Читайте также:
|
У дошкільному закладі за допомогою медичних карт виявити дітей старшої (підготовчої) групи з відхиленнями в стані здоров'я. З'ясувати, які заходи проводяться для корекції їх стану, при відсутності таких заходів - самостійно розробити їх.
Лекція 2.
Філософські погляди мислителів Стародавньої Індії
та Стародавнього Китаю
1. Загальна характеристика філософських поглядів мислителів Стародавньої Індії
Характерним для давньоіндійської філософії було те, що вона тісно пов'язана була з релігійними традиціями, які мали в порівнянні з античним світом набагато більший вплив. У Древній Індії релігія глибоко проникла в усі сфери суспільної свідомості, у тому числі і у філософію, і в більшій або меншій мірі надала їм своє забарвлення. Якщо в античній культурі філософія придбала більше наукове забарвлення (тісний зв'язок з математикою, фізикою, психологією, навіть медициною), то в індійській вона мала релігійно-містичний характер, навіть в тих напрямах, які виступали проти пануючої релігії Вед (виключенням були лише деякі матеріалістичні навчання, що не набули широкого поширення в Індії і не створили нічого, що можна було б уподібнити європейській науковій історії).
Для історії древньої індійської філософії характерна хронологічна невизначеність, відсутність точного датування більшості філософських джерел і пов'язаних з ними ідей. Це дає основу розташовувати один і той же релігійно - філософський пам'ятник, як і пов'язану з ним традицію в діапазоні цілого тисячоліття. Тому зазвичай говорять про більш менш загальноприйняту послідовність, а не про абсолютне датування. Загалом період давньоіндійської філософії зв'язують приблизно з часом виникнення перших релігійно-філософських пам'ятників (Вед), приблизно з середини 2-го тисячоліття до н.е. і завершують часом складання філософських шкіл (3 - 2 століття до н.е. - початок 1-го тисячоліття н. э). Таким чином, говорять про ведичний і післяведичному періоді у філософії древньої Індії.
Період Вед.
Веди (з санскритської, давньоіндійської мови букв. - знання, відання) є найбільш ранніми текстами на давньоіндійському, названому ведичним, мові, створені в період з 2-го тисячоліття до н.е. до 6 століття до н.е. Назва "Веда", "відати" відносять також до позначення знання взагалі, особливої сфери умогляду, з якої згодом виділяються окремі знання, напрями, навчання, науки, філософія і богослов'я. Загалом "Веди" і пов'язана з ними ведична література (брахмани - коментарі до ритуальних текстів Вед, араньяки, "лісові книги" - інтелектуальні, умоглядні коментарі відлюдників, упанішади - трактати релігійно-філософського характеру) є цінним джерелом давньоіндійської думки.
Прадавню частину складають чотири Веди - Веда гімнів ("Рігведа"), жертовних формул ("Яджурведа"), наспівів ("Самаведа") і заклинань ("Атхарваведа"). Хоча в них содеpжится напівміфічне, напіврелігійне, напівзабобонне, в цілому - образне пояснення навколишнього світу людини, проте їх розглядають в якості філософських, а точніше пpедфілософских джерел. У обpазній мові Вед виpажено дуже дpевній pелігійний світогляд, пеpше філософське уявленняе про світ, людину, моральне життя. Найбільший інтерес представляють філософські частини "Рігведи" (завершальна, 10-а мандала, частина), де є присутніми ідеї про творіння світу, про єдине, про космічну спеку і пурушу (першотворець, першолюдина). Вже в цій pанній книзі видні пеpші пpояви сумнівів в істинності жpецівських заклинань і pитуалів ("Немає Индpи, - інші кажуть, - хто бачив його? Кого оспівувати нам"?), що є явною ознакою зародження проблем і пов'язаних з ними питань і роздумів.
Саме у ведичній літературі складаються такі поняття усієї наступної індійської філософії, як брахман і атман (вище духовне начало, абсолютна реальність і душа, відносне, суб'єктивне духовне начало, "я сам"), думки про їх тотожність і відмінність, виникають ідеї карми (сума вчинків і подяка за вчинки, доля), мокші (звільнення як сенсу життя), бхави і абхави (буття і небуття), авідьї (помилки, брехні), майї (ілюзії), дхарми (закону) і багато інших.
Основні проблеми давньоіндійської філософії - це проблеми космогонії і космології, онтології і сотеріології (вчення про буття і вчення про порятунок), теології (співвідношення многобожжя і єдинобожності), теорії пізнання (питання реальності, видимості, можливості помилки). В Упанішадах (санскр. букв. сидіння біля, біля ніг учителя), найбільш філософській частині ведичної літератури (подібних текстів налічують більше ста), є присутньою вже теорія причинності, вчення про переселення душ (реінкарнація, метемпсихоз), концепція світової душі, розвиваються практичні ідеї подолання страждання життя, зла, витікаючого з прихильності до видимого (ілюзорному) світу.
Веди і ведична література є зборами ідей, до яких звертатимуться на всьому протязі індійської філософії. Відношення до авторитету Вед визначило і класифікацію напрямів, релігійно-філософських і антирелігійних шкіл (даршан - систем умогляду). З одного боку - школи, які розвивають спадщину Вед, визнають їх незаперечну істину (передусім - положення про існування потойбічного світу, астипаралока, відповідно і життя після смерті). Таких напрямів, ортодоксальних шкіл (астика, від санскр. асти - є, існує), налічують шість:
1. мімансу (санскр. букв. роздум, дослідження; засновник - Джаймини, 4 повік до н.е., основні ідеї і цілі школи - обгрунтування авторитету Вед і священної мови, на якому вони написані);
2. веданта (букв. кінець Вед, - вчення, що спирається на упанішади, і передусім розвиваючі основні поняття цих творів - ідеї атмана і брахмана; перший представник школи - Бадараяна, 2 повік н. э);
3. санкх’я (санскр. произв. від слова "число" - розрахунок, перерахування; це вчення будується на перерахуванні елементів космосу в їх становленні від початкових принципів до усього різноманіття світу об'єктів; засновник - Капила, 6 cт. до н. е.);
4. йога (санскр. з'єднання, участь; ця школа виробляла комплекс прийомів для досягнення особливого духовного стану, споглядання, заради з'єднання з абсолютною реальність і звільненням; творець цього напряму - Патанджалі, 2 ст. до н. е.);
5. ньяя (санскр. букв. правило, міркування, дослідження, логіка; своє вчення ця школа намагається будувати на незалежних основи, хоча і визнає авторитет Вед. Такими виступають для неї логічні підстави, яким вона і приділяє усю свою увагу,: джерела пізнання, форми пізнання, теорія доказу і тому подібне. Засновник - Гаутама, поч. н. е.);
6. вайшешіка (санскр. від вішеша - відмінність, особливість; близька до ньяя школа, що створила з нею пізній єдиний напрям, також прагнула розробляти незалежні від авторитету основи мислення і знання, як шляхів до порятунку; створила атомістичну теорію будови матеріального світу; засновник - Канада, 1-е століття до н. е.).
Дещо пізніше за вищезгадані школи виникають неортодоксальні релігійно-філософські і нерелігійні напрями давньоіндійської філософії, які в протилежність першим назвали настика (від санскр. на асти - він не існує, його немає; тобто заперечення існування потойбічного світу і життя після смерті і, відповідно, авторитету Вед). До неортодоксальних даршани віднесли як антирелігійні, матеріалістичні навчання таких напрямів, як школи локаята (від санскр. лока - (цей) світ, що йде від цього світу; засновник - напівлегендарний Бріхаспати) і адживіка (санср. аджива - спосіб життя; напрям, що тяжіє до фаталізму і нігілізму, заснував в 6 столітті до н.е. Госала), так і філософські навчання раннього буддизму і джайнізму (вважають, що первинне це були не релігійні течії, а моральні навчання, засновниками яких були не пророки або надприродні істоти, а мандруючі учителі Будда і Вардхамана). Виходячи з цього вважають, що в ранньому буддизмі основними були ідеї практичного, морального плану - прагнення уникнути страждання в поточному житті і відповідно викладався шлях, що веде до позбавлення від страждання, а в ранньому джайнізмі - проблема буття особи, що складається з двох частин: дживи (душі, живого) і адживи (недуші, матерії). Обидва напрями виступили проти крайнощів ритуалу і абстрактного догматизму Вед і ведичної літератури.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 181 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |