Читайте также:
|
|
Ефективність реалізації фінансової політики залежить від багатьох чинників, серед яких особлива роль належить фінансовому контролю. Саме він забезпечує зворотний зв'язок між наміченими і досягнутими результатами. Фінанси є дуже складною системою відносин, вони мають чітко виражений суперечливий характер. Безумовно, у процесі вироблення засад і напрямів фінансової політики треба максимально врахувати всі обставини і специфіку використання тих чи інших фінансових інструментів. Однак оскільки економічна і політична ситуація в країні постійно змінюється, то це впливає на характер і напрями дії фінансових, інструментів. Необхідний постійний моніторинг, який дав би змогу відстежувати успішність реалізації фінансової політики та дійовість і відповідність впливу на досягнення запланованих результатів конкретних фінансових інструментів.
Фінансовий контроль являє собою сукупність видів, форм і методів перевірки законності і доцільності здійснення фінансових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики. Отже, фінансовий контроль зв'язаний з реалізацією фінансової політики як безпосередньо, так і через контроль за фінансовою діяльністю окремих суб'єктів.
Основні функції контролю за реалізацією фінансової політики покладені на вищі органи законодавчої та виконавчої влади. Безпосередній контроль здійснюють Міністерство фінансів та спеціалізований незалежний орган — Рахункова палата. При цьому завдання Рахункової палати більш важливі. Міністерство фінансів, розробляючи засади і напрями фінансової політики, контролює тільки їх реалізацію. Рахункова ж палата має контролювати як обґрунтованість та доцільність здійснюваної фінансової політики, так і хід її реалізації. При цьому хоча Рахункова палата може здійснювати і детальні перевірки фінансової діяльності окремих суб'єктів, основна її увага зосереджена саме на контролі у сфері реалізації фінансової політики на мікро- і макрорівнях та у сфері міжнародних фінансових відносин.
Фінансовий контроль за діяльністю окремих суб'єктів має на меті перевірку її відповідності чинному фінансовому законодавству. Водночас з огляду на те, що чинні закони відображають зміст фінансової політики, такий контроль також безпосередньо пов'язаний з її реалізацією. Незаконність дій окремих суб'єктів веде до викривлення фінансової політики та перешкоджає досягненню намічених результатів. Якщо у процесі контролю виявляються постійні порушення фінансового законодавства багатьма суб'єктами, та це може свідчити про те, що фінансова політика не враховує їхніх інтересів. Необхідно внести певні корективи у таку політику, бо ніяке посилення контролю не дасть бажаних результатів, доки фінансова політика не буде враховувати інтереси всіх суб'єктів фінансових відносин.
Фінансовий контроль за діяльністю суб'єктів фінансових відносин передбачає різноманітні його види, форми і методи. Види контролю визначають співвідношення контролюючого і підконтрольного суб'єктів. Форми фінансового контролю відображають стадію його здійснення відносно руху грошових потоків. Методи контролю — це сукупність прийомів та способів його здійснення.
Види фінансового -контролю. Залежно від взаємозв'язку об'єкта контролю — фінансової діяльності, і суб'єкта — органу контролю, фінансовий контроль поділяється на два основні види: внутрішній і зовнішній. При внутрішньому контролі фінансова діяльність кожного суб'єкта контролюється ним самим через спеціальні підрозділи — контрольно-ревізійні відділи, управління тощо. Такий контроль має форму внутрішнього аудиту, метою якого є перевірка доцільності та обґрунтованості окремих фінансових операцій, їх відповідності фінансовій стратегії і тактиці даного суб'єкта. Зовнішній контроль полягає у перевірці фінансової діяльності того чи іншого суб'єкта відповідними уповноваженими органами контролю. Метою цього контролю є перевірка відповідності фінансової діяльності чинному фінансовому законодавству. Цей контроль за ознакою суб'єктів його здійснення поділяється на державний, відомчий, внутрішньо корпоративний, незалежний і суспільний.
Державний — це контроль з боку держави як за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб, так і за власними фінансами. Він покладається на спеціальні органи фінансового контролю (в Україні це Рахункова палата і Контрольно-ревізійна служба) та на органи управління фінансами і фінансовою системою (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державне казначейство, органи управління державними цільовими фондами). Це найбільш організований та дійовий вид контролю, який охоплює мікро- та макрорівень розподілу і перерозподілу створеного ВВП, а відповідно і реалізацію загальнодержавної фінансової політики. У разі виявлення порушень застосовуються фінансові санкції, а винні особи можуть притягуватися до адміністративної, а в окремих випадках і кримінальної відповідальності.
Відомчий та внутрішньокорпоративний контроль полягає у перевірці фінансової діяльності суб'єктів, що підпорядковані міністерствам і відомствам або входять до складу корпоративних об'єднань. Цей контроль охоплює три напрями. По-перше, відповідність фінансової діяльності чинному фінансовому законодавству. По-друге, її узгодженість із фінансовою стратегією і тактикою міністерств, відомств, корпоративних об'єднань. По-третє, внутрішньовідомчі (внутрішньо корпоративні) розподільні та перерозподільні відносини. Цей вид контролю спрямований насамперед на виявлення та усунення порушень і недоліків у фінансовій діяльності підвідомчих підприємств і організацій. За результатами контролю приймаються адміністративні рішення відповідно до чинного законодавства та статутних документів.
Незалежний фінансовий контроль здійснюється незалежними контролюючими органами — аудиторськими фірмами. Цей контроль теж спрямований на перевірку законності фінансової діяльності і доцільності здійснення окремих фінансових операцій. Однак висновки за результатами контролю мають рекомендаційний характер. Вони визначають відповідність чи невідповідність фінансової діяльності чинному законодавству, реальність та повноту її відображення у фінансовому обліку та звітності.
Суспільний фінансовий контроль — це контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави. Він не має, як правило, організованих форм (певною мірою функції цього контролю виконує Рахункова палата) і здійснюється за рахунок відкритості, гласності й прозорості фінансової діяльності держави. Кожний громадянин повинен мати право на ознайомлення, наприклад, з процесом складання і виконання бюджету, який формується переважно за рахунок доходів юридичних і фізичних осіб. Контрольні функції громадян реалізуються також через виборчу систему — обираючи певні партії чи окремих депутатів, виборці обирають чи відкидають і певну фінансову політику.
Форми фінансового контролю. Залежно від стадії здійснення контролю він поділяється на попередній, поточний і наступний.
Попередній контроль здійснюється до початку руху грошових потоків. Його мета — перевірити доцільність і надійність даної фінансової операції, виявити рівень ризику, що пов'язаний з нею, та передбачити конкретні способи його хеджування, з'ясувати відповідність даної операції чинному фінансовому законодавству, інтересам підприємства чи фізичної особи. Важливим напрямом цього контролю є перевірка контрагента — отримувача коштів: його юридичного статусу, фінансового стану, лілових пиг партнерської відповідальності тощо.
Поточний контроль здійснюється у процесі руху грошових потоків. Його мета — забезпечити реальність проходження грошових потоків, реалізацію їх адресності й цільового призначення та дотримання встановлених термінів проведення фінансових операцій.
Наступний контроль проводиться після здійснення фінансових операцій та за підсумками фінансової діяльності за певний період. Його мета — перевірка реалізації стратегії і тактики фінансової діяльності того чи іншого суб'єкта, а в масштабах суспільства — процесу реалізації фінансової політики. Наступний контроль дає повну і вичерпну інформацію про фінансову діяльність як кожного суб'єкта, так і суспільству у цілому.
Методи фінансового контролю розрізняються за характером його здійснення, за комплексністю і технологією контролю, його спрямованістю, оформленням результатів. Виділяються такі основні методи контролю: ревізії, тематичні перевірки, обстеження.
Ревізія є методом комплексного контролю усієї фінансової і господарської діяльності підприємств та організацій стосовно її відповідності чинному законодавству. Тематичні перевірки полягають у контролі за окремими сторонами фінансової діяльності. Зокрема, це камеральні (у податковій інспекції) і документальні (у платника) перевірки податкових декларацій та звітів.
Обстеження являє собою ознайомлення з окремими напрямами фінансової діяльності з метою виявлення проблем та шляхів їх удосконалення. За результатами ревізій і перевірок складаються акти, за результатами обстеження — довідки.
Основні терміни і поняття:
— фінансова політика; — дискреційна фінансова політика;
— фіскальна політика; -— недискреційна фінансова полі-
— монетарна політика; тика;
— податкова політика; — фінансовий механізм;
— бюджетна політика; — фінансове забезпечення;
— боргова політика; — самофінансування;
— фінансова стратегія; — кредитування;
— фінансова тактика; — зовнішнє фінансування пргупювання
— політика помірної регламентації; — фінансові інструменти;
— політика мінімальних обмежень; — фінансові важелі;
— політика стабілізації; — фінансове право;
— політика економічного зростання; — фінансове планування;
— політика стримування ділової — фінансовий контроль,
активності;
Контрольні запитання
1. У чому полягає сутність фінансової політики?
2.Які складові містить фінансова політика?
3. У чому сутність та які інструменти монетарної політики?
4. У чому сутність та які інструменти фіскальної політики?
5. Що являє собою податкова політика?
6. У чому сутність бюджетної політики?
7. Що являє собою боргова політика?
8. Чим визначається зміст фінансової стратегії?
9.На що орієнтована фінансова тактика?
10. Які існують типи фінансової політики?
11.У чому полягає сутність політики жорсткої регламентації фінансових відносин?
12. Які ознаки помірної регламентації фінансових відносин?
13. На що спрямована політика мінімальних обмежень?
14. Які існують види фінансової політики?
15. На чому ґрунтується політика стабілізації?
16. Які існують фінансові способи реалізації політики економічного зростання?
17. Які засоби використовуються при здійсненні політики стримування ділової активності?
18. У чому сутність дискреційної та недискреційної фінансової політики?
19. Що таке «вмонтовані стабілізатори»?
20. Які етапи охоплює процес формування і реалізації фінансової політики?
21. Що таке фінансовий механізм?
22. У чому полягає сутність та які існують форми фінансового забезпечення?
23. У чому полягає сутність та які існують інструменти фінансового регулювання?
24. Чим забезпечується ефективність фінансового механізму?
25. На чому ґрунтується управління фінансовим механізмом?
26. У чому полягає організаційно-правове забезпечення реалізації фінансової політики?
27. Що являє собою фінансове право та як воно формується?
2С. У чому сутність і завдання фінансового планування?
29. Яким чином організується здійснення фінансової політики?
30. Що таке фінансовий контроль і яка його роль?
31. Які існують види фінансового контролю?
32. У чому полягають відмінності між: державним, відомчим, корпоративним і незалежним фінансовим контролем?
33. Які використовуються форми і методи фінансового контролю?
Система показників статистики державного бюджету
Діяльність бюджетної діяльності в Україні досліджується статистикою фінансів за допомогою системи показників динаміки бюджету в цілому, а також змін, що стосуються його дохідної та видаткової частин.
Особливо важливе місце у процесі дослідження Державного бюджету України належить показникам обсягу й динаміки, оскільки зростання обсягу бюджетних коштів та позитивна їх динаміка не завжди засвідчують про ефективність бюджетної політики країни. Саме тому в процесі оцінки державного бюджету країни доцільно порівнювати його величину з бюджетами інших країн, умови та ресурсний потенціал яких є близьким до України. Об'єктивність аналізованого показника ідентифікується обсягом бюджетних коштів, що припадає на душу населення тієї чи іншої країни.
Характеризуючи Державний бюджет України статистика фінансів використовує показники його дохідної та видаткової частин, виконання плану, бюджетного фінансування мережі, штатів та контингентів бюджетних установ і закладів.
Зокрема, для характеристики виконання плану використання бюджету дохідної й видаткової його частин статистика розраховує показники в цілому по основних підрозділах і статтях бюджетної класифікації, шляхом ділення фактично досягнутого рівня до запланованого.
Дохідна та видаткова частина бюджету передбачає розрахунок показників не лише виконання плану, а й оцінку структури доходів та видатків. Для цього окремі групи(розділи, статті), що приводяться у бюджетній класифікації ділять на загальний їх обсяг відповідно для дохідної або видаткової частин.
Статистика бюджету широко використовує статистичні прийоми і методи при розрахунку мережі, штатів, доходів і видатків бюджетних
установ. Мова йде про розрахунок показників динаміки, середніх величин, індексів тощо.
Оцінка використання бюджетних коштів, а також діяльність бюджетних закладів та установ забезпечується статистикою шляхом розрахунку таких найважливіших показників:
обсяги фінансування, штати;
контингенти бюджетних закладів;
Чо середній розмір витрат на одну дитину, учня, студента; ^ кількість класів, дошкільних груп, ліжок;
середній розмір витрат на одного хворого;
% середній розмір пенсій, іцо виплачується з державного бюджету;
середній розмір витати з бюджету fia одну новонароджену дитину,
середня щомісячна допомога на дитину тощо.
При цьому статистика, залежно від поданої вихідної інформації, для розрахунку зазначених показників використовує відповідно формули середньої арифметичної (простої, зваженої), середню хронологічну у випадку подання рівнів динамічного ряду на певну дату з рівними проміжками часу.
Особливо важливим завданням статистики державного бюджету є характеристика його дохідної частини.
Доходи бюджету, як відомо, забезпечуються за рахунок надходжень від підприємств, організацій, установ і населення. В зв'язку з цим статистика використовує показники, які характеризують загальний обсяг доходів за формами власності, надходженнями від населення, за видами податків тощо.
Джерелами інформації розрахунку показників дохідної частини Державного й місцевих бюджетів є звітність бюджетних, банківських установ, статистичних органів, суб'єктів підприємницької діяльності, податкових інспекцій тощо.
Дохідна частина бюджету аналізується окремо за допомогою показників поточних і капітальних доходів.
Поточні доходи - складаються з податкових та неподаткових доходів за мінусом безоплатних надходжень, надходжень від продажу землі, нематеріальних активів, державного майна та капітальних трансфертів.
Податкові доходи акумулюють у собі усі види податків, які справляються з доходів, заробітної плати, майна, товарів та послуг, операцій від зовнішньої торгівлі.
Відповідно до критеріїв податкової системи податки поділяються на прямі та непрямі. Прямі сплачуються безпосередньо з власників доходу.
Базою справляння непрямих податків служить розмір витрат. Це стосується податку на додану вартість, податку з обертання, податку на продаж окремих видів товарів, виконаних робіт і наданих послуг, акцизний збір, імпортне мито, дорожній збір тощо.
Податкові відрахування залежно від розміру витрат, доходів поділяються на пропорційні, прогресивні та регресивні.
Пропорційне оподаткування не залежить від величини доходів або витрат і здійснюється за фіксованими ставками.
Прогресивне оподаткування передбачає збільшення ставок податків у зв'язку з ростом доходів або витрат.
Регресивне оподаткування здійснюється навпаки до прогресивного.
Неподаткові доходи складаються з усіх безоплатних і безповоротних надходжень до державного бюджету. Вони включають надходження від власності та підприємницької діяльності, реалізації товарів і надання послуг (за мінусом доходів від продажу основного капіталу), суми адміністративних штрафів за несплату податків, а також добровільні та безоплатні надходження з недержавних джерел.
Окрім поточних доходів, як нами зазначено вище, значну частину надходжень до державного бюджету становлять капітальні доходи. Вони включають надходження від продажу основного капіталу, землі, запасів державних резервів, нематеріальних активів і капітальних трансфертів від недержавних підприємств, некомерційних організацій, а також приватних осіб.
Поряд з показниками, що використовуються для характеристики доходів, статистика державного бюджету аналізує видаткову його частину. Видатки бюджетів становлять усі платежі, що не повертаються. Статистика державного бюджету виокремлює видатки як такі, що мають бути спрямовані як на поточні, так і на капітальні потреби. Крім цього вони класифікуються на відшкодовані та безповоротні.
Поточні видатки є відшкодованими витратами використання яких спрямовується на придбання товарів і послуг, виплату відсотків з державного боргу, субсидії та інші поточні трансферти й видатки. В той же час до складу поточних не включають ви грати на придбання основного капіталу, товарів і послуг для виробництва основного капіталу, а також безоплатні витрати.
Капітальні видатки пов’язані із операціями по придбанню основного капіталу, землі та нематеріальних активів, резервів, капітальні трансферти, інші капітальні витрати.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 94 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |