Читайте также:
|
Рентабельність — поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.
Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники:
Ø рівень рентабельності,
Ø норму прибутку і
Ø приведену до земельної площі масу прибутку.
Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою:
Р = (П х 100) / Вв,
де П — валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг);
Вв — виробничі витрати на реалізовану продукцію (її виробнича собівартість).
Для повнішої уяви про реальну ефективність певного виду товарної продукції доцільно цей показник обчислювати з врахуванням витрат на її збут, зменшивши при цьому валовий прибуток на величину цих витрат і водночас збільшивши на них знаменник формули.
Оскільки коефіцієнт віддачі за товарною продукцією: Ктп = ТП / Вв,
де ТП — вартість товарної продукції (робіт, послуг) за поточними цінами реалізації, то рівень рентабельності можна також визначити з виразу:
Р = (ТП – Вв) / Вв х 100, або (П х 100) / Вв, або Р = (КТП – 1) х 100
Даний показник характеризує економічну ефективність поточних витрат, ступінь їх окупності. Якщо, скажімо, рівень рентабельності становить 85 %, це означає, що підприємство за рахунок одержаної грошової виручки повністю відшкодувало витрати виробництва на реалізовану продукцію і додатково одержало на кожний карбованець цих витрат по 0,85 грн прибутку. У тих випадках, коли грошова виручка від реалізації продукції не покриває витрат на її виробництво, визначають показник рівня збитковості як процентне відношення суми збитку до собівартості цієї продукції.
Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання всіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Нn):
Нn = (П х 100) / Фос + Фоб
де Фос і Фоб — середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних фондів.
Для характеристики ступеня ефективності сільськогосподарського виробництва і подальших перспектив його розвитку цей показник надто важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів сільськогосподарської продукції не створює ще рівних умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю.
З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничих фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва. Важливо також зазначити, що фактично досягнута норма прибутку використовується як критерій для оцінки ефективності інвестицій за простими (недисконтованими) показниками.
Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь. Як буде розкрито далі, цей показник набуває особливого значення для характеристики ефективності виробництва окремих видів продукції.
Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низькоефективні, й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а також по тих галузях, продукція яких набула товарну форму.
По рослинництву в цілому визначають такі показники рентабельності, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від цього комплексу галузей на гектар ріллі. За окремими культурами доцільно розраховувати три показники: рівень рентабельності, масу прибутку на гектар посіву і масу прибутку на реалізований центнер продукції. При цьому слід брати до уваги такі дві обставини. По-перше, при визначенні приведеної маси прибутку в цілому за рослинництвом слід прибуток від рентабельних галузей зменшити на збитки нерентабельних (збиткових) рослинницьких галузей. По-друге, масу прибутку на гектар посіву певної культури (Мк) необхідно визначати з обов’язковим урахуванням її рівня товарності за формулою:
Мк = Пк / S х Кт
де Пк — прибуток, одержаний від реалізації певної культури; S — площа посіву культури; Кт — коефіцієнт товарності.
Значення такого підходу до визначення маси прибутку на гектар посіву культури дуже велике, оскільки дає змогу правильно оцінити доходність галузі. Якщо, скажімо, з 1 га цукрових буряків за 100 % рівня його товарності одержано 2100 грн прибутку, а з 1 га посіву зернових за 50 % рівня товарності, але без його врахування — лише 1050 грн, це не означає, що ефективність виробництва першої культури за цим показником вдвічі вища за дру-гу. Якби половина зерна не була залишена на внутрішньогосподарські потреби, а реалізувалась, то з 1 га посіву зернових підприємство одержало б стільки ж прибутку, як з такої ж площі посіву цукрових буряків.
По тваринництву в цілому визначають рівень рентабельності і приведену масу прибутку на гектар сільськогосподарських угідь. При цьому прибуток від рентабельних тваринницьких галузей зменшується на збитки нерентабельних. По окремих тваринницьких галузях розраховують рівень рентабельності, масу прибутку на середньорічну голову і масу прибутку на центнер реалізованої продукції.
При оцінці ефективності окремих галузей слід брати до уваги всі показники рентабельності, й особливо приведену масу прибутку. Якщо користуватися лише показником рівня рентабельності, може скластися неправильна уява про економічну ефективність, а значить, і про ступінь вигідності виробництва тієї чи іншої продукції в умовах господарства. Ця обставина пояснюється тим, що один і той же рівень рентабельності може бути досягнутий за різної маси прибутку на гектар посіву. Адже відомо, що економічний стан підприємства залежить не лише від рівня окупності поточних витрат, а й від маси прибутку в цілому по господарству і на одиницю земельної площі. Чим вищий останній показник, тим більше можливостей має підприємство для нових інвестицій і матеріального стимулювання працівників, тим кращі його шанси в прискоренні темпів розширеного відтворення і зміцнення своїх позицій на ринку.
З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва визначати такий показник, як рентабельність продажу. Він розраховується за формулою:
Р =(П / ТП) х 100, тобто (ТП – Вв) / ТП х 100.
В буквальному трактуванні цей показник показує, яка питома вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації продукції. Зрозуміло, що з підвищенням рівня цього показника зміцнюється, за однакових інших умов, економічний стан підприємства, і навпаки. Проте показник рентабельності продажу має глибший економічний зміст, оскільки характеризує цінову конкурентоспроможність товару. Якщо, наприклад, показник рентабельності продажу становить 50 %, то це означає, що ціна, за якою реалізується продукція, може бути знижена навіть на 50 % і при цьому підприємство не нестиме збитків, досягаючи нульової рентабельності.
Допускаємо, що валовий прибуток за головною галуззю підприємства становить 400 тис. грн, обсяг реалізації продукції — 900 тис. і її виробнича собівартість — 500 тис. грн. Звідси рентабельність продажу складатиме 44,44 % (400: 900) • 100. Якщо ціна на продукцію знизиться на зазначений відсоток, обсяг продажу становитиме тільки 500 тис. грн (900 • (100 – 44,44): 100, тобто знизиться до суми, достатньої лише для відшкодування понесених витрат. Зрозуміло, що прибуток при цьому дорівнюватиме нулю. Зазначимо також, що даний показник потрібно розраховувати по кожному виду продукції, яка набуває товарної форми. Це дає змогу об’єктивно оцінювати ступінь цінової конкурентоспроможності кожної з галузей, приймати зважені рішення щодо вдосконалення галузевої структури підприємства і своєчасно реагувати на несприятливі зміни зовнішнього середовища.
3. Основні шляхи підвищення рентабельності продукції
Підвищення економічної ефективності сільського господарства передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв’язання цієї проблеми нерозривно пов’язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним джерелом підвищення його економічної ефективності.
Шляхи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, які забезпечують подальше збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на її одиницю, передбачають комплекс таких заходів: і поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва, раціональне використання необоротних активів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації праці; розвиток сільськогосподарського виробництва переважно на приватній основіі
Сучасна аграрна політика спрямована на підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва на основі вдосконалення економічних відносин між галузями в системі агропромислового комплексу. Це передбачає насамперед створення системи цін на продукцію агропромислового комплексу, яка орієнтувала б усі його ланки на високі кінцеві результати і створила умови для роботи сільськогосподарських та переробних підприємств на умовах самоокупності і самофінансування.
Докорінне перетворення економічних відносин в агропромисловому секторі має узгоджуватися з комплексом заходів щодо застосування досягнень науково-технічного прогресу, соціальної перебудови села, поліпшення умов праці та побуту сільських трудівників.
Тема 1. Анализ размеров предприятия, специализации и интенсификации.
Цель задания: Освоить методику анализа по теме, определив производственное направление хозяйства и уровень специализации; выявить тенденции изменения уровня интенсивности и эффективности интенсификации с.-х. производства.
Методика анализа:
В процессе определения размера предприятия (таблица 1) рассматривают как основные, так и дополнительные показатели. Сделать выводы о размере хозяйства и его изменении по годам.
В хозяйствах, имеющих рациональные размеры с.-х. производства, установленные для данной зоны и соответствующего производственного направления, как правило, лучше используется земля и основные фонды, выше производительность труда и эффективность производства.
Анализ размеров предприятия включает в себя сравнение с размерами, установленными планом организационно-хозяйственного устройства предприятий, рекомендациями НИИ либо с размерами производственных единиц передовых хозяйств.
Анализ размеров предприятия сопровождается оценкой организационной структуры хозяйства. При этом определяется количество и размеры внутрихозяйственных подразделений, их специализация; рассматривается размещение производственных подразделений и дается оценка расположению производства на территории с.-х. предприятия. Анализ организационной структуры хозяйства должен включать также определение структуры, размеров, состава вспомогательных и обслуживающих подразделений, их взаимосвязей с подразделениями основного производства.
В результате анализа следует установить, насколько целесообразна сложившаяся форма разделения и кооперации труда на предприятии; намечаются пути совершенствования организационного устройства.
В таблицах 2 и 3 определить динамику изменения объема и структурного состава товарной продукции за три года и в среднем. Определить производственное направление хозяйства.
Следует иметь в виду, что при разработке мероприятий по совершенствованию производственной структуры предприятия необходимо учитывать и то обстоятельство, что производственная структура с.-х. предприятия складывается всегда в зависимости и от природных и общественно-экономических условий. При этом рациональная структура производства отвечает следующим требованиям:
- эффективное использование земельных ресурсов;
- рациональное использование производительных сил;
- наиболее полное использование трудовых ресурсов;
- создание необходимых накоплений для расширенного воспроизводства;
- ускорение оборота вкладываемых средств и равномерное поступление денежной выручки.
Для оценки уровня (глубины) специализации производства рассчитывают коэффициент специализации – Ксп (таблица 4)
| Ксп = | |
| Σ[Yi (2n-1)] |
где
Yi – удельный вес j – го вида продукции в общем объеме товарной продукции, %
n - порядковый номер вида товарной продукции по величине удельного веса в ранжированном ряду.
Ксп – обобщающий показатель, характеризующий уровень специализации и позволяющий сравнивать его с уровнем специализации других предприятий, а также в динамике за ряд лет.
После расчетов установить уровень специализации. Значение Ксп может колебаться от 0 до 1. Если его уровень меньше 0,2, то это свидетельствует о слабовыраженной специализации, от 0,2 до 0,4 – о средней, от 0,4 до 0,65 – о высокой и свыше 0,65 – об углубленной специализации. Для более полного вывода следует изучить динамику этого показателя.
Для оценки экономической эффективности специализации необходимо сопоставить показатели специализации и эффективности производства. По результатам анализа разрабатываются мероприятия, направленные на совершенствование внутрихозяйственной специализации с учетом конкретных условий производства. Наиболее рациональные размеры и сочетание отраслей определяют путем решения экономико-математических задач и сравнительного межхозяйственного анализа предприятий одинакового производственного направления.
В последующих таблицах провести анализ уровня интенсивности с.-х. производства и экономической эффективности интенсификации по хозяйству в целом и по отраслям (таблицы 5-7).
Уровень интенсивности определяют с помощью ряда показателей в расчете на 100 га земельной площади (в растениеводстве – на 100 га пашни). Результаты интенсификации характеризуют производство валовой продукции на 100 га с.-х. угодий, на 100 руб. производственных затрат и затраченный чел.-ч, а также сумма прибыли на 100 га с.-х. угодий. В растениеводстве дополнительно определяются объем производства зерна и кормов на 100 га пашни и урожайность; в животноводстве – объем производства молока, живой массы скота и птицы на 100 га с.-х. угодий и продуктивность. Главным показателем эффективности интенсификации является уровень рентабельности производства.
Экономический анализ показателей в динамике за ряд лет позволяет определить основные направления и тенденции интенсификации производства в исследуемом хозяйстве. Сравнивая показатели достигнутого уровня интенсивности с аналогичными показателями передовых хозяйств однотипной специализации, со средними данными по совокупности предприятий, с материалами исследований научных учреждений, можно дать оценку уровню интенсивности с.-х. производства в данном предприятии.
Дальнейшее исследование интенсификации включает оценку (диагноз) ее экономической эффективности с помощью соответствующих показателей. При этом основным критерием эффективности интенсификации с.-х. производства является опережающий рост выхода продукции с 1 га по сравнению с размерами вложенных затрат на единицу площади.
Таким образом, объем средств, вложенных на единицу земельной площади, характеризует уровень интенсивности с.-х. производства. Количество продукции, полученной с единицы той же земельной площади, свидетельствует о производственной необходимости вообще. А объем продукции в стоимостном выражении, полученный на единицу вложенных хозяйством затрат, дает представление об экономической эффективности интенсификации с.-х. производства.
После расчетов следует сделать вывод, насколько изменился уровень интенсивности и как в связи с этим изменились показатели экономической эффективности интенсификации. Изучив уровень данных показателей, их динамику, провести межхозяйственные сопоставления и дать оценку достигнутому уровню интенсивности и эффективности интенсификации в исследуемом хозяйстве.
Контрольные вопросы:
1. Основные и дополнительные показатели размера предприятия.
2. Определение производственного направления хозяйства.
3. Оценка уровня (глубины) специализации производства.
4. Методика изучения процесса интенсификации в целом по хозяйству.
5. Методика изучения процесса интенсификации отрасли растениеводства.
6. Методика изучения процесса интенсификации отрасли животноводства.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 215 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |