіль­ну навчально-пізнавальну діяльність, налагоджувати контакти);

— оптимальна кількість школярів (4—5 чоловік);

— створення змішаних груп (учні з високими навчальними мож­ливостями, середніми, низькими, бо ланки, що складаються тільки з учнів з низькими можливостями, майже не функціонують);

— оптимальна тривалість роботи для різних вікових груп
(5—7 хвилин — молодші школярі, 10—15 — середні, 15—20 — старші).

Бригадна форма передбачає формування тимчасових груп уч­нів для виконання певних навчальних завдань. Розрізняють коо­перативно-групову (кожна група виконує частину загального за­вдання, що доцільно при вивченні великого за обсягом матеріалу) та диференційовано-групову форму організації роботи учнів з різ­ними навчальними можливостями, тобто проводиться диференці­ація завдань залежно від рівня навчальних можливостей школярів.

Парна робота. Цей спосіб організації навчальної роботи шко­лярів різнобічно розкритий у працях В.К. Дьяченка¹. Він виходить з того, що учень засвоює швидко й якісно те, що відразу після засвоєння нової інформації застосовує на ділі або переказує іншо­му, тобто відбувається спілкування між тими, хто навчається.

Наприклад, взаємні диктанти. Один учень з пари читає текст, другий пише. Інший текст пише той, хто читав, а читає той, хто писав. Потім кожний бере зошит свого партнера і перевіряє напи-

Дьяченко В.К. Сотрудничество в обучении. — М., 1991. — С. 13—14.

Розділ 2, Дидактика

сане. Потім відкривають картки і за картками перевіряють удруге, уже разом, спочатку один диктант, потім — другий. Той, хто при­пустився помилок, під контролем того, хто диктував, робить ус­ний аналіз своїх помилок. Кожний у своєму зошиті записує аналіз своїх помилок. Знову беруть зошити один одного, передивляють­ся і ставлять свої підписи: «Перевірив такий-то».

Наведемо приклад парноТ роботи з досвіду вчителя О.Г. Ривіна, про якого пише В.К. Дьяченко'.

Підручник складається з параграфів, статей, абзаців. О.Г. Ривін ввів поабзацне опрацьовування кожної статті, тексту параграфа. Учень опрацьовує перший абзац у парі з другим, другий абзац з третім, третій — з четвертим і т.д. Як іде робота з першим? Хтось з учнів пари читає перший абзац тексту, потім аналізує його; про що гово­риться в тексті? Який заголовок пропонуєш? Чому вважаєш, що за­головок виражає зміст абзацу? Учні прочитують текст, дискутують, шліфують спільне формулювання заголовка, записують його. Пара розпадається. Перший і другий учні починають роботу в інших па­рах. Спочатку обмінюються зошитами, питають: «Слухати чи розпо­відати?». Якщо партнер відповідає: «Слухати», то учень повинен роз­повісти про те, що засвоїв у першій парі, питає, чи немає питань. Після цього проводиться робота за другим абзацом так само, як і за першим. Таким чином, вивчення параграфа закінчується складан­ням його плану.

Приклад парної роботи можна знайти в описі досвіду у В.Ф. Ша-талова. Перед екзаменами В.Ф. Шаталов відповідає на всі питання екзаменаційних білетів. Потім пропонує всім учням підготуватися, і на наступному уроці бажаючі відповідають біля дошки на будь-яке питання екзаменаційних білетів. Відмінна відповідь на питання дає право учневі екзаменувати інших, але тільки з того питання, на яке відповів учителю. На стенді вивішується відомість. На ній по вертикалі прізвища дітей, а по горизонталі — питання, з яких екза­менує своїх товаришів той чи інший учень. У класі багато хто стає екзаменаторами та екзаменованими. У відомість відмітка ставиться ручкою тільки за згодою екзаменованого.

Узагальнення висновків досліджень з проблеми дидактично-цілеспрямованого співробітництва учнів у навчанні (починаючи з 80-х років) свідчить, «що за сумісної навчальної діяльності»:

— зростає обсяг матеріалу, що засвоюється, і глибина його ус­
відомлення;

—- підвищується пізнавальна активність і творча самостійність дітей;

— менше часу витрачається на формування знань і умінь;

Див.: Дьяченко В.К. Сотрудничество в обучении. — М., 1991. — 192 с.

2.6. Форми організації навчання

— знижуються дисциплінарні труднощі, які обумовлені дефек­тами навчальної мотивації;

— учні одержують більше задоволення від занять, більш ком­фортно відчувають себе в школі;

— змінюється характер взаємостосунків між учнями;

— різко зростає згуртованість класу, при цьому само- і взає­модопомога зростає одночасно з критичністю, із здатністю адек­ватно оцінювати свої і чужі можливості;

— учні набувають важливіших соціальних навичок: такт, від­повідальність, уміння будувати свою поведінку з врахуванням по­зицій інших людей, гуманістичні мотиви спілкування;

— учитель одержує можливість індивідуалізувати навчання, враховуючи при розподілі на групи взаємодії нахили дітей, рівень їх підготовки, темп роботи;

— «виховна» робота вчителя стає необхідною умовою групово­го навчання, тому що всі групи у своєму становленні проходять стадію «конфліктних ситуацій...»'. .,

Короткі висновки:

Процес навчання передбачає певні форми його організації, які пройшли довгий історичний шлях: індивідуальне навчання, індиві­дуально-групове, класно-урочна система. Школа використовувала белл-ланкастерську систему, дальтон-план, мангеймську систему, метод проектів, план Трампа та інші форми. Найбільшого поши­рення одержав урок, який також пройшов багаторічний шлях удо­сконалення від традиційного комбінованого до нестандартних уро­ків у сучасній школі (уроки-екскурсії, уроки-прес-конференції; те­атралізовані уроки, уроки-аукціони, уроки-телемости тощо). Функціонують у школах факультативи, удосконалюється організа­ція домашньої роботи, проведення додаткових занять і консультацій.

Вимоги результативності навчання сприяли науковій розробці шляхів оптимальної організації навчальної діяльності школярів у різних формах навчання. Теорія педагогіки і практика школи знову звернулись до організації, поряд з індивідуальною і фронта­льною до колективної та групової роботи учнів у ланках, брига­дах, парах. Способи навчальної роботи школярів обумовлені від­носинами між учителем і учнями у процесі вирішення навчальних завдань. Відношення «вчитель—клас» — це фронтальна робота, «вчитель—клас—учень» — колективна, «вчитель—група учнів» — групова, «вчитель—учень» — індивідуальна.

Усі питання, що розглядаються, пов'язані не тільки між со­бою, але і з метою, методами, засобами навчання, тому ефектив-

Цитується за: Зимняя И.А. Психологическая психология. — Ростов-на-Д. — 1997. - С. 411.

Розділ 2. Дидактика

ність використання форм навчання визначається рядом факторів; позитивною мотивацією навчання школярів, оптимізацією навчаль­но-виховного процесу, творчим потенціалом учителя тощо.

Питання для обговорення

1. У чому вбачаєте позитивні і негативні боки відомих вам форм навчання?

2. Що, на вашу думку, дозволяє структурно правильно сплану­вати урок? Чому?

3. Як забезпечити на уроці позитивну мотивацію навчальної діяльності школярів? Свідому дисципліну? Хорошу робочу атмос­феру? (Допомогти розв'язати ці питання може книга: Древс У., Фурманн 3. Организация урока в вопросах и ответах. — М., 1984. - 62 с).

4. В одній із газетних публікацій (Правда. — 1980. — 2 дек.) під рубрикою «Розмова в учительській» повідомлялося про непе­редбачений випадок на уроці:

«На уроці в 6-А розбирали помилки в диктанті.

— Як ти напишеш «НЕ» з дієсловами, Миколо Сергєєв? — спита­ла Олена Іванівна, недавня випускниця педінституту. І замість відпо­віді почула голосне «няв». Почервонілий Микола нахилився і, пхика­ючи, почав заштовхувати щось у портфель. Нявкання посилилось... Діти зашуміли, засміялися, хтось зіскочив з місця...

— Що у тебе там? — суворо спитала Миколу вчителька, хоча і так усе було зрозуміло. Сергєєв почав ще енергійніше утрамбовувати вміст портфеля, який, здавалося, сам не тільки нявчав, але і репету­вав і підстрибував.

— Це кошеня, — пояснив нарешті Микола. — Його викинули, ма­буть, воно бездомне і голодне.

Очі хлопчика довірливо і щиро дивилися на Олену Іванівну. Тим часом полонений, худючий і брудний, виліз з портфеля і, обтрушую­чись, непевно перебираючи лапами, поплентався до дошки.

— Відповідати вийшов! — сказав хтось дотепно...»

— Як би ви повели себе на місці вчительки?

5. Ви вчитель. Почався урок. Ви забезпечили увагу школярів.
Раптом відкриваються двері і входить учень, який запізнився. Знову
починається урок. Входить другий учень, що запізнився.

— Як ви будете реагувати на це? Чому?