Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Фінансове право

Читайте также:
  1. F) До прекращения дела обвиняемому должно быть разъяснено право возражать против такого основания.
  2. Gl] Тема 9.Законность и правопорядок. Мировой правопорядок
  3. I . Понятие и признаки правовых норм.
  4. I. Нормативно-правовые акты
  5. I. Нормативно-правовые акты
  6. I. Нормативно-правовые документы, регламентирующие деятельность учителя информатики
  7. I. Нормативные правовые акты
  8. I. Понятие, признаки и предпосылки правовых отношений.
  9. I. Понятие, признаки и предпосылки правовых отношений.
  10. I. Правовой обычай.

Фінансове право являє собою сукупність юридичних норм, які регулюють фінансові відносини та фінансову діяльність у суспільстві. Якзазначалося, фінанси — це у відповідний спосіб організована сукупність обмінно-розподільних і перерозподіль-них відносин. Основною формою їх організації є саме фінансове право. Крім того, організація фінансових відносин може здійс­нюватися на основі різноманітних інструкцій та положень, однак вони мають, як правило, відомчий характер.

Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансо­вої системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які під­лягають правовій регламентації. Загалом його можна поділити на дві частини: законодавчі акти, що безпосередньо регулюють фі­нансові відносини, та закони з інших сфер діяльності, в яких ви­діляються фінансові засади їх функціонування.

До першої частини належать законодавчі акти, що регламен­тують фінансові відносини на макрорівні та взаємозв'язки фінансів суб’єктів підприємницької діяльності з державними фінансами та інституціями фінансового ринку. Це закони про бюджетну і податкові системи, державний борг, центральний банк, банки і банківську діяльність, страхування, цінні папери і фондову бір­жу, інвестиційну діяльність. Сюди також належать закони, що регламентують окремі види фінансових операцій — про заставу, лізинг та ін., й закони з окремих видів податків та платежів до бюджету і цільових фондів. До другої групи відносять закони, що регламентують діяльність, у тому числі й фінансову, суб'єктів господарювання — про підприємства і підприємницьку діяль­ність, про господарські товариства, про банкрутство тощо.

Фінансові закони можуть мати характер прямої дії або доповню­ватися інструкціями. У першому випадку їхні положення є безпосе­редньою основою для здійснення фінансових операцій. Подібний підхід вимагає досить глибокої деталізації законів з урахуванням усіх особливостей фінансової діяльності різних суб'єктів. У друго­му випадку закон визначає тільки загальний порядок фінансових відносин, а його деталізація здійснюється у відповідних інструкціях. Вони мають бути лише доповненням до закону і не суперечити йо­му. При цьому в будь-якому разі основою є закон.

В Україні пряму дію має переважна більшість фінансових зако­нів, зокрема у сфері оподаткування. Водночас абсолютно всі деталі фінансової діяльності передбачити, по-перше, неможливо, а, по-друге, не завжди доречно. Тому закони досить часто доповнюються різного роду інструкціями та положеннями. Наприклад, закон про банки і банківську діяльність відображає тільки загальні засади фу­нкціонування комерційних банків. Конкретні види банківських опе­рацій можуть регламентуватися відповідними інструкціями з креди­тування, безготівкових розрахунків, касових операцій тощо.

Співвідношення між законами прямої і непрямої дії відбиває розподіл повноважень і прав між державними органами законо­давчої та виконавчої влади, а отже, і їхні можливості та повнова­ження у виробленні та реалізації фінансової політики. Закони прямої дії чітко відображають перевагу законодавчої влади. До функцій виконавчої влади входить забезпечення виконання при­йнятих законів. Крім того, органи виконавчої влади можуть мати право законодавчої ініціативи, тобто розроблення фінансових за­конопроектів і подання їх на розгляд і затвердження до органів законодавчої влади. Водночас такі законопроекти можуть розро­бляти й органи та структури законодавчої влади.

Дійовість фінансового законодавства, його відповідність кон­кретним умовам і завданням, а отже, і ефективність фінансової політики значною мірою залежать від узгодженості дій законода­вчої та виконавчої гілок влади, саме на основі детального узго­дження ними законопроектів можливе формування дієздатної си­стеми фінансового права. При використанні законів непрямої дії важливо, щоб інструкції не тільки не суперечили законам, а й не коригували їх дію, бо це може призвести до викривлення фінан­сової політики.

 

3.2. Фінансове планування

Фінансове планування являє собою процес розроблення і за­твердження фінансових планів як засобу збалансування фі­нансових потреб і можливостей. Фінансовий план того чи ін­шого суб'єкта відображає його фінансову діяльність, тобто про­цес формування доходів і здійснення витрат. їх склад і структура, а також збалансованість визначаються завданнями, напрямами і методами реалізації фінансової політики. Фінансові плани є як відображенням певної політики, так і її обґрунтуванням. Будь-яка політика без її обґрунтування у фінансових планах не може бути успішно реалізована. Водночас жодний варіант фінансового пла­ну не може розглядатись як оптимальний, якщо він не забезпечує реалізацію відповідних цілей і завдань фінансової політики.

Фінансове планування здійснюється на двох рівнях. На мікрорівні — це індивідуальні плани окремих суб'єктів підприємниць­кої діяльності. Ці плани відображають фінансову стратегію і так­тику підприємств. їхні головні завдання — визначення джерел та обсягів формування доходів, оптимізація витрат і досягнення фі­нансової збалансованості. На макрорівні — це основний фінансо­вий план, що характеризує діяльність держави — бюджет, а та­кож зведений фінансовий план, у якому відображаються доходи і видатки усіх суб'єктів фінансових відносин. Саме ці плани є ві­дображенням фінансової політики держави. Водночас вони ма­ють різну значущість. Бюджет, це реальний директивний доку­мент, що затверджується у вигляді закону, і є основним засобом реалізації фінансової політики. Зведений фінансовий план є, по суті, довідковим документом, призначенням якого є визначення загальної маси доходів і видатків та узгодження процесів їх роз­поділу і перерозподілу між окремими сферами і ланками фінан­сової системи. Він є основним засобом обґрунтування та збалан­сування фінансової політики.

Завдання фінансового планування визначаються структурою фінансового плану та завданнями фінансової політики. Вони по­лягають у визначенні реальних джерел і обсягів доходів, оптимізації структури видатків на основі критерію вирішення завдань фінансової політики та збалансування доходів і видатків.

Першим за послідовністю і значущістю є визначення реальних обсягів доходів. Будь-які прорахунки, як у бік їх завищення, так і заниження впливають на реальність фінансового плану, а отже і фінансової політики, ускладнюючи її реалізацію. Фінансова полі­тика держави, стратегія і тактика підприємств повинні ґрунтуватися на реальних можливостях. Водночас у процесі планування необхідно відшукувати резерви зростання доходів, якщо існуючі їх обсяги недостатні для вирішення поставлених завдань.

Другим важливим завданням фінансового планування є оптимізація витрат. І хоча головним при цьому є вирішення завдань фінансової політики, необхідно перевірити, чи не забезпечується розв'язання окремих її завдань надмірними вкладеннями за раху­нок інших напрямів видатків. Фінансове планування в частині розподілу видатків повинно мати зворотний зв'язок з фінансовою політикою, а не передбачати необгрунтовану її реалізацію за будь-яку ціну. Крім того, воно має спрямовуватися на економне, раціональне та ефективне використання доходів.

Третім, інтегративним завданням є збалансування доходів і видатків. Фінансовий план і за формою, і за змістом є балансом доходів та видатків, а отже, він не може бути незбалансованим. Це найскладніше завдання, яке може містити безліч варіантів йо­го досягнення. За кожним варіантом стоїть особливий тип фінан­сової політики, яка має різні засади, ознаки і можливі наслідки. Тому процес збалансування фінансового плану — це постійний вибір різних варіантів з визначенням усіх можливих наслідків. У кінцевому підсумку вибір оптимального варіанта забезпечує пе­редумови для реалізації фінансової політики і робить фінансову діяльність усіх суб'єктів чітко організованою і скоординованою.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 128 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав