Читайте также:
|
Віру народу України у власні сили пробудили події, пов'язані з виборами Президента України в 2004 році, що отримали в політичній теорії та практиці назву "помаранчевої революції". Ці події ознаменували третій період історії Конституції України (2004/2005 р.), пов'язаний процесом внесення змін та доповнень до Конституції України (конституційною реформою) та масштабною конституційною кризою 2007-2009 років і пошуком легітимних шляхів системного оновлення Основного Закону.
Як відомо, конституційний процес в Україні отримав якісно новий вимір наприкінці 2004 року, коли після другого туру голосування на виборах Президента України 21 листопада 2004 р. виявилося, що результати цих виборів були сфальсифікованими. Цей факт викликав обурення в суспільстві і спричинив масштабні мітинги, походи, демонстрації та інші мирні масові заходи, на яких громадяни вимагали чесних і прозорих повторних виборів, проведених 26 грудня 2004 р.
10 січня 2005 р. ЦВК видала Постанову "Про підсумки повторного голосування 26 грудня 2004 року та результати виборів Президента України", відповідно до якої переміг В. А. Ющенко, набравши 51,99 % голосів громадян України, що взяли участь у голосуванні.
Правові здобутки "помаранчевої революції" були втілені передусім у Закон України "Про внесення змін до Конституції України". Конституційний закон передбачав перетворення форму правління України з президентсько-парламентської в парламентську - президентську.
Як відомо, 8 грудня 2004 р. на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради України було вирішене питання про внесення змін до Конституції України. 402 голосами підтримали пакет документів - Закон про внесення змін до Конституції України, Закон про особливості застосування Закону про вибори Президента України при повторному голосуванні 26 грудня 2004 р., та про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення системи органів місцевого самоврядування.
Більшість положення Закону про внесення змін до Конституції України набули чинності з 1 січня 2006 р., а вже з 25 травня 2006 p., коли після складення присяги народними депутатами України набула своєї каденції Верховна Рада України V скликання, обрана за оновленою пропорційною системою, всі без винятку положення Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. стали чинними.
Сутність змін насамперед полягала у передачі основних повноважень парламенту та зміні порядку та процедури формування уряду.
До повноважень Верховної Ради України було віднесено:
П/.п.12) призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;
12-1) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;Збільшено строк повноважень Верховної Ради України,який тепер становить п'ять років.
Були доповнені підстави та конкретизована процедура дострокового припинення повноважень народного депутата:
5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;
6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Верховної Ради України.
Одним із головних нововведень є формування у Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій коаліції депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формувалася протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.
Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, а також відповідно до Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.
Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
Депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських фракцій.
Але передбачена система противаг і стримань - зокрема доповнено випадки коли Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України:
1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не
сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 Конституції;
2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету
Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;
3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.
Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України.
Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання.
Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України.
Звужено коло суб’єктів права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України, до них належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.(НБУ виключений).
Кабінет Міністрів України складає в повноваження перед новообраною Верховною Радою України.
Були розширені повноваження Кабінету Міністрів "9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади,діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; 9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України".
Було доповнено повноваження Прокуратури:
"5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина,додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами";
"Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади".
Крім того було подовжено строк повноважень депутатів сільських,селищних та міських рад -5 років.
Щодо легітимності цього Закону, то 7 вересня 2005р. Конституційний Суд України прийняв висновок № 1-в/2005у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 85,118,119,133,140, 141, 142,143 Конституції України). Відповідно до основних положень цього висновку, проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (реєстр. № 3207-1) було визнано таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України.
Але, Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права 27 грудня 2005 р. оприлюднила "Висновок щодо дотримання конституційної процедури під час внесення змін до Конституції України 1996 року шляхом ухвалення Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 p. № 2222-IV та щодо відповідності його положень загальним засадам Конституції України 1996 року і європейським стандартам", у яких акцентувалася увага на проблемних аспектах унормування конституційної реформи в Україні, а саме: порушенні процедурних питань при ухваленні змін до Конституції України, відсутності висновку Конституційного Суду України на відповідний законопроект, до якого в процесі розгляду та голосування 8 грудня 2004 р. вносилися зміни; "пакетному" голосуванні; порушенні Регламенту Верховної Ради України, який мав силу закону.
Зазначений висновок також звернув увагу на змістовні невідповідності конституційного проекту загальним засадам Конституції України 1996 р. та вимогам і стандартам сучасного європейського конституціоналізму, а саме положення про:
· збільшення строку повноважень Верховної Ради України та місцевих рад;
· введення імперативного мандата;
· суперечливість у формуванні Уряду, його складу, відповідальності, злагодженості роботи;
· відновлення загальнонаглядової функції прокуратури тощо.
Пізніше, у 2006-2009 роках, згадані вище недосконалості та колізії оновленої Конституції України спричинили низку конституційних конфліктів. Адже, як справедливо зазначають фахівці-конституціоналісти, конституційні конфлікти не обов'язково пов'язані зі спором про право. Вони також можуть виступати як суперечності з приводу формування права, з приводу застосування, порушення та скасування конституційно-правових норм. Саме правотворчі, а ще більше правозастосовні колізії та компетенційні неузгодженості оновленої Конституції України й стали однією з вагомих причин масштабних політико-правових криз у суспільстві та державі в 2007-2009 роках.
Здавалося б проблема упорядкування функцій інституту парламентської коаліції та інституту парламентської опозиції мала вирішиться з розвитком положень ст. 83 Конституції України у довгоочікуваному Законі України "Про Кабінет Міністрів України".
На жаль, прийняття Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 21 грудня 2006 p., після подолання парламентом вето Президента України, не вирішило проблему об'єктивізації зазначених інститутів й украй загострило політико-правову ситуацію в суспільстві та державі на початку 2007 року. Цьому посприяв і перехід 11 народних депутатів України від депутатських фракцій "Нашої України" та Блоку Юлії Тимошенко до складу парламентської коаліції, що порушило визначені ст. 83 Основного Закону умови формування та дієвості парламентської коаліції.
Реагуючи на загострення політико-правової ситуації в державі. 2 квітня 2007 р. Президент України, відповідно до ч. 3 ст. 90 Конституції України, після проведення консультацій щодо політичної ситуації в країні з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій (О. Морозом, А. Мартинюком, М. Томенко, Р. Богатирьова, Ю. Тимошенко, В. Кириленком, І. Бокій, П. Симоненком) підписав Указ Президента України від 2 квітня 2007 р. № 264 "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України". Згодом було видано ще низку указів Глави Держави, на основі яких 30 вересня 2007 р. на демократичній онові відбулися позачергові вибори народних депутатів України.
На жаль, "переформатування" Верховної Ради України не виправдало очікувань суспільства щодо завершення конституційної реформи та низки похідних від неї реформи - виборчої, адміністративно-правової, судової, муніципальної тощо. Подальша політико-правова криза в 2007-2009 роках стала результатом колізійного характеру оновленої Конституції України, а також наслідком ігнорування учасниками конституційного процесу навіть тих положень Основного Закону, які є очевидними.
Навіть якісне оновлення Верховної Ради України, а пізніше - 18 грудня 2007 р. - й формування нового Кабінету Міністрів України не могло убезпечити суспільство та державу від нових політико-правових конфліктів за умови подальшого ігнорування конституційних колізій в Основному Законі, відсутності системного розвитку положень оновленої Конституції України у чинному законодавстві, незавершеності конституційної реформи в частині удосконалення місцевого самоврядування та недосконалості запровадженої в Україні пропорційної виборчої системи із закритими списками.
На кінець 2007 року в суспільстві та державі об'єктивно визріла потреба в удосконаленні механізмів конституційно-правового регулювання, закладених оновленим Основним Законом.
Висхідною крапкою в прагненні до системного оновлення Конституції України можна вважати Указ Президента України від 27 грудня 2007 р. № 1294/2207 "Про Національну конституційну раду". Цей Указ започаткував суспільний діалог щодо змісту та форм удосконалення положень чинної Конституції України. І вже у березні-квітні 2008 р., до конституційного процесу почали залучатися за власної ініціативи громадські організації, непарламентські політичні партії та окремі небайдужі громадяни. Результати їх конституційної правотворчої роботи знайшли своє вираження в пропозиціях до роботи НКР, а в окремих випадках - і в самостійних проектах нового Основного Закону.
Увагу громадськості України здобули і декілька репрезентованих як науковцями, так і різними політичними силами концепцій оновлення Конституції України, які передбачали оптимізацію організації та діяльності державної влади в Україні. Значну популярність серед цих концепцій здобула концепція дуалізму президентської влади, обґрунтована В. Авер'яновим, В. Шаповалом й іншими правознавцями в 2006-2007 роках і повернута до дискусії в 2008 році.
Зміст цієї концепції, яка ще отримала робочу назву "трикутник", передбачала перерозподіл функцій і повноважень між Верховною Радою України, Президентом України і Кабінетом Міністрів України таким чином, щоб унеможливити подальші конфлікти між вищими органами державної влади І сприяти зміцненню державної влади загалом.
У травні 2008 р. отримала своє поширення й доктрина оновлення Конституції України, обґрунтована Міністром юстиції України М. Оніщуком. її сутність і зміст ґрунтуються на принципах:
· запровадження інституту контрасигнатури;
· єдності виконавчої влади й уникненні дуалізму в реалізації виконавчих функцій держави;
· чіткому розподілі повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування згідно з покладеними на них Конституцією функціями;
· гарантуванні місцевого самоврядування та прав територіальних громад України тощо.
Положення цієї доктрини були втіленні в проекті Закону України "Про внесення змін до Конституції України", внесеному Президентом України до Верховної Ради України 31 березня 2009 р.
В основу президентського законопроекту про внесення змін до Конституції України покладено положення:
· про вдосконалення системи конституційних прав і свобод з метою наближення їх до реальних можливостей держави гарантувати ці права;
· ідею створення двопалатного парламенту, верхня палата якого представляла б інтереси територій, а нижня - найбільш впливових політичних силу державі;
· концепція подолання дуалізму виконавчої влади;
· положення щодо реформи місцевого самоврядування, зокрема шляхом ліквідації районних держадміністрацій і зміцнення фінансової та матеріально-технічної бази територіальних громад тощо.
На початку червня 2009 р. дві найбільші парламентські фракції у Верховній Раді України – ПР і БЮТ- виступили з ініціативою щодо створення широкої коаліції та внесення системних змін до Основного Закону з метою запровадження парламентської республіки, в якій би Президент України обирався Верховною Радою України. Але вихід із переговорного процесу ПР унеможливив відповідні конституційні ініціативи. Кожна з політичних сил (ПР і БЮТ) анонсувала внесення до парламенту власних конституційних процесів.
Натомість 12 червня 2009 р. Венеціанська комісія на своєму 79-му Пленарному засіданні обговорила проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України", внесений Президентом України на розгляд Верховної Ради України і дала йому загалом позитивну оцінку. Це сприяло активізації громадськості в процесі обговорення конституційних змін, запропонованих Президентом України.
Таким чином, на середину 2009 року до процесу системного удосконалення та оновлення Конституції України включилося більшість політичних сил в Україні, громадянське суспільство та його інститути, наукове та експертне середовище, що дає надію на конструктивне завершення цього процесу, що дозволило Президенту України видати 25 серпня 2009 р. Указ №671 "Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України".
Разом із тим наближення чергових виборів Президента України ускладнює оновлення Основного Закону та відтерміновує його в часі.
Як відомо, чергові вибори Президента України спочатку були призначені Верховною Радою України на 25 жовтня 2009 року, але ця дата була оскаржена чинним Президентом України Віктором Ющенком у Конституційному Суді. Після того, як Конституційний Суд визнав таке рішення протиправним, Верховна Рада призначила вибори на 17 січня 2010 року.
На виборах використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався 2-й тур, у якому змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. У 2-му турі для перемоги досить було набрати голосів більше, ніж у суперника.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 34 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |