Читайте также:
|
Переорієнтація системи шкільної освіти на особистісно-зорієнтовану модель педагогічної взаємодії вимагає глибокого переосмислення сутності фасилітації у психолого-педагогічному сенсі. Цим пояснюється значне підвищення інтересу науковців до дослідження цього явища.
Як з’ясовано з наукової літератури, фасилітація (від анг. facilitate – полегшувати) трактується як підвищення ефективності діяльності (її швидкості та продуктивності) індивіда у присутності інших людей. Уперше це явище було виявлено наприкінці XIX ст. французьким науковцем Ш. Фере, а науково зафіксовано в дослідженнях американського психолога Н. Триплетта.
Згодом явище фасилітації стало об’єктом досліджень таких відомих науковців, як Ф. Олпорт, В. Меде, В. Бєхтєрєв, М. Ланге та ін. Зокрема, ними було експериментально виявлено залежність фасилітації від статі, віку, статусу індивіда та його ставлення до присутніх. Під час проведення експериментальної роботи було також виокремлено ще одне явище – соціальну інгібіцію (від лат. unhubeo – стримую, подавляю), яке за своєю сутністю є протилежним фасилітації. Воно виявляється в тому, що в деяких випадках присутність інших людей, які не втручаються в дії індивіда, призводить до погіршення результатів його діяльності.
Новий етап у дослідженні проблеми фасилітації почався з опублікуванням праць соціального психолога Р. Зайонса, який першим висунув припущення про те, що в разі виконання індивідуумом простої механічної роботи наявність сторонніх людей забезпечує цьому процесу ефект фасилітації, а у випадку, коли діяльність відрізняється складністю й вимагає від нього виявлення активних інтелектуальних зусиль – провокує появу ефекту інгібіції. Було також зроблено висновок про те, що присутність іншої людини звичайно позитивно впливає на кількісні характеристики діяльності особи й негативно – на її якісні показники.
Слід відзначити, що в останні роки, поряд з теорією В. Зайонса, виникли й інші концепції щодо розкриття сутності явища «фасилітація-інгібіція». Так, наприклад, Ш. Тейлором було запропоновано модель відволікання уваги конфлікту, в основу якої покладено тезу про те, що присутність інших людей завжди привертає до себе увагу, відволікаючи від роботи. Як наслідок, в індивідуума виникає внутрішній конфлікт між двома основними тенденціями: приділити увагу спостерігачам або приділити увагу виконанню завдання. Цей конфлікт здатен збільшувати збудження людини, що в подальшому може допомагати чи, навпаки, запобігати виконанню завдання залежно від того, чи пов’язане виконання завдання з домінуючою реакцією. Причому вчений зазначав, що якщо зусилля, необхідні для приділення уваги одночасно і складному завданню, й іншим людям перебільшує рівень когнітивних здібностей і психологічних можливостей особистості, то це може навіть спровокувати появу в ній когнітивного перевантаження [3].
Під час проведення дослідження було також установлено, що в педагогічну теорію та практику термін «фасилітація» було введено відомим психотерапевтом і педагогом К. Роджерсом. Однак реально гідну увагу освітяни почали приділяти цьому явищу тільки в останнє десятиріччя.
Так, фахівцями в галузі педагогіки (Є. Врублевська, І. Жижина, О. Димова та ін.) було доведено, що фасилітація передбачає організацію своєрідного типу міжособистісних взаємовідносин, які забезпечують створення оптимальних умов для саморозвитку й самореалізації молодої людини, спонукають її до особистісно-духовної перебудови, виявлення активних зусиль для розкриття власних внутрішніх потенцій. Основними характеристиками таких педагогічних взаємовідносин є взаємопізнання, взаєморозуміння, узгодженість спільних дії і взаємовплив між всіма учасниками [1]. У такому випадку процес трансляції від вчителя вихованцям певних знань і цінностей перетворюється у вільний акт співробітництва, співтворчості, який каталізує саморозвиток кожного суб’єкта, його повноцінну самореалізацію як особистості.
Як відомо, освітній процес у школі є складною динамічною системою, яка поєднує в собі різні види взаємодій: між учителем і окремим учнем, між педагогом і групою школярів, учнів між собою, між учителями тощо. Всі ці види взаємодій тісно пов’язані між собою й суттєво впливають один на одного. Забезпечення фасилітації під час здійснення навчально-виховного процесу дозволяє створити особливі взаємовідносини між його суб’єктами, які допомагають кожному з них прийняти себе як унікальну цінність, відкритися власному внутрішньому досвіду, сформувати мотивацію до позитивних самозмін. Адже, як підкреслював К. Роджерс, в кожній людині від природи закладено прагнення до самоактуалізації, а відносини фасілітуючого характеру стимулюють формування в людини прагнення використовувати їх для власного особистісного розвитку [2].
Упровадження особистісно-зорієнтованої парадигми освіти в сучасній школі передбачає, що кожний педагог має усвідомити сутність педагогічної фасилітації й необхідність її забезпечення під час навчально-педагогічної взаємодії з дітьми. Адже тільки вчитель-фасилітатор здатний створити під час педагогічної взаємодії такі умови, які спонукатимуть школярів на продуктивне самовдосконалення, активне відпрацювання цінностей і сенсів власної життєдіяльності.
На нашу думку, спільним серед усіх цих досліджень є той факт, що здатність вчителя забезпечити процес фасилітації дає змогу досягти такої взаємодії з учнем, що сприятиме підтримці в дитині прагнення до самовдосконалення, самореалізації, саморозвитку, усвідомленню нею себе як самоцінності, її налаштованню на особистісне зростання та розвиток здібностей.
Не заперечуючи думки інших авторів, дослідження яких стали базовими для нашої роботи, педагогічну фасилітацію визначаємо як специфічний вид педагогічної діяльності вчителя, яка має за мету допомагати дитині в усвідомленні себе як самоцінності, підтримувати її прагнення до саморозвитку, самореалізації, самовдосконалення, сприяти її особистісному зростанню, розкриттю здібностей, пізнавальних можливостей, актуалізовувати ціннісне ставлення до людей, природи, національної культури на основі організації допомагаючого, гуманістичного, діалогічного, суб’єкт-суб’єктного спілкування, атмосфери безумовного прийняття, розуміння та довіри.
Педагогічна фасилітація передбачає налаштованість особистості на допомогу іншим, прагнення відчути емоційний стан тих, хто оточує, співчувати і співпереживати їм, сприймати їхні переживання як власні. У зв’язку із зазначеним натепер широко використовується поняття «емпатійність особистості», що є інтегральною, професійно значущою якістю особистості педагога, яка поєднує такі особистісні якості, як чутливість, доброзичливість, чуйність, емоційну гнучкість.
Емпатійність, на думку С.Максимець, – це якість особистості вчителя, що відображає взаємозв’язок свідомості та поведінки, емоцій та настрою, які проявляються у професійній діяльності, спілкуванні, і закріплені в рисах характеру педагогу [12]. Тому робимо висновок про багатогранність феноменології емпатії, яка включає відповідні особистісні характеристики, емоційні та вольові якості, потреби, звички, здібності, знання і вміння, які відтворюють професійно-моральний образ особистості сучасного вчителя, його ставлення до педагогічної діяльності.
У визначенні структурно-компонентного складу педагогічної фасилітації використовуємо наукову позицію А.Маркової щодо трактування структури педагогічної діяльності. Так, вченою у структурі праці вчителя виокремлено такі складові: 1) професійні психологічні та педагогічні знання, 2) професійні психологічні та педагогічні вміння, 3) професійні психологічні позиції та настанови вчителя, 4) особистісні особливості, що забезпечують оволодіння професійними знаннями та вміннями [13].
Виходячи з такого бачення, структуру педагогічної фасилітації розглядаємо як єдність взаємозалежних, взаємопов’язаних компонентів: індивідуально-настановчого, когнітивно-діяльнісного та рефлексивно-оцінного.
До індивідуально-настановчого компонента педагогічної фасилітації відносимо характеристики, мотиви, настанови, емоції, спрямованість особистості вчителя – його індивідуальні особливості як суб’єкта педагогічної фасилітації: прагнення допомагати іншим людям, здатність до співчуття та співпереживання, доброзичливість, емоційна чутливість, ціннісне ставлення до особистості іншої людини, прагнення до роботи з дітьми, ціннісне ставлення до внутрішнього світу дитини, справедливість, здатність відчувати дитину, почуття радості від роботи з дітьми, бажання цінувати і примножувати вічні людські цінності в освітній і виховній діяльності.
Специфіка когнітивно-діяльнісного компонента педагогічної фасилітації полягає у сформованості комунікативної компетентності вчителя як його здатності встановлювати професійно значущі, педагогічно орієнтовані, суб’єкт-суб’єктні відносини з усіма учасниками навчально-виховного процесу на професійному рівні.
Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 150 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |