Читайте также:
|
ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ
28 червня – 1 липня 1569 р.
Люблінська унія – остаточне об’єднання у 1569 р. Великого князівства Литовського та Королівства Польського в єдину державу Річ Посполиту. У результаті українські землі, що були під владою Великого князівства Литовського увійшли до Королівства Польського.
Причини Люблінської унії:
– Ослаблення Литви у Лівонській війні з Московським царством (1558 – 1583 рр.).
- Неспроможність Литви захистити південні кордони від татарських нападів.
- Прагнення Польщі отримати українські землі й залежних селян.
- Прагнення українських, білоруських та литовських шляхтичів (феодалів) отримати широкі права та привілеї, які мали польські землевласники.
Результати Люблінської унії:
Утворювалась держава Річ Посполита (в перекладі з польської мови – республіка)
Князівство Литовське зберігало автономію (часткову самостійність) з окремою адміністрацією, судом, фінансами, військом, законами.
Існувала спільна зовнішня політика, монета й законодавство, яке здійснювалося на основі Литовських статутів.
Для Польщі та Литви передбачався єдиний правитель, який одночасно був королем польським і великим князем литовським.
Влада короля була обмежена і не передавалась по спадковості. Короля обирала на сеймі.
Уся влада належала спільному сеймі. Сейм складався з сенату та палати послів. До сенату входили король, вище духовенство, урядовці та найвпливовіші феодали. Палата послів складалася із обраних шляхтичів.
Шляхтичі мали право не підкорятися королю, тому Річ Посполиту називають шляхетською республікою.
Українські землі, які належали Литві, переходили під владу Польщі.
На українських землях утворювалось шість польських воєводства: Руське (Галичина), Белзьке, Брацлавське (Східне Поділля), Волинське, Київське та Подільське. У 1618 р. за результатами Деулінського перемир’я між Річчю Посполитою та Московським царством до Польщі були приєднані Чернігово-Сіверські землі, на яких було утворене сьоме Чернігівське воєводство.
№16. Брестська церковна унія.
Берестейській собор 1596 р.
Ініціаторами укладення унії з українського боку стали православні єпископи Гедеон Балабан та Іпатій Потій, а також впливові українські магнати.
У жовтні 1596 р. в Бересті було проведено церковний собор для обговорення питання унії, й на цьому соборі відбувся розкол православної церкви. Г. Балабан відмовився від ідеї унії й підтримав князя К. Острозького в його виступах проти створення об’єднаної церкви. Проте перешкодити оформленню унії вони не змогли.
Причини укладення унії:
— прагнення католицької церкви розширити свій вплив і підпорядкувати православних папі римському;
— Річ Посполита вважала єдину віру чинником, що укріплює державу, і розцінювала унію як перехідний етап до чистого католицизму;
— православні духовенство і знать намагалися позбавитися нерівноправності з католиками, посилити свої позиції, досягти зближення із західноєвропейською культурою.
Зміст Берестейської унії (1596 р.):
1) православна і католицька церкви об’єдналися в греко-католицьку (уніатську);
2) уніатська церква зберігала православні обряди, церковнослов’янську мову, право на митрополичу та єпископські кафедри, право на одруження нижчого духовенства;
3) уніатська церква визнавала зверхність папи римського, учення католицької церкви;
4) уніатське духовенство зрівнювалося в правах із католицьким, звільнене від уплати податків;
5) шляхта та міщани, які прийняли унію, також зрівнялися в правах із католиками, набули права обіймати посади в державних і міських урядах.
Наслідки укладення Берестейської унії:
— утворилася Українська греко-католицька церква, яка обстоювала національну ідентичність українців і чинила спротив окатоличенню;
— почалася боротьба православних із греко-католиками, в українському суспільстві загострилися релігійні суперечності;
— не відбулося обіцяне зрівняння в правах уніатів із католиками.
№17. Виникнення та початкова історія українського козацтва.
Характерною рисою заселення території України у XV ст. було те, що основна маса людності мешкала на здавна обжитих землях — Київщині, Галичині, Волині, Поліссі та Поділлі. А південні землі — Середня Наддніпрянщина, Запоріжжя — мали значні природні багатства, але були незаселені. Саме тут і постає нове соціальне явище — козацтво.
Серед причин, які зумовили появу козацтва, можна виділити: соціальні (посилення феодальної експлуатації, юридичне оформлення кріпосної залежності); економічні (нестача орної землі, необхідність колонізації вільних земель Дикого поля); політичні (прагнення польської адміністрації залучити козацтво на службу для охорони південних кордонів від татарської загрози); національні (спротив політиці колонізації та покатоличення українського населення); стратегічні (загроза з боку Кримського ханства).
Уперше козаки згадуються в історичних хроніках наприкінці XV ст. Вже тоді вони допомагали полякам боротися з татарами.
Основними джерелами формування нової соціальної верстви в Україні були селянство, яке, тікаючи у степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації, та міщанство, котре йшло на південь спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об'єднувалося й будувало на Дикому полі невеличкі захисні містечка — прообрази Січі. Головними справами козаків були організація походів проти татар і заготівля дичини та риби. У 1556 р. на о. Мала Хортиця черкаський староста Д. Вишневецький заснував фортецю, яка започаткувала Запорізьку Січ. Своє місцеположення Січ періодично змінювала. У 70-ті роки XVI ст. вона містилася на о. Томаківка (біля м. Марганець Дніпропетровської обл.), у 90-ті роки — на о. Базавлук. З 1638 по 1652 рр. Січ розташовувалася на Микитиному Розі (тепер м. Нікополь). З політичної точки зору Запорізька Січ була фактично зародком майбутньої української держави. Однак специфічні історичні умови зумовили його своєрідність.
№18. Виникнення та військово-аміністративний устрій Запоризької Січі
Українське козацтво зародилося і розвинулося як результат особливих умов життя українського народу в степовій Україні. Основними причинами, що обумовили виникнення козацтва, були соціальні та економічні фактори. Спершу за Дніпрові пороги спрямовувалася хвиля уходників, окремі з яких оселялися в степу з метою його господарського освоєння. У ряди козацтва вступала і українська шляхта, що втрачала свої маєтності. Виникнення козацтва пов’язувалося і з посиленням соціально-політичного гніту в умовах Речі Посполитої. Другою основною причиною виникнення козацтва була турецько-татарська агресія. Насамперед оборона від татарських нападів, а також потреба в організації козацтва зі зростанням його чисельності в середині XVI ст. призвели до виникнення Запорозької Січі.
Устрій запорозької спільноти базувався на республікансько-демократичних засадах, елементами яких були інститут козацької ради та курінно-кошовий устрій. Як військово-політичне утворення Запорозька Січ мала подвійний поділ – військовий (курені) і територіальний (паланки).
Найвищим органом влади була січова (військова) рада, в роботі якої брали участь усі козаки, які на той час перебували на Січі. Центральним органом управління Запорозької Січі був Кіш, який відав адміністративними, військовими, судовими і навіть духовними справами козацького товариства. Кіш складався з військової (командної) старшини, до якої входили отаман, суддя, писар і осавул. Разом із діючою старшиною до структури управління Запорозької Січі входила відставна старшина під назвою «батьків» або «абшитованої старшини». Нижчу виконавчу ланку структури управління Запорозької Січі складали військові «служителі» (військовий пушкар, товмач, довбиш, шафари, кантаржеї, громадські отамани та ін.), а також похідна й паланкова старшина.
Суд на Запорожжі не був відокремлений від адміністрації, ґрунтувався на нормах усного звичаєвого права і мав кілька інстанцій. Для козаків, що жили у паланках, таких інстанцій було чотири: паланковий суд, курінний отаман, військовий суддя й кошовий отаман. Для січовиків першою інстанцією був курінний отаман. Рішення в особливо важливих справах виносив увесь кіш чи навіть рада. В окремих випадках допускалося оскарження рішення нижчої інстанції козацького суду у вищій.
Головними ознаками держави є існування особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади; право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави. Для Січі були притаманні усі ці ознаки. Специфічні історичні умови та обставини самого життя запорожців помітно вплинули на процес самоорганізації козацтва, зумовивши неповторний, оригінальний імідж козацької державності.
Суть державності Запорозької Січі фахівці вбачають у самоврядній структурі народної самооборони і господарській формі самовиживання за вакууму державної влади та постійної воєнної небезпеки.
М. Костомаров назвав Січ "християнською козацькою республікою", і це визначення стало класичним.
Українську (козацьку) державність, яка сформувалася на Запорозькій Січі, фахівці називають праобразом, ескізом, зародком справжньої держави.
Запорозька Січ, маючи низку головних ознак державності, все ж була лише своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Внутрішні недоліки перехідної моделі (домінування під тиском обставин воєнної та невиконання господарської та інших державотворчих функцій) та несприятливі зовнішні умови так і не дали змоги цьому зародку української державності перерости у нову якість, але свій помітний яскравий слід у процесі українського державотворення козацька держава, безумовно, залишила.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 49 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |