Читайте также:
|
Питання функціонування і генезису емоцій є однією з найважливіших психологічних, філософських та педагогічних проблем. Саме в молодшому шкільному віці буття дитини організовується таким чином, щоб запобігти проявам інертності, байдужості, емоційної глухоти, щоб активність дитини проявлялася через розвиток емоційного життя [5, с. 7].
Т. Гавриловою зроблено досить ґрунтовний історичний огляд зарубіжних досліджень емпатії. «Перед дослідниками стоїть завдання, - наголошує автор, - створення теорії емпатії, проникнення у її природу, аналіз функції емпатії в житті людини, вивчення генезису емпатії і умов її формування» [12, с.8]. Упродовж останніх років він був доповнений оглядом досліджень емпатії в рамках особистісно центрованого підходу в контексті дослідження соціально-психологічної емпатії та визначення основних положень у вивченні цього явища. Після класичної роботи Т.Гаврилової з’явилася низка нових досліджень емпатійних явищ не тільки в зарубіжній, але й у вітчизняній психології.
Т. Ліппсом ідеї про симпатію і вчування були переведені у площину психологічного аналізу. Він почав із дослідження естетичної емпатії, але в останніх своїх роботах прагнув пояснити природу і механізми емпатійної взаємодії людей. Вчування Т.Ліппс розглядав як специфічний вид пізнання суті предмета або об’єкта. Часом він виступав як крайній суб’єктивіст: «Люди, яких я знаю, є лише втілене множення мого власного «Я» [17, с. 178]. Звідси випливає, що суб’єкт усвідомлює себе і свої переживання через зміст предмета або об’єкта, проектуючи на нього своє «Я». Отже, емпатія, за Т. Ліппсом, функціонує за рахунок дії механізму проекції.
На даному етапі розвитку сучасної психології емпатія та її еквіваленти - емпатійне переживання, співпереживання, співчуття - досліджуються багатьма психологічними школами, течіями, які пов’язані з проблемами вивчення спілкування, розвитку особистості, її взаємодії в різних видах діяльності. Емпатія вважається важливим чинником морального розвитку особистості. Вона розглядається як ефективний засіб розкриття і засвоєння внутрішнього єства моральних відносин, естетичних норм, що культивуються. Емпатія сприяє розвитку гуманних відносин, альтруїстичного стилю поведінки. Емпатійне співчуття, співпереживання виступає мотивом-посередником у діяльності допомоги. Емпатійність розглядається як один із засобів обмеження людиною своєї агресивності. І, нарешті, емпатія - необхідна умова розвитку особистості, її емоційної зрілості, міжособистісного взаєморозуміння [3].
Різні погляди існують і щодо форм та видів емпатії. Так, розрізняють наступні форми емпатії:
-співпереживання і співчуття;
- активну і пасивну;
- рефлекторну і особистісну.
Виділяють три види емпатії:
· емотивну;
· пізнавальну (предиктивну);
· поведінкову (діяльнісну, вольову) [21].
Як складну багаторівневу властивість особистості вивчає емпатію і О.А.Орищенко [20]. На основі диференційно-психологічного аналізу емпатії в її структурі дослідниця виділяє три рівні:
ü формально-динамічний, що характеризує динамічні властивості емпатії (особливості виникнення і протікання емпатійних реакцій);
ü змістовний, до якого входять ті аспекти емпатії, що стосуються вибору простору для емпатійних переживань і морально-етичного змісту її об’єкта;
ü імперативний рівень, що відображає індивідуальні уявлення про існуючі соціокультурні «норми» емпатійних проявів.
Відповідно до теорії диференційованих емоцій С.Томкінса емоції розглядаються як складна мотиваційна система, що має три рівні прояву: нейрофізіологічний, експресивний (виражальний) та імпресивний (переживальний). Крім того, теорія диференційованих емоцій виділяє такі фундаментальні емоції, що мають специфіку виникнення в онтогенезі: радість, гнів, страх, сум, образу, сором, провину, відразу, здивування, інтерес, презирство, заздрість. У контексті даної теорії виділяють також два основних експресивних процеси: кодування та декодування емоцій як їх вираження та впізнавання. Відповідно до вищевказаного нами визначені напрями діагностичної, корекційної та розвивальної роботи з дітьми - ідентифікація та відтворення різних емоційних станів.
Поняття «емоційне кодування» має широке значення та визначає вираження емоції як мимовільного спонтанного реагування, так і довільного трансформованого (зміненого) відтворення. Здатність трансформувати експресивне вираження тих чи інших емоцій у контексті соціалізації і є специфічною функцією емоційної регуляції як одного із базових факторів емоційного розвитку дитини. У процесі онтогенетичного розвитку відбувається поступовий перехід від рефлекторної емоційності до інтелектуалізації емоцій. Дитина вчиться підкоряти емоційну поведінку: оволодіває здатністю гальмувати та заспокоювати емоційні прояви згідно з вимогами навколишнього середовища. Отже, мимовільне емоційне реагування в процесі соціалізації трансформується в нову форму - форму довільного вираження емоцій. Необхідною умовою такого переходу виступає розвиток емоційної регуляції з функцією контролю за вираженням емоцій.
Уже на ранніх стадіях психічного розвитку дитини закладається перший компонент емпатійного процесу - співпереживання, який проявляється в емоційному зараженні та ідентифікації. Педагогічний процес у шкільному житті забезпечує «широту» співпереживання дитині лише тоді, коли вона почуває себе причетною до спільного, колективного співпереживання, де об’єктом емпатії стають однолітки, літературні персонажі, тварини з рослинами і, врешті, сам педагог.
У міру становлення другого компонента емпатійного процесу співчуття домінуючу роль відіграють когнітивні компоненти: моральні знання і соціальні орієнтації дитини. Емпатія передбачає не лише емоційну чутливість, але й високий рівень розуміння. На стадії співчуття діти молодшого шкільного віку мають уміти визначити можливі шляхи виходу із ситуації взаємодії, бути адекватно зорієнтованими в можливих варіантах вияву співчуття.
На основі перших двох компонентів емпатійного процесу в дитини виникає імпульс до спільної діяльності з іншими, який спонукає до конкретних вчинків. Л. Журавльова відзначає, що «перехід до реального сприяння можливий при розширенні емоційних переживань, збагаченні емпатії такими емоціями та емоційними комплексами, як подолання страху за себе, активне «протистояння» злу, відраза до несправедливості, безкорислива радість за іншого [14, с. 68]».
Аналіз відповідної літератури показав, що можна виділити декілька підходів до пояснення природи емпатії:
· симпатія (емпатія) розглядається як психофізіологічна властивість тварини і людини, одна з первинних емоцій, на основі якої розвиваються соціальні почуття;
· теорія інстинктивного походження емпатії;
· на основі виникнення емпатії лежить інтуїтивний відгук на будь-які прояви почуттів з боку інших;
· емпатія - умовно-рефлекторний феномен, результат соціального учіння, морального виховання;
· раціонально-емоційно-інтуїтивна форма відображення;
· кінестетична теорія емпатії.
Значна кількість досліджень емпатії спрямована на виявлення умов, чинників, що впливають на виникнення й особливості протікання емпатійного процесу. Перш за все, це група чинників, пов’язана з:
· розвитком пізнавальних процесів;
· минулим досвідом, насамперед емоційним, комунікативним (широтою кола спілкування з ровесниками);
· особливостями особистості «суб’єкта».
Основними особистісними чинниками, що впливають на емпатійність людини, є емоційна чутливість, зацікавленість в інших людях, гнучкість, висока поведінкова пристосованість, екстраверсія, тривожність, стійкість особистості, ухвалення ролей, самоототожнення індивіда, домінуюча мотивація (колективістська або егоцентрична), стійкість мотивів, міра суб’єктивної значущості в системі цінностей інших людей і власного «Я» [4].
Щоб дослідити особливості емоційно-вольової сферу у дітей молодшого шкільного віку, слід проаналізувати особливості її психічного та фізичного розвитку. Перехід дитини до школи супроводжується формуванням складних й часто суперечливих почуттів. Вони зумовлені насамперед новим становищем молодшого школяра як серед дітей, то й в сім’ї.
Пізнавальні процеси. Виникнення, сила й особливо протікання інтелектуальних почуттів залежить не скільки від віку дітей, стільки від змісту і організації їхні діяльності, насамперед навчальної.
Інтелектуальні почуття дитини цього віку виявляються в допитливості, що зростає, у ненаситній жадобі до знань. Вони підсилюються читанням книжок, журналів, дитячих газет. При цьому молодших школярів приваблюють уже не окремі яскраві й дивні факти, як це мало місце у дошкільників. Учні І-ІІІ класів цікавляться глибшими причинами явищ, котрі вивчають, події, про котрі дізнаються. Дітям подобається читати, смердоті прагнуть набувати все нових й нових знань. Т.С.Назарова зазначала, що так народжуються в молодших школярів навчальні, а потім й пізнавальні інтереси.
Моральні почуття. Глибокі зміни відбуваються у дітей початкових класів й в сфері моральних почуттів. як показали дослідження Л.С.Славіної, Л.І.Божович, М.Н.Волокітіної, Л.А.Висотіної, П.І.Розмислова, стосунки, що складаються умолодшого школяра із класом, багато в чому визначаються його успішним навчанням [ 31]. Якщо для першокласників вирішальну роль оцінці того чи іншого учня відіграють оцінки і оцінка вчителя, то учнів ІІІ-ІV класів особливе значення заслуговує не відмінник, а тієї, хто багато знає, хто легко розв’язує складні задачі, може правильно відповісти на будь-яке запитання, тієї, хто показавши собі як хороший спортсмен, шахіст. При цьому в класі в цілому складається певне ставлення до шкірного учня. Б.Г.Ананьєв мовивши, що відносини стають дедалі более незалежними від оцінки вчителя.
Визначаючи, що якийсь учень заслуговує на повагу, що він у чомусь сильніший від інших, дитина в ІІІ-ІV класі сама не хоче бути гіршою, ніж він. О.П.Краковський зазначав, що неусвідомлене в старших дошкільників прагнення «бути як інший» перетворюється в школяра ІV класу в постійну оглядку на громадську думку [31].
Прагнучи постійно посісти однакове місце в класі й не бути нижче й гіршим за інших, діти іноді навмисно позують перед товаришами, хваляться своєю «незалежністю» чи успіхами, часто уявними, в якій-небудь галузі. Вони боятися визнати своє невміння щось зробити, свою слабкість й неспроможність у чомусь.
У умовах спільної діяльності, колективної класної роботи на новий щабель піднімаються колективістські відносини між дітьми, виникають почуття справжньої товариськості й дружби.
Учні, котрі навчаються в початковій школі, уже можуть виявляти високі моральні почуття: піклування й чуйність до матері, до вчительки й навіть людям, якщо смердоті хоробрі, благородні, віддані один одному. Бесіди із учнями І-ІІІ класів й обговорення разом із ними вчинків літературних персонажів чи реальних людей розвивають вони уміння правильно оцінювати факти, якщо, звичайно, смердоті їм зрозумілі й не було за межі їхнього життєвого досвіду. Однак оцінки, котрі дають діти цого віку, дуже часто прямолінійні.
Для дітей молодшого шкільного віку дуже характерні різні оцінки своїх вчинків й вчинків інших людей, а також судження про них. Ця суперечність властива самому життю, самим фактам людських відносин, в котрі включається школяр. Але вони дуже важко розібратися дев’ятирічним дітям.
Невміння розібратися в складних взаємовідносинах людей позначається на відносинах молодшого школяра із дорослими. Розглядаючи цей аспект проблеми почуттів, П.М.Якобсон показавши, що у взаємовідносинах із дорослими у школяра виступають дві суперечливі тенденції: із одного боці, зростаюче усвідомлення необхідності підкорятися вимогам старших як вимогам, що їхні ставити сус-пільство, із іншого боці, зростаюча самостійність, почуття незалежності, впертості для захисту прав на власну ініціативу й самодіяльність [10].
Серед почуттів, котрі формуються у школяра, слід відзначити і почуття, пов’язані зі ставленням до вчителя. У першокласників швидко складаються почуття довіри, прихильності, поваги до вчителя, проте ці почуття ще розпливчасті й глобальні, що притаманно шести-, семирічнии дітям. Дослідження Гусєвої Г.Г. показало, що абсолютна більшість першокласників, котрі вступають до школи, хоче вчитися, вчителька їм подобається, вона добра, справедлива, сувора. Деякі учні вважають свою вчительку суворою бо «під час уроків розмовляти не дозволяє».
Розгляд тривалого й складного процесу формування моральних почуттів у дитини дає змогу виділити такі їхнього особливості:
Моральні почуття розвиваються на основі знань, поступового засвоєння моральних зрозуміти, оцінок. На цих знаннях, певним чином оцінених дорослими, будуються й власні моральні судження дітей.
У процесі набуття дітьми знань формуються Перші елементарні моральні поняття, що, як й усі поняття, виражені за тими словами (хоробрий, чесний, акуратний). Кожне поняття включає у собі певну сукупність істотних ознак.
Суть моральних зрозуміти розкривається для дітей лише в процесі їхнього життєвої практики. Однак знання моральних якостей людей ще не забезпечує виникнення в дитини відповідних моральних почуттів. Моральні почуття є виявом ставлення самої дитини до відповідного вчинку людини.
Моральні якості виявляються в надзвичайно різноманітних вчинках людини й в різних ситуаціях. Причому кожне моральне почуття звичайно уплетено в клубок дуже різноманітних переживань, відношень, що виступають при оцінці певного одиничного факту.
Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 107 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
|