Читайте также:
|
Серйозну потребу відчувала українська культура і в театрі. Звичайно, театральне мистецтво в Україні було відоме давно і здобуло собі визнання ще вертепом. У другій половині ХVІІІ ст. у маєтках багатих поміщиків і в деяких містах виникають домашні театри (театр Л. Трощинського в Кибинцях на Полтавщині, Г. Тарновського в Качанівці на Чернігівщині). Крім акторів-кріпаків, у них брали участь різні аматори, переважно з родин поміщиків. У першій чверті ХІХ ст. виникає професійний театр у Києві, Одесі, Полтаві та Харкові. Пізніше засновуються професійні театри в Катеринославі, Чернігові та інших мі-стах. Саме в Україні, в трупі Штейна, почалась і сформувалася у 1816-1820 рр. творчість великого актора-реаліста М. Щепкіна, тут виступив і К. Соленик.М. Щепкін походив з кріпаків, акторську діяльність розпочав 1805 р. У 1821 р. за участю передових представників української та російської громадськості його викуплено з кріпацтва. Акторська творчість М. Щепкіна відзначається новаторським пошуком. Він один з перших перейшов від класичної манери гри до сценічного реалізму і національного українського стилю. Створив неперевершені образи Виборного й Михайла Чупруна («Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» І. Котляревського). Виступав у театрах Харкова, Полтави, мав власну трупу в Києві та у Малому театрі в Москві.Традиції сценічного реалізму розвивав К. Соленик. На сцену українських театрів починають проникати п’єси, в яких відображається місцеве життя, звучить українська мова. Почесне місце серед них зайняли п’єси І. Кот-ляревського («Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник») та Г. Квітки-Основ’яненка («Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці»). Вони, власне, й поклали початок нового українського національного театру. Розвиток соціальної і національної самосвідомості українського народу на початку ХІХ ст. досить відчутно позначився і на музичному мистецтві. Наприкінці ХVІІІ, а особливо на початку ХІХ ст. у пісенній ліриці духовний кант витісняється піснею-романсом світського характеру, що образно-емоційним і мелодико-інтонаційним складом пов’язана з українською селянською піснею. Романси відзначаються глибокою емоційністю і щирістю почуттів («Їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонце низенько». Своєрідними осередками музичної культури були кріпацькі театри й оркестри, які діяли у маєтках українських поміщиків. Кріпацький театр у с. Спиридонова Буда на Чер-нігівщині заснував поміщик Д. Ширай. Понад 200 кріпаків виступали в оперній і балетній трупах, хорі й оркестрі. У маєтку гетьмана К. Розумовського діяла велика капела співаків-кріпаків, яку очолював А. Рачинський. К. Розумовський зібрав понад 2300 творів оперно-симфонічної та камерно-інструментальної музики. Син К. Розумовського Андрій перебував на дипломатичних посадах в Італії, Данії, Швеції, Австрії. Проживаючи у Відні, утримував хорову капелу з українських кріпаків.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 153 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |