Читайте также:
|
Чинна Конституція України пройшла складний шлях становлення і розвитку, еволюціонуючи у контексті генези вітчизняного конституційного права. Вона стала вершиною, найбільш значущим здобутком української теорії та практики конституціоналізму. Конституція України 1996 р. стала першою загальновизнаною у всьому світі вітчизняною конституцією незалежної Української держави, що визначила основи суспільного і державного ладу, права і свободи людини і громадянина, порядок організації та функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування та правовий захист Конституції.
Перший період історії Конституції України 1996 р. (1991-1996 роки) був започаткований розпадом колишнього СРСР та становленням України як незалежної самостійної суверенної держави. Цей період історії Конституції України є найбільш складним і суперечливим. Його умовно можна поділити на декілька під періодів: 1) від прийняття Декларації про державний суверенітет України 1990 р. до підготовки Концепції Конституції України 1992 р.; 2) від прийняття Концепції Конституції України 1992 р. до винесення першого проекту Конституції України на народне обговорення (15 липня - 1 грудня 1992 p.); 3) від завершення обговорення першого проекту Конституції України в грудні 1992 р. до підготовки та затвердження Верховною Радою України другого проекту Конституції України у травні 1993 p.; 4) травень-листопад 1993 р. - доопрацювання другого проекту Конституції України; 5) листопад 1993 р. -1995 р. - конституційна криза в Україні; 6) підготовка та прийняття Конституційного договору України в 1995 p.; 7) від прийняття Конституційного договору в 1995 р. до прийняття Конституції України 1996 р.
Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України; вона стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій українського народу.
Конституція України закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.
3 прийняттям Конституції були визначені базові координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей - усе те, що формуєполітико економічну систему.
Створено передумови для того, щоб функціонування і розвиток держави і суспільства не залежали від політичної орієнтації партій чи окремих політичних діячів. Окреслено відносини держави і громадянина, їхні права і взаємні обов'язки. Установлено межі втручання держави в життя суспільства й окремої особистості.
Прийняття Конституції внесло стабільність у політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувавши права й обов'язки різних гілок влади, політичних партій і громадських організацій.
Прийняття демократичної за своїм характером Конституції зміцнило міжнародний авторитет молодої держави.
72. Проблеми формування державної української нації і її самовизначення в суперечностях світової глобалізації та антиглобалізму. Складною для української держави є проблема пошуку власного місця в суперечностях світової глобалізації та антиглобалізму.
Глобалізація – це вища на даний момент фаза інтернаціоналізації (інтеграції) економіки, політики і культури, яка проявляється у зростаючій взаємозалежності різних суспільств. Становлення транснаціональних господарських систем, що руйнують кордони національних господарств, пов’язаних міцними торговельними, фінансовими, політичними, соціальними і культурними відносинами, – найбільш значущий процес, котрий визначив обличчя світу на межі ХХ–ХХІ століть.
Глобалізація спричиняє посилення взаємозалежності та взаємозв’язків між національними політичними інститутами в усьому світі, до швидкого розповсюдження ефективних моделей державного володарювання.
Грандіозні масштаби взаємозв’язків та взаємозалежностей між різними країнами не лише прискорюють еволюційний розвиток національних політичних інститутів, але надають їм нових якостей, як консолідуючих, так і руйнівних. Частину повноважень національних держав отримують нові міждержавні та міжнародні об’єднання. Політичний суверенітет народу і національної держави немовби «розмивається», державно-політичні бар’єри, що за недавніх часів ізолювали народи, «розчиняються».
Культура, її сутність і зміст.Матеріальна і духовна культура.
Термін культура лат.походження cultura-обробіток(культивація землі). Сьогодні цей термін має більш широкий міст. Він бігітозмінний і різноманітний, і охоплює весь складний і широкий історичний процес людини і суспільства.В сучасній лі-рі культуру визначають у широкому та вузькому змісті. В широкому розуміють все те, що створене людством, суспільством, фізичною і розумовою працею кожного члена суспільства на благо людства.Вперше визначення ку-ри дав знаменитий оратор Ціцерон. Він визначав ку-ру як розвиток душі і виявом рівня цього розвиту, на його думку є філософія. Матеріальна культура – це сукупність засобів виробництва і матеріальних благ, що створюються людською працею на кожному етапі суспільного розвитку, їх справедливий розподіл та споживання чи використання. Духовна культура охоплює сферу виробництва, поширення, використання чи споживання результатів духовної діяльності: різні види духовної творчості, освіту, виховання, діяльність засобів масової інформації і культурно-освітніх закладів та установ.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 167 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |