Читайте также:
|
Намагаючись не допустити втрати своєї влади, більшовицьке керівництво змушене було вдатися до інших методів подолання кризи. Відмова від політики «воєнного комунізму» пов'язана з рішенням X з'їзду РКП(б) у березні 1921 р. про заміну продрозкладки продовольчим податком, розмір якого був удвічі менший за продрозкладку і заздалегідь був відомий селянам. Після здачі продовольчого податку селяни отримували право розпоряджатися надлишками своєї продукції. Заміна продрозкладки стала першим кроком нової економічної політики (НЕПу).
У промисловості почалася здача в оренду націоналізованих дрібних і середніх підприємств їх колишнім власникам. Була проведена децентралізація управління промисловістю (замість главків підприємства об'єднувались в трести, яким надали господарську самостійність). Багато підприємств були переведені на господарський розрахунок, тобто їх діяльність мала на меті отримання прибутку. Скасовувалась загальна трудова повинність, створювався ринок робочої сили. Було здійснено перехід від зрівняльної заробітної плати до заробітної плати, що залежала від результатів праці.
Була дозволена торгівля, яка замінила притаманний «воєнному комунізму» простий товарообмін. У великих містах почали діяти торгові біржі. В економіку активно залучались іноземні інвестиції у формі концесій. 1924 р. внаслідок грошової реформи в обіг була введена конвертована валюта — червонець, який дорівнював 10 золотим карбованцям. Джерелом постійного поповнення держбюджету стали податки. В Україні НЕП був упроваджений пізніше — з 1922 р. і його введення було ускладнене значними труднощами, більшими, ніж у районах Росії. Затримало введення НЕПу те, що у 1921 р. в українських селян залишався борг з продрозкладки за 1920 р., який був перенесений на наступний.
Однак у цілому НЕП створив сприятливі умови для організації господарства на принципах ринкової системи і це сприяло пожвавленню і швидкій відбудові економіки. Вже у 1925/26 господарському році Україна в цілому досягла до воєнного рівня промислового виробництва. Ще успішніше розвивалось сільське господарство, яке базувалося в роки НЕПу на одноосібних селянських господарствах. 1927 р. оброблялося на 10 % більше землі, ніж 1913 р. В умовах НЕПу знову був відроджений прошарок підприємців, торговців та інших представників буржуазії, що легально здійснював свою економічну діяльність.
Хоча НЕП виявився цілком життєздатним, в уяві більшовиків така політика не мала подальшої перспективи. Для них вона була нічим іншим, як тимчасовим відступом перед капіталізмом, за яким розпочнеться новий наступ.
Невід'ємною складовою політики більшовиків був курс на об'єднання державних утворень, що виникли в результаті розпаду Російської імперії під владою Москви. Після закінчення війни центр посилив намагання включити формально незалежні республіки до складу РСФРР. У червні 1920 р. 20 членів ВУЦВК були введені в ВЦВК. У січні 1921 р. командувача збройних сил України було підпорядковано спеціальному уповноваженому Реввійськради РСФРР в Україні. На V Всеукраїнському з'їзді Рад у лютому-березні 1921 р. проти договору про військовий і господарський союз виступили деякі делегати, але переважна більшість не підтримала їх і проголосувала за об'єднання семи наркоматів УСРР та РСФРР та входження їх до складу наркоматів Російської Федерації.
Після цього настала черга міжнародних відносин. У січні 1922 р. делегати від радянських республік, у тому числі УСРР, підписали протокол про передання делегації радянської Росії представництва на Генуезькій конференції. Російський народний комісаріат іноземних справ фактично узурпував повноваження «незалежних» республік і почав виконувати функції загальнофедеральної структури.
Наркомом у справах національностей Й. Сталіним був розроблений проект, який передбачав входження останніх до складу Російської Федерації на правах автономії. Це був так званий проект автономізації. Він викликав енергійну критику з боку більшості тодішнього керівництва УСРР. Проти плану автономії виступив і В. Ленін. Він запропонував покласти в основу взаємовідносин радянських республік інший принцип — принцип рівноправ'я у складі федерації.
30 грудня 1922 р. на VII Всеукраїнському з'їзді Рад було схвалено Декларацію про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік СРСР. З'їзд звернувся до з'їздів Рад інших радянських республік з пропозицією невідкладно оформити створення СРСР. 30 грудня І з'їзд Рад СРСР затвердив в основному Декларацію про створення СРСР і Союзний договір. Процес конституційного оформлення СРСР був продовжений у січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР, де була утверджена Конституція СРСР. У ній права союзних республік обмежувалися більшою мірою, ніж у попередніх проектах. Принцип рівноправності і федералізму практично поступився автономізації. Союзні республіки, серед них і УСРР, стали адміністративними одиницями СРСР.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 41 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |