Читайте также:
|
|
господарських зобов'язань................................................................................... 72
5.1. Загальні положення про виконання господарських зобов'язань.................. 72
5.2. Неустойка......................................................................................................... 75
5.3. Порука (гарантія)............................................................................................. 78
5.4. Застава.............................................................................................................. 80
Контрольні питання................................................................................................ 82
Список рекомендованої літератури....................................................................... 82
Розділ 6. Участь юридичної служби в правовому забезпеченні
зберігання майна....................................................................................................... 85
6.1. Роль юридичної служби в зберіганні майна підприємства........................... 85
6.2. Правові засади забезпечення якості продукції і товарів.............................. 87
6.3. Організація приймання продукції і товарів за якістю
і кількістю на підприємстві..................................................................................... 91
Контрольні питання................................................................................................ 94
Список рекомендованої літератури....................................................................... 95
Розділ 7. Участь юридичної служби в захисті прав
і законних інтересів підприємств............................................................................. 97
7.1. Господарсько-правова відповідальність підприємств.................................. 97
7.2. Досудове врегулювання господарських спорів.......................................... 100
7.3. Позовна робота на підприємстві та участь у ній
юридичної служби.................................................................................................. 105
7.4. Участь юридичної служби у вирішенні спорів
у господарському суді........................................................................................... 109
7.5. Участь юридичної служби в перегляді рішень (ухвал) господарського суду в апеляційному порядку 114
7.6. Участь юридичної служби в перегляді рішень
господарського суду в касаційному порядку....................................................... 117
Контрольні питання............................................................................................... 121
Список використаної літератури............................................................................ 121
Розділ 8. Участь юридичної служби в збиранні доказів
для вирішення господарської справи.................................................................... 125
8.1. Поняття і види доказів................................................................................... 125
8.2. Призначення і проведення судової експертизи........................................... 128
8.3. Підстави звільнення від доказування................ '......................................... 130
8.4. Належність доказів і допустимість засобів доказування............................. 131
8.5. Оцінка доказів................................................................................................. 132
Контрольні питання............................................................................................... 133
Список рекомендованої літератури...................................................................... 134
Розділ 9. Участь юридичної служби в забезпеченні дотримання
законодавства про працю та трудової дисципліни............................................... 136
9.1. Основні напрямки роботи юридичної служби
в забезпеченні законодавства про працю.............................................................. 136
9.2. Правове регулювання трудових правовідносин
і участь юридичної служби в цьому процесі........................................................ 137
9.3. Участь юридичної служби в розробленні документів правового характеру, що регулюють трудові відносини на підприємстві 139
9.4. Забезпечення відповідності чинному законодавству
правових актів, що видаються на підприємстві................................................... 140
9.5. Участь у роботі з дотримання трудової дисципліни
на підприємстві....................................................................................................... 142
9.6. Спори, що виникають при звільненні працівників з роботи....................... 142
Контрольні питання............................................................................................... 159
Список використаної літератури........................................................................... 160
Розділ 10. Участь юридичної служби в природоохоронній
діяльності................................................................................................................. 163
10.1. Загальні положення права природокористування...................................... 163
10.2. Використання природних ресурсів у сфері господарювання................... 166
10.3. Діяльність юридичної служби в забезпеченні дотримання
природоохоронного законодавства...................................................................... 168
Контрольні питання................................................................................................ 170
Список рекомендованої літератури...................................................................... 170
Рекомендована і використана література............................................................. 173
Додатки
Додаток 1. Журнал реєстрації претензій, які пред'являються
підприємствам......................................................................................................... 180
Додаток 2. Журнал реєстрації претензій, які пред'являються
до підприємства...................................................................................................... 181
Додаток 3. Журнал реєстрації позовних заяв,
які пред'являються підприємствам....................................................................... 182
Додаток 4. Журнал реєстрації позовних заяв, які пред'явлені
до підприємства....................................................................................................... 183
Додаток 5. Супровідний лист до проекту договору............................................ 184
Додаток 6. Супровідний лист до договору.......................................................... 184
Додаток 7. Протокол розбіжностей до договору................................................ 185
Додаток 8. Протокол узгодження розбіжностей за договором........................ 185
Додаток 9. Угода про співробітництво та організацію взаємовідносин... 186
Додаток 10. Договір купівлі-продажу (оптової партії товарів)......................... 188
Додаток 11. Договір купівлі-продажу (поступки) часток участі
в ТОВ між підприємствами................................................................................... 194
Додаток 12. Договір купівлі-продажу акцій акціонерного
товариства відкритого типу.................................................................................. 197
Додаток 13. Договір поставки товару.................................................................. 199
Додаток 14. Договір на проведення товарообмінної
(бартерної) операції................................................................................................ 205
Додаток 15. Договір міни...................................................................................... 211
Додаток 16. Договір комісії на продаж продукції
(договір про передачу продукції на реалізацію).................................................. 213
Додаток 17. Договір доручення на продаж продукції........................................ 218
Дода ток 18. Договір про надання юридичних послуг........................:.............. 222
Додаток 19. Договір про технічне обслуговування і ремонт техніки — 225 Додаток 20. Договір оренди будинку, споруди
(іншого об'єкта нерухомості)................................................................................ 227
Додаток 21. Договір оренди обладнання............................................................. 232
Додаток 22. Договір суборенди............................................................................ 235
Додаток 23. Договір оренди обладнання (лізингу)............................................. 238
Додаток 24. Договір підряду................................................................................ 242
Додаток 25. Договір про спільну діяльність...................................................... 247
Додаток 26. Посвідчення...................................................................................... 253
Додаток 27. Акт приймання продукції (товарів) за кількістю........................... 254
Додаток 28. Акт приймання продукції (товарів) за кількістю
та якістю................................................................................................................. 257
Додаток 29. Акт приймання продукції (товарів) за якістю.............................. 259
Додаток ЗО. Телефонограма................................................................................ 262
Додаток 31. Структурні підрозділи, посадові особи,
які відповідальні за ведення претензійної роботи............................................... 263
Додаток 32. Претензія про сплату неустойки
за недопоставку (прострочення поставки) продукції........................................... 264
Додаток 33. Претензія щодо сплати вартості продукції (товарів),
якої не вистачає...................................................................................................... 265
Додаток 34. Претензія до Управління залізниці та постачальника
у зв'язку з нестачею (пошкодженням, псуванням, втратою) вантажу.... 266
Додаток 35. Претензія до автотранспортного підприємства
про нестачу вантажу при централізованій доставці............................................. 267
Додаток 36. Претензія щодо стягнення штрафу та збитків за постачання немаркованої продукції, а також
продукції (товару) без тари або в неналежній тарі (упаковці)............................. 268
Додаток 37. Претензія про сплату штрафу за прострочення
повернення (неповернення) тари........................................................................... 269
Додаток 38. Претензія про стягнення штрафу за поставку
некомплектної продукції, її вартості..................................................................... 270
Додаток 39. Претензія про сплату вартості забракованої
продукції (товарів), штрафу і збитків................................................................... 272
Додаток 40. Відповідь на претензію......................................... і........................ 274
Додаток 41. Відповідь на претензію................................................................... 274
Додаток 42. Позовна заява про стягнення неустойки
за недопоставку (прострочення поставки) продукції (товарів).......................... 275
Додаток 43. Позовна заява про стягнення вартості
продукції (товару), якої не вистачає...................................................................... 277
Додаток 44. Позовна заява про стягнення вартості
нестачі вантажу при перевезенні вантажів автотранспортом............................... 279
Додаток 45. Позовна заява до вантажовідправника та Управління
залізниць про стягнення вартості вантажу, якого не вистачає............................ 281
Додаток 46. Позовна заява про стягнення штрафу та збитків
за поставку недоброякісної продукції (товарів)................................................... 283
Додаток 47. Позовна заява про стягнення штрафу
за прострочення повернення (неповернення) тари............................................... 285
Додаток 48. Відзив на позовну заяву.................................................................. 287
Додаток 49. Зразки формулювання наказів і записів
у трудових книжках................................................................................................ 288
Додаток 50. Позовна заява про поновлення на роботі
та оплату за час вимушеного прогулу................................................................... 292
Додаток 51. Позовна заява про визнання незаконним наказу
про накладення дисциплінарного стягнення......................................................... 293
Додаток 52. Позовна заява про відшкодування шкоди,
заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків.............................. 295
Додаток 53. Позовна заява про відшкодування шкоди, заподіяної
внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (у порядку регресу)....................... 297
Додаток 54. Позовна заява про стягнення заробітної плати,
не виплаченої при звільненні працівника............................................................. 299
Додаток 55. Позовна заява про стягнення заробітної плати
за роботу у вихідні дні............................................................................................ 300
Вступ Предмет і завдання курсу
У сучасних економічних умовах, які характеризуються впровадженням ринкових відносин з одночасним збереженням державою соціальної орієнтації, значна увага приділяється правовому забезпеченню господарської діяльності підприємств. У наш час складність правового регулювання сфери господарювання зумовлена об'єктивними чинниками, а саме: динамізмом і різноманітністю господарських відносин, що підвищує вимоги до майбутніх фахівців з правознавства щодо оволодіння знаннями у сферах господарського, підприємницького, трудового права та інших галузей, які тісно пов'язані з такою навчальною дисципліною, як організація юридичної служби на підприємстві, та практичних навичок застосування норм чинного законодавства в повсякденній правозастосовчій практиці, при розробленні та візуванні локально-правових актів, що приймаються на підприємстві.
Навчальна дисципліна «Організація юридичної служби на підприємстві» покликана забезпечити систематичне вивчення студентами основних знань з правового регулювання діяльності підприємств, - зокрема стосовно укладення господарських договорів; організації приймання продукції і товарів за кількістю і якістю та претензійно-позовної роботи; правового забезпечення дотримання вимог трудового, природоохоронного законодавства. Особливе місце в дисципліні відводиться суб'єктам правової роботи на підприємстві (відділу кадрів, бухгалтерії, службі охорони праці та ін.) і взаємодії юридичної служби з переліченими та іншими підрозділами в здійсненні правової роботи.
Запропонований навчальний посібник створений з урахуванням чинного законодавства. При підготовці навчального посібника використано досвід роботи підприємств різних форм власності та організаційно-правових форм, діяльності юридичних служб підприємств.
6
Вивчення основних розділів підручника має ґрунтуватися на вже набутих знаннях з теорії держави і права, цивільного, господарського, трудового та інших галузей права. Коло питань, що розглядаються в навчальному посібнику, сформоване таким чином, щоб дати студентам та іншим читачам цілісне уявлення про зміст, структуру і систему організації юридичної служби на підприємстві.
Предметом вивчення курсу «Організація юридичної служби на підприємстві» є порядок створення юридичної служби, її завдання, форми правової роботи на підприємствах. Курс складається з 10 розділів, які взаємопов'язані і викладені в логічній послідовності.
Оскільки навчальний посібник є спробою розглянути основні засади організації юридичної служби на підприємстві, природно, що він має певні недоліки. Не всі проблеми організації юридичної служби на підприємстві всебічно й чітко висвітлені. Для закріплення знань після кожного розділу посібника наводиться перелік контрольних питань і список літератури.
Розділ 1
Суть і значення правової роботи в господарській діяльності. Роль юридичної служби в її здійсненні
1.1. Основні правові засади господарської діяльності
Правова регламентація господарської діяльності в період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки має спрямовуватися на закріплення в законодавстві економічно обґрунтованих принципів її функціонування в умовах конкуренції.
Світовий досвід свідчить, що на саморегулюючий механізм ринку не можна повністю покладатися. Він сам по собі не може забезпечити здорових суспільних відносин і не гарантує довготривалої економічної стабільності. Держава повинна всіляко підтримувати малий та середній бізнес, забезпечувати громадське порозуміння в справах справедливого розподілу прибутків, використовуючи такі правові засоби, під впливом яких посилюється мотиваційне значення тих чи інших цілей господарської діяльності.
У Господарському кодексі України дається визначення господарської діяльності як діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення, реалізацію продукції, надання послуг, виконання робіт вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Слід також додати, що господарювання означає здійснення економічно значущої діяльності, метою якої є одержання господарської вигоди, тобто не тільки отримання прибутку, а й задоволення суспільних потреб. Адже саме задоволення суспільних потреб є кінцевою метою виготовлення продукції у виробничій системі з використанням природних ресурсів. Потреби є рушійною силою розвитку виробництва, збереження та відтворення природних ресурсів1.
1 Гайворонський В.М., Жушман В.II. Господарське право України. - X.: Право, 2005. - С. 3.
Процес ведення господарської діяльності, суспільні відносини, що при цьому виникають, потребують правової регламентації. І хоча втручання держави в цю діяльність законодавством не допускається, така регламентація не може обмежитися загальною вимогою про те, що використання при її здійсненні будь-ким своєї власності не повинно завдавати шкоди правам громадян, інтересам суспільства, погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41 Конституції України). Відносини, що виникають при здійсненні господарської діяльності, потребують правового регулювання. Тому регулювання господарської діяльності підприємств різних форм власності та організаційно-правових форм здійснюється нормативно-правовими актами.
Нормативні господарсько-правові акти класифікуються за різними ознаками. За юридичною силою і формою вираження - на закони, тобто акти вищої юридичної сили, і підзаконні акти - акти, що засновані на законах. Такі акти не повинні суперечити законам.
Найвищу юридичну силу має основний закон - Конституція України, яка встановлює загальні та галузеві принципи регулювання господарських відносин, гарантії здійснення господарської (підприємницької) діяльності (наприклад, забезпечення захисту прав усіх суб'єктів власності й господарювання, конкуренції, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції). Підзаконні акти - це укази Президента, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів, рішення органів самоврядування, накази міністрів та інших посадових осіб різного рівня.
Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів за юридичною силою вони приймаються народом або за його дорученням: органом законодавчої влади - Верховною Радою - Основний закон (Конституція), закони; Президентом - укази і розпорядження; органом виконавчої влади (Кабінетом Міністрів) - постанови; органами місцевого самоврядування - рішення.
Закони підрозділяються на: конституційні закони, які органічно поєднані з основним законом, ними вносяться зміни чи доповнення до Конституції; звичайні - закони, які приймаються на основі та на виконання Конституції і визначають засади правового регулювання у сфері господарських відносин (наприклад, закони «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» тощо); надзвичайні - закони тимчасового характеру, що приймаються за надзвичайних обста-
вин і можуть призупиняти дію чинних законів; тимчасові - закони, прийняті на визначений у часі термін дії (наприклад, закон про державний бюджет, закон про затвердження Державної програми економічного й соціального розвитку України на певний рік); допоміжні - закони, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування (наприклад, Закон України «Про ратифікацію Договору між Україною та Туркменістаном про довгострокове торговельно-економічне співробітництво на 2001-2010 роки»); кодифіковані - нормативні акти, у яких узагальнені та систематизовані норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Вони приймаються у формі кодексів. Зі створенням України як самостійної держави постало питання про кодифікацію господарського законодавства. Підготовка Господарського кодексу України завершилася його прийняттям 16 січня 2003 року1.
Перехід до ринкових відносин означає відмову від адміністративно-наказових методів господарювання, втручання держави в господарську діяльність підприємств. З іншого боку, комерційну діяльність в умовах ринку не можна зводити, як було раніше, лише до організації збуту продукції. У цих умовах вироблена продукція знайде збут лише тоді, коли задовольнятиме попит споживачів.
Тому завданням виробника є аналізувати за допомогою кваліфікованих працівників кон'юнктуру ринку, виявляти незадо-волені потреби, знаходити споживачів своєї продукції та на цій основі формувати асортиментну політику підприємства, здійснювати розроблення нової продукції, налагоджувати системи сервісного обслуговування.
Таким чином, якщо раніше спочатку планувалася в централізованому порядку виробнича діяльність, а потім укладалися договори зі споживачами про збут виробленої продукції, то тепер основу планів виробництва продукції становлять державні замовлення та договори, укладені зі споживачами (покупцями) і постачальниками матеріально-технічних ресурсів.
Виходячи з вищенаведеного, слід визначити відносини, що виникають при здійсненні виробничої і комерційної діяльності, як відносини господарські, оскільки виробнича й комерційна діяльність тісно пов'язані та в цілому становлять діяльність господарську, яка потребує окремої правової регламентації2.
1 Гайворонський В.М., Жушман В.П. Там само. - С. 13.
2 Гайворонський В.М., Жушман В.П. Там само. - С. 5.
11
Характерною ознакою господарських відносин, як зазначається в законодавстві, є поєднання в них виробничих, організаційних і внутрішньогосподарських відносин (ст. З ГК України). Господарські відносини - такі відносини між суб'єктами господарювання (підприємствами, підприємцями) та органами управління, між суб'єктами господарювання, державними та громадськими організаціями, що є споживачами продукції, робіт, послуг, - які складаються в процесі організації та здійснення господарської діяльності.
Господарювання - це і господарське управління, і господарське відання. Господарювання здійснюється різноманітними суб'єктами, державою, територіальними самоврядними системами, підприємствами, бюджетними та іншими організаціями, які не мають на меті одержання прибутку, а також окремими громадянами.
Суб'єктами господарювання за Господарським кодексом України визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно, несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: господарські організації -юридичні особи, створені відповідно до Господарського кодексу, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (ст. 55).
Господарський кодекс України (ст. 56) визначає такі загальні умови створення суб'єктів господарювання:
1) суб'єкт господарювання створюється за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, перетворення) діючого (діючих) суб'єктів господарювання з додержанням вимог законодавства;
2) створення нових може бути також наслідком примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів, відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.
Суб'єкти господарювання можуть утворюватися для здійснення будь-якої діяльності, якщо вона не суперечить чинному
законодавству. Існують обмеження для приватних підприємств стосовно діяльності, пов'язаної з виготовленням і реалізацією деяких видів продукції. Таку діяльність, як уже зазначалося, можуть здійснювати лише державні підприємства.
Законодавством передбачаються особливості створення колективних підприємств, зокрема господарських товариств. Порядок їх створення визначений Господарським кодексом і Законом України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року1.
Засновниками господарських товариств можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації. Не можуть бути засновниками господарських товариств громадяни, яким законом заборонено здійснювати підприємницьку діяльність.
Установчі документи господарських товариств залежать від їх виду. Одні господарські товариства можуть діяти на підставі засновницького договору, інші - на підставі договору і статуту. При заснуванні господарського товариства, вибір організаційної форми залежить від засновника чи засновників. При цьому враховуються зміст і основні напрямки діяльності, сфера її здійснення, ресурси, які можуть бути використані, кількість і склад осіб, які безпосередньо об'єднуються для здійснення господарської діяльності, тощо.
У колективних підприємствах можливі різноманітні поєднання як видів суб'єктів, так і їх майнових відносин, що виникають при створенні, діяльності та ліквідації колективних підприємств. Так, вони можуть створюватися тільки фізичними особами, тільки юридичними особами або засновуватися ними спільно. У майнових відносинах вони нестимуть повну, обмежену чи змішану відповідальність.
Колективні підприємства можуть виникнути внаслідок добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для цієї мети; надання працівникам державних підприємств можливості використати отримані доходи для викупу державного майна. Виходячи з цього, розрізняють колективні підприємства, що базуються на власності членів трудового колективу, власність яких виникає в разі переходу всього майна державного підприємства у власність членів трудового колективу внаслідок викупу чи придбання його іншими, передбаченими законом способами. Майно колективного підприємства є спільною частковою власністю
1 ВВР України. - 1991. - № 4. - Ст. 682.
12
13
колективу. У ньому визначаються вклади працівників у майно державного чи комунального підприємства, на базі якого створене колективне підприємство, і вклади працівників у приріст майна після його заснування. Вони визначаються виходячи з трудової участі працівників у діяльності підприємства. На ці вклади нараховуються й виплачуються відсотки (дивіденди), розмір яких встановлює трудовий колектив за результатами господарської діяльності підприємства.
Різновидом колективних підприємств є підприємства, засновані на базі власності кооперативі/ - добровільного об'єднання фізичних та юридичних осіб для здійснення спільної господарської чи іншої діяльності з використанням для нього майна, що належить кооперативу на праві власності або орендованого чи наданого йому в безоплатне користування.
Діяльність кооперативу базується на принципах добровільності вступу в кооператив і безперешкодного виходу з нього, безпосередньої участі членів кооперативу в управлінні його справами. У складі кооперативу можуть створюватися структурні підрозділи, зокрема, територіально відокремлені. Кооператив має право відкривати свої філії та представництва.
Майно кооперативу формується за рахунок грошових і матеріальних внесків його членів, виробленої ним продукції, доходів від її реалізації та іншої діяльності, надходжень від продажу цінних паперів та інших джерел, передбачених статутом кооперативу.
Серед усіх підприємств важливе місце посідають підприємства, засновані на державній та комунальній власності. У комунальній власності можуть бути як промислові, так і будівельні, сільськогосподарські, торговельні підприємства, підприємства транспорту, побутового обслуговування та інші господарські організації.
Підприємства, засновані на державній власності, створюються за рахунок майна держави. Ті чи інші державні підприємства створюються державними органами, уповноваженими управляти державним майном. Державні органи здійснюють приватизацію майна державних підприємств, а також їх реорганізацію або ліквідацію. В останньому випадку трудовий колектив підприємства, що підлягає реорганізації чи ліквідації, має право вимагати передачі його в оренду або перетворення на підприємство, засноване на колективній власності.
Чинним законодавством передбачене також створення підприємств з іноземними інвестиціями, що засновані на базі об'єднання майна різних власників. Серед засновників таких
підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України та інших держав. Як випливає з їх назви, це підприємства, що створюються за участю іноземних юридичних і фізичних осіб.
Окрему категорію підприємств становлять малі підприємства. Вони можуть створюватися громадянами, членами їхніх сімей та іншими особами, які спільно здійснюють господарську діяльність, а також господарськими утвореннями інших організаційних форм і державними органами, уповноваженими управляти майном1.
1.2. Основи правопорядку у сфері господарювання
Правопорядок є частиною системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права, перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він установлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність - це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.
Правопорядок - стан (режим) правової впорядкованості (вре-гульованості і погодженості) системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Інакше кажучи, це атмосфера нормального правового життя, що встановлюється в результаті точного та повного здійснення розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма суб'єктами права. Правовий порядок як динамічна система вбирає в себе всі впорядковуючі засади правового характеру.
Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється зустрічними інтересами громадянського суспільства та держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.
Правопорядок як державно-правове явище служить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського суспільства й держави. Його антиподом є сваволя та беззаконня. Правовий порядок кожного суспільства розкривається через його ознаки, принципи, функції, зміст, форму, структуру.
Основні ознаки правопорядку:
1) закладається в правових нормах у процесі правотворчості;
2) спирається на принцип верховенства права й панування закону в галузі правових відносин;
1 Гайворонський В.М., ЗКушман В.П. Господарське право України. - X.: Право, 2005. - С. 62-63.
14
15
3) установлюється в результаті реалізації правових норм, тобто здійснення законності в діяльності з реалізації права;
4) створює сприятливі умови для здійснення суб'єктивних прав;
5) передбачає своєчасне й повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків;
6) вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;
7) встановлює сувору громадську дисципліну;
8) передбачає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;
9) створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння індивідуальній свободі;
10)забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу.
Зміст правопорядку — це система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють установленню і підтриманню правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання1.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання визначені в статті 5 ГК України.
Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, - яке здійснюється від імені українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного
'Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - X.: Консум, 2001. - С. 454-455.
16
громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині й суспільству; право кожного володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання всіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна різноманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції в підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання та дія в Україні принципу верховенства права.
Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах установленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
У справі забезпечення законності, організованості, дисципліни й порядку значне місце відводиться праву, яке є регулятором суспільних відносин. Це означає, що суб'єкти господарювання зобов'язані:
- здійснювати свою діяльність відповідно до правових приписів органів державної влади;
- самостійно, з допомогою локальних нормативних актів регламентувати різні сфери своєї діяльності;
- використовувати можливості договорів.
Таким чином, у процесі своєї статутної діяльності суб'єкти господарювання повинні дотримуватися правопорядку у сфері господарювання, використовувати весь арсенал засобів з упорядкування відносин для вирішення завдань, поставлених перед ними. Уся ця діяльність суб'єктів господарювання є правовою роботою в народному господарстві, на підприємстві.
17
1.3. Поняття правової роботи і роль юридичної служби в її здійсненні
У преамбулі Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.1995 р. № 690 «Про затвердження Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, організації і установи» зазначено, що основними завданнями юридичної служби є: організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, додержання та запобігання невиконанню вимог законодавчих та інших нормативних актів міністерствами, підприємствами, а також їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов'язків1.
Зазначені обставини дозволяють окреслити межі правової роботи як виду юридичної діяльності, яка охоплює різні сфери діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, а саме: виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; дають можливість визначити основні завдання правової роботи. Ці завдання полягають у такому:
- дотримання законності в діяльності суб'єктів господарювання;
- активне використання правових "засобів для зміцнення господарського розрахунку та поліпшеня економічних показників;
- забезпечення зберігання майна підприємства;
- захист прав і законних інтересів підприємств.
Виконання зазначених завдань вимагає не тільки знання законодавства, але й уміння організувати його реалізацію на практиці. Для цього необхідні розуміння суті правової роботи, її місця та значення в управлінні виробництвом, правильний підхід до самої правової роботи. Правова робота в народному господарстві як вид юридичної діяльності характеризується універсалізмом2.
Універсалізм правової роботи полягає в тому, що вона охоплює різні сторони діяльності суб'єктів господарювання.
Правова робота - особливий, багатоплановий вид діяльності суб'єктів господарювання, спрямований на забезпечення підвищення їхньої ділової активності, розвиток підприємництва та на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість, підвищення продуктивності праці та якості роботи за дотримання планової, договірної, трудової дисципліни.
Із зазначеного випливає, що коли ми говоримо про універсальний характер правової роботи, то перш за все маємо на увазі всебічний вплив права на розвиток господарської та соціальної діяльності колективів, адже в цій роботі беруть участь не лише органи управління, а й профспілки, трудові колективи.
Так, відповідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності»1, професійні спілки здійснюють свою діяльність у сфері праці у двох основних напрямках. Перший напрямок передбачає захист інтересів працівників, у другому напрямку профспілкові органи діють як роботодавці. Основними функціями діяльності профспілок є захисна і представницька, які доповнюються контрольними повноваженнями з дотримання законодавства про працю.
Повноваження трудових колективів регулюються главами II «Колективний договір», ХУІ-А «Трудовий колектив» Кодексу законів про працю України2, Законами України «Про колективні договори і угоди»3, «Про порядок вирішення колективних трудових спорів»4 та ін.
Зазначені вище та інші нормативно-правові акти вказують на те, що трудові колективи підприємств беруть безпосередню участь у визначенні умов праці, укладанні колективного договору, встановленні робочого часу, забезпеченні трудової дисципліни, затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку та ін.
Універсальний характер правової роботи полягає також у тому, що це діяльність не лише з правового регулювання існуючих суспільних відносин за допомогою правових приписів органів державної влади та управління, але також нормотворча діяльність,
1 ЗП України. - № 1. - Ст. 20.
2 Рябов А.А. Организация правовой работьі в народном хозяйстве. -
Изд-во Казанского университета, 1988. - Ст. 6-7.
1 ВВР України. - 1999. - № 45. - Ст. 397.
2ВВР України. - 1971. - Додаток до № 50. - Ст. 375.
3ВВР України. - 1993. - № 36. - Ст. 361.
4 ВВР України. - 1998. - № 34. - Ст. 227.
18
19
спрямована на оптимальний вплив на суспільні відносини всередині конкретного підприємства1.
Як зазначає професор О.Ф. Скакун, нормотворчість комерційних корпорацій полягає у виданні корпоративних норм, спрямованих на регулювання питань життя колективу (як використовувати отриманий прибуток, у якому порядку провадити розрахунки з контрагентами та ін.) і на деталізацію, конкретизацію законодавчих розпоряджень (наприклад, інструкція про порядок провадження претензійної та позовної роботи - корпоративний акт, який регулює порядок пред'явлення претензій на конкретному підприємстві та який деталізує й конкретизує законодавчі положення). Нормотворчість корпорацій виражається в статутах підприємств, які є актами фундаторського характеру, а також у положеннях, правилах, посадових інструкціях та ін.
Нормотворчість трудових колективів (державних і комерційних підприємств, установ, організацій) спрямована на розвиток норм трудового права, які поширюють свою дію лише на відносини одного підприємства, де їх прийнято. Правотворчість трудових колективів здійснюється, як правило, у вигляді нормативних угод, що містять обов'язкові до виконання правові розпорядження. Такою нормативною угодою є колективний договір - консолідований акт у галузі праці2.
Локальні нормативні акти підприємств розробляються і приймаються на виконання приписів централізованого законодавства або за вказівками чи з ініціативи керівних органів підприємства, або з ініціативи структурних підрозділів.
Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації і підзаконний нормативний акт комерційної організації - це локальні нормативні акти (нормативний наказ, інструкція адміністрації, статут, положення, правила внутрішнього розпорядку та ін.), що діють лише в межах даного підприємства, комерційної організації. Основне призначення локальних нормативних актів - конкретизувати розпорядження закону стосовно умов діяльності відповідного колективу, не виходячи за рамки закону і не обмежуючи ініціативу виконавців, які діють у межах закону. Ці документи також називають корпоративними нормативними актами.
1 Завойский И. Правовая робота на предприятии. - М.: Хозяйство и право,
1981. - № 10. - С. 41.
2 Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Посібник. - X.: Консум, 2001. - С. 304.
20
Корпоративний нормативний акт — це акт-документ органу управління комерційної та некомерційної корпорації (підприємства), який містить корпоративні норми, спрямовані на саморегулювання відносин, що складаються в ній, шляхом конкретизації розпоряджень нормативно-правових актів, виданих законодавцем, а також вищими правотворчими органами, з якими він знаходиться у відносинах службового підпорядкування.
Кожна установа, підприємство або організація мають свій статут, положення або інший фундаторський документ, правила внутрішнього розпорядку для працівників даної організації в управлінні її діяльністю, правила обліку господарської та фінансової діяльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Це і є корпоративний нормативний акт, який видається органами управління підприємства, компетентними у вирішенні тих чи інших питань виробничого й соціального життя колективу, тобто питань локальних -лише в межах корпорації. У ньому тією чи іншою мірою має виражатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність, офіційність, обов'язковість корпоративного нормативного акта.
Корпоративний нормативний акт характеризується такими ознаками:
1)має правотворчий характер, тому що в ньому корпоративні норми встановлюються, змінюються і припиняються;
2) видається органом (посадовою особою) управління корпорації лише в межах його компетенції;
3) видається з дотриманням передбаченого законом порядку, якщо такий установлено (наприклад, разом або за погодженням із профспілковим комітетом);
4) відповідає Конституції України, законодавству, а також нормативним актам, які мають вищу юридичну силу;
5) має форму письмового акта-документа (рішення загальних зборів, ради директорів, наказ керівника і т. ін.) із певними реквізитами (найменування акта, дата ухвалення, номер, підписи посадових осіб та ін.).
Крім нормативних актів, на підприємстві видаються інші корпоративні акти, які не мають нормативного характеру (наприклад, наказ керівника видати цінний подарунок працівникові або наказ про звільнення його за прогул).
Корпоративні нормативні акти різняться за галузевою ознакою:
1) фінансові корпоративні акти - акти, що регулюють фінансову діяльність корпорації;
2) адміністративні корпоративні акти - акти, що регулюють сферу управління;
3) трудові корпоративні акти - акти, що регулюють сферу застосування праці;
4) цивільно-правові нормативні акти - акти, що регулюють майнову сферу в межах корпорації, та ін.
Слід зазначити, що серед корпоративних нормативних актів є багато актів процедурного характеру, тобто актів, що регулюють порядок застосування матеріальної правової норми (наприклад, Положення про порядок накладення дисциплінарного стягнення, Положення про порядок нарахування заробітної плати, Положення про порядок розподілу прибутку, Положення про порядок укладення договорів тощо). За наявності типових актів локальні акти розробляються відповідно до них, а за їх відсутності - самостійно1.
До системи правової роботи належать суб'єкти господарювання, об'єкти, юридичні (правові) дії, засоби і способи їх здійснення, результати юридичних (правових) дій.
Суб'єктами правової роботи є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Суб'єктами правової роботи є також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці, а також філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), структурні підрозділи підприємств (юридична служба, бухгалтерія, відділ кадрів та ін.).
Об'єктами правової роботи є дії суб'єктів правової роботи, правові процеси (розгляд господарських спорів у господарських судах, трудових спорів - у місцевих), правові документи (договори, акти, претензії, позовні заяви, положення, інструкції та ін.).
Юридичні (правові) дії - це зовнішні акти поведінки суб'єктів правової діяльності, які вдосконалюють правові явища.
Засоби правової діяльності - це явища, предмети явищ і дій, які забезпечують досягнення необхідного результату правової діяльності, нормативно-правові акти централізованого і локального регулювання, докази.
Способи правової діяльності - це конкретні шляхи досягнення наміченого результату за допомогою конкретних засобів, обумовлених юридичною справою.
Результати правових дій - це підсумок відповідних операцій і дій, досягнутий за допомогою певних способів і засобів суб'єктами правової роботи.
Таким чином, правова робота, будучи сукупністю нормотвор-чої та правореалізуючої діяльності, пронизує всі сфери правової дійсності і спрямована на досягнення подвійної мети: забезпечує законність у діяльності суб'єктів господарювання і посилення впливу на суспільне виробництво. Попри таку обмежену єдність нормотворчіи та правореалізуючіи діяльності відводиться значне місце в усій правовій діяльності. Це не випадково, оскільки, здійснюючи свою статутну діяльність підприємства різних форм власності та організаційно-правових форм реалізують правові норми як централізованого, так і локального характеру..
Відомо, що реалізація права здійснюється в таких формах: дотримання, виконання, використання. Через ці форми втілюються вимоги та можливості права. Тому суб'єкти господарювання при дотриманні та виконанні вимог правових принципів повинні максимально широко використовувати передбачені правом засоби для ефективного господарювання1. Це актуально в наш час - у період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки.
До числа важливих правових засобів належать господарські й трудові договори. З їх допомогою встановлюються, змінюються або припиняються господарські зобов'язання (поставка продукції (товарів), підряд, оренда майна, купівля-продаж та ін.).
Трудовий договір посідає особливе місце. Він є підставою виникнення трудових правовідносин працівника з роботодавцем, що обумовлює цілу систему відносин, які регулюються трудовим правом, а саме: робочий час, час відпочинку, оплата праці та ін.
Важливим фактором у дотриманні законності та підвищенні ефективності виробництва є претензійна та позовна робота на підприємстві, яка посідає важливе місце в правовій роботі і спрямована на виконання договірних зобов'язань як власних, так і обов'язків контрагентів.
Успішній організації правової роботи на підприємстві сприяє аналіз і узагальнення практики застосування та реалізації правових норм, які містяться в різних галузях права: цивільному, господарському, трудовому, фінансовому, аграрному таін. Власне,
'Скакун О.Ф. Цитована праця. - С. 340-341.
22
1 Рябов А.А. Организация правовой работьі в народном хозяйстве. -Изд-во Казанского университета, 1988. - С. 9.
23
цю роботу доцільно проводити за окремими напрямками: виконання договірних зобов'язань, зберігання майна, дотримання законодавства про працю, про охорону навколишнього природного середовища тощо.
Така діяльність у межах правової роботи здійснюється на підприємствах з метою встановлення причин правопорушень у тій чи іншій галузі господарської діяльності та виявлення винних осіб. За допомогою аналізу результатів, узагальнень створюється можливість активізувати правову роботу на підприємстві не лише з наслідками правопорушень, а й з причинами їх виникнення, які можуть бути різними: недостатнє знання чинного законодавства, недостатній рівень правового регулювання, винні дії посадових осіб, організаційно-технічні недоліки та ін. Результати такого аналізу оформлюються у вигляді довідки чи службової записки і доводяться до відома органів управління підприємством.
Одним із напрямків дотримання законності є вдосконалення правової пропаганди на підприємстві. На жаль, в останні роки, особливо в приватних підприємствах, така робота майже не проводиться, у той час як вона є важливим засобом попередження правопорушень і має здійснюватись у вигляді лекцій, інформацій у місцевих газетах, радіо та ін.
Таким чином, правова робота за своїм змістом має універсальний характер, тому що вона, охоплюючи всі сторони діяльності підприємств, одночасно пронизує всі сфери правової дійсності: нормотворчість і правореалізацію; аналіз практики застосування законодавства і правове виховання.
Правова робота є невід'ємною частиною діяльності всіх структурних підрозділів підприємства, серед яких важливе місце належить юридичній службі як спеціалізованому правовому підрозділу підприємства. Але слід також мати на увазі, що проведення та організація правової роботи покладається на керівництво підприємств.
У п. 4 ст. 65 ГК України зазначено, що в разі наймання керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), у якому визначається строк найму, права, обов'язки та відповідальність керівника. Разом з тим слід підкреслити, що одне з найважливіших місць у здійсненні правової роботи на підприємстві відводиться юридичній службі, що більш детально розглядатиметься в наступному розділі.
Контрольні питання
1. Назвіть ознаки господарської діяльності.
2. У чому полягають завдання правової роботи?
3. У чому полягає універсалізм правової роботи?
4. Суть нормотворчості підприємства.
5. Що таке корпоративний нормативний акт?
6. Які ознаки властиві корпоративному нормативному акту?
7. Що належить до системи правової роботи?
Список рекомендованої літератури Нормативно-правові акти
1. Конституція України // ВВР України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.
2. Господарський кодекс України // Голос України. - 2003. - 14 березня.
3. Закон України «Про інноваційну діяльність» // ВВР України. - 1992. - № 10.- Ст. 139.
4. Закон України «Про інвестиційну діяльність» // Офіційний вісник України. - 2002. - № 36. - Ст. 266.
5. Цивільний кодекс України // Голос України. - 2003. - 12- 13 березня.
6. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» // ВВР України. - 2003. -№ 31-32. - Ст. 263.
7. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації // ЗП України. - № 1. - Ст. 20.
8. Господарське законодавство України: правове регулювання господарської діяльності: Збірник нормативних актів / Упор. М.І. Кам-лик. - К.: Атіка, 2004.
9. Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України / За ред. В.К. Матузової. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 688 с.
Матеріали судової практики
1. Збірник роз'яснень Вищого Господарського Суду України / Укл. Д. Притика. - К.: Ін Юре, 2003. - 304 с.
2. Постанови Верховного Суду України та Вищого Господарського Суду у господарських справах. - Вип. 1. - К.: Ін Юре, 2003. - 176 с.
3. Постанови Верховного Суду України та Вищого Господарського Суду у господарських справах. - Вип. 2. - К.: Ін Юре, 2003. - 212 с.
4. Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезенням вантажів автомобільним транспортом: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 21 липня 1992 р.
24
25
№ 01-6-856 // Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. - К., 1997. - С. 20-29.
5. Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийомною продукції і товарів за кількістю та якістю: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 жовтня 1993 р. № 01-6/1106 // Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. - К., 1997. - С. 71-75.
6. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поставкою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.11.93 р. № 01-6/1205 // Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. - К., 1997. - С. 75-80.
7. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 1999. - № 2. - С. 92-101.
8. Про деякі питання практики застосування Закону України «Про оренду державного та комунального майна: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 25.05.2000 р. № 02-5/237 // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 2000. - № 3. - С. 141-149.
9. Про застосування деяких норм Статуту залізниць України та Правил перевезення вантажів: інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/917 від 20.08.2001 р. // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 4. - С. 114-117.
10. Судовий розгляд справ про визнання договорів неукладеними // Вісник господарського судочинства. - 2001.. - № 2. - С. 128-131.
11. Судовий розгляд спорів, пов'язаних з договорами оренди // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 4. - С. 142-143.
12. Деякі проблеми, пов'язані з розглядом справ за договорами поставки // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 4. - С. 148-151.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 111 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |