Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема лекції № 1. Основні комунікативні ознаки культури мовлення

Реклама в прессе. В современных газетах и журналах рекламодатели могут воспользоваться различными видами рекламы: модульной, строчной, рубричной, зональной, вкладываемой, клубной, спонсорской, электронной, изготовить оригинал-макеты и различные рекламные материалы, провести маркетинговые исследования, осуществить почтовую рассылку, эффективно спланировать кампанию, провести специальные акции.

Реклама на телевидении. Для того чтобы выделить товар среди массы подобных, требуются все новые нестандартные решения. По словам представителей рекламного бизнеса, телевидение по-прежнему остается самым эффективным средством рекламы.

Существует ряд преимуществ и недостатков, которыми обладает телевизионная реклама.

Преимущества:- одновременно визуальное и звуковое воздействие;

· мгновенность передачи, что позволяет контролировать момент получения обращения;

· личностный характер обращения, что делает это средство близким по эффективности к личной продаже;

· огромная аудитория;

· сам факт присутствия фирмы на телеэкране создать впечатление солидности.

· Недостатки:

· телереклама кратковременна

· краткость телевизионной рекламы не позволяет предложить слушателям весь ассортимент товаров;

· главная причина ограничения телевизионной рекламы - ее высокая стоимость.

Реклама по радио. По сравнению с другими средствами рекламы реклама по радио имеет следующие основные преимущества:

- дает хорошие результаты даже для относительно небольшого бизнеса;

- позволяет воздействовать на определенным тип аудитории;

- произвести рекламный радиоролик достаточно просто и недорого;

- легко внести изменения, как в текст рекламы, так и в план ее звучания в эфире;

- радиоаудитория обычно несколько моложе, чем типичные читатели газет, и поэтому более охотно покупает новые товары и услуги.

Но существуют и недостатки:

- некоторые радиослушатели часто переключают приемники с одной станции на другую и не любят блоки рекламы и объявлений;

- если рекламный рынок велик, то эфирное время может быть очень дорогим.

Наружная реклама. Наружная реклама - это рекламные средства в виде вывесок, наружных плакатов, щитов, брэндмауэров, крышных установок и панелей, перетяжек, витрин, козырьков, световых установок на зданиях или улицах города.

Реклама в Интернете. Всемирная сеть Интернет достаточно давно перестала восприниматься как нечто экзотическое и все больше людей пытается при ее помощи получить практическую выгоду. В Интернете появляются крепнущие ростки торговли товарами и услугами. А двигателем торговли, как известно, является реклама. От ее эффективности во многом зависит успех любого коммерческого начинания, в том числе и в Интернете.

Реклама в Интернете – это открытое оповещение о товаре, услугах, которое проводится с использованием любых возможностей Интернета: отдельных сайтов, каталогов, поисковых систем, периодических изданий, статей, объявлений, гиперссылок, баннеров, рекламных страниц, интерактивных роликов, игр, прямой почтовой рассылки и т.д.

Тема лекції № 1. Основні комунікативні ознаки культури мовлення

- План

- точність мовлення;

- логічність мовлення;

- багатство мовлення;

- чистота мовлення;

- доречність мовлення.

Як зазначають науковці, культура мовлення не зводиться лише до його правильності. Б. Головін стверджує, що “культура мовлення — це сукупність його ознак та властивостей, які є свідченням його досконалості; це сукупність навичок і знань людини, що забезпечують доцільність та легке застосування мови з метою спілкування” [14, 6—7]. У даному випадку йдеться про комунікативний рівень.

Мова — спосіб самовиразу й пристосування до середовища, який властивий лише людині, оскільки він ґрунтується на абстрагуванні й символізації реалій життя через слово. “Мовленнєва комунікація — це процес спілкування шляхом мови, який має свої внутрішні закони і базується на певній системі усталених культурних норм” [1, 9].

Мовленнєву діяльність людини насамперед звернено до інших людей, які цю мову розуміють. Засобами мовлення передається важлива для нас інформація, якої ми самі не могли б отримати або отримали з величезними зусиллями (наприклад, ситуація “вчитель — учень”: учитель навчає й перевіряє засвоєння знань). Усі люди один щодо одного — комуніканти. Взаємодія комунікантів мовленнєвими засобами називається комунікативним актом.

У роботах Бабич Н., Головіна Б. та ін. стверджується, що для культури мовлення найважливішим є комунікативний аспект. Культура мовлення визначається як набір комунікативних якостей мовлення. Ці якості виявляються на підставі співвідношення мовлення з окремими немовленнєвими структурами. До них Н. Бабич відносить: мову як основу мовленнєвої діяльності, мислення, свідомість, дійсність, людину — адресата мовлення, умови спілкування [4]. Цей комплекс немовленнєвих структур потребує від мовлення таких якостей: точність, логічність, виразність, образність, доречність, чистота, багатство.

Нижче спробуємо дати характеристику кожній з означених якостей мовлення та виділити найбільш поширені мовленнєві недоліки.

Точність мовлення — одна з головних ознак культури мовлення. Р. Будагов підкреслював: “Сама суспільна природа мови забезпечує точність і недвозначність усіх її ресурсів, зокрема в галузі лексики і в галузі граматики” [8, 81]. Оскільки свідомість людини не лише відтворює об’єктивний світ, а й творить його, то можливість неточностей у мовленні зберігається на всіх етапах розвитку мови. Розвиваючись, мова за суспільною функціональною суттю постійно прагне до цілковитої відповідності слова певному поняттю. Вона дана людині об’єктивно. Отже, предмет і назва предмета в різних мовах можуть мати різну співвіднесеність (залежно від того, яка диференційна ознака покладена в основу назви), але в межах однієї мови для кожного її носія вони повинні зберігати точну співвіднесеність.

Точним можна назвати таке мовлення, коли вжиті слова повністю відповідають їх мовним значенням — значенням, що усталились у мові в даний період її розвитку. “Точність мовлення, — зауважує Б.М. Голо­він, — залежить не лише від вибору слів, а й від уміння або невміння автора строго зіставити слово і предмет, слово і дію, слово і поняття” [14, 54]. Точність зумовлюється, по-перше, знанням об’єктивної дійсності, спостережливістю мовця, по-друге, його умінням співвіднести свої знання мови з цією спостереженою об’єктивною дійсністю. Це співвідношення буде тим точнішим, чим глибше і всебічніше пізнаватиметься світ і чим повніше засвоюватимуться ресурси мови, надбані попередніми поколіннями людей. Точність потрібна не тільки для іменування реалій, а й для відтворення настроїв, переживань, тобто необхідна в реальному світі предметів та почуттів. Крім цього, “в реальному розумовому процесі поняття не виступають у відчуженому, ізольованому вигляді, вони завжди функціонують у єдності і взаємопроникненні з наочними моментами уявлень і зі словом, яке, будучи формою існування поняття, завжди є водночас і певним слуховим чи зоровим образом” [19, 61]. Отже, поняття точність має два значення: по-перше, це вживання в мовленні слів (їх значень) і словосполучень, звичних (узвичаєних) для людей, які володіють нормами літературної мови, а, по-друге, це оформлення і вираження думки адекватно предметові або явищу дійсності, тобто несуперечність реального предмета і його назви. Це означає, що мовець повинен постійно прагнути до пізнання і реального світу, і законів, норм мови, а це неможливе без варіативності (або змінюваності) того й іншого.

Найповніше точність (як і інші ознаки культури мовлення) визначив, на наш погляд, Б.М. Головін. Здавна точність пов’язувалася з умінням ясно мислити, зі знаннями предмета мовлення і значення слова. Слово відтворює думку: незрозуміла думка — незрозуміле слово, слова є “ніби точними найменуваннями понять, — зазначав М. Ціцерон, — вони виникають майже одночасно з самими поняттями, слова слід відбирати”.

Таким чином, точність досягається: 1) знанням предмета мовлення (адже спочатку ми пізнаємо реальний світ, а потім висловлюємося про результати свого пізнання: пізнавальна здатність людини залежить і від її досвіду, і від набутих знань у відповідній галузі і в мові); 2) знання мови, мовної системи усіх її рівнів, оволодінням стилістичними ресурсами, мовними засобами вираження емоційності та ін.; 3) умінням узгодити знання про предмет зі знанням мови (тобто умінням вибрати найточнішу для конкретної ситуації спілкування назву предмета, явища, процесу тощо).

Точність реалізується насамперед лексичними ресурсами мови, тобто виявляється на рівні слововживання. Найбільше можливостей для точного співвідношення предмета і його назви мають синоніми, омоніми, пароніми, полісемантичні слова. Значні труднощі викликають слова іншомовні, професійні, а також фразеологізми.

Так, наприклад, добираючи слово із синонімічного ряду для досягнення точності висловлювання, необхідно враховувати: 1) стильову приналежність слова (нейтральне чи стилістично марковане); 2) його емоційно-експресивне значення (піднесене — знижене, інтимне, ласкаве — офіційне, урочисте — жартівливе); 3) приналежність слова до певної групи лексики поза літературною мовою (діалектне, просторічне, жаргонне); 4) місце слова у словниковому запасі мови (активний — пасивний словниковий склад).

У синонімічному ряді іти — сунути — дибати — шкандибати — шкутильгати — лізти — тюпати — ледве ногами перебирати емоційно нейтральним є лише перше дієслово (іти). Решта різняться емоційно-експресивним забарвленням, тому припустимі у вживанні текстів (висловів) розмовного характеру.

Неточність виникає у тих випадках, коли слово вжите в приблизному значенні (порівн.: Я болію за команду “Динамо” — вболіваю; багатотомний збірник — зібрання; команда не боялась цього противника — суперника; мешканець України — житель; аптека працює круглу добу — цілу; відкрити вікно — відчинити; підписувати газети — передплачувати; одягти туфлі — взути; квиток на літак — білет, поштовий ящик — скринька та ін.).

У різних стилях мовлення застосовуються омоніми. У словниках вони подаються окремими словниковими статтями. Кожне слово — самостійна лексична одиниця, функціонування якої визначається потребами змісту фрази. Щоб уникнути неточності в мовленні, необхідно орієнтуватися в лексичних значеннях того чи іншого слова. Напр.: лава — вид меблів, лава — ряд, шеренга людей, лава — великий забій у шахті, лава — продукт виверження вулкану; мул — відкладення на дні водоймища, мул — домашня тварина; клуб — летюча маса диму, клуб — культурно-освітня організація.

До розряду омонімів належать і омографи — слова, різні за значенням, однакові за написанням, але відмінні за вимовою (за, мок — замо, к, ма, ла — мала,, на, сип — наси, п, доро, га — дорога,, го, ри — гори,, му, ка — мука, ).

Невичерпним джерелом семантичного багатства мови є багатозначні слова. Вправність у використанні полісемічних слів є виявом багатства індивідуального мовлення, стимулятором пізнавальної діяльності в галузі слововживання.

Напр.: золотий — колосся, годинник, монета, медаль, волосся, характер;

гарячий — чай, людина, час;

глибокий — ставок, знання, відчай, старість;

високий — будинок, стиль, гість, голос;

важкий — предмет, життя, хвороба, кроки;

темний — ніч, очі, тривога, обличчя, розум.

Отже, точність однозначна, одноваріантна, у ній співвідносяться мова з реальною дійсністю, на відміну від правильності, яка визначається нормою або її варіантом, правилом чи одним із його винятків.