Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Основні принципи та методи дефектології

Читайте также:
  1. I ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ КУРСОВОЙ РАБОТЫ
  2. I. Из истории развития методики развития речи
  3. I. МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ КОНТРОЛЬНОЙ РАБОТЫ
  4. I. ОБЩИЕ МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ
  5. I. ОБЩИЕ МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ
  6. I. ОБЩИЕ ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ
  7. I. Организационно - методический раздел
  8. I. ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЙ РАЗДЕЛ
  9. I. ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЙ РАЗДЕЛ
  10. I. ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЙ РАЗДЕЛ

 

Під принципами у дефектології розуміють найбільш загальні теоретичні положення, які об’єктивно відображають сутність і фундаментальні закономірності навчання, виховання та всебічного розвитку особистості.

Соціальні принципи дефектології відображають педагогічні закономірності культурного і духовного розвитку особистості та суспільства в цілому (гуманістичної спрямованості, безперервності освіти, соціалізації, інтеграції, пріоритетної ролі мікросоціуму).

Принцип гуманістичної спрямованості. Гуманістичне відношення суспільства до особистості інваліда знаходиться поки в перехідній стадії, на етапі пошуку позитивних рішень. Це торкається освіти, працевлаштування, соціалізації, створення умов рівної особистості, економічної незалежності. Категорія дітей-інвалідів, позбавлених батьків або опіки, відноситься до найбільш не благополучнішої частини суспільства. Ці відомості не можуть не турбувати суспільство та державу. Але рішення цих проблем знаходиться не тільки у сфері реформації соціально-економічних відносин в країні, гарантії матеріального забезпечення та соціального захисту, але і готовності суспільства розуміти та розділяти особисті проблеми людей з порушеннями у розвитку. Стає абсолютно очевидним, що дана категорія осіб відчуває найбільший дефіцит гуманного відношення до себе.

Принцип безперервності педагогічної освіти, який означає збереження потреби у самовдосконаленні впродовж всього життя: спочатку в сім’ї, потім в освітніх установах (дошкільних, шкільних, середніх, вищих) з метою вирішення складних завдань соціалізації особистості, залучення дитини до ціннісно-нормативної системи суспільства, виховання етичних якостей раціональної організації дозвілля, активного відпочинку, спілкування і т.ін.

Даний принцип обумовлений, з одного боку, рівнем сучасного наукового та практичного знання про потенційні можливості осіб з особливими освітніми потребами, з іншого боку, уявленнями про сучасні педагогічні можливості абілітації та реабілітації дітей і дорослих з порушеннями у розвитку. Цей принцип ґрунтується на сучасному гуманістичному світогляді, який визнає право кожної людини незалежно від його особливостей та обмежених можливостей життєдіяльності на включення в освітній процес.

Спеціальна педагогіка виходить з того, що навчатися можуть всі діти. При цьому під здібністю до навчання розуміється не тільки і не стільки засвоєння знань за загальноосвітніми предметами, яке традиційне розуміється в педагогіці, скільки здібність до засвоєння будь-яких, доступних дитині, соціально та особистісно значущих навичок життєвої компетенції, які забезпечують його адаптацію в навколишньому середовищі та сприяють самостійній і незалежній життєдіяльності. Особи з особливими освітніми потребами, як правило, навчаються повільніше, але вони можуть навчатися та досягати високих результатів.

Принцип соціалізації. У застосуванні до осіб з обмеженими можливостями соціалізація означає процес засвоєння соціально-культурного досвіду, підготовку до самостійного життя в суспільстві, активну участь в різних видах корисної діяльності, а також систему цінностей, знань, умінь, норм міжособистісної взаємодії і правил поведінки. Принцип соціалізації знаходиться в тісному взаємозв’язку з принципом безперервності педагогічної освіти і має загальне аргументування: соціалізація починається з народження та продовжується усе життя, без тілесного здоров’я як головної людської цінності неможливе засвоєння ніяких інших культурних цінностей.

Соціально-адаптуюча спрямованість спеціальної освіти дозволяє подолати або значно зменшити „соціальне випадіння”, допомогти знайти ту соціальну нішу, в якій недолік розвитку та обмеження можливостей могли б максимально компенсуватися, дозволяючи вести незалежний соціально та матеріально гідний для людини образ життя.

Принцип інтеграції. Необхідно розрізняти два поняття: соціальна інтеграція і педагогічна інтеграція.

Соціальна інтеграція припускає активне включення інвалідів та осіб з обмеженими можливостями в культурне, соціальне, трудове життя суспільства разом із здоровими людьми. Якщо ті, що оточують, в процесі трудової, культурної або іншій діяльності не помічають інвалідності і сам інвалід успішно справляється з цією діяльністю, не відчуваючи почуття неповноцінності, реалізує нормативний для сьогоднішніх умов спосіб життя, – ця людина повністю інтегрована у суспільство.

Педагогічна інтеграція припускає навчання дітей та дорослих з різними дефектами в установах системи освіти – в освітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах разом із особами, які не мають стійких відхилень. Педагогічна інтеграція є етапом, який попереджує процес соціальної інтеграції. Це складний двосторонній процес взаємного зближення осіб з обмеженими можливостями та людей, не мають суттєвих порушень, як рівноправних членів суспільства. Мета інтегрованого навчання – підготувати осіб з обмеженими можливостями до цього зближення, а оточуючих – вийти їм назустріч.

Політика держави відносно інтеграції осіб з обмеженими можливостями, і особливо дітей з обмеженими можливостями, повинна будуватися на науково обґрунтованій концепції, мати правові норми та законодавчі документи, стратегію дії на суспільство в цілому для зміни відношення до цієї категорії людей і надання сприяння їх інтеграції.

Принцип пріоритетної ролі мікросоціуму. На виховання особистості дитини з обмеженими можливостями впливають родина, вчителі, вихователі, педагоги, психологи, друзі, однолітки в школі та поза нею. Процес педагогічної діяльності безумовно, впливає на розвиток особистості дітей, тому що діяльність завжди активізує психічні, інтелектуальні можливості дитини, формуючи її ставлення до себе, до тих, хто її оточує, змінюючи ціннісні орієнтації, мотиви і потреби. Тому майстерність, професіоналізм педагога, вміння організувати взаємодію учнів та дорослих, створення психологічного клімату довіри, доброзичливості, своєчасне схвалення, надання допомоги, забезпечення безпеки створюють для дитини мікросоціум, у якому вона проводить частину свого життя. І якщо вона почуває в ньому себе комфортно, то це може стати фундаментом та передумовою активного продовження занять у наступні роки.

Загальнометодичні принципи дефектології відображають особливості реалізації дидактичних принципів: свідомості, активності, наочності, доступності, систематичності, міцності при формуванні знань, умінь та навичок осіб із психічними, сенсорними, руховими порушеннями.

Принцип науковості передбачає знання теорій, концепцій, основних законів, стратегічних ідей та тенденцій, методології, проблем корекційної педагогіки; знання біологічних та психологічних закономірностей функціонування організму з патологічними порушеннями, а також практики і досвіду педагогів-новаторів, які працюють з даною категорією дітей; вміння застосовувати знання на практиці, забезпечуючи обґрунтований вибір змісту, форм і методів, спираючись на закони та принципи навчання, виховання і розвитку, добиваючись максимальної ефективності педагогічного процесу.

Принцип свідомості та активності передбачає усвідомлене і активне відношення, в першу чергу батьків, до процесів навчання, виховання та розвитку дитини з порушеннями у розвитку. Педагогічна освіта батьків відіграє важливу роль в ранній реабілітації дітей.

У основі даного принципу лежать встановлені наукою закономірності:

r справжню сутність людської освіти складають глибоко та самостійно осмислені знання, які набуваються шляхом інтенсивної напруги власної розумової діяльності;

r свідоме засвоєння знань учнів залежить від ряду умов та факторів: мотивів навчання, рівня та характеру пізнавальної активності учнів, організації навчально-виховного процесу і керування пізнавальною діяльністю учнів, методів та засобів навчання, які застосовуються вчителем та ін.;

r власна пізнавальна активність школяра є важливим фактором навчання та має вирішальне значення на темп, глибину та міцність оволодіння навчальним матеріалом.

Однією з ознак усвідомленості засвоєних знань може служити вираження їх учнями за допомогою мовлення, у правильній словесній формі.

Принцип наочності передбачає комплексне використання всіх органів чуття та активізацію функцій, які підлягають зберіганню, в процесі навчання та виховання. Найбільша трудність і своєрідність реалізації принципу наочності виявляється у дітей з порушенням зору і слуху.

У основі його лежать і строго зафіксовані наукові закономірності:

r органи чуття людини володіють різною чутливістю до зовнішніх подразників: у переважної більшості людей найбільшою чутливістю володіють органи зору;

r пропускна спроможність каналів зв’язку від рецепторів до центральної нервової системи різна: органи зору „пропускають” в мозок майже у 5 разів більше інформації, ніж органи слуху, і майже в 13 разів більше чим тактильні органи;

r інформація, яка поступає в мозок з органів зору (за оптичним каналом), не вимагає значного перекодування, вона зберігається в пам’яті людини легко, швидко й міцно.

Вчитель завжди повинен пам’ятати про те, що наочність уявляє собою не мету, а засіб успішного навчання.

Наочність у незрячих і слабозорих забезпечується перш за все через тактильний аналізатор, при цьому використовуються і інші аналізатори, які підлягають зберіганню – залишковий зір, слух, нюх та ін. Наочність у глухих та слабочуючих має специфічні особливості, які обумовлені тим, що через відсутність слухових відчуттів, обмеження або відсутності мовленнєвого спілкування сприйняття обмежено. Компенсація порушень слуху здійснюється за рахунок зорової, тактильно-вібраційної та кінестетичної чутливості, але провідна роль належить мовленнєвій функції, яка доповнюється мімікою, жестами, дактильним мовленням.

Принцип доступності припускає необхідність дотримання посильної міри труднощів щоб уникнути фізичних, моральних, емоційних перевантажень. Доступність припускає не відсутність, а створення міри труднощів, яка стимулює. Трудність – це суб’єктивне відчуття реально існуючих суперечностей між бажаним та дійсним, які, поступово долаючись, стимулюють інтенсивний розвиток особистості.

В основі принципу доступності лежать:

r доступність навчання визначається віковими особливостями учнів та залежить від їх індивідуальних особливостей;

r доступність навчання залежить від організації навчального процесу, методів навчання, які використовуються вчителем та пов’язана з умовами протікання процесу навчання;

r доступність навчання визначається його передісторією;

r чим вище рівень розумового розвитку школярів та наявний у них запас уявлень і понять, тим успішніше вони можуть просунутися вперед при вивченні нових знань;

r поступове наростання труднощів навчання та привчання подоланню позитивно впливають на розвиток учнів і формування моральних якостей;

r навчання на оптимальному рівні труднощам позитивно впливає на темпи та ефективність навчання, якість знань.

Відомі класичні правила, які відносяться до практичної реалізації принципу доступності, які сформульовані ще Я.А. Каменським: від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від простого до складного. Теорія і практика сучасного навчання розширюють перелік інших для реалізації правил доступного навчання.

Принцип систематичності та послідовності означає не просто заняття без невиправданих пропусків, а організований педагогічний процес, в якому викладання та засвоєння йдуть в певному порядку, системі і охоплюють діяльнісну сторону як педагога, так і тих, хто навчається.

Дидактичний принцип систематичності та послідовності покладений в основу сучасних навчальних планів і програм школи. У відповідності з цим принципом предмети, які вивчаються, розташовуються в навчальних планах в логічній послідовності. З урахуванням даного принципу складені і навчальні програми за окремими предметами.

Даний принцип спирається на наступні наукові положення:

r людина тільки тоді володіє справжніми та дієвими знаннями, коли в його мозку відображається чітка картина навколишнього світу, яка уявляє систему взаємозв’язаних понять;

r універсальним засобом і головним способом формування системи наукових знань є навчання, яке організоване певним чином;

r система наукових знань створюється у тій послідовності, яка визначається внутрішньою логікою навчального матеріалу та пізнавальними здібностями учнів;

r процес навчання, який складається з окремих складових, протікає тим успішніше та приносить тим більші результати, чим менше в ньому перерв, порушень послідовності, некерованих моментів;

r якщо систематично не вправляти навички, то вони втрачаються;

r якщо не привчати учнів до логічного мислення, то вони постійно будуть випробовувати утруднення в своїй розумовій діяльності;

r якщо не дотримувати системи та послідовності у навчанні, то процес розвитку учнів сповільнюється.

Принцип міцності означає не тільки надійне засвоєння знань, але і збереження придбаного досвіду на довгі роки.

Принцип міцності підсумовує теоретичні пошуки вчених та практичний досвід багатьох поколінь вчителів по забезпеченню міцного засвоєння знань. У ньому закріплені емпіричні і теоретичні закономірності:

r засвоєння змісту освіти та розвиток пізнавальних сил учнів – дві взаємозв’язані сторони процесу навчання;

r міцність засвоєння учнями навчального матеріалу залежить не тільки від об’єктивних чинників (змісту та структури цього матеріалу), а також і від суб’єктивного відношення учнів до даного матеріалу, навчання, вчителя;

r міцність засвоєння знань учнями обумовлюється організацією навчання, використанням різних видів та методів навчання, а також залежить від часу навчання;

r пам’ять учнів носить виборчий характер: чим важливий для них той або інший навчальний матеріал, тим міцніше цей матеріал закріплюється і довше зберігається.

Процес міцного засвоєння знань є дуже складним. Останнім часом його вивчення принесло нові результати. У ряді досліджень показано, наприклад, що у багатьох випадках мимовільне запам’ятовування є навіть продуктивнішим, ніж довільне. Це вносить визначені зміни в практику навчання, оскільки традиційно вважалося, що навчання повинне ґрунтуватися на довільному запам’ятовуванні, і у відповідності з цим були сформульовані практичні правила навчання.

Спеціально-методичні принципи дефектології побудовані на засадах інтеграції принципів суміжних дисциплін і законів онтогенетичного розвитку (діагностування, диференціації та індивідуалізації, корекційно-розвиваючої спрямованості, компенсаторної спрямованості, урахування вікових особливостей, адекватності, оптимальності та варіативності).

Принцип діагностування означає необхідність констатації основного дефекту, супутніх захворювань та вторинних відхилень, медичних показань і протипоказань, особливостей психічних та особистісних якостей, порушених і збережених функцій дитини.

Принцип ранньої педагогічної допомоги. Сучасна корекційна педагогіка вважає одним з ключових умов успішної корекційно-педагогічної допомоги забезпечення раннього виявлення та ранньої діагностики відхилень у розвитку дитини для визначення його особливих освітніх потреб. Сучасна спеціальна освіта передбачає максимальне скорочення розриву між моментом виявлення первинного порушення у розвитку дитини та початком цілеспрямованої корекційно-педагогічної допомоги, розширюючи тимчасові межі надання спеціальних освітніх послуг з перших місяців та протягом всього життя людини.

Принцип диференціації й індивідуалізації означає, з одного боку, об’єднання дітей на заняттях у відносно однорідні групи (за віком, станом соматичного здоров’я), з іншого боку – індивідуальну роботу з кожною дитиною з урахуванням її реальних фізичних і психічних можливостей, статі, віку, здатності до навчання і т.ін. Мета індивідуалізації – створення умов максимального зросту особистості дитини.

Індивідуальний підхід спрямований на створення сприятливих умов навчання, які враховують як індивідуальні особливості кожної дитини (особливості вищої нервової діяльності, темпераменту та, відповідно, характеру, швидкість протікання розумових процесів, рівень сформованості знань та навичок, працездатність, вміння вчитися, мотивацію, рівень розвитку емоційно-вольової сфери та ін.), так і його специфічні особливості, які властиві дітям з даною категорією порушення у розвитку.

Принцип індивідуального підходу дозволяє не виключати з освітнього процесу дітей, для яких загальноприйняті способи корекційної дії виявляються неефективними. Завдяки індивідуальному підходу стає можливим розвиток дітей з важкими та множинними порушеннями через інший, доступний для них зміст навчання, через особливий його темп та організацію, використання специфічних прийомів і способів корекційно-педагогічної роботи.

Диференційований підхід до дітей і підлітків з особливими освітніми потребами в умовах колективного навчального процесу обумовлений наявністю варіативних типологічних особливостей навіть у рамках однієї категорії порушень. Так, в одному і тому ж класі або групі можуть навчатися розумово відсталі діти з різними особливостями прояву цього порушення, з можливими додатковими відхиленнями у розвитку. Вони можуть відрізнятися між собою за навчально-пізнавальними можливостями, ступеню пізнавальної активності, за специфікою особливих освітніх потреб вцілому.

Принцип корекційно-розвиваючої спрямованості. Сутність даного принципу полягає в тому, щоб педагогічні впливи були спрямовані не тільки на послаблення, подолання недоліків, які зумовлені патологічними порушеннями, але і на корекцію й активний розвиток пізнавальної діяльності, мовлення, уваги, пам’яті, психофізичних та координаційних здібностей.

Цей принцип припускає опору на здорові сили вихованця, який навчається, побудову освітнього процесу з використанням аналізаторів, які підлягають зберіганню, функцій і систем організму у відповідності до специфіки природи недоліку розвитку. Освіта і розвиток дитини з обмеженими можливостями будується, таким чином, у відповідності з його специфічними природними можливостями та на їх основі.

Принцип урахування вікових особливостей. Процес індивідуального розвитку всіх фізіологічних і психологічних функцій відбувається нерівномірно та неодночасно: періоди стабілізації змінюються прискореннями розвитку. Динаміка психічних і фізичних здібностей індивідуальна, як індивідуальні і сенситивні періоди, важливо їх не пропустити і максимально використовувати для розвитку й особистісного росту, особливо при плануванні стратегічних програм, розрахованих на кілька років.

Даний принцип узгоджує, з одного боку, вимогу відповідності ходу психічного і особистісного розвитку дитини нормативному розвитку та, з іншого, визнає безперечність факту унікальності та неповторності конкретного шляху розвитку кожної особистості.

Принцип адекватності педагогічних можливостей. Очікуваним результатом корекційно-оздоровчої роботи з дітьми є поліпшення стану організму дитини, досягнення нового рівня фізичних якостей та здібностей. В основі цих змін лежить фундаментальна властивість усього живого – здатність до адаптації, пристосування до зовнішніх впливів. Принцип адекватності означає, що постановка корекційних завдань, вибір засобів, методів, методичних прийомів педагогічної роботи повинні відповідати функціональному стану дитини і враховувати всі його особливості.

Навчально-пізнавальна діяльність дитини з будь-яким відхиленням у розвитку відрізняється від навчально-пізнавальної діяльності дитини без аналогічних відхилень, оскільки має особливий зміст, глибоку своєрідність протікання та потребує особливої організації і способів її реалізації. Вона спрямована на корекційно-компенсуюче перетворення різних психічних функції і задоволення особливих освітніх потреб дитини відповідно до її недоліку.

Особливості розвитку тих, хто навчається, примушують вносити специфічні зміни в зміст і способи їх навчально-пізнавальної діяльності. Так, порушення перцептивної діяльності викликають необхідність перекодування або особливої структуризації навчальної інформації відповідно до пізнавальних можливостей дітей; порушення розумової діяльності вимагають такої організації навчання, в якій забезпечується формування конкретної основи розумових дій; потреба у компенсаторних механізмах розвитку вимагає від корекційного педагога вибору можливих напрямів корекційно-педагогічної дії та відбору адекватного змісту та засобів компенсаторного розвитку.

Це означає, що тільки дефектолог, знаючи закономірності та особливості розвитку пізнавальних можливостей даної дитини, з одного боку та можливі шляхи та способи корекційної і компенсуючої допомоги їй – з іншої, може організувати процес навчально-пізнавальної діяльності та керувати цим процесом. У більшості випадків унаслідок глибокої своєрідності розвитку дітей з особливими освітніми потребами самостійна навчально-пізнавальна діяльність їх утруднена або неможлива.

Викладені принципи взаємопов’язані та реалізуються в єдності, тому у практичній діяльності треба орієнтуватись не на один принцип, а на їх систему, що сприяє науково обґрунтованому вибору мети, змісту, методів і форм навчання та виховання.

Основне завдання наукових досліджень в дефектології – це розробка ефективних способів попередження і подолання аномалій розвитку у дітей.


 
 


 

 

q Науковості q Свідомості та активності q Наочності q Доступності q Систематичності q Міцності
q Гуманістичної спрямованості q Безперервності педагогічної освіти q Соціалізації q Інтеграції q Пріоритетної ролі мікросоціуму

 

 

Рис. 1. Основні принципи корекційної педагогіки

 

У науково-педагогічних дослідженнях дефектологія використовує відомі педагогічні і психологічні методи. Це спостереження, яке полягає в цілеспрямованому вивченні певного психолого-педагогічного явища в природних умовах, обстеження або бесіда за визначеним планом, який дозволяє з’ясувати особливості формування особистості учнів або ефективність корекційно-виховного процесу.

Широко використовуються різні види експерименту – природного (констатуючого і навчального) і лабораторного, який проводиться в умовах, які спеціально створюються. Експериментальні завдання виявляють не тільки сформовані особливості і різні утруднення, але і можливості розвитку. Це дозволяє, правильно зрозумівши своєрідність дитини, успішно організувати з ним роботу по подоланню дефектів розвитку.

Важливим джерелом отримання відомостей про дітей з порушеннями у розвитку є аналіз результатів їх діяльності – письмових робіт, малюнків, різних виробів, що характеризують психічні особливості дітей, їх уявлення про навколишнє життя. Цей метод відображає індивідуальність учнів, їх схильності та здібності.

Цінними засобами вивчення дітей з обмеженими можливостями є соціологічні і психологічні методи дослідження. Серед них анкетування – метод масового збору матеріалу за допомогою анкет, методи дослідження самооцінки та рівня домагань особистості, соціометрія – дослідження міжособистісних відносин в групі, а також математичні методи, які виявляють кількісні показники характеристик, які досліджуються.

Дефектологія удосконалює наявні методи наукових досліджень і розробляє нові. В психолого-педагогічних дослідженнях використовується не один, а декілька методів, які взаємно доповнюють один одного, що забезпечує надійність результатів.

Метод виступає як вихідний пункт і умова наступних досліджень. Сучасна наука не просто відображає ті чи інші аспекти реальності, але й проектує реальність у відповідності з певними цілями. Це веде до необхідності здійснення широкого конструювання методів пізнання.

 

 

Питання та завдання для контролю

 

1. Дайте визначення дефектології як науки.

2. Проаналізуйте понятійно-термінологічний словник спеціальної педагогіки.

3. Назвіть мету та головні завдання дефектології.

4. Дайте визначення основним поняттям і педагогічним категоріям корекційної педагогіки.

5. Розкрийте сутність поняття „корекція та компенсація дітей з порушеннями психофізичного розвитку”.

6. Обґрунтуйте необхідність корекційно-виховного процесу в спеціальній школі.

7. Охарактеризуйте основні принципи дефектології.

8. Розкрийте методологічні основи дефектології.

9. Розкрийте взаємозв’язок дефектології з іншими галузями знань

10. Складіть кросворд з понятійно-термінологічного апарату, використовуючи словник.

 

 

Література

 

1. Власова Т.А., Певзнер М.С. О детях с отклонениями в развитии. – М: Просвещение, 1973. – 175 с.

2. Дьячков А.И. Основы обучения и воспитания аномальных детей / Под общ. ред. А.И. Дьячкова. – М.: Просвещение, 1965. – 343 с.

3. Лапшин В.А., Пузанов Б.П. Основы дефектологии. – М.: Просвещение, 1991. – 143 с.

4. Липа В.А. Основы коррекционной педагогики: Учебное пособие. – Донецк: Лебідь, 2002. – 327 с.

5. Пономарёва З.А. Сохранение и развитие устной речи детей с поздним нарушением слуха как одно из условий социальной адаптации // Тезисы докл. V Междунар. конф. “Ребёнок в современном мире: права ребёнка.” – СПб., 1998. – С. 38-41.

6. Свердлов А.З. Развитие духовного мира неслышащих инвалидов в процессе социально-культурной деятельности: Право на здоровье // Тезисы докл. V Междунар. конф. “Ребёнок в современном мире: права ребёнка.” – СПб., 1998. – С. 27-30.

7. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: Навч. посібник для студ. пед. ін-тів. – К.: Вища школа, 1994. – 143 с.

8. Український дефектологічний словник / Л.В. Вавіна, А.М. Висоцька, В.В. Засенко та ін.; За ред. В.І. Бондаря. – К: Милосердя України, 2001. – 211 с.

 




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 302 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.021 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав