Читайте также:
|
|
Управління портфелем цінних паперів означає планування, аналіз і регулювання складу портфеля, його формування і підтримку для досягнення поставлених цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності і мінімізації пов'язаних з ним витрат.
Кожний власник намагається сформувати оптимальний портфель цінних паперів.
Оптимальний портфель цінних паперів – це такий портфель, який би відповідав вимогам підприємства як за доходністю, так і за ризикованістю, що досягається збільшенням кількості цінних паперів у портфелі.
Основний принцип оптимізації портфеля цінних паперів – це диверсифікація вкладень, тобто придбання різних за інвестиційними якостями типів (видів) цінних паперів з метою зниження ризику втрат і підвищення сукупної прибутковості. Диверсифікація заснована на розбіжностях у коливаннях доходів – цін на об’єкти інвестування. Ризик суттєво знижується, коли активи акціонерного товариства розподіляються між багатьма видами цінних паперів.
Основним принципом оптимізації портфеля цінних паперів є принцип диверсифікованості вкладень, тобто розподіл вкладень між безліччю різних за інвестиційними якостями цінних паперів з метою зниження ризику загальних втрат і підвищення сукупної прибутковості. Крім цього, слід дотримуватися загального принципу, що діє на фондовому ринку: чим більший потенційний ризик несе цінний папір, тим більш високий потенційний доход він повинен приносити, і навпаки.
Основною причиною того, що інвестори зберігають свої фінансові активи як частину портфеля, а не вкладають усі кошти в одну компанію, є зниження ризику. З погляду інвесторів, для яких цінні папери складають основну статтю прибутку, той факт, що курси окремих цінних паперів зростають або знижуються, не дуже важливий. Найважливішим для інвесторів є прибуток його портфеля і ступінь його ризику.
На відміну від очікуваного прибутку за портфелем, ступінь ризику портфеля, як правило, не є середньою питомою величиною відхилень по окремих пакетах цінних паперів, що входять у портфель. Ступінь ризику портфеля буде менше. Можна об'єднати два види портфелів цінних паперів з досить високим ступенем ризику і сформувати практично безризиковий портфель цінних паперів. Причиною того, що при об'єднанні двох ризикованих пакетів виходить безризиковий портфель, є те, що зміни прибутку відбуваються у протилежних напрямках: коли прибуток по пакету цінних паперів 1 зменшується, по пакету цінних паперів 2 збільшується і - навпаки.
Тенденція двох перемінних одночасно змінюватися називається кореляцією. Ця тенденція виміряється коефіцієнтом кореляції. Коефіцієнт кореляції – міра взаємозв'язку двох змінних.
Якщо R= -1 – це ідеально негативна кореляція, коли прибутки по пакетах цінних паперів змінюються у протилежних напрямках; R = 1 – ідеально позитивна кореляція – прибутки по пакетах цінних паперів змінюються синхронно.
Таким чином, при ідеально негативній кореляції пакетів цінних паперів будь-який ризик може бути диверсифікований. На практиці більшість пакетів мають позитивну кореляцію, однак вона рідко буває ідеальною. У середньому, коефіцієнт кореляції по прибутках двох довільно підібраних пакетів цінних паперів дорівнює 0,5-0,7. У таких випадках об'єднання пакетів у портфель знижує ступінь ризику портфеля, але не виключає його цілком.
Як правило, при збільшенні кількості пакетів, що складають портфель, ступінь ризику портфеля знижується. Чим менший коефіцієнт позитивної кореляції пакетів цінних паперів, що входять у портфель, тим нижчий ризик портфеля, що включає велику кількість пакетів цінних паперів. Іншими словами, чим більше диверсифікованість портфеля, тим нижче його ризик.
Ризик портфеля цінних паперів складається з двох частин: диверсифікованого ризику (несистематичного) і ринкового (систематичного) ризику.Та частина ризику, що може бути знижена за допомогою правильної диверсифікації, це диверсифікований ризик (несистематичний). Цей ризик є наслідком, як правило, невдалої політики окремих компаній, тобто обумовлений внутрішніми факторами діяльності. Але залишається інша частина ризику, яку знизити не можна – ця частина називається ринковим ризиком (систематичним). В основі ринкового ризику лежать фактори, що систематично негативно впливають на більшість компаній, це такі загальноекономічні явища, як спад виробництва, інфляція, високі відсоткові ставки
Різні цінні папери неоднаково впливають на ризик портфеля, оскільки вони мають різний ступінь ризику, властивого їм. Ризик, характерний для окремих цінних паперів – це ризик, що не може бути цілком знижений за рахунок диверсифікації, тобто ринковий ризик. Даний показник визначає ступінь ризику, що вносять окремі цінні папери в ризик портфеля, до якого вони входять.
Ринковий ризик цінних паперів може бути виміряний за допомогою ß-коефіцієнта. Цінними паперами із середнім ризиком вважаються ті, курс яких має тенденцію збільшуватися або зменшуватися синхронно з розвитком загального ринку. Ця тенденція виміряється індексами “S&P”, Доу Джонса, індексами Нью – Йоркської фондової біржі. Ці цінні папери мають ß=1. Тобто, якщо ціни на ринку збільшаться на 10%, курс цінних паперів також збільшиться на 10%.
Таким чином, ß-коефіцієнт визначає, по-перше, вплив загальної ситуації на фондовому ринку на конкретний цінний папір – коли ß-коефіцієнт є позитивним, то ефективність цінних паперів буде аналогічна ефективності ринку і, навпаки; по-друге, цей коефіцієнт є мірою ризику інвестицій у конкретні цінні папери: якщо його значення більше 1 – ризик інвестицій вище, ніж середній на ринку, при значенні менше 1 – навпаки.
Вопросы к экзамену по дисциплине
Сервисные технологии в ресторанном деле».
Вопрос №1. Общая характеристика процесса обслуживания: услуги общественного питания и требования к ним, факторы, определяющие культуру обслуживания, характеристика методов и форм обслуживания.
Вопрос 1. Услуги общественного питания и требования к ним в соответствии с ГОСТ Р 50764-95 «Услуги общественного питания. Общие требования»
Общественное питание представляет собой отрасль народного хозяйства, основу которой составляют предприятия, характеризующиеся единством форм организации производства и обслуживания потребителей и различающиеся по типам, специализациям.
Предприятия общественного питания выполняют три взаимосвязанные функции:
• производство кулинарной продукции;
• реализация кулинарной продукции;
• организация ее потребления.
Услуга общественного питания — результат деятельности предприятий и граждан-предпринимателей по удовлетворению потребностей потребителя в питании и проведении досуга. Процесс обслуживания — совокупность операций, выполняемых исполнителем при непосредственном контакте с потребителем услуг при реализации кулинарной продукции и организации досуга. Качество услуг должно удовлетворять установленным или предполагаемым потребностям потребителей. Услуги общественного питания должны отвечать требованиям безопасности и экологичности, целевому назначению и предоставляться потребителям в условиях, отвечающих требованиям действующих нормативных документов. В процессе обслуживания потребителей комплекс услуг должен соответствовать типу предприятия и его классу. При оказании услуг должно быть учтено требование эргономичности, т. е. соответствие условий обслуживания гигиеническим, антропометрическим, физиологическим потребностям потребителей. Соблюдение требований эргономичности обеспечивает комфортность обслуживания.
Предоставляемая услуга должна отвечать требованиям эстетичности. Эстетичность характеризуется гармоничностью архитектурно-планировочного решения помещений предприятия, а также условиями обслуживания, в том числе внешним видом обслуживающего персонала, сервировкой стола, оформлением и подачей кулинарной продукции. Потребитель должен получать полное, достоверное и своевременное информирование о предоставляемой услуге.
Вопрос 2. Особенности организации обслуживания и предоставления услуг в предприятиях общественного питания различных типов и классов. Факторы, определяющие культуру обслуживания.
Основная услуга общественного питания — услуга питания. Услуга питания представляет собой услуги по изготовлению кулинарной продукции и созданию условий для ее реализации и потребления в соответствии с типом и классом предприятия.
Так, например, услуга питания ресторана представляет собой услуги по изготовлению, реализации и организации потребления широкого ассортимента блюд и изделий сложного изготовления из различных видов сырья, покупных товаров и вино-водочных изделий, а услуга питания закусочной представляет услугу изготовления узкого ассортимента кулинарной продукции.
Услуги по организации потребления продукции и обслуживания включают:
• организацию и обслуживание торжеств, ритуальных мероприятий;
• организацию питания и обслуживания участников конференций, совещаний, культурно-массовых мероприятий и т.д.;
• услугу официанта, бармена по обслуживанию на дому;
• доставку кулинарной продукции и кондитерских изделий и обслуживание потребителей в офисах и на дому;
• обслуживание потребителей в пути следования пассажирского транспорта;
• обслуживание в номерах гостиниц;
• организацию рационального комплексного питания и др. В ресторанах, барах большое внимание уделяется организации услуги досуга. Услуги по организации досуга включают:
• организацию музыкального обслуживания;
• организацию проведения концертов, программ варьете;
• предоставление газет, журналов, настольных игр, игровых автоматов, бильярда.
Обслуживание на предприятиях общественного питания...
Культура обслуживания — один из основных критериев в оценке деятельности работников общественного питания. К основным факторам, определяющим культуру обслуживания, относятся наличие современной материально-технической базы, виды и характер предоставляемых услуг, ассортимент и качество выпускаемой продукции, внедрение прогрессивных форм обслуживания, уровень рекламно-информационной работы, профессиональное мастерство работников общественного питания. Культура обслуживания на высоком уровне повышает конкурентоспособность предприятия, что очень важно при рыночных отношениях.
Вопрос 3. Характеристика методов и форм обслуживания
Методы обслуживания потребителей: способ реализации потребителям продукции общественного питания. Различают два метода обслуживания: обслуживание официантом, барменом, буфетчиком и самообслуживание.
Форма обслуживания потребителей: организационный прием, представляющий собой разновидность или сочетание методов обслуживания потребителей.
Примеры форм обслуживания: реализация кулинарной продукции через торговые автоматы, столы саморасчета, по типу «шведского стола», отпуск скомплектованных обедов.
Выбор наиболее рациональных видов обслуживания способствует более полному удовлетворению спроса потребителей.
Основными видами обслуживания в общественном питании являются:
• реализация продукции в залах предприятий открытого типа (ресторанов, баров, столовых, кафе, закусочных), а также в столовых при промышленных предприятиях, учебных заведениях;
• обслуживание пассажиров в пути следования;
Обслуживание на предприятиях общественного питания...
• реализация кулинарной продукции через магазины (отделы) кулинарии;
• организация обслуживания официантом (барменом) на дому.
На предприятиях общественного питания применяются следующие методы обслуживания:
• самообслуживание;
• обслуживание официантами, барменами;
• комбинированный метод.
При массовом обслуживании, при сравнительно небольшом ассортименте реализуемых блюд, для ускорения обслуживания применяется самообслуживание.
Обслуживание официантами применяется в ресторанах, барах, иногда в кафе, в которых создание комфорта играет большую роль, эти предприятия предназначены не только для выполнения услуги питания, но и для организации отдыха потребителей.
При комбинированном методе предусматривается сочетание двух указанных методов обслуживания. Например, предприятие работает днем по методу самообслуживания (общедоступная столовая, кафе), а в вечернее время — обслуживание официантами. В таких предприятиях также должны создаваться условия для организации отдыха потребителей.
В зависимости от участия персонала в обслуживании различают полное и частичное самообслуживание.
При полном самообслуживании потребитель выполняет все операции, связанные с получением блюд, доставкой их к обеденному столу и уборкой посуды.
При частичном самообслуживании большую часть этих операций выполняет персонал предприятия для ускорения обслуживания.
По способу расчета с потребителями различают самообслуживание с предварительным, последующим, непосредственным расчетом, оплатой после приема пищи и саморасчетом.
Дата добавления: 2015-01-07; просмотров: 120 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |