Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ораторство в системі суспільних комунікацій

Читайте также:
  1. ATL та BTL на сучасному ринку маркетингових комунікацій
  2. III. Поняття комунікації, комунікаційного процесу, методи його удосконалення
  3. Автоматизація оброблення інформації у податковій системі України
  4. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України у системі органів державної влади та його завдання.
  5. Бізнес-культура в системі факторів підприємницького успіху
  6. Бізнес-культура в системі факторів підприємницького успіху
  7. Викладачів історії та суспільних
  8. Вимоги до освітнього рівня осіб, які навчатимуться в системі професійно-технічної освіти.
  9. Виробничий (операційний) менеджмент: суть, передумови виникнення та місце в системі менеджменту організацій
  10. Власність і її місце в економічній системі.

 

Багатство української мови дає можливість науковцям творити термінологію у галузі комунікації на свій смак й уподобання. Тому у різних навчальних посібниках з однакової навчальної дисципліни зустрічаємо терміни, які нерідко викликають, у кращому значенні подив. На жаль, спроби лінгвістів опанувати ситуацією шляхом запровадження уніфікації в термінології поки що не принесли бажаних результатів, хоча досягнуто чимало, особливо в термінології технічних, природних наук, чим поки що не може похвалитися система суспільних комунікацій, до якої відносять риторику, евристику та ін. споріднені галузі знання.

У цьому сенсі, на наш погляд, слід з певною обережністю ставитися до терміну “ораторське мистецтво”, адже не усяке ораторство (його тлумачний словник трактує як майстерність оратора) можна визнавати мистецтвом. Зустрічаються (і доволі часто) ритори (промовці, лектори і т.п. особи), які вміють ораторствувати (за згаданим словником, надто довго і нудно виголошувати промову, говорити про що-небудь, переважно з претензією на красномовність) і мовні потуги яких аж ніяк не можна вважати мистецтвом.

Проте усе ж доводиться констатувати, що хоч практично маємо справу переважно з майстерністю оратора, тобто ораторством, яке залежно від знань, умінь, інтелекту мовця стає красномовством, однак автори посібників віддають перевагу тим термінам, які, на їх погляд, ефективніше сприймаються читачами, користувачами їх продукції. До таких видань слід віднести цікавий підручник (насамперед з огляду на те, що призначений для тих, хто оволодіває професією юриста, а тому враховує специфіку опанування красномовства та його практичного застосування у різних галузях правової діяльності). У розділі 1-му, розглядаючи ораторське мистецтво (а саме відповідно до змісту викладеного матеріалу йдеться тут про звичайне, типове ораторство, або конкретніше – про ораторську майстерність) як навчальну дисципліну, його автори (а це – доктори філософських наук, професори) популярно і ґрунтовно знайомлять читача з місцем і роллю ораторства у системі суспільних комунікацій.

Очевидно, щоб виправдати правомірність використовуваної термінології, автори зазначають: “Під ораторським мистецтвом слід розуміти перш за все високий ступінь майстерності публічного ви­ступу, якісну характеристику ораторської мови, майстерне володіння живим словом. Ораторське мистецтво це мистецтво підготування і виголошування публічної промови з конкретною метою дії на слуха­чів засобами живого слова. Подібне тлумачення ораторського мисте­цтва було прийняте ще в античні часи. Наприклад, Арістотель визначав риторику як “здатність знаходити можливі способи переконання щодо кожного даного предмета”. Ораторським мистецтвом називають також науку про красномовство, що історично склалася, і навчальну дисципліну, що вивчає основи ораторської майстерності. Предметом ораторського мистецтва є загальні закономірності мовної поведінки (у різних ситуаціях) і практичні можливості використання їх для того, аби зробити мову ефективною” [55, с. 7].

Класифікуючи ораторство, автори називають шість розділів. Крім риторичного канону, який, безперечно, стосується більше риторики як науки, це – 1) публічний виступ (ораторія); 2) ведення спору; 3) ведення бесіди; 4) ораторство у повсякденному спілкуванні; 5) етнориторика і кожний з них коротко характеризують.

Ораторія, або теорія і практика публічної промови, – особливий, дуже важливий розділ ораторського мистецтва, адже вільне володіння словом є обов‘язковим для людини, яка бажає відстояти свою думку публічно, схилити аудиторію на свій бік. Нагадаємо, що риторика – “дитя демократії”. І велика увага, яка приділяється їй нині, свідчить про те, що наше суспільство орієнтується на демократичні позиції.

Теорія і мистецтво ведення спору (частково це питання вже розглядалося) – теж розділ ораторського мис­тецтва. У демократичному суспільстві існує безліч думок з питань, які стосуються життя окремої людини і суспільства загалом. Навчитися гідно поводитися у спорі, вміти спрямувати його так, щоб він став роботою з досягнення істини, а не порожнім сперечанням, важливо завжди, а сьогодні особливо.

Ведення бесіди також є атрибутом ораторського мистецтва. Тим, хто бажає пізнати причини нерозуміння людей між собою, засвоїти чинники успіху, хто хоче навчитися правильно визначати стратегію і тактику розмови (будь-якої – і світської, і ділової), ораторське мис­тецтво дасть необхідні практичні рекомендації.

Ораторське мистецтво повсякденного спілкування дає знання про мовленнєву поведінку людей у їх побутовому, повсякденному, “домаш­ньому” житті. Воно допоможе знайти відповіді на питання: як виникають і згасають дружні, приятельські, родинні стосунки? Яку роль у їх ста­новленні та розвитку відіграють особливості мовної поведінки?

Етнориторика вивчає національно-культурні відмінності мовної поведінки людей. Риторичні знання допоможуть уникнути ситуацій не­розуміння між людьми різних національностей і у сфері ділового спіл­кування, і у сферах, що стосуються духовних цінностей. Так, риторично освічена людина зрозуміє, чому американці вважають, що при веденні переговорів наші ділові люди недостатньо чітко і виразно викладають свою позицію, і чому японці вбачають в українцях зайву категоричність у судженнях. Очевидно, вся справа у відмінності національних культур, і розуміння цього допоможе уникнути помилок у спілкуванні [55, с. 8].

Що ж дозволяє розглядати ораторське мистецтво у зв‘язку з наукою?
Перш за все ораторське мистецтво користується відкриттями і досягнен­нями інших наук, застосовує їх категоріальний апарат: з логікою її ріднять міркування, доказ, аргументація, використання законів логіки; з філософією – світоглядні проблеми; з етикою – мораль, етичні проблеми: добро і зло, щастя і страждання; з політикою – проблеми влади і свободи, власності, суспільних відносин, війни і миру; з юриспруденцією – права людини, судова практика; з філологією – мова, її засоби, стилі, виразність мови, просодія, література, поетика, жанри, театр. Усе це дозволяє гово­рити про те, що в красномовстві мистецтво і науковість створюють склад­
ний сплав щодо самостійних способів дії на людей. Риторика є складною
інтелектуально-емоційною творчістю публічної мови.

Багато сучасних дослідників вважають ораторську майстерність одним із специфічних видів людської діяльності. Ораторське мистецтво лише умовно називається мистецтвом, значною мірою це діяльність, оволодіти якою можна, навіть якщо у людини немає для цього особливих даних. Будь-яка грамотна людина внаслідок наполегливої праці може оволодіти основами ораторського мистецтва, тобто вмінням виголошу­вати промову перед аудиторією дохідливо, піднесено та переконливо.

Ораторське мистецтво розвиває систему духовно-моральних цін­ностей, культуру мислення та мовлення, поведінки та спілкування, знання, вміння, навички оратора, формує етос і пафос оратора, куль­туру переконання риторичної особистості.

Головна функція ораторського мистецтва – практична (воло­діння мистецтвом доцільного слова). Мистецтво слова – найпотрібніше, але й найскладніше з усіх мистецтв, тому його освоєння вимагає серйозної праці та ґрунтовної підготовки. Не існує легких шляхів до важких цілей. У зв‘язку із цим ораторське мистецтво виконує також низку когнітивних (від лат. соgito – мислю) функцій: пізнавальну (світ людина пізнає не стільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичені досвід попередніх поколінь, сума знань про світ), номінативну (позначає предмет думки), конструктивну (з‘єднує думки в цілісний текст), акумулятивну – накопичувальну (концентрує знання і передає їх іншим). Ці функції здійснюються оратором у процесі ство­рення ним промови. Комунікативна (організація взаємодії), емотивна (вираження ставлення людини до того, про що вона говорить), естетична (мова фіксує естетичні смаки й уподобання своїх носіїв: мило­звучність, гармонію змісту, форми і звучання, додержування норм літературної мови у процесі спілкування стають для мовців джерелом естетичної насолоди, сприяють розвиткові високого, естетичного ста­ну у слухачів), виховна (вплив на інших, переконання аудиторії) функ­ції здійснюються у процесі спілкування.

В ораторського мистецтва є й освітня функція. Засвоєння мистецтва слова неможливе без вільного володіння літературною мовою, без систематичної освіти – знання історії, філософії та права, художньої літератури, богослов‘я. В противному разі мистецтво слова стаєі пустослів‘ям. Вивчення ораторського мистецтва передбачає досконалеї знання української літературної мови – інструменту аргументації. Тому в процесі вивчення ораторського мистецтва слід постійно звертатися до підручників з української мови, посібників зі стилістики, тлумачних і енциклопедичних словників.

І хоч окремі настанови авторів цитованого підручника повторюють те, що вже писалося, проте не зайвим буде ще раз читачеві прислухатися до цих порад. Отже, щоб навчитися будувати яскраву усну публічну промову, необхідно: розуміти, як влаштовано аргументацію, тобто знати теорію; читати і розуміти класичні твори, розвинути в собі вміння розуміти будову твору і задум його автора; вправлятися в побудові різного роду усних висловлювань, засвоїти навички самостійної творчої роботи зі словом; говорити публічно. Аби виконати ці функції, оратор повинен знати, що саме його співбесідники (або широка аудиторія) бажають почути, з чим вони неодмінно не погодяться; які слова найкращим чином можуть подіяти на слухачів; які конкретні засоби використовуються для найефективнішого впливу.

А ще важливими для нього повинні стати знання про роди й види ораторства, специфіку, що дозволяє з‘ясувати його роль у системі суспільних комунікацій.

У сучасному ораторському мистецтві роди та види ораторства (красномовства) виділяють залежно від сфери комунікації – суспільно-політичної, наукової, судової, соціально-побутової, релігійної тощо. Рід в оратор­ському мистецтві – це більш-менш сталий розділ красномовства, що якоюсь мірою характеризується спільністю предмета, його усно-публічним розбором. Але ж більш визначальними тут є спосіб і форма монологічного мовлення. Що ж стосується виду, який можна визна­чити і як жанр ораторського мистецтва, то він у межах роду є подаль­шою диференціацією за ще конкретнішими ознаками ораторства. Можна уявити схематично родову та видову класифікації ораторського мистецтва, за основу яких прийнято соціально-функціональну озна­ку мови (табл. 1). Така схема поділу ораторського мистецтва на роди і види неминуче спрощує реальну дійсність, але все ж дає можливість побачити все різноманіття живої людської мови, використовуваної не тільки в комунікативній, а й у функціях впливу.

 

Таблиця 1




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 45 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав