Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Структура фінансового механізму

Читайте также:
  1. A) структура рабочего стола
  2. I. Правосознание: понятие, структура, функции и виды.
  3. II. Система культуры и её структура.
  4. II. СТРУКТУРА отчетА по Практике по профилю специальности
  5. II. СТРУКТУРА отчетА по УЧЕБНОЙ Практике
  6. II. Структура правовой нормы.
  7. II. Структура программы
  8. III. Структура регионального центра социального преображения
  9. III. Структура управления
  10. III. Структура Федерального компонента образовательного стандарта по обществознанию

Рис. 1

 

 

Принцип самофінансування передбачає, що регулювання фі­нансової забезпеченості здійснюється за рахунок кредиту. Він потребує чіткого визначення співвідношення між власними та запозиченими ресурсами. З позиції фінансової ефективності вла­сні ресурси (тобто самофінансування як форма фінансового за­безпечення) призначені для покриття затрат на мінімально при­пустимому рівні. Решта ресурсів формується на основі викорис­тання кредиту. Недаремно центром фінансової системи скрізь є банки. Головна перевага такої системи фінансового забезпечення полягає в тому, що вона сприяє максимально ефективному вико­ристанню наявних у суспільстві ресурсів на основі прискорення їх кругообігу. Збільшення питомої ваги власних ресурсів, навпа­ки, уповільнює кругообіг ресурсів, а тому й уповільнює темпи соціально-економічного розвитку.

Основою самофінансування як форми фінансового забезпе­чення є власний капітал. Залежно від форми власності він може бути індивідуальним — приватний, чи колективним — пайовий або акціонерний. Найпоширенішим у сучасних умовах є акціо­нерний капітал. Водночас особливості його формування і вико­ристання ведуть до того, що в ньому проявляються як ознаки самофінансування, так і певні ознаки кредитування. Оскільки акціонери є співвласниками підприємств, то очевидними є озна­ки самофінансування. Але через те, що реальні права управлін­ня власністю перебувають у власника контрольного пакета ак­цій, то решта акціонерів певною мірою є позичальниками від­носно до нього.

Кожна з форм власності має свої переваги та недоліки у фор­муванні фінансових ресурсів та їх використанні. Приватний вла­сник сам визначає потреби і виходить зі своїх можливостей. Па­йовий капітал має переваги більш високого рівня концентрації ресурсів, порівняно з приватним, але він менш мобільний, оскіль­ки передбачає узгодження дій співвласників. Акціонерний капі­тал є надзвичайно мобільною і раціональною формою концент­рації і перерозподілу фінансових ресурсів. Ця форма забезпечує суспільний контроль за ефективністю використання коштів через вторинний ринок цінних паперів. Котирування акцій на фондовій оіржі є індикатором стану того чи іншого акціонерного товарист­ва. Чим кращі показники діяльності підприємства, тим вищий рі­вень котирування їх акцій і тим більший попит на них, що роз­ширяє можливості залучення фінансових ресурсів. Отже, лише за умов високої ефективності виробництва можливе функціонуван­ня акціонерних товариств

Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Якщо самофінан­сування — це вихідна форма фінансового забезпечення, то кре­дитування, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, провідною формою. Воно ґрунтується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів.

Кредитування — надзвичайно дійова форма фінансового забез­печення. По-перше, досягається значна економія суспільного капі­талу за рахунок використання одних і тих самих ресурсів різними суб'єктами підприємницької діяльності. По-друге, установлені принципи кредитування вимагають ефективного господарювання.

Третя форма фінансового забезпечення — зовнішнє фінансу­вання. Воно полягає у виділенні коштів певним суб'єктам на без­поворотній і безоплатній основі. Це може бути державне фінан­сування з бюджету чи державних фондів цільового призначення, надходження коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону, гранти від міжнародних організацій тощо. В умовах ринкової економіки ця форма є під­порядкованою відносно самофінансування і кредитування. Основ­ним її видом є бюджетні асигнування. Слід зазначити, що завжди були і будуть такі сфери діяльності, що потребують державного фінансування. Передусім це ті сфери, що є непривабливими для приватного бізнесу або мають надзвичайну суспільну вагу. Однак за певних умов бюджетні асигнування можуть бути головним джерелом асигнувань в економіку на основі кейнсіанської теорії бюджетного мультиплікатора. Такі умови виникають тоді, коли практично неможливо використати інші форми фінансового за­безпечення, насамперед у період фінансової кризи.

 

Надійність фінансового механізму визначається до-

статнім забезпеченням потреб кожного суб'єкта у кош-




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 97 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав