Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поняття фінансових ресурсів та капіталу. Структура капіталу.

Фінансові ресурси - це грошові засоби, які є в розпорядженні суб'єкта господарювання. Фінансові ресурси спрямовуються на розвиток виробництва, утримання та розвиток невиробничої сфери, споживання, а також можуть залишатися в резерві.

Фінансові ресурси, призначені для розвитку виробничого та торговельного процесів (купівля сировини та інших предметів праці, засобів праці, робочої сили),- це капітал в його грошовій формі. Отже, капітал - це частина фінансових ресурсів. Капітал - це грошові засо­би, що знаходяться в обізі понад один рік і дають доходи.

До складу капіталу входять грошові засоби, вкладені в основні фонди, нематеріальні активи, оборотні фонди, фонди обігу. За формою вкладення розрізняють підприємницький і позичковий капітал.

Підприємницький капітал - це капітал, вкладений у різні підприємства шляхом прямих і портфельних інвестицій. Таке вкладан­ня капіталу здійснюється з метою отримання прибутку та прав на управління підприємством, в т.ч. акціонерним товариством.

Позичковий капітал - це грошовий капітал, наданий на умовах повернення та платності. На відміну від підприємницького позич­ковий капітал не вкладається у підприємство, а надається іншому підприємцю (інвестору) у тимчасове користування з метою отримання доходу у вигляді процентів або дисконту. Позичковий капітал виступає як товар, і його ціною є процент або дисконт.

Працюючи прибуткове, підприємство збільшує капітал і здатне виконати свої фінансові зобов'язання, якщо тільки не розмістить свої фінанси так, що їх неможливо швидко (вчасно) або без втрат мобілізу­вати для розрахунків за зобов'язаннями. Отже, проблеми неплатежів певним чином пов'язані з розміщенням або використанням капіталу підприємства.

Структура капіталу - це співвідношення складових частин фінансів фірми. Головним завданням фінансових менеджерів є вибір такої структури капіталу, яка за найнижчої вартості капіталу до­помагатиме підтримувати стабільні дивіденди і доходи, збагачуватиме акціонерів. Структура капіталу, тобто співвідношення між основними джерелами при формуванні доходів, відображається у правій частині балансу комерційної діяльності (пасиви). Так, для акціонерного това­риства пасиви включають короткострокові і довгострокові борги кор­порації, сплачений капітал (продаж акцій привілейованих і звичайних) і нерозподілений прибуток. Кожна компанія прагне досягти оптимальності у співвідношенні між джерелами фінансування, тому що струк­тура капіталу впливає на його вартість. При розробці політики у галузі структури капіталу керівництво корпорації ставить перед собою певну мету, яка полягає у збільшенні частини боргу, якщо необхідні кошти вигідніше придбати в кредит. В іншому випадку корпорація надасть перевагу фінансуванню розширення своєї діяльності шляхом випуску нових акцій. Отже, основна мета політики корпорації в галузі структури капіталу полягає у досягненні оптимальності: за найнижчої вартості капіталу досягти стабілізації дивідендів і доходів, підтримуючи ліквідність на високому рівні.

Походження та розміщення капіталу підприємства проходять певні етапи. Підприємство починає функціонувати, маючи певний власний стартовий капітал. Власний капітал - це капітал, що належить власникові (або власникам) підприємства. До власного капіталу належать статутний фонд (акціонерний капітал), тобто перше та наступні вкладення власних засобів власниками, акціонерами, а також приріст капіталу за рахунок прибутку.

Статутний капітал. Організація будь-якого суб'єкта господарювання розпочинається з утворення основних та оборотних засобів, величина яких відображається в статуті суб'єкта господарювання та носить назву "статутний капітал" (статутний фонд). Статутний капітал - це сума вкладів засновників певного суб'єкта господарюван­ня для забезпечення його життєдіяльності. Величина статутного капіталу відповідає сумі, зафіксованій у засновницьких документах, і є незмінною. Збільшення або зменшення статутного капіталу може здійснюватися у встановленому порядку, який регулюється законодавством та засновницькими документами. Внесками у статутний капітал можуть бути: будівлі, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності, цінні папери, права на користування землею, водою та іншими при­родними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, інші майнові права, грошові засоби.

Як доповнення до власного капіталу підприємство бере на себе певні зобов'язання у вигляді банківських позик, закупівлі товарів з на­ступною оплатою, споживання послуг з наступним розрахунком (наприклад, за електроенергію) тощо. Загальна сума всіх взятих зобов'язань як реально здійснених фактів заборгованості утворює залучені засоби, які знаходяться у розпорядженні підприємства. Отже, залучений капітал - це капітал, яким підприємство володіє лише певний час, після закінчення якого капітал повинен бути повернений його власникові з оплатою за тимчасове володіння. До складу залучено­го капіталу, крім взятих в банку кредитів, включається також і капітал, отриманий шляхом випуску цінних паперів (крім акцій), а також орендовані підприємством машини, обладнання, споруди.

Залучені засоби можуть бути в грошовій (наприклад, банківський кредит) і натуральній формах, але з грошовим еквівалентом (наприклад, підприємство спожило, але ще не оплатило електроенер­гію на конкретну суму).

Власний капітал і залучені засоби (зобов'язання) формують всі джерела капіталу в розпорядженні підприємства, або так звані пасиви, за фінансово-бухгалтерською термінологією.

Підприємство розміщує всі джерела капіталу (пасиви) у вкладеннях (активах) за фінансово-бухгалтерською термінологією України. Усі вкладення (активи) підприємства поділяються на два основних види: основні засоби та оборотні засоби.

Основні засоби - це грошові засоби, авансовані на придбання основних фондів, що утворюють базу для організації процесу створення прибутку. Вкладення грошових засобів у фонди здійснюється аван­сом, тому поняття вкладених засобів адекватне поняттю авансованих засобів. До основних засобів належать також довготермінові фінансові вкладення в статутні фонди інших підприємств, в довгострокові цінні папери (акції, облігації). У сільському господарстві до основних за­собів належить основне стадо.

Основні фонди (основний капітал) - це засоби праці, які багаторазово використовуються у господарському процесі, не змінюючи при цьому своєї речово-натуральної форми. Вартість основних фондів переноситься на вартість продукції (послуги) частинами, в міру їх зношення, і відшкодовується в процесі реалізації продукції. Цей процес називається амортизацією. Грошові суми, які відповідають зношенню основних засобів, нагромаджуються в амортизаційному фондів.

Залежно від цільового призначення, ролі та виконуваних функцій у виробничому процесі основні фонди класифікуються за пев­ними групами: будівлі; споруди; передаючі пристрої; машини та обладнання, в тому числі силові машини та обладнання, робочі машини та обладнання; транспортні засоби; інструмент; виробничий і господарський інвентар та ін., в тому числі земельні ділянки, що знаходять­ся у власності суб'єкта господарювання.

Співвідношення окремих видів основних фондів відповідно до прийнятої класифікації становить структуру основних фондів, яка характеризується питомою вагою вартості кожної групи в загальному обсязі основних виробничих фондів. Крім того, у складі основних ви­робничих фондів виділяють активну та пасивну частини. Активні основні фонди безпосередньо впливають на продукт, визначають мас­штаби його виробництва та рівень продуктивності праці персоналу. До них належать, перш за все, машини та обладнання, інструмент. Пасивна частина основних фондів охоплює ті з них, які створюють не­обхідні умови для процесу праці: будівлі, споруди, передаючі пристрої тощо. Співвідношення між активною та пасивною частинами основних фондів залежить від особливостей технологічного процесу в окремих галузях, а також рівня їх технічної оснащеності.

Нематеріальні активи - це вкладання грошових засобів підприємства (його затрати) в нематеріальні об'єкти, що викори­стовуються протягом тривалого часу та приносять доход. Отже, нематеріальні активи - це вартість об'єктів промислової та інтелек­туальної власності та інших майнових прав. До нематеріальних активів належать права користування земельними ділянками, природними ре­сурсами, патенти, ліцензії, "ноу-хау", програмне забезпечення, ав­торські права, монопольні права та привілеї (включаючи права на винаходи, патент, ліцензію на певні види діяльності, промислові взірці, моделі, використання художньо-конструкторських рішень), організа­ційні витрати (включаючи платню за державну реєстрацію підприємства, брокерське місце тощо), торговельні марки, товарні та фірмові знаки, ціна фірми.

За характером використання нематеріальні активи подібні до основних засобів. Вони використовуються тривалий час, приносять прибуток, і з часом більша їх частина втрачає свою вартість. Особливістю нематеріальних активів є відсутність матеріально-речової структури, складність визначення вартості, значна невизначеність при виявленні прибутку від їх використання. Оцінка нематеріальних активів здійснюється за узгодженістю сторін при їх внесенні до статут­ного капіталу на основі цін світового та внутрішнього ринків. До вар­тості нематеріальних активів входять ціна купівлі і витрати, пов'язані з придбанням і приведенням у стан готовності цих активів. Вартість нематеріальних активів входить у собівартість продукції шляхом нарахування зношення.

Оборотні засоби (оборотний капітал) поділяються на дві групи: засоби у виробництві та засоби у розрахунках.

У результаті розподілу праці продукти праці одних суб'єктів господарювання є предметами праці для інших. Тому з метою забезпе­чення неперервності виробництва та споживання товару необхідна на­явність запасів предметів і продуктів праці на кожному підприємстві та на шляху від одного до іншого.

Запаси предметів праці - це речові елементи оборотних фондів. Вони складаються з двох частин: предметів праці, які ще не вступили в процес виробництва, але вже є у розпорядженні підприємства, і предметів праці, які знаходяться в процесі вироб­ництва і в міру їх обробки перетворюються у готову продукцію. Утворення запасів предметів праці вимагає вкладання в них певних грошових засобів. Ці витрати суб'єкт господарювання здійснює авансом. Авансування грошових засобів для утворення кожної з цих частин здійснюється різними шляхами та в різний час. Для утворення першої частини оборотних фондів реалізовані у виробничих запасах грошові засоби авансуються одночасно з отриманням у розпорядження суб'єкта господарювання предметів праці. Друга часина оборотних фондів, реалізована у незавершеному виробництві, утворюється за рахунок повністю перенесеної на нього вартості предметів праці (сировини), частково перенесеної вартості основних фондів (амортизації) і частини доходу, створеного у виробничому процесі (заробітної плати, нараху­вань на неї).

Оборотні виробничі фонди беруть тільки один раз участь у виробничому процесі, змінюючи при цьому свою натурально-речову форму, їх вартість повністю переходить на створений продукт. При цьому одні предмети праці (паливо, електроенергія) повністю спожи­ваються в процесі виробництва засобами праці і не входять до продук­ту праці. При цьому вони втрачають свою споживчу вартість. Інші предмети праці (сировина) речовинне входять у продукт праці і набувають у процесі виробництва таку споживчу форму, в якій вони надалі можуть бути використані. До речовинних елементів оборотних фондів належать також запаси малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Фонди обігу пов'язані з обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони охоплюють дві відносно самостійні групи: готову продукцію, що знаходиться у процесі реалізації, і грошові засоби (в касі, в дорозі, на рахунках, у розрахунках). Фонди обігу не беруть участі в утворенні вартості, а є носіями вже створеної. Основне призначення фондів обігу - забезпечення ритмічного процесу обігу грошових засобів. Це, перш за все, та продукція і послуги підприємства, які відвантажені та надані, але розрахунок за які ще не здійснений. Це все те, що підприємство відпустило в борг, або, за фінансово-бухгалтерською термінологією, своїм дебіторам. Сюди належать і аванси, видані будь-кому, позики працівникам, короткотермінові фінансові вкладення, засоби в банку, в касі, видані у вигляді чекових книжок тощо.

До активів підприємства належать і збитки, які ще не покриті за рахунок прибутку, а є прямою втратою власного капіталу, або частини залучених засобів. Іншими словами, це значить, що частина капіталу вкладена у збитки.

Одночасна фіксація активів і пасивів здійснюється в бухгалтерському балансі підприємства. При цьому сума активів завжди дорівнює сумі пасивів (розміщений в активах капітал за сумою дорівнює своїм джерелам). Структура бухгалтерського балансу подана в табл. 8.1.

Таблиця 8.1. Структура бухгалтерського балансу

Як приклад розглянемо схему та джерела фінансування акціонерного товариства (рис.8.3).