Читайте также:
|
До необмеженої слід віднести абсолютну монархію, за якої монарх ні з ким не ділить верховну владу, сам видає закони, призначає чиновників на вищі посади, здійснює правосуддя і керує державою на свій розсуд. Інакше кажучи, у країні не існує законів, державних органів або інших організацій, які могли б якоюсь мірою змінити або відмінити волю монарха.
Абсолютна монархія була притаманна феодальному типу держави. У сучасному світі вона зустрічається дуже рідко. Практично у чистому вигляді така форма державного правління існує лише в Омані, де немає представницького органу, відсутня конституція, а султан є одночасно і верховним суддею, і вищою духовною особою країни. Зберегли основні риси абсолютної монархії такі країни, як Бахрейн, Бруней, Катар, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія. Наприклад, у ст. 6 Основного Закону Королівства Саудівська Аравія 1992 р. визначено, що "громадяни зобов'язані вірністю королю на підставі корану і сунни та принципу "слухаюсь і покоряюся". Необхідно зазначити, що ці держави відрізняються від абсолютних монархій часів феодалізму. Зокрема, у них діють октроїрувані акти, які, не обмежуючи владу монарха, передбачають функціонування різних консультативних інститутів.
Різновидом абсолютної монархії є теократична монархія, в якій державна влада належить церковній ієрархії (Ватикан).
Обмежена (конституційна) монархія - це така монархічна форма правління, за якої влада монарха в тій чи іншій мірі обмежується конституцією та повноваженнями певних державних органів.
Різновидами обмеженої (конституційної) монархії є:
1) дуалістична монархія - це така монархія, якій притаманна подвійність (дуалізм) вищих органів державної влади: монарх займає центральне місце у механізмі держави, він зосереджує у своїх руках виконавчу владу і формує уряд, який несе відповідальність перед ним і формально перед парламентом. Законодавчі повноваження розподіляються між виборним представницьким органом (парламентом) і монархом, який має право розпуску парламенту, абсолютного вето щодо прийнятих парламентом законів та право видавати надзвичайні укази, що мають силу закону і навіть можуть стояти над ним. Тобто це такий стан, коли монарх вже не може одноосібно правити країною, а парламент - усунений від влади. При дуалізмі домінує монарх, хоча він вимушений рахуватися з парламентом.
У дуалістичній монархії збережено спадковий порядок передачі влади монарха і довічне володіння нею. Дуалістична монархія характерна для періоду переходу від феодалізму до капіталізму. Вона була своєрідною спробою примирити інтереси феодалів і буржуазії. Нині ця форма державного правління зустрічається рідко (Бутан, Йорданія, Малайзія, Марокко, Непал, Таїланд, Тонга), представляє собою перехідну форму від абсолютної до парламентарної монархії й практично зживає себе;
2) парламентарна монархія - це така монархія, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади, за ним лише формально зберігається статус глави держави - виключно з представницькими повноваженнями. Наприклад, у ст. 3 Конституції Японії 1946 р. проголошено, що "усі дії Імператора... можуть бути здійснені не інакше як з поради та схвалення Кабінету, і Кабінет несе за них відповідальність". Законодавча влада належить парламенту, а виконавча - уряду, який формується парламентом і повністю йому підзвітний. Монарх лише формально призначає Прем'єр-міністра та затверджує склад уряду. Наприклад, у ст. 6 Конституції Японії 1946 р. визначено, що "Імператор призначає Прем'єр-міністра за поданням Парламент". Аналогічне положення міститься у ст. 99 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. Монарх є главою держави, проте впливати на діяльність уряду та парламенту він не має права. Від його імені здійснюється державне управління та чиниться правосуддя. Наприклад, у ст. 7 Конституції Королівства Камбоджа визначено, що "Король править, але не управляє", а в ст. 4 Конституції Японії 1946 р. зазначено, що "Імператор... не наділений повноваженнями, які пов'язані з виконанням державної влади".
Незважаючи на те, що монарх не може самостійно приймати рішення щодо державних справ, він все-таки відчутно впливає на цей процес у якості своєрідного арбітру.
Переважна більшість сучасних монархій (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія та інші) - це парламентарні монархії. Наприклад, у п. 3 ст. 1 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. зазначено, що "політичною формою іспанської держави є парламентарна монархія". Проте, слід зазначити, що у кожній окремій країні парламентарна монархія має свої особливості, характерні риси, які стосуються повноважень монарха, порядку формування уряду, розстановки політичних сил у парламенті тощо.
Особлива форма парламентарної монархії існує у деяких державах - членах Співдружності (Австралія, Канада, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Ямайка та інші). Вважається, що їх номінальним главою держави є британський монарх, який за поданням уряду країни формально призначає генерал-губернатора. Іноді його обирають у парламенті.
Загальна тенденція розвитку держав світу свідчить про перехід від монархії до республіки, як більш демократичній формі державного правління.
Республіка - це форма державного правління, за якої державна влада здійснюється представницькими органами (парламентом, президентом), що обираються населенням країни на певний, чітко визначений законодавством строк.
Для республіки характерні наступні основні ознаки:
- джерелом влади визнається народ як співтовариство рівноправних громадян;
- виборність на певний строк і за певною процедурою глави держави та інших вищих органів державної влади;
- здійснення державної влади на підставі її поділу на законодавчу, виконавчу, судову;
- наявність складної структури вищих державних органів влади та чітке законодавче визначення їх повноважень;
- наявність у всіх вищих державних органів державно-владних повноважень;
- одноособове або колегіальне прийняття рішень;
- юридична та політична відповідальність представників державної влади за свої дії та прийняті рішення, шляхом застосування до них спеціальної процедури: висловлення недовіри (імпічмент) президенту, відставка уряду, відкликання депутата;
- верховенство та обов'язковість рішень вищих державних органів для всіх нижчих органів.
В історії держав світу існували різні види республік: антична, середньовічна (феодальна), буржуазна, соціалістична. На сьогодні республіка є домінуючою формою державного правління, на разі у світі понад 150 держав є республіками. Джерелом влади в республіках є народ, який на певний, чітко визначений строк обирає найвищі представницькі органи держави. Республіка, як форма правління, є найзручнішою і досконалою формою здійснення державної влади. Наприклад, у розд.4 ст. 4 Конституції США 1787 р. зазначено, що "Сполучені Штати гарантують кожному штатові в цій Спілці республіканську форму правління...", у п. 1 ст. 1 Конституції Республіки Болгарія 1991 р. проголошено, що "Болгарія - республіка з парламентарним правлінням", у п. 1 ст. 1 Конституції Греції 1975 р. визначено, що "державний устрій Греції - парламентарна республіка".
Залежно від обсягу державно-владних повноважень президента і парламенту республіки поділяються на президентські, парламентарні та змішані.
Президентська республіка - це форма державного правління, за якої державна влада здійснюється всенародно обраним президентом, який поєднує повноваження глави держави і глави уряду.
Відповідний термін та похідні від нього іноді вживаються в конституціях: "президентська республіка" (Туркменістан), "республіка президентського типу" (Кіпр), "президентське правління" (Еквадор).
Основні ознаки президентської республіки:
- президент обирається населенням країни шляхом прямих загальних виборів або спеціальною колегією вибірників;
- президент поєднує повноваження глави держави і глави уряду, при цьому відсутня посада прем'єр-міністра;
- президент одноособово або з наступним схваленням парламенту формує уряд, який йому підзвітний;
- уряд несе політичну відповідальність перед президентом і діє протягом строку президентських повноважень;
- президент не має права розпуску парламенту, а парламент не може відправити у відставку міністрів;
- президент не підзвітний парламенту, проте має право відкладального вето щодо законів, прийнятих парламентом.
Жорсткий поділ державної влади у президентській республіці (законодавча влада належить парламенту, а виконавчу - очолює президент) передбачає формальну ізольованість кожної із гілок влади, а також відсутність між ними тісних функціональних відносин, і тому уряд при такій формі правління більш стабільний, а парламент більш незалежний від виконавчої влади, ніж у парламентарних республіках. Класичним прикладом зазначеної моделі президентської республіки є США, а також більшість країн Латинської Америки. Наприклад, Президент США не уповноважений вносити законопроекти до Конгресу і не наділений правом його розпуску. Водночас він має право відкладального вето щодо прийнятих Конгресом законів. Згідно з конституційними положеннями Президенту США належить виконавча влада. При цьому уряд не є колегіальним органом, а вважається дорадчою структурою при Президентові. Частину керівних посад у системі виконавчої влади він заміщує на власний розсуд, а при призначенні на посади членів кабінету та деякі інші керівні посади йому необхідна підтримка верхньої палати - Сенату. Керівні посадові особи в системі виконавчої влади несуть політичну відповідальність виключно перед Президентом США.
В основних законах по-різному визначений статус президента стосовно виконавчої влади. В одних встановлено, що йому належить виконавча влада (Аргентина, Венесуела, Нікарагуа), в інших - що він її здійснює (Еквадор, Колумбія).
Крім цих особливостей, що стосуються в основному внутрішньої структури виконавчої влади та деяких конституційно оформлених приписів, є більш суттєві відмінності. Так, у всіх президентських республіках Латинської Америки встановлено право законодавчої ініціативи президента, в Перу, Узбекистані, Уругваї, Чилі президент має право за певних умов достроково припинити повноваження парламенту, а в Туркменістані - навіть без такої альтернативи.
Необхідно зазначити, що відсутність відповідальності президента перед парламентом не означає, що його не можна усунути з посади і притягнути до відповідальності. Наприклад, згідно ст. 108 Конституції України 1996 р. "повноваження Президента України припиняються достроково у разі: 1) відставки; 2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 3) усунення з поста в порядку імпічменту; 4) смерті", а у розд.4 ст. II Конституції США 1787 р. зазначено, що "Президент... Сполучених Штатів усувається з посади у порядку імпічменту за обвинуваченням у державній зраді, хабарництві чи в інших тяжких злочинах та проступках".
Президентська республіка встановлюється переважно в умовах двопартійної системи, вона є сучасною формою державного правління, до неї належать багато держав світу, в тому числі Азербайджан, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Ірак, Іран, Казахстан, Колумбія, Мексика, США, Таджикистан, Узбекистан, Уругвай, Чилі. Але до цього варто додати, що в Європі президентських республік де-юре, тобто за конституціями, не існує.
Недоліком президентської республіки є те, що вона, незважаючи на її зовнішній демократизм, має тенденцію до президентського авторитаризму, тобто широкі повноваження президента можуть призвести до надмірної централізації та узурпації влади, а також зловживання нею. Статистика свідчить про те, що у президентських республіках державні перевороти відбуваються частіше ніж у країнах з парламентарною формою правління. Так, за останні 150 років у латиноамериканських республіках відбулося 535 державних переворотів. Крім того, у рамках президентської республіки посилюється протистояння законодавчої та виконавчої влади, особливо коли обраний народом президент представляє одну політичну партію, а більшість депутатів парламенту належать до інших партій або їх блоків.
Парламентарна республіка - це форма державного правління, за якої державна влада належить парламенту, що обирається населенням країни і який формує повністю відповідальний перед ним уряд та інші вищі органи державної влади.
Ця форма державного правління насамперед притаманна розвиненим країнам, тому що вона передбачає досить високий рівень політичної та правової свідомості населення, розвиток партійної системи та демократії. Отже, в парламентарній республіці при дотриманні режиму конституційної законності правління завжди має партійний характер.
Основні ознаки парламентарної республіки:
- може існувати посада президента. Він є главою держави і, як правило, обирається парламентом чи спеціально створюваного на основі його складу колегією (Албанія, Греція, Естонія, Ізраїль, Індія, Італія, Мальта, Молдова, Німеччина, Туреччина, Угорщина, Чехія). Але у багатьох парламентарних республіках (Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Литва, Македонія, Сербія, Словаччина, Чорногорія) президент все ж таки обирається безпосередньо виборцями на загальних прямих виборах;
- функції глави держави обмежені та відокремлені від функцій глави уряду. На главу держави покладені суто представницькі функції, а реальна влада належить главі уряду (прем'єр-міністру, канцлеру тощо). І тому президент на процес прийняття важливих політичних рішень не впливає;
- існує інститут контрасигнатури, тобто всі акти глави держави повинні бути підписані главою уряду чи відповідним міністром;
- уряд формується з представників політичних партій, які отримали на виборах більшість місць у парламенті, несе політичну відповідальність за свою діяльність перед парламентом, діє протягом строку повноважень парламенту. Це положення закріплене конституціями, законами чи звичаями у всіх без винятку парламентарних державах. Тобто, уряд залишається при владі до тих пір, доки він має підтримку з боку більшості парламенту;
- парламент може висловити уряду вотум недовіри, який призводить до його відставки. Положення про вотум недовіри викладені в конституціях різних держав неоднаково. Так, в Італії уряд несе відповідальність перед обома палатами парламенту, а у Німеччині - тільки перед нижчою палатою парламенту. Наприклад, у п. 1 ст. 67 Основного Закону ФРН 1949 р. проголошено, що "Бундестаг може виявити недовіру Федеральному канцлеру лише шляхом виборів більшістю голосів його наступника...".
У парламентарній республіці центром здійснення влади є уряд, а всі важелі влади у державі належать керівникам політичних партій, які мають більшість у парламенті. Очолює уряд лідер правлячої партії чи коаліції. Для зазначеної форми державного правління властивим є більш тісний взаємозв'язок, співробітництво і взаємодія гілок влади. Наприклад, у Великобританії розгляд законопроектів у парламенті майже в усіх випадках ініціюється кабінетом, а розпуск нижньої палати здійснюється королевою практично за рішенням прем'єр-міністра. Персональний склад кабінету формується за результатами виборів до нижньої палати, причому за особою, яка призначена на посаду члена кабінету зберігається мандат і місце у палаті.
Парламентарна республіка є менш розповсюдженою формою правління, ніж президентська республіка. На сьогодні парламентарними республіками є: Албанія, Греція, Естонія, Ізраїль, Індія, Італія, Литва, Ліван, Словаччина, Туреччина, Угорщина, Німеччина, Чехія та інші країни.
Недоліком парламентарної республіки є те, що в неї за багатопартійної системи, коли не вдається сформувати парламентську більшість, практично неможливо проводити цілеспрямовану державну політику, що в свою чергу призводить до чисельних криз та частої зміни урядів.
У ряді держав, з метою усунення недоліків, властивих президентській та парламентарній республікам, вдалися до спроби поєднання цих форм.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 227 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |