Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Підготовка та використання наукових кадрів

За деякими оцінками, кількість учених у світі щороку зростає на 0,8-0,9%. Професія науковця становиться масовою. Унаслідок цього постає проблема підготовки кадрів, а саме: створення ефек­тивної системи відбору, підготовки та перепідготовки наукових кадрів. У всьому світі здійснюється активний пошук засобів і ме­тодів розв'язання даної проблеми, створюються соціологічні, педагогічні, психологічні моделі таких систем, нагромаджено ве­ликий досвід формування науковців найвищого рівня.

Науковий пошук характеризується різними ступенями та рі­внями глибини й складності. Його здійснюють різні люди, які мають різну кваліфікацію, підготовку та дослідницькі можли­вості. На думку багатьох учених-психологів, головна умова успі­шного навчання і плідної професійної діяльності - у комплексі психофізіологічних властивостей особистості, які визначають зді­бності людини. Таким чином, вихідним пунктом формування осо­бистості вченого має стати виявлення здібностей до наукової тво­рчості.

До них належать [23, с. 62-63]:

¾ здатність виділяти й формулювати проблеми. Така «сві­жість» та «гострота» погляду пов'язана з певною якістю мис­лення, яка дозволяє суб'єктові ніби «вихоплювати» з інфор­маційного потоку певні парадокси і включати їх до контексту загального пошуку;

¾ здатність до згортання розумових операцій. У процесі мис­лення потрібний постійний перехід від однієї ланки ланцюж­ка міркувань до іншої. Інколи це заважає охопити всю карти­ну в цілому, усе міркування від першого до останнього кроку.Проте людина має здатність згортати довгий ланцюг міркувань і замінювати їх однією узагальнюючою операцією, замінюва­ти декілька понять одним;

¾ здатність до перенесення досвіду полягає в тому, щоб засто­сувати навички, набуті при розв'язанні одного завдання, до розв'язання іншого. По суті, це здатність до вироблення уза­гальнюючих рішень;

¾ здатність сприйняти дійсність у цілому, не дроблячи її. Та­кий тип нервової діяльності важливий для наукової роботи, коли необхідно відволіктися від логічного сприйняття фактів аби поєднати елементи думки в нові системи образів;

¾ здатність до швидкого і спрямованого асоціювання понять лежить в основі творчого логічного мислення;

¾ здатність швидко і легко переходити від одного класу явищ до іншого, далекого за змістом. Відсутність такої якості спричи­нює інертність і навіть застійність мислення. Люди з вищим по­казником гнучкості мислення мають більше шансів натрапити на правильну ідею при розв'язанні дослідницького завдання;

¾ здатність оцінювати, обирати одну з багатьох альтернатив до її перевірки. Оціночні дії виконуються не тільки після за­кінчення роботи, але й багаторазово в процесі її виконання;

¾ здатність легко генерувати ідеї. Не обов'язково, щоб кожна з них була правильною, але висунуто їх має бути якнайбільше - це підвищує ймовірність формулювання правильної ідеї;

¾ здатність передбачення, яка має спиратися на розвинену фа­нтазію, творчу уяву.

Перелік необхідних для вченого якостей можна продовжити. У психології розробляються методи їх виявлення й оцінки. Якщо за допомогою психологічно обґрунтованих методик виявлено, що дана людина має творчі здібності, то вона має бути залучена до такої системи освітніх і виховних впливів, яка максимально спри­яла б розвитку її особистості, її творчих потенці у науці.

Основними формами підготовки науково-педагогічних і науко­вих кадрів в Україні є аспірантура та докторантура, що функціону­ють при вищих навчальних закладах та наукових установах. По­рядок вступу та навчання в аспірантурі та докторантурі регламен­тується «Положенням про підготовку науково-педагогічних і нау­кових кадрів», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Укра- їни№ 309 від 01.03.99 р. Відкриття і закриття аспірантури та док­торантури у вищих навчальних закладах і наукових установах здій­снює Міністерство освіти і науки України. В аспірантурі та докто­рантурі навчаються, відповідно, аспіранти та докторанти.

Аспірант - особа, яка має повну вищу освіту й кваліфіка­ційний рівень магістра або спеціаліста, навчається в аспіран­турі вищого навчального закладу або наукової установи для під­готовки дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Докторант - особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і зарахована до докторантури для підготовки дисертації на здо­буття наукового ступеня доктора наук.

В українській системі освіти і науки існують: наукові ступені - доктор наук, кандидат наук та вчені звання - професор, доцент, старший науковий співробітник.

Наукові ступені присуджуються (після захисту дисертацій), а вчені звання присвоюються спеціалістам з вищою освітою, визна­чають їх кваліфікацію, досягнення в розвитку науки, техніки і культури, у підготовці кадрів вищої кваліфікації. Присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань є державним ви­знанням рівня кваліфікації вченого.

Основним документом, що визначає правила присудження на­укових ступенів та присвоєння вченого звання старшого науково­го співробітника, є «Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 432 від 07.03.07р.

Учені звання професора та доцента присвоюються згідно з «Порядком присвоєння вченого звання професора і доцента», за­твердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.08 р.

Науковий ступень - це кваліфікаційний рівень, що прису­джується особам, які мають повну вищу освіту, глибокі фахові знання та значні досягнення в певній галузі науки. В Україні існу­ють такі наукові ступені: доктор наук; кандидат наук.

Питання присудження наукових ступенів доктора наук і кан­дидата наук, а також присвоєння вченого звання старшого науко­вого співробітника належить до компетенції Вищої атестаційної комісії України (ВАК України).

Наукові ступені доктора та кандидата наук присуджують спе­ціалізовані вчені ради на підставі прилюдного захисту дисертацій.

Спеціалізовані вчені ради утворюються за рішенням ВАК у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації, науко- во-дослідних, науково-технічних установах та інших організа­ціях, що проводять фундаментальні і прикладні наукові дослідження.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук є кваліфікаційною науковою працею певного обсягу, яка повинна містити наукові положення та науково обґрунтовані результати в певній галузі науки, що розв'язують важливу наукову або науко­во прикладну проблему.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук є кваліфікаційною науковою працею певного обсягу, яка повинна містити нові науково обґрунтовані результати проведе­них здобувачем досліджень, що розв'язують конкретне наукове завдання, яке має істотне значення для певної галузі науки.

Контроль за науковим рівнем дисертацій, їх науковою і прак­тичною цінністю, роботою спеціалізованих вчених рад, дотриман­ням єдиних вимог до здобувачів наукових ступенів, а також екс­пертизу дисертацій здійснює ВАК за участю експертних рад. Ос­таточно рішення про присудження наукових ступенів приймає ВАК України після проведення експертизи дисертаційних робіт, розгляду атестаційних справ здобувачів.

Підтвердженням присудження наукового ступеня є диплом кандидата або доктора наук, який видається ВАК України на під­ставі рішень спеціалізованих вчених рад та затвердження атеста- ційного висновку Президією ВАК.

Вчені звання - це кваліфікаційний рівень, що присвоюють особам, які мають вищу освіту, глибинні професійні та наукові досягнення в певній галузі науки, широкий науковий і культур­ний світогляд, позитивно проявили себе в науковій, виробничій та суспільній роботі.

Розрізняють такі вчені звання: професор; доцент; старший науковий співробітник.

Учене звання професора, доцента та старшого наукового спів­робітника присвоюється, як правило, особам, що мають наукові ступені й виявляють достатню кваліфікацію в процесі виконання педагогічної та науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі чи науковій установі.

Учене звання професора і доцента присвоюються МОН Украї­ни на основі рішення вченої ради вищого навчального закладу III- IV рівня акредитації або закладу післядипломної освіти III—IV рі­вня акредитації, наукової установи (тільки для вченого звання «професор»), яке приймається таємним голосуванням. Атестати професорів і доцентів видає МОН України.

Учене звання старшого наукового співробітника присвоює ВАК України на підставі рішення вченої (науково-технічної) ради вищого навчального закладу або наукової установи, яке приймається таємним голосуванням. Атестат старшого науково­го співробітника видає ВАК України.

На сьогодні в Україні готують та атестують кандидатів і док­торів економічних наук кілька десятків академічних, галузевих та освітніх закладів; працює понад 70 спеціалізованих вчених рад, 40 з яких є докторськими. Україна, крім забезпечення власних потреб, готує кандидатів і докторів економічних наук для країн Європи, Азії, Африки та Америки.

На початок 2006 р. у навчальних закладах III—IV рівнів акре­дитації (118 вищих навчальних закладів) працювало 5576 докто­рів наук, 29 354 кандидатів наук і близько ЗО 000 науково-педаго- гічних працівників без ученого ступеня. У докторантурах цих за­кладів навчалося 697 докторантів, в аспірантурах - 15 741 аспі­рант. У 2005 р. 267 науково-педагогічних працівників вишів ста­ли докторами наук і 2044 - кандидатами наук. Таким чином, ефе­ктивність докторантури становила лише 38,8%, аспірантури - 13% [13, с. 76].

Загальна динаміка кількості здобувачів, яким були прису­джені відповідні наукові ступені протягом останніх років, на­ведена в табл. 1.5 [13, с. 64].

Згідно з матеріалами моніторингу інноваційного потенціалу України, які оприлюднив Інститут економічного прогнозування України (березень 2004 p.), на 10 тис. населення в України припа­дає 55 вчених. За цим показником наша країна значно поступа­ється розвиненим країнам, таким, як США, Німеччина та Японія (76, 126 і 90 вчених відповідно).

На сьогодні основна частка вчених в Україні працює у вищих навчальних закладах та академічних НДІ, 11% - у галузевому секторі, і лише 0,2% вчених припадає на промисловий сегмент. Для порівняння: у США більш ніж 70% науки сконцентровано в компаніях, у Японії - більш ніж 90%. Дуже низький у країні також рівень упровадження наукових розробок: із 40 тис. роз­робок щорічно використовується у виробництві лише 16%. Крім того, у середньому на одну розробку в Україні припадає лише 15-30 тис. грн. В Україні один із найнижчих рівнів фінансуван­ня наукиусвіті- 11 дол. на душу населення, уСША- 1000 дол., Японії - 900, Фінляндії 700-800, у Росії 60-66 дол.

Таблиця 1.5 Інформація про присудження наукових ступенів