Читайте также:
|
Для дослідження сутності ЗМК необхідно звернутись до соціологічних теорій масової комунікації.
Масова комунікація ніколи не залишалася поза увагою соціології. У соціології склалися кілька парадигм вивчення масової комунікації. Під парадигмою, вслід за Томасом Куном, розуміється визнані науковою спільнотою теоретичні та емпіричні моделі, які виявилися здатними закласти традицію наступних систематичних пошуків
Найважливішою ознакою цих парадигм є їх ставлення до поняття «масове суспільство». Йому або приписують фундаментальне значення у поясненні масової комунікації, або використовують із застереженнями, або взагалі не вживають. Залежно від ставлення до цього поняття характеризують силу або слабкість інститутів мас-медіа, їхній вплив на ціннісні системи суспільної свідомості, соціальну структуру, соціальний порядок та людську індивідуальність. Ставлення до мас-медіа можна у спрощеному вигляді звести до двох варіантів:
1) всемогутні засоби масової комунікації, реалізуючи інтереси престижних соціальних груп, тотально впливають на інертну й пасивну аудиторію, прищеплюючи їй бажані погляди, установки і звички;
2) мас-медіа, обмежені системою соціальних інститутів, не втрачають своєї автономії, а тому здатні здійснити лише частковий вплив на свідомість і поведінку публіки.
Ці два підходи існують у соціології паралельно. В окремі періоди зростання популярності певних наукових шкіл перевага віддавалася одній з них.
Дослідження масової комунікації в країнах Заходу – це єдиний дослідницький комплекс з акцентуванням на управлінських, ідеологічних і культурних аспектах комунікативного впливу на людину й суспільство. При цьому виділяють три відносно самостійних напрями дослідження: 1)неовербального аналізу раціональності у «виробництві культури» з наголосом на питанні організації діяльності мас-медіа й забезпечення в умовах конкуренції рівня професіоналізму та збуту; 2)неомарксистського підходу з вивченням символічного аспекту ідеологічного примусу й політичної гегемонії; 3)неодюркгейміанських досліджень «публічного сприйняття, що зосереджуються на формуванні засобами масової комунікації колективних уявлень відчуття солідарності індивідів як членів масових аудиторій.
Ідеологічна традиція. В марксизмі ідеологія розуміється як «ілюзія епохи», «хибна свідомість», що виявляється в експлуатації ідей у суспільстві з метою маскування наявності в ньому соціального гноблення. В марксизмі існує зв'язок питання виробництва та поширення ідей у суспільстві з відносинами між класами. Домінуче становище класу у сфері духовного виробництва у сфері ідей тісно повязане з матеріальним виробництвом. «Індивіди панівного класу… визначають цю історичну добу в усьому її обсязі, … у всіх її галузях, вони регулюють виробництво і розподіл думок свого часу; а це значить, що їхні думки є домінуючими думками епохи», тобто сукупність домінуючих думок і є ідеологією.
Через ідеологію досягається домінування одних систем ідей над іншими. Соціальним меанізмом, що забезпечує перетворення думок панівного класу на домінуючі думки певної еаохи, є система духовного виробництва, неабияке місце в якій займає масова комунікація.
Сюди належить концепція «культурно-ідеологічних транснаціональних практик» (Л.Склеїр). Одне з найбільш важливих завдань транснаціонального капіталізму – вклчення в орбіту свого впливу різних груп, які раніше не потрапляли у сферу його впливу. Однак це включення є частковим і неоднаковим в економічній, політичній і культурно-ідеологічній сферах. Метою глобального капіталізму в культурно-ідеологічній сфері є вплив на всі класи. Це, насамперед, стосується підлеглих класів. Культурно-ідеологічний проект глобального капіталізму полягає в необхідності переконати людей у доцільності запитів, що склалися над традиційними Так увічнюється ідея накопичення капіталу для приватної вигоди Культура-ідеологія споживання буквально заявляє про те, що сенс життя у володінні речами, а тому, тільки споживаючи, ми повністю реалізуємо свої життєві можливості, або – для того, щоб залишатися живими, ми повинні постійно споживати. Така система включала в себе буржуазію всього світу, потім поширилася серед представників робітничого класу Старого світу та всіх, хто володіє вільними коштами, незалежно від їх місця перебування.Культура-ідеологія споживання є своєрідним «пальним», що забезпечує енергією машину глобального капіталізму.
Ця традиція дає можливість з’ясувати роль і вплив структурних складових суспільства (освіти, засобів масової комунікації, спілок, партій) на мислення та поведінку громадян. З іншого боку, виглядає сумнівною правоміррність використання ідеї домінуючої ідеології в постіндустріальному суспільстві. Цій традиції також притаманне перебільшення ролі формування базових цінностей для підтримки існуючого соціального порядку\\
Критична традиція. більш категоричну позицію щодо ролі масової комунікації в капіталістиччному суспільстві зайняли представники Франкфуртської школи неомарксизму, зокрема один з її фундаторів, німецький філософ і соціолог Макс Хоркхаймер. Саме йому належать розробки так званої «критичної теорії», поданої в праці «Затьмарення розуму». У співавторстві з Теодором Адорно у книзі «Діалектика Просвітництва» (1947 р.) дається критична оцінка наслідків раціональності в капіталістичному суспільстві як результату просвітництва. На їхню думку, в умовах сучасного їм капіталізму всеохопне проникнення та використання інструментальної раціональності, науки, технологічних досягнень стимулюють зазвичай зворотні процеси. Світ стає предметом технічного регулювання, а сама людина – продовженням цього світу. Форми соціального домінування набувають при цьому більшої витонченості й ефективності.
Повсякденне життя людини в усіх його проявах характеризується ізоляцією людей і домінуванням різних технологічних форм. Суть однієї з центральних тез авторів полягає в тому, що система масового виробництва тооварів, послуг та ідей є «адекватною» існуючій системі в цілому, з її відданістю технологічному раціоналізму, «калькуляції» та споживанню, коли закони ринку стають визначальними для всіх сфер життя суспільства, зокрема, для сфери культури.
Отже, матеріали культури набувають форми товару, розробленого для продажу й отримання прибутку. Цінність їх, на думку авторів, визначається не художніми перевагами, а логікою товарного виробництва та обміну. Звідси невід’ємними рисами культурної продукції є стандартизація, масовість та стереотипність.
Функціонування індустрії культури, на думку Т.Адорно, пов’язане також з атомізацією суспільства. Передбачається, що засоби масової комунікації працюють на масову аудиторію індивідів, тобто технології масової комунікації є такими, що їх результат, як правило, - ізоляція людей (одне від одного). Очевидним є те, що засоби масової комунікаціі сприяють активізації міжособистісного спілкування, почуттів соціальної та моральної солідарності між двома людьми.
Вплив ЗМК на аудиторію пов’язаний також зі зростанням стереотипізації матеріалів культури. Т.Адорно підкреслює, що стереотип є важливим елементом організації досвіту індивіда. Проблема не в стереотипі як такому, оскільки телевізійне виробництво внаслідок своєї технології не може не використовувати стереотип. Суперечності виникають через те, що функціоональні зміни зумовлюються індустрією культури. Використання в матеріалах телебачення все більш жорстоких та відчужених стереотипів призводить до того, що, як правило, аудиторія звертається фактично до кліше. За рахунок цього люди не тільки втрачають істинні уявлення про реальність, а й поступово опиняються в ситтуації, коли можливість набуття реального життєвого досвіду замінюється викривленим досвідом, набутим через контакти з клішованою продукцією ЗМІ. Стереотипізована та комерціалізована інформація створює викривлене уявлення про реальний світ і, за певних обставин, може спровокувати дезаптаційні процеси.
Канадський соціолог Гаральд Іннес вперше систематично, під кутом критичного бачення, розглянув питання використання медіа-технологій з метою впливу на людське сприйняття часу й простору та відносини з ним. Внаслідок експансії телебачення радикально змінюється оцінка часу і простору. При цьому повідомлення відчужуються від первісного джерела і від часопросторового контексту, в якому вони були створені. Повідомлення надходять до величезної кількості людей у різні моменти часу, у різні точки та за різних обставин.
Американо-німецький соціолог і філософ Герберт Маркузе в праці «Одномірна людина» (1964) розкриває роль ЗМК в адаптуванні людини до «світу споживання». Суспільство, сформоване за допомогою індустрії культури Г.Маркузе визначив як «одномірне». Суспільство споивання створює людину одного виміру. Технологічна цивілізація передбачає наявність ряду ілюзорних свобод і можливостей. До таких, наприклад, належить «вільна конкуренція» при монопольно встановлених цінах, «вільна преса», котра сама себе цензурує, «вільний вибір» між марками товарів, потреба в яких нав’язана рекламою.
Чарльз райт Міллс у книзі «Владна еліта» звертає увагу на очевидну суперечність між «первинною громадськістю», тобто групами міжособистісного спілкування, у яких активно обмінюються думками і де зворотний зв’язок між громадянами та засобами масової комунікації.
Тенденції формування масового суспільства передбачають руйнування первинної громадськості й самодіяльних асоціацій, заміну їх на інертні «маси», натовп, для яких притаманні ірраціональність і можливість маніпулювання. Масова комунікація розглядається автором як певна причина й засіб підтримки масового суспільства, як засіб, що слугує, у першу чергу, пануючим елітам, домінуючим інтересам у сфері політики та економіки. При цьому преса, радіо, телебачення є сворідними інструментами формування громадської думки, адаптації аудиторії до конкретних соціальних умов і, відповідно, забезпечення більш ефективного процесу управління та господарювання пануючих еліт.
Люди виявляються не в змозі пов’язати свої труднощі із суспільними проблемами. Очевидно, що проблеми війни та миру, безробіття, злиднів, індустріальних і расових конфліктів пов’язані зі структурою самого суспільства. Тому формування в людей уявлень про себе як про постраждалих, неактивних агентів того, що відбувається, загалом підриває демократичні засади суспільства.
З іншого боку, цей підхід дає змогу розглядати масові комунікації як необхідний для людей засіб, що сприяє виживанню у важких для них умовах. Людині масового суспільства, життя якої пов’язане з одноманітною роботою, підпорядкуванням бюрократії, соціальною ізоляцією та низьким рівнем солідарності, засоби масової комунікації пропонують картини світу, далеко не відповідні життєвому світу індивіда, але це допомагає йому розслабитись і відволіктись.
Варто звернути увагу на думку Ч.Міллса про те, що між свідомістю індивідів і умовами їх існування знаходяться комунікації, які впливають на сприйняття людиною свого існуваня. Це дає підстави враховувати можливість ЗМК створювати певні штучні бар’єри процесу соціальної адаптації людини, яка пов’язана з категоріями контролю та фільтрації. Причому направленість впливу масової комунікації визначається як «згори вниз». Важливим для цього підходу, є поняття духовно самотнього індивіда. При цьому мінімізація здібностей індивідів до усвідомлення їх колективних інтересів є одним з ефективних засобів централізованого контролю за спрямованістю та ходом трудової адаптації.
Одним з наслідків подібної експлуатації почуттів масової аудиторії є поява так званої «втомленості щодо співчуття» - відбулося охолодження інтересу громадськості до соціальних проблем. Просте зіткнення через засоби масової комунікації з людськими стражданнями більше не викликає, як раніше, громадського усвідомлення цього страждання, оскільки надмірне акцентування в повідомленні на насиллі й відчаї притупляє відчуття та призводить до спорудження навколо себе стану байдужості.
Дослідження аудиторії ЗМК доводять, що вирішальну роль у розвитку «втомленості від співчуття» відіграють мас-медіа. ЗМК сприяють виникненню «втомленості від співчуття» соціальним проблемам так: по-перше, створюючи повідомлення, зміст яких відштовхує й «викликає» стратегії ухилення; по-друге, зумовлюючи втрату чутливості до соціальних проблем через повідомлення з негативним відтінком, що безпосередньо повторюються, досягають точки перенасичення. Провину за втрату чутливості і стратегії ухилення респонденти покладають на характер і зміст телевізійних новин, особливо місцевих.
У праці «Розважаючи себе до смерті» (1985) Н.Постман спирається на тезу про те, що кожен із засобів масової комунікації має тільки йому притаманну специфіку. Саме особливості конкретних ЗМК зазвичай впливають на характер нашого сприйняття інформації, розширюючи можливості людини за рахунок нових технічних засобів комунікації. На його думку, телебачення не розширює чи посилює можливість просвітництва, друкованої культури, а, швидше, навпаки.
«Розваги, - підкреслює Н.Постман, - розваги є суперідеологією всіх телевізійних матеріалів. Не важливо, що і під яким кутом зображають. На поверхні – установка, що ці матеріали повинні нас розважати та приносити задоволення». Сутність телебачення як ЗМІ така, що зміст ідей, як правило, необхідно спростити задля відповідності вимогам каналу, тобто згідно з потребами візуального інтересу. Це й означає відповідати вимогам шоу-бізнесу. Мета останнього – забезпечення насолодою, де засіб здійснення – штучність. Н.Постман зауважує, що через повсюдне проникнення телебачення в наше життя складно відрізнити, де проходить кордон між шоу-бізнесом і рееальністю. У сфері впливу шоу-бізнесу виявляється політика, культура, освіта. У більшості випадків телевізійна інформація не передбачає викладу необхідного політичного, економічного, культурного контексту подій, що віддаляє або унеможливлює розуміння глядачами справжнього значення того, що відбувається. В результаті громадяни сучасного суспільства виявляються найкраще розваженими й найменше поінформованими людьми в західному світі.
Ніл Постман вказував, що ЗМІ негативно впливають на послідовність мислення. Щоб прочитати книгу, потрібне розвинене послідовне мислення, активна розумова діяльність і значний запас уваги. Телевізор, в сво чергу, видає інформацію швидко і не вимагає особливих зусиль зі сторони глядача. Візуальні образи змінюють одне одного дуже швидко, не створюючи взаємозв’язку. Реальні події часто подаються наполовину з вимислом. Крім того, ЗМІ піддають людину інформаційному перевантаженню,- на людину обвалюється стільки інформації, що вона взагаалі перестає бачити у ній сенс. Через те, що телебачення посідає дуже важливе місце в житті людини, всі ідеї вона починає сприймати як одинаково добрі. Ніл Постман згадав старе прислів’я: «Людині з молотком все, що її оточує, здається цвяхом». І далі продовжив: «… а людині з комп’ютером – все здається даними, інформацією… комп’ютерна людина цінує інформацію, а не знання, в усякому разі не мудрість. В комп’ютерному віці концепція мудрості може зовсім щезнути».
Cуттєве розширення можливостей впливу ЗМК на соціально-економічні процеси пов’язане з револційними змінами технічних можливостей ЗМК, зумовлених розвитком комп’ютерної мережі. Центральну роль в організації й обробці інформації і знань відіграє комп’ютер, якмй є «третім соцієтальним виробничим засобом, який людина розвинула за часів писаної історії». Першим була кам’яна сокира як перше універсальне знаряддя; другим – парова машина, рушійна сила індустріальної революції 18 ст. На відміну від першого і другого, комп’ютер є епохальним засобом інтелектуального виробництва, оскільки за його допомогою продукується велика кількість нової інформаційної технології: мова, писемність, друк і спілкування. Ці види стосуються інформації, зумовленої дією людського мозку. Проте комп’ютер, виконуючи три функції: запам’ятовування, арифметичні операції й контроль, - може опосередковано продукувати велику кількість оригінальної інформації. Уже існує проект створення комп’ютерів п’ятого покоління, які будуть здатні робити дедуктивні висновки, викликати асоціації й навчатися подібно до людського мозку замість того, щоб здійснювати послідовний перегляд даних, як це роблять сучасні комп’ютери.
Сьогодні предметом наукових досліджень і конструкторських розробок стає уже біокомп’ютер шостого покоління, наділений структурою і функціями, подібними до тих, які властиві людському мозку, зокрема посилить функцію його лобових часток. Системно орієнтована інформація комбінуватиме інтелектуальну інформацію різної якості й водночас буде прогностичною, тобто пропонуватиме моделі складних соціально-економічних явищ і складатиме прогнози їх розвитку. Разом з тим вчені висловлюють сумнів, що ця технологія зможе радикально змінити критерії цінностей від вузьких, прямих і егоїстичних інтересів людини до етичних цінностей, орієнтованих на загальнолюдське.
Завдяки комп’ютеру та усьому розвитку мікроелектроніки виникли засоби, які можна назвати новими інформаційними засобами комунікації. Вони включають словесний процесор, «розумний» термінал, факсимільну систему, відеокасетний записувальний пристрій, цифрову комунікаційну систему, супутники зв’язку. Особливе місце серед нових інформаційних засобів ккомунікації займає Інтернет – наймасовіше й найоперативніше джерело інформації, найпрогресивніший засіб спілкування й комунікації, сприятливий простір для бізнесу, інструмент для реклами й самореклами, простір для твочості (на своїй web-сторінці можна розмістити картини, музичні композиції чи інші доробки власногг таланту – це створює додаткові можливості для пошуку умов самореалізації людині, схильної до творчих видів діяльності).
Водночас у самій технології комунікації через Інтернет закладені певні обмеження та загрози – активність індивідів, які здійснюють комунікації через Інтернет, їхні сили й час переорієнтуються із взаємодії з реальними суб’єктами дії: друзями, родичами, коолегами – на сусідів по комунікації своїх віртуальних «Я» з настільки ж віртуальними партнерами. Спілкування в мережі Інтернет приваблює своєю знеособленістю, а ще більше - можливістю конструювати й трансформувати віртуальну особистість. З одного боку, Інтернет дає волю ідентифікації: віртуальне ім’я, віртуальний статус, віртуальні звички, віртуальні чесноти і віртуальні вади. З іншого – втрачається чи відчужується реальне тіло, статус, непересічність особистості тощо. Тобто Інтернет є засобом трансформації особистості як індивідуальної характеристики й особистості як соціокультурного феномену. Такі атрибути особистості, як стабільна самоідентифікація, індивідуальний стиль виконання соціальних ролей («творча індивідуальність») тощо, в Інтернеті втрачаються, ними формується (свідомо чи несвідомо) розмита чи мінлива ідентичність. Сама логіка «ринку» інформації вимагає постійного розширення цього ринку, а отже, вимагає, щоб якимось чином обєктом комунікації стало «все». Збільшення наших інформаційних можливостей до найрізноманітніших аспектів реальності робить все менш зрозумілою саму ідею одної - єдиної реальності. Можливо, у світі мас-медіа здійснюється «пророцтво» Ніцше: реальний світ в результаті перетворюється на казку.
Через зростання невідповідності між віртуальним світом, створеним віртуальними образами й реальністю, людина поступово втрачає віру у владу образів під впливом їхньої надмірної штучності та нереальності внаслідок того, що вони перестають виправдовувати її сподівання. Отже, послаблюється й навіть втрачається довіра до інформації, отриманої з Інтернету.
Завершуючи дослідження структурних елементів ЗМК, зауважимо, що саме через взаємодію між ними здійснюється реалізація основних функцій, зміст і класифікація яких у соціологічній літературі вимагає додаткового вивчення.
За класифікацією, запропонованою П.Лазерсфельдом і Р.Мертоном до найбільш важливих функцій ЗМК належать такі: присвоєння статусу, зміцнення соціальних норм і наркотизації.
1. Функція присвоєння статусу суспільним проблемам, особистостям, організаціям і суспільним рухам. Засоби масової комунікації наділяють престижем та посилюютть владу індивідів і груп, легітимізуючи, тобто визнаючи законним їх статус. Увага ЗМК свідчить, що об’єкт повідомлення гідний бути виділеним з анонімної маси, його поведінка й думки важливі для інших. Повноцінно функція здійснюється сучасними ЗМК щодо присвоєння статусу певним професіям, спеціальностям, робочим місцям та умовам виробництва.
2. Функція зміцнення соціальних норм завдяки дії «механізму суспільної уваги», що в умовах сучасного масового суспільства інституціоналізований у діяльності засобів масової комунікації. Преса, радіо, журнали висвітлюють достатньо відомі відхилення. Як правило, це призводить до певних суспільних дій проти того, що на приватному рівні приймалося.
3. Функція наркотизації ЗМК полягає в тому, що доступність інформаційних потоків для рядового слухача чи читача сприяє їх приспанню, наркотизації, ніж активності. Усе більша частина часу приділяється читанню та прослуховуванню й, відповідно, менша частина може бути приділена організованій соціальній дії.
Можна також оперувати теоретичною системою взаємодії ЗМК з різними рівнями соціальної структури. Виділяють три рівні соціальної структури: рівень особистості, рівень соціальної групи й рівень соціальних інститутів. Для особистості за допомогою ЗМК здійснюється «самоствердження», соціалізація, гармонійне співіснування в соціальній групі; підпорядкованість соціальним ролям, які актуалізуються, «нав’язуються” індивіду системою масових комунікацій. Отже, здійснюється залучення індивіда до культури, яка є сукупністю набутого людьми досвіду, реалізованого в продуктах їх матеріальної й духовної діяльності, який засвоюється членами громади в процесі навчання та соціалізпції, професійного становлення.
У межах групи ЗМК сприяють її інтеграції як соціальній, так і професійній; сприяють її включенню в більш широку соціальну і професійну структуру. Якщо перейти на рівень соціальних інститутів, то саме засобам масової комунікації вони зобов’язані тією обставиною, що соціальні норми, які ними транслюються, стають доступними окремим особистостям, завдяки чому створюється активне мобілізуюче соціальне середовище з емоційними, раціональними та оціночними координатами.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 59 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |