Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Родовидова класифікація ораторства

Читайте также:
  1. Puc. 2. Класифікація ринків за призначенням і структурою
  2. Видатки бюджету, їх сутність і класифікація.
  3. Види норм витрат праці, їх класифікація та визначення.
  4. Види пам’яті та їхня класифікація
  5. Визначення і класифікація виробничих шкідливостей
  6. Визначення та класифікація адміністративних методів.
  7. Гігієнічна класифікація умов праці.
  8. Господарський договір, його ознаки, функції та класифікація
  9. Державний кредит. Класифікація державних позик
  10. Джерела (форми права) та їх класифікація
Рід ораторства Вид ораторства
Соціально-політичне ораторство Політична промова Звітна доповідь Політичний огляд Мітингова промова Агітаційна промова Парламентський виступ Військова промова Дипломатична промова
Академічне ораторство Лекція Науково-популярна лекція Наукова доповідь Науковий огляд Наукове повідомлення або інформація
Юридичне ораторство Судове красномовство Лекція або виступ перед масовою аудиторією з правових проблем Лекція або виступ перед юристами Юридична консультація
Ділове ораторство Інформаційна промова Діалог або ділова бесіда Переговори Інструктаж Прес-конференція
Соціально-побутове ораторство Бесіда Ювілейна, або похвальна промова Застільна промова – тост Анекдот Надгробне слово, або поминальна промова
Богословсько-церковне ораторство Проповідь Молитва Офіційна церковна промова

 

Варто звернути увагу на характерні родовидові особливості ораторства, які дають автори підручника.

Соціально-політичне ораторство – це красномовство у політико-ідеологічній сфері життя суспільства з метою дати соціально-політичну характеристику та оцінку певних фактів, подій і процесів політичного життя, сформувати бажану для оратора думку аудиторії. Його основними видами є: політична промова, політичний огляд, мі­тингова, агітаційна, дипломатична промови.

Політична промова виголошується на конференції, нараді, з‘їзді або на будь-яких представницьких зборах, форумах тощо. Вона завжди гостропубліцистична, бо в ній є утвердження певних ідей, поглядів, ідеологічних позицій, що означає запереченя інших. З огляду на це політична промова завжди потребує пафосу, який може виражатися по-різному: вдалими, “ударними” перифразами, порівняннями і зіставленнями, епітетами та метафорами, морально-етичними антите­зами, ствердними запереченнями; повторенням певних ідеологем; гі­перболами, актуалізацією окремих слів і висловів, влучних і дотичних до ситуації, оказіональним новоутворенням; аритмічним синтаксисом, експресивним інтонуванням. Підготовлена і написана політична про­мова завжди має бути розрахована на живе виголошення. Лише за такої умови вона може досягнути поставленої мети.

Звітна доповідь – це звіт офіційної особи про виконану роботу та її результати на певних зборах. Така доповідь має офіційний характер. У ній відсутні агітація і пропаганда, натомість ідеться про майбутню діяльність, формулюються нові завдання. Зміст доповіді не тільки об­говорюється, а й коригується в якихось частинах, схвалюється і може прийматися як програма подальших дій. Звітна доповідь являє собою заздалегідь підготовлений текст, який зачитується слухачам. У ній не буває експромтів чи імпровізацій, можливих чи необхідних в інших видах промов. Доповідь характеризується чіткістю структури, проду­маністю й аргументованістю всіх положень, переконливістю висновків, обгрунтованістю рекомендацій.

Політичний огляд – публічний виступ, у якому висвітлюються і стисло оцінюються головним чином поточні соціально-політичні по­дії. Такий виступ має інформаційно-коментаторський характер.

Мітингова промова має гострополітичний характер і завжди при­свячується дуже злободенній і суспільно значущій темі. Мітингова промова може тривати і годину, і 10-15 хвилин. Але в усіх випадках вона відрізняється яскравою емоційністю, граничною чіткістю інто­націй та високим пафосом. Така промова повинна виявляти нові ас­пекти теми, підкріплюватися свіжими фактами, а тому і сприйматися по-новому.

Мітингова промова – це заклик, вона призначена для ко­лективного виразу загальних, єдиних за характером відчуттів і праг­нень. Вона нерідко є своєрідною прелюдією до мобілізації колективних зусиль для важливої і невідкладної мети.

Агітаційна промова має роз‘яснювальний характер. Досвідчений оратор ніколи не забуває про необхідність психологічного впливу на своїх слухачів. У зв‘язку із цим він з особливою старанністю вдається до яскравих порівнянь, образів, що запам‘ятовуються, або метафор, асоціацій. Гранично стисла в часі й часто обмежена будь-яким одним питанням агітаційна промова нерідко має мобілізаційний характер. Вона завжди спрямована на щось гранично конкретне, важливе і пе­редує значному звершенню.

Парламентський виступ є публічним намаганням переконати пар­ламентську аудиторію в доцільності певної ідеї, заходів, дій. Для цьо­го використовують оригінальні пропозиції, аргументи, несподівані думки, залучають емоції, швидко реагують на репліки і запитання тощо.

Військова промова виголошується командиром чи старшим офіцером підрозділу перед вирішальними подіями (навчаннями, отриманням боових завдань тощо). Вона дуже коротка і має закличний патріотичний характер, су­вора за змістом і завжди перейнята ідеєю героїзму, налаштовує на особистий подвиг. Така промова не підлягає обговоренню і тим більше критиці. Пафосне і закличне звучання, лаконічна форма, чіткість і яс­ність настанов визначають військову промову як наказ. Така промова здатна особливо вразити і надихнути слухачів, якщо її виголосить людина, відома своєю мужністю.

Дипломатична промова виголошується на міжнародних та між­державних конференціях, зборах, засіданнях, зустрічах тощо і спря­мована на налагодження або збереження добросусідських відносин між державами. Протягом століть міжнародне співробітництво виро­било певні правила і норми дипломатичного спілкування, порушення яких не допускається й тепер. Сукупність таких загальноприйнятих правил, традицій, умовностей називають дипломатичним протоколом, який охоплює практично всі сфери дипломатичної діяльності: визнання нових держав, встановлення дипломатичних відносин, відкриття місій і представництв, призначення глав дипломатичних представництв, вручення вірчих грамот, здійснення дипломатичних візитів, бесід, переговорів, скликання міжнародних нарад і конференцій, підписання конвенцій, комюніке (офіційне повідомлення про хід і наслідки переговорів), заяв, угод, договорів, зустрічі й проводи офіційних делегацій, реагування на святкові та трагічні події, державну символі­ку країни-представника і країни перебування, дипломатичні прийоми і листування. Дипломатичний протокол грунтується на правилах між­народної ввічливості, закріплених у Віденській конвенції про дипло­матичні відносини 1961 р. Окрім правил дій, вчинків, поведінки, ди­пломатичний протокол містить морально-етичні правила поведінки і мовний етикет. Етичність дипломатичної промови передбачає: воло­діння дипломатичною термінологією, яка має іншомовне походження, мовними формулами всіх типів (номінативних, атрибутивних, предика­тивних, адвербіальних) та вміння використовувати їх відповідно до дипломатичних рангів промовців; дотримання дипломатичного мов­ного етикету відповідно до умов спілкування, рангів співрозмовників і жанрів дипломатичного дискурсу; володіння мовними засобами іден­тичності, тотожності (різними видами синонімії) та опозиційності, контрастивності, альтернативності (різними видами антонімії), яке дає змогу уникати прямолінійності суджень, категоричності відповідей (вміння говорити так, аби нічого не сказати); логічність, послідовність, точність, ясність, стислість, доречність, виразність, образність і на­ціональну традиційність мовлення. Для дипломатичних промов обов‘язковими є “міжнародна ввічливість”, повага і шана до всього, що представляє і символізує свою державу і державу партнера. Це виявляється через мовні формули міжнародної і національної ввічливос­ті та компліментів, без яких немислиме дипломатичне спілкування.

Під академічним ораторством мається на увазі наукове за характером красномовство, яке відрізняється глибокою аргументованістю, логічністю, науковим стилем мови, що має специфічну термі­нологію. Його основними видами є лекція, науково-популярна лекція, наукова доповідь.

Лекція – систематичний усний виклад матеріалу, що стосується навчальної, наукової, політичної та інших тем. Уявний або реальний діалог лектора і слухачів являє собою організоване і соціально орієн­товане спілкування для формування потрібних знань, думок, переко­нань з певних питань. Лекція вводить слухачів у ту чи іншу галузь наукових досліджень, знайомить їх з основними науково-теоретичними положеннями та методологією даної науки, показує її взаємозв‘язок з іншими галузями знань. Виклад матеріалу в ній має бути об‘єктивним, глибоким, незалежним від уподобань доповідача, добре аргументова­ним. Лекція позбавлена емоцій, їй притаманні доказовість, логічність міркувань і закономірність результатів. Лектор також має бути стри­маним. Основними функціями лекції є: інформаційно-пізнавальна – виклад наукового, навчального матеріалу, усунення розриву між теоре­тичними джерелами і життям, орієнтування на нове у науковій і навчаль­ній літературі; світоглядна – визначення загального ідейно-теоретичного напрямку світогляду слухачів; логіко-методологічна – формування творчого мислення слухачів, озброєння їх методологією наукового до­слідження; ідейно-виховна – відповіді на численні запитання в житті людини і суспільства, об‘єктивне оцінювання подій і явищу країні таза її межами, висловлення рекомендацій для формування соціальних якостей особистості; методична – обгрунтування методів, способів і засобів, послідовності пізнавальної та практичної діяльності, самостійності творчого пошуку, поглиблення і закріплення отриманих знань, орієнтування на наукове розроблення актуальних проблем.

Науково-популярні лекції, крім логічно викладеного об‘єктивного змісту, потребують ще емоційно-експресивних доповнень з метою задіяти всі психічні можливості сприйняття слухачів.

До якого б виду не належала лекція, її слід вибудовувати за певним планом, використовуючи різноманітні комунікативні засоби активізації уваги слухачів.

Наукова доповідь – стисле публічне повідомлення на певну тему. На відміну від лекції доповідь припускає обговорення слухачами по­ставлених у ній питань. Доповіді робляться на зборах, конференціях, конгресах з метою інформувати аудиторію про будь-яку проблему, результати діяльності, оцінити результати, провести інструктаж. У цьо­му визначаються завдання і найбільш ефективні способи досягнення поставлених цілей. Доповідь є засобом керування суспільною думкою, формування настанов на той чи інший вид діяльності.

Юридичне ораторство – це красномовство у правовій сфері життя суспільства з метою дати правову характеристику й оцінку пев­ним фактам, подіям і процесам суспільного життя. В ідеалі воно спря­моване на формування у громадян поваги до закону, високої правової культури. Його основними видами є: судове красномовство, лекція або виступ перед масовою аудиторією з правових проблем, лекція або ви­ступ перед юристами, юридична консультація.

Судове ораторство – виступи учасників судового розгляду відповідно до процедур, установлених законом. Володіти навичками усного виступу в суді повинні всі, хто має високе звання юриста.

Юридична консультація – роз‘яснення і тлумачення положень закону в конкретних правових ситуаціях, адресовані громадянам, по­садовим особам тощо. Досвідчений юрист завжди зможе точно і сво­єчасно відповісти на запитання, які цікавлять громадян. У житті кожної людини трапляються ситуації, коли необхідно зробити правильний вибір. Особливо важливо, якщо він матиме юридичні наслідки. У таких випадках помилка може стати фатальною. Саме тоді на допомогу при­ходить юридична консультація. Усна юридична консультація надаєть­ся у формі бесіди з клієнтом, у процесі якої клієнт отримує вичерпні відповіді та інформацію з юридичних питань, що його цікавлять, з по­силаннями та витягами з відповідних законів та нормативних актів.

Докладніше про специфіку і практику юридичного ораторства йтиметься у наступному підрозділі цього посібника.

Ділове ораторство – це процес взаємозв‘язку і взаємодії, в якому відбувається обмін діяльністю, інформацією і досвідом. Воно відрізняється від інших родів красномовства тим, що в його процесії ставляться мета і конкретні завдання, які вимагають свого вирішення. Основними рисами ділового красномовства є: стислість, компактність викладу, економне використання мовних засобів; стандартне розташування матеріалу, обов'язковість форми; конкретність, байдужість, офіційність вислову. Для ділового красномовства характерні такі особливості: широке використання термінології; наявність особливої фразеології, а також численних мовних стандартів кліше; вживання віддієслівних іменників (на підставі, стосовно, в силу і под.); використання номінативних пропозицій з перерахуванням; складні синтаксич­ні конструкції; відсутність емоційно-експресивних мовних засобів.

Інформаційна промова спрямована на те, аби пробудити допитливість у людині, дати їй нове уявлення про предмети і явища, які підлягають обговоренню в ділової сфері. Інформаційна промова має відповідати таким вимогам: повинна викликати інтерес; не повинна містити нічого спірного, суперечливого; задовольняти інтереси і потреби слухачів; надавати актуальну інформацію. Інформаційна промова, як правило, складається у розповіді про події, у вигляді опису явищ, пояснення і тлумачення тих чи інших нормативних положень, правил, законів тощо.

Діалог, або ділова бесіда, є актом безпосередньої взаємної комунікації партнерів зі спілкування в офіційно-діловій сфері, здійснюваним за допомогою слів і невербальних засобів (міміки, жестів, манери поведінки). Цей вид ділового красномовства має такі характерні особливості: диференційований підхід до предмета обговорення з урахуванням комунікативної мети й особливостей партнерів і на користь зрозумілого і переконливого викладу думки; швидкість реагування на вислів партнерів, що сприяє досягненню поставленої мети; критичне оцінювання думок, пропозицій, а також заперечень партнерів; аналі­тичний підхід до обліку й оцінювання суб'єктивних і об‘єктивних чинників проблеми в комплексі; відчуття власної значущості і підвищення компетентності партнерів у результаті критичного аналізу інших точок зору з даної проблеми; відчуття причетності і відповідальності у розв'язанні проблеми, щодо якої йшлося у бесіді. Вважається, що правильне проведення ділових бесід сприяє збільшенню продуктивності праці на 2 20 %.

В ораторському мистецтві виробилася низка рекомендацій стосовно ведення ділових бесід: заздалегідь записати план бесіди; відпрацювати найбільш важливі формулювання; застосовувати положення психології про дію на співбесідника (несприятливі моменти і факти чергувати із сприятливими, на початку і наприкінці бесіди використовувати позитив­ну інформацію); постійно пам‘ятати про рушійні мотиви співбесідника очікування, переваги, яких він прагне від цієї бесіди, його позиції, бажан­ня самостверджуватися); уникати присутності незацікавлених осіб; виявляти такт; полегшувати співбесідникові позитивну відповідь; уни­кати питань, на які співбесідник може відповісти “ні”; фундаментально пояснювати свою позицію в кожному випадку, коли співбесідник з нею не погоджується; виявляти доброзичливість до співбесідника; уникати беззмістовних розмов; ідмовлятися від ведення шаблонних бесід; виражатися переконливо і в оптимістичній манері.

До будь-якої важливої розмови необхідно готуватися заздалегідь. Якщо впродовж бесіди виникає багато запитань, то їх слід записати у певній послідовності. Заздалегідь для себе визначити: перші фрази і тезу; аргументи на підтвердження тези; передбачувані заперечення; контраргументи для їх спростування; сильні (надзвичайні) завершальні аргументи. Діалог (бесіда) є основною складовою частиною переговорів.

Переговори процес цілеспрямованого й орієнтованого на досягнення певних результатів ділового спілкування у формі колективного обміну думками. Колективний характер переговорів через ефект присутності спостерігачів накладає особливу відповідальність на кожного учасника переговорів. Структуру переговорів можна звести до такої узагальненої схеми: введення в проблематику; характеристика проблеми і пропозиції про перебіг переговорів; викладення позиції; ведення діалогу; розв‘язання проблеми; завершення. Переговори вимагають ретельної підготовки. Чим серйозніше підхід до них (використання аналізу, розрахунків економічного і соціального ефектів, висновків тощо), тим більше шансів на успіх. Недостатня підготовка до прове­дення переговорів скоріше за все призведе до млявої течії, збоїв та блокування.

Спір – зіткнення думок, розбіжності з будь-якого питання, бороть­ба, при якій кожна зі сторін відстоює свою точку зору. Спір реалізуєть­ся у формі дискусії, диспуту, полеміки тощо.

Ділова нарада – спосіб відкритого колективного обговорення про­блем групою фахівців.

Телефонна розмова. Посідає значне місце у діловому житті. За під­рахунками фахівців, на телефонні розмови витрачається до 27 % ро­бочого часу. За допомогою таких розмов ділові люди обмінюються необхідною інформацією, домовляються про що-небудь (зустріч, спіль­ні заходи, подальшу співпрацю тощо), консультуються з різних питань, наводять необхідні довідки. Телефоном можна виразити прохання, віддати наказ або розпорядження, проконтролювати чиюсь діяльність, привітати у зв‘язку з досягнутими успіхами, святами, пам‘ятними датами та ін.

Телефонна розмова, як правило, будується за певним зразком, має свою структуру. Основними елементами композиції розмови є: 1) вза­ємні уявлення; 2) введення співбесідника в сутність справи; 3) обгово­рення ситуації (необхідно мати ретельно продуманий перелік головних і другорядних питань, що вимагають стислої і конкретної відповіді); 4) завершальне слово. Основні вимоги, що ставляться до розмови теле­фоном: лаконічність, логічність, відсутність повторів, доброзичливий тон, чітка вимова слів, особливо прізвищ і чисел, середній темп мови, звичайна гучність голосу.

Соціально-побутове ораторство – найпоширеніший рід красномовства, який застосовується у процесі вербального спіл­кування людей (бесіда, обговорення, діалог, спір, ювілейна, застільна або траурна промови тощо).

Бесіда – взаємний обмін Думками між двома або більше рівно­правними учасниками, що складається з чергування монологічних мовних висловів. Гострою формою бесіди є спір, у процесі якого кожна зі сторін відстоює свою позицію, спростовуючи протилежну.

Ювілейна (епідектична) промова виголошується з приводу ювілей­ної події, у зв‘язку з презентацією, в ознаменування значного досяг­нення людини за певний період її життя. Ювілейна промова, як прави­ло, може бути короткою, святковою за характером, у ній превалюють урочистість, високі оцінки ювіляра. У промовах про ювіляра доречни­ми є ліричні спогади, а також дружнє перебільшення заслуг.

Застільна промова, або тост, має два різновиди: промова, виголо­шена на офіційних, корпоративних прийомах, і промова, виголошена в неофіційній обстановці. Офіційна застільна промова є пафосною, часто сповненою дружніх почуттів, але має діловий чи політичний характер і рідко відрізняється від соціально-політичного красномов­ства. Тост, виголошений у неофіційних умовах, це переважно заздо­ровне слово, яке є частиною фольклору. Слово “тост” прийшло до нас у першій половині XIX ст. із Британії, де його пов‘язували з давнім англійським звичаєм ставити перед промовцем склянку і підсмажений шматочок хліба. Перш ніж випити вино чи інший міцний напій, про­мовець вмочав у нього хліб, аби збагатити напій ще й хлібним арома­том. Згодом ця традиція зникла, але з‘явилася інша: виголошувати промову, перш ніж випити вино. Цю промову назвали тостом. Тостом може бути і багатовіковий народний витвір, і експромт. Тост повинен відповідати загальній тематиці, стилю й атмосфері зустрічі заручи­ни, весілля, новосілля, хрестини, день народження, професійне свято тощо. Він має бути недовгим. У ньому допустимі славослів‘я, жарти, дотепи, але заборонена будь-яка критика. Характерними ознаками такої застільної промови є вираження сердечних почуттів, побажання здоров‘я, добра, успіхів у всьому. Закінчується тост пропозицією ви­пити: “Сам п‘ю і всіх запрошую... Я пропоную випити за... Так вип‘ємо за...” та ін. Майстром таких промов є досвідчений тамада, який знає, що, коли, про кого і як сказати. Його слова можуть підхоплювати і про­довжувати інші.

Анекдот (франц. апесdоtе – байка, небилиця; від грец. tó ávékdotov – неопубліковане, букв. “не видане”) – коротка смішна історія, що зазвичай передається з уст в уста. Найчастіше анекдоту притаманне несподіване смислове розв‘язання наприкінці, яке і по­роджує сміх. Анекдот може бути несмішним. Це може бути гра слів, їх різні значення, сучасні асоціації, що вимагають додаткових знань: соціальних, літературних, історичних, географічних тощо. Анекдоти охоплюють практично всі сфери людської діяльності. У більшості випадків автори анекдотів невідомі. Алгоритмом форми виступають пародичне використання, імітація історичних переказів, легенд, нату­ральних нарисів тощо. У перебігу імпровізованих семіотичних перетворень народжується текст, який, викликаючи катарсис (підняття, очищення, оздоровлення), дає естетичне задоволення. Спрощено кажучи, анекдот – це дитяча мовна творчість, що проступає несвідомо.

Поминальна промова, або надгробне слово, присвячена померлій людині. Така промова сповнена суму, часом супроводжується траге­дійною інтонацією. У ній дається коротка характеристика померлої людини, згадуються її заслуги. Поминальна промова обов‘язково ви­голошується тоді, коли покійний був видатною людиною і залишив помітний слід у громадському житті, науці, мистецтві. Сила емоційно-експресивного впливу слова, сказаного над труною померлої людини, значною мірою залежить від його об‘єкта, конкретної ситуації та того, хто і як говорить.

Богословсько-церковне ораторство – рід професійної публічної промови, які виголошуються під час літургій, а також проповідей пасторів і т.ін.

Основним видом богословсько-церковного ораторства є про­повідь, що переважно, промовляється з амвону – місця в храмі перед іконостасом, перед парафіянами, і здебільшого присвя­чується якій-небудь видатній події або християнському святу. Вона має за мету: закликати до віри і покаяння; повчати й утверджу­вати у вірі і доброчесності; роз‘яснювати вчення Христа. Вчення про проповіді називають гомілетикою. За змістом проповіді можуть бути чотирьох видів: омілія – роз‘яснення текстів Святого Письма; слово, яке ґрунтується на ідеї церковного року; катехізис – повчання, яке викладає елементарні уроки віри, моралі і богослужіння; публіцистична проповідь, яка відповідає на запитання сучасності. Успішність проповіді, на думку вчених-гомілетів, залежить від того, наскільки вона відображає волю Божу і наскільки Бог її благословляє, а також від особи проповідника і його ставлення до своїх обов‘язків, змісту проповіді, форми та способу вираження думок.

Молитва – це суто індивідуальний вид духовної промови, з якою віруючі звертаються до Господа, до того чи іншого канонізованого святого з особистим проханням. Але в християнській риториці є й за­гальні канонічні молитви, зібрані у Псалтирі, наприклад, “Отче наш”.

Офіційна церковна промова завжди адресується самим служителям церкви та іншим офіційним особам під час обговорення проблем віри, питань духовного життя тощо.

Як бачимо, кожен рід і вид ораторства має свої особливості, котрі пов‘язані з методикою підготовки й виступу, але в усіх є багато спільного, що полягає в логічному, психологічному та етичному підґрунтях красномовства, що особливо важливе у юридичному ораторстві, на специфіку якого необхідно звернути багато уваги майбутньому правнику, якщо він прагнутиме належно опанувати комунікативною культурою.

 




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 165 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав