Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Основи організації безготівкових міжгосподарських розрахунків

Через безготівкові міжгосподарські розрахунки формується переважна частина грошового обороту, реалізується найбільш масові відносини між економічними агентами не фінансового сектору.

Вони постійно розрахо­вуються між собою перерахуванням коштів на відкриті у банках рахунки за реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, тобто за товарними операціями. Значна частина безготівкових розрахунків підприємств припадає на так звані нетоварні опера­ції — розрахунки з бюджетом, органами соціального страхуван­ня, управління, судочинства тощо. Хоча порядок розрахунків у цих двох сферах однаковий, проте нормативно-правова база їх організації істотно різниться.

За товарними операціями форми розрахунків, порядок плате­жу, відповідальність сторін за невиконання платіжних зо­бов'язань тощо визначаються в їхніх договорах (контрактах). Умови та порядок розрахунків є обов'язковим і надзвичайно ва­жливим розділом кожного такого договору. Тому вже на стадії укладання договорів (контрактів) підприємства мають широкі можливості вибору найдоцільніших для них форм розрахунків та способів платежу і повинні якнайповніше користуватися цими можливостями.

За нетоварними операціями порядок платежу та відповідаль­ність за порушення платіжної дисципліни визначаються відповід­ними законодавчими актами. Тому тут права підприємств щодо вибору порядку розрахунків обмежені.

Щоб забезпечити учасникам міжгосподарських розраху­нків можливість успішно виконувати зазначені вище завдання, світова практика виробила широкий спектр різних платіжних ін­струментів, кожний з яких має певні переваги та недоліки.

Згідно з класифікацією Банку міжнародних розрахунків (м. Базель, Швейцарія), що застосовується у багатьох країнах, усі платіжні інструменти можна розділити на такі групи:

1) ті, що базуються на кредитовому переказуванні коштів:

— доручення про кредитовий переказ у системі «жиро»;

— доручення про кредитовий переказ у системі автоматизова­них розрахункових палат;

— постійні доручення;

— доручення про кредитовий переказ у системі SWIFT;

2) ті, що базуються на дебетових переказах коштів:

— векселі;

— чеки;

— прямі дебетові списання;

— банківські;

3) пластикові картки, що мають ознаки як кредитових, так і дебетових інструментів.

Платіжні інструменти з кредитовим переказом коштів руха­ються в тому самому напрямі, що й сам платіж — від платника до одержувача. Платник є ініціатором платіжної операції та емітен­том відповідного інструменту. Це дає йому можливість якнай­краще проконтролювати відносини з контрагентом і захистити свої інтереси.

Платіжні інструменти з дебетовим переказом коштів рухають­ся у зворотному відносно платежу (руху грошей) напрямі. Одер­жувач грошей є ініціатором платіжної операції та емітентом та­кого інструменту. Це дає йому можливість тримати під контролем свої відносини з контрагентом, впливати на їх реалізацію і захищати свої інтереси.

Проте зазначені відмінності та переваги кредитових та дебе­тових інструментів не завжди реалізуються на практиці. Так, як­що одержувач грошей (продавець товарів) вимагає від покупця попередньої оплати і вона здійснюється кредитовим переказом, то переваги цього інструменту для покупця втрачаються: він не має можливості попередньо перевірити відповідність поставки товарів умовам договору.