Читайте также:
|
- План
- компоненти логіко-емоційної виразності мовлення;
- інтонація як мовне явище;
- мовні такти, їх значення для процесу читання, мовлення;
- паузи;
- логічні наголоси;
- мелодика мовлення;
- темп мовлення.
Розгляд логіко – емоційної виразності доцільно почати розмовою про саму суть мистецтва взагалі і мистецтва слова зокрема.
Виразне мовлення, читання – мистецтво. Акт цього ж мистецтва, як твердять психологи, є творчим актом і не може бути відтворений шляхом чисто свідомих операцій. Навчити творчого акту мистецтва неможливо, та це зовсім не означає, що неможливо сприяти його утворенню, бо всякий акт мистецтва неодмінно передбачає як обов'язкову передумову ті акти, які передують йому, акти раціонального пізнання, розуміння, впізнавання, асоціації тощо.
Усна форма мови функціонує в усіх сферах суспільного життя, задовольняючи величезні потреби повсякденного спілкування. У школі вона виконує роль найважливішого засобу навчання та виховання. Тому, як відзначає О. Федик, «знання специфіки усної форми літературної мови, особливостей її функціонування необхідне кожному педагогові, оскільки, це – ознака високої мовної культури, що є запорукою ефективності навчального та виховного процесів.»
Поєднання дикційної чіткості та орфоепічної грамотності, логічна ясність і емоційно – образна виразність визначається терміном інтонації. Інтонація виконує в усному мовленні ряд життєво важливих функцій, тому ознайомлення з її особливостями та роллю в спілкуванні надзвичайно багато важить для вдосконалення мовної майстерності. Правильне інтонування тексту забезпечує якісне сприймання інформації, розуміння навчального матеріалу, надає усній мові приємної мелодійності, краси.
К. Станіславський, який по – справжньому глибоко відчував силу мови говорив: «Треба уміти не тільки самому для себе втішатися мовою, а й дати змогу присутнім... уловити і зрозуміти те, що заслуговує на увагу. Треба непомітно вкласти слова й інтонацію у вуха слухачів... Погана мова створює непорозуміння одне за одним, їх набирається стільки, що вони затуманюють зміст»
Діяльність мистецтва заснована на тому, що людина, сприймаючи слухом чи зором вираження почуття іншої людини, здатна перейматися тим самим почуттям...
Мовлення охоплює процес безпосередньої дії мови як усної, так і писемної.
Майстерність мовлення, безпосередність словесної дії вимагають від читця, мовця не тільки знань теорії і методики, навичок і умінь виразного читання, а й добре виробленої техніки мовлення – комплексу теоретично-практичних основ вимови (досконале володіння мовним апаратом, уміння правильно користуватися в педагогічних, навчальне – виховних цілях мовою і мовленням.) Техніка мовлення складається з таких елементів:
1) дихання – фізіологічної основи мовлення;
2) голосу – головного інструмента читця;
3) дикції – чіткого вимовляння звуків, слів, виразів;
4) орфоепії – правильної літературної вимови.
Треба розуміти, що під поняттям «засоби логіко – емоційної виразності читання» сукупність органічно пов'язаних між собою компонентів виразності без осмислення і врахування яких, неможливо передати логічного та емоційного (внутрішнього, психологічного) змісту мовлення. До таких компонентів належать:
1. Паузи (синтаксичні, логічні, психологічні, віршовані, фізіологічні).
2. Змістова та емоційна функція логічно наголошених слів.
3. Мелодика та її основні ходи (зміни).
4. Видозміни темпу читання.
5. Невербальні засоби виразності (поза, жести, міміка)
Кожне осмислення думки, власної або чужої, може бути правильно виражене і так само сприйняте слухачами лише в тому разі, коли читець (мовець) правильно використає всі компоненти мови (системи її звуків, складобудови, словесного наголосу) та інтонації (органічної єдності пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, режиму й голосового тембру).
Потреба систематичної роботи над інтонацією в початкових класах викликана тим, що дедалі ускладнюється і розширюється сфера мовної практики школярів (складаються усні та зв'язні тексти, різні за типом і стилем мовлення).
Якщо учні не вміють чути (відчувати) і відтворювати інтонацію у зовнішньому та внутрішньому мовленні, це негативно позначається на всіх видах роботи, що виконуються на уроках мови та читання.
Важливу роль і процесі мовлення відіграє інтонація. Вона набуває, насамперед, виняткового значення у передачі змісту висловлювання, його найтонших відтінків, є своєрідним засобом трансформації смислових взаємозв'язків мовних елементів в межах розповіді, розкриває суб'єктивне ставлення мовця до предмета висловлюваної думки, до співрозмовника, до фактів навколишньої дійсності.
Стилістична специфіка комунікацій передається насамперед в інтонації: відповідь учнів на уроці, наприклад, інтонаційно відмінна від спілкування з однокласниками на перерві.
Інтонація – ритміко-мелодичний склад мови, що відбиває інтелектуальну та емоційно-вольову сторону мови в послідовних змінах висоти тону, сили й часу звучання, а також тембру голосу.
Для кожного функціонального стилю характерне певне інтонаційне оформлення.
Вчені неодноразово підкреслювали думку про те, що інтонація – один з найважливіших компонентів висловлювання, без інтонації усного мовлення не буває, без неї не можна вимовити слово, будь – яке написане речення навіть ізольовану фонему.
Справді, як би не були досконало попередньо складені виступ, бесіда, оповідання тощо, але якщо не буде знайдено для них відповідної інтонації, то робота виявиться марною. В інтонації – серце й розум живого мовлення.. Інтонація є загальним засобом актуалізації мовлення, засобом зв’язку з ситуацією спілкування і контекстом висловлення. З інтонаційним багатством мовлення пов’язані всі положення теорії виразного читання. Вони підпорядковані кінцевій меті – інтонації автора, адекватній його розповіді. Жодне живе мовлення без інтонації неможливе.
Складові частини інтонації, які сприяють оформленню смислу висловлювання та його емоційно – вольових відтінків, – пауза, темп, мелодика, логічні наголоси. Оволодіти цими засобами інтонації складно, але необхідно. Вміти чітко, виразно висловлювати свою думку – це також і вміти чітко мислити.
Важливим чинником комунікативної виразності мовлення є його ритмічний лад. Крім того, потрібне ще й відповідне голосове оформлення, тобто модифікація тону:
- послідовність зміни висоти,
- інтенсивність звучання (послідовні зміни сили голосу),
- час звучання (різні послідовні зміни тривалості звучання мовних відрізків).
Таким чином, єдність взаємозв’язку всіх показників мовлення створює ритмомелодичний лад мови, здатний виражати її зміст, волю й почуття.
Мовні такти. Важливість мовного такту для процесу мовлення, читання полягає в тому, що він тісно пов’язує між собою всі компоненти ЗЛЕВЧ і таким чином виразно передає зміст тексту. Мовленнєвий зміст слухачі сприймають не окремими словами, а групами слів, тісно пов’язаними між собою за змістом.
Для кращого сприйняття змісту речення і цілого твору кожний мовний такт відділяється від іншого паузою.
Мовний такт – це слово чи група слів, що вимовляються від паузи до паузи і становлять окреме однослівне чи багатослівне поняття загального змісту речення.
Паузи – це один з найважливіших елементів інтонації. Паузи – це не нулі в усній мові, а своєрідні комунікативні одиниці, що несуть відповідне навантаження: членують мовний потік на синтаксичні відрізки, речення, словосполучення, слова.
Паузами називаємо зупинки між мовними тактами, окремими словами відповідно до змісту тексту, до почуттів, виражених у ньому, та до закладеної в нього ідеї. Прийнято поділяти паузи на синтаксичні, логічні, психологічні, віршовані та фізіологічні.
До категорії логічних пауз у теоретичній літературі відносять паузи, які членують мову за допомогою інтонації (інтонаційна роль членування), а в певних випадках і ті, що членують мову за допомогою розділових знаків (синтаксична роль членування). Для читця професіонала такий поділ логічної паузи не має практичного значення. Він читає твори напам'ять і спирається при цьому на логіку, а не на розділові знаки. А от учні читають в основному з тексту, і розділові знаки допомагають їм розкрити зміст фрази і водночас є засобом навчання виразного читання. Тому й доцільно розглядати логічну паузу в двох функціональних аспектах: суто логічному і синтаксичному. Ті паузи, які не лише спираються на зміст, а й збігаються з розділовими знаками, доцільно називати синтаксичними, а логічними - лише ті, що не збігаються з розділовими знаками (зумовлюється тільки конкретним змістом). Для того, щоб учитель зміг успішно навчати учнів виразному читанню, практично користуватись паузами, йому необхідно самому зрозуміти сутність і значення пауз.
Робота над текстовим твором вимагає з особливою увагою ставитись до синтаксичної структури мови автора, добре усвідомлювати значення кожного розділового знака.
Крапка, знак питання, знак оклику завжди відповідають паузам, оскільки відділяють одне від одного висловлювання із закінченим змістом. Інші розділові знаки теж відповідають обов'язковій паузі.
На розділовий знак – кома треба найбільше зважати. Вона, як і інші розділові знаки, здебільшого збігається з паузою.
Але трапляється й так, що за правилами пунктуації кома ставиться, а паузи у цьому місті н слід. Це буває в таких випадках:
1. Перед звертанням, якщо воно стоїть у середі або в кінці речення:
Розкажіть мені (,) бабусю, казку.
1 Коли кома взята у дужки, це означає, що вона втратила синтаксичну роль Отже, паузи робити не слід
2.Після вигуків, якщо вони тісно пов'язані з наступним звертанням: Ой (,)у лузі червона калина.
3. Перед вставними словами і після них, а також після однакових слів у тому разі, коли вони пов'язані з усім реченням і мають характер вставних:
Думає (,) як закінчити свій танець.
4.Перед короткими порівняльними зворотами, в основному такими, що складаються з одного слова, зі сполучниками мов, як, ніби:
Хитра (,) як лисиця.
5.При жвавому темпі перед підрядними реченнями та дієприслівниковими зворотами, якщо вони за змістом тісно пов'язані з тим словом, яке стоїть перед комою: Розкажіть (,) як за горою сонечко сідає.
6.Між двома словами, що повторюються:
Падай (,) падай, дощику...
7.Після сполучників і, та, якщо вони стоять перед дієприкметниковими чи дієприслівниковими зворотами:
Діти прийшли до замку (,) і, прослухавши коментарі екскурсовода, почали розглядати експонати.
Наведені приклади не вичерпують усіх випадків, коли на місці розділового знака паузу не робимо, але вже з них можна побачити, що синтаксичний аспект виразності не завжди передає смисл тексту. Логічна пауза – це зупинка, завжди зумовлена думкою, змістом.
Якщо переносити логічний наголос з одного слова на інше, то змінюватиметься і зміст мовних тактів, а через них і зміст усієї фрази.
- Ви знаєте, о котрій годині відходить поїзд?
- Ви завтра збираєтеся їхати на конференцію?
- Бібліотека працюватиме завтра з восьмої години?
За функціональними особливостями розрізняють тактовий і головний логічний наголос.
Тактовий – логічний наголос, який діє тільки в межах одного мовного такту й виділяє в ньому тільки одне слово, що підпорядковує собі всі інші і є виразником змісту всього речення. Таким чином, у кожному мовному такті логічний наголос указує на тільки одне найважливіше за змістом слово. У фразі стільки логічно наголошених слів, скільки в ньому мовних тактів. Головний логічний наголос – той, який діє в межах усієї фрази, усіх мовних тактів і в єдності за спадною мелодикою виділяє одне слово серед уже виділених і ним завершує зміст даної фрази. (//) Головний логічний наголос диктується контекстом, зв’язком речень між собою й може припадати на наголошене слово у будь-якому мовному такті фрази. Вимова логічно наголошених слів може бути підкреслено уповільненою або прискореною, мати різну модифікацію голосу, часу й сили звучання.
Значення логічної паузи для читця надзвичайно велике. Як відзначає Блінов вона є виразником нашого розуму: при суцільному звучанні слів мовного такту дозволяє нам підкреслити єдність смислового значення. Доки триває логічна пауза, думка читця працює активніше, ніж під час самого читання. Такі паузи між тактами чи після речення підказують читцеві ставлення до подальшого тексту, допомагаючи, таким чином, повніше, емоційніше передати його зміст.
Логічна пауза набуває особливого значення у власній мові та при читанні твору напам'ять. Адже саме в цих випадках розділові знаки як орієнтири для розстановки пауз відсутні, і читець має спиратись тільки на зміст, осмислений при підготовці до уроку.
Неправильне вживання логічної паузи або цілковите ігнорування призводить:
• до того, що зміст речення втрачає конкретну виразність;
• до змін у змісті тексту;
• до перетворення змісту фрази на цілковитий абсурд.
Для того щоб навчитися правильно визначати логічну паузу в тих випадках, коли розділові знаки допомогти в цьому не можуть, слід запам'ятати, що пауза при відсутності розділових знаків робиться:
1.Між поширеними групами підмета та присудка:
Випускні іспити | розпочались у травні.
2.У реченнях з багатьма другорядними членами – для виділення обставин з відповідними словами:
Розбійницю таку | не так судить годиться...
3.Перед сполучником і, та, що з'єднують поширені частини речень або цілі речення:
Ось випаде дощик | і почне безжалісно змивати осінню красу зажуреного каштана.
4.При зворотному порядку слів у фразі:
І от ми з вами у Львові!
Навколо нас | просторі
дитячі майданчики будуються | нові |
казкові.
5.Між словами чи словосполученнями, які виражають логічний підмет і логічний присудок і злиднюються без допомоги узгодження:
Перед хатою – подвір'я, а на подвір'ї | діти.
6.Між групами пояснювальних слів. Пауза їх розділяє для того, щоб якійсь групі надати особливого відтінку й самотності:
З кінотеатру йшли додому | вдвох |
Роман та Андрійко.
При вираженні мови «чужої» і мови власної потрібні й такі паузи, що не мають відношення до ступеня смислового зв'язку слів, між якими вони робляться, і призначені не для того, щоб додати думці чіткості. У них – інша мета. Ці паузи можуть збігатися з паузами синтаксичними, логічними, віршовими і тоді впливають на ступінь їхньої тривалості, їх робимо при потребі, в будь – якому місці, це так звані психологічні, або емоційні паузи. Відповідно до настроїв, почуттів, бажань читця і до реакції слухачів робимо психологічну паузу, її природа – мовчазне переживання. Психологічна пауза завжди диктується ставленням читця до змісту твору, до персонажу, його вчинків тощо і допомагає вплинути на емоції слухачів зосередити їхню увагу на чомусь важливому. З цього приводу К. Станіславський писав: «Тим часом як логічна пауза механічно формує такти, цілі фрази і тим дозволяє з'ясувати їх зміст, психологічна пауза дає життя цій думці, фразі і такту, намагаючись передати їх підтекст. Якщо без логічної фрази мова безграмотна, то без психологічної вона позбавлена життя» [ 86].
Мета психологічної паузи – зосереджувати увагу слухачів на якомусь слові чи групі слів, надаючи їм особливого значення. Чимало існує різновидів психологічної паузи:
1.Пауза настороженості: робиться після слів ах; те; це; чш; стій (ні кроку) і т. п:
Чш! || Тихіше! || Заснуло тільки немовля.
2.Пауза роздумів:
Як і зовуть... || Дитя моє! || Я була багата... || Не лай мене...
3.Пауза недомовленості:
Озирається і раз, і вдруге, і втретє – не має... ||
4.Пауза пригадування:
– Де я могла його бачити?.. || - згадувала Оля.
5.Пауза напруження. Робиться у несподіваному місці, щоб напружити увагу слухачів, перед сприйманням слів, яким надається особливого значення: Раптом чує він: | хтось по саду летить, так навпростець і пробирається.
6.Пауза відшукуванні відповіді:
- Тепер яблуко твоє. Лізь і зривай!
- Ні, дідусю... || Нехай завтра.
7.Паузи емоційного підсилення:
-Олю! || Олю!|| Не біжи туди! Зачекай!
8.Пауза стримування почуттєвих реакцій:
-Підлога буде чиста, доню... || А душа?
Буває ще віршова пауза – це така зупинка, яку читець робить вкінці віршового рядка при перенесенні одного й того ж мовного такту в наступний рядок [54].
На відміну від прозового твору, поетичному творі властива ритмічність. Порушення такої його організації при читанні зробило б з вірша прозу. Щоб цього не трапилося, слід, зокрема в кінці кожного рядка, робити зупинку. Така віршова пауза не тільки запобігає порушенню формі вірша, а й підкреслює внутрішнє багатство твору, додає краси його звучанню. Читець зобов'язаний правильно розкрити й донести до слухачів авторські думки і почуття. Для цього слід дотримуватися як синтаксичних та логічних пауз, так і психологічних, котрі можна робити і в межах мовних тактів. Якщо ці паузи припадають на кінець рядка, то читцеві не має потреби й замислюватися над віршованою паузою – вона виливається в синтаксичну, логічну або психологічну. Наприклад:
Ой на дворі студенейко,
вітер снігом віє. ||
Когут хижу підмітає, |
курка муку сіє. ||
За віконцем зимонойка, |
вітер снігом віє, |
а курочка з когутиком |
в хаті крильця гріють. ||
(Дитяча пісенька)
Садок вишневий коло хати,Сім’я вечеря коло хати, |
хрущі над вишнями гудуть, |вечірня зіронька встає. ||
плугатарі з плугами йдуть, |Дочка вечерять подає, |
співають ідучи дівчата, |а мати хоче научати, |
а матері вечерять ждуть. ||так соловейко не дає. ||
Поклала мати коло хати |
маленьких діточок своїх; |
сама заснула коло них. |
Затихло все, тільки дівчата |
та соловейко не затих. ||
(Т. Шевченко)
Однак віршована пауза не завжди збігається з іншими. Буває, що думку мовного такту поет переносить з одного рядка в наступний. Наприклад:
Вчіться діти! Мудра книжка
скаже вам | чогось багато |
з того, що колись другими
і посіяно, й пожато.
(Я. Щоголів)
Хоч за змістом і за синтаксичною будовою пауза, здавалося б, у кінці віршового рядка не потрібна, але у таких випадках, ЇЇ обов'язково потрібно робити. А щоб вона не вийшла штучною, слід виправдати її внесенням психологічного осмислення, тобто перетворити на момент «красномовного мовчання». Тоді пауза посилить емоційність, допоможе підготувати слухача до сприймання наступних важливих слів, на які треба звернути особливу увагу, тощо... А можна при переносах думки психологічно забарвити й підкреслити останні слова рядка. Тоді пауза стає майже непомітною. У наведеному прикладі такого психологічного забарвлення й підкреслення потребує останнє слово другого рядка «багато». Тут потрібно робити психологічну осмислену віршову паузу в кінці кожного рядка. Але в кінці першого і третього вона збігається з логічною і тільки в кінці другого має, як вказувалося, самостійне значення:
Вчіться діти! Мудра книжка
скаже вам | чогось багато |
з того, | що колись другими |
і посіяно, | й пожато.
Таким чином, віршову паузу не можна робити формально. Вона має бути осмисленою і змістовною. Для цього треба знаходити такі емоційно – образні нюанси змісту, які б дали змогу перетворити цю паузу в психологічну.
Виділяють ще фізіологічну паузу, яка допомагає передати фізичний стан персонажа: втому, задишку, переляк тощо. Синтаксично вона позначається трикрапкою чи дефісом:
̶ Тс - с - с! Не заважай, – таємниче прошепотів хлопчик.
̶ Гм -м-м... Нічого не чую!
Фізіологічні паузи підказують нам графічні знаки. Така пауза практикується при перевтілюванні читця у дійову особу. При виконанні байки чи якихось інших творів така пауза буває просто необхідною. Треба тільки твердо при цьому пам'ятати, що, на відміну від психологічної, фізіологічною паузою виражається стан персонажів, а ні в якому разі не читця [ 56 ].
Вчителю знання про паузи необхідно для того, щоб навчити дітей правильно передавати задум втілений автором на папері і власні думки. Уже при читанні творів, уміщених в букварі, пояснюємо дітям, що на розділових знаках необхідно робити зупинки голосу – паузи. Пізніше, коли учні переходять до читанки, це поняття поширюється: паузи можуть бути малими (короткими), середніми й довгими (глибокими). Потрібно на прикладі показати, що короткі паузи слід робити між словами, де не має ніякого розділового знака, щоб виділити, підкреслити якесь слово або перепочити, набрати повітря в легені для читання дальшого тексту. Зупинки середньої тривалості робимо на комі, двокрапці, рисці; довгі – на крапці з комою, рисці з комою, знаках оклику та питаннях. Коротка пауза має тривати не довше того часу, який потрібен на вимовлення слова раз; середня – слів раз, два; глибока – раз, два, три. Мала пауза позначається великою вертикальною рискою, середня - двома, велика – трьома. Ці початкові теоретичні відомості діти запам'ятають зі слів учителя і застосовуватимуть їх практично. Наводимо відповідний приклад, написавши його заздалегідь на дошці або виготовивши спеціальний плакат
Та найгучніший голос | у соловейка..
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 428 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |