Читайте также:
|
Управління компетенцією — це процес порівняння потреб підприємства (необхідного кількісного та якісного складу персоналу у відповідності з обраною стратегією розвитку) з наявними ресурсами (працівниками з досягнутими рівнями компетенції) та вибір форм впливу для приведення їх у відповідність.
Результатом такого порівняння потреб і ресурсів підприємства можуть бути:
• перестановка
• пересування
• набір
• навчання і т. п.
Прогнозування компетенції — це процес визначення на певний час необхідної кількості персоналу та рівня його компетенції для підприємства у відповідності з цілями його діяльності.
На рівні підприємства для управління компетенцією виконуються такі дії:
♦ оцінка наявних ресурсів (по складових компетенції), а також можливостей, знань та вмінь персоналу, який працює на підприємстві;
♦ оцінка потреб підприємства в персоналі у відповідності з цілями, завданнями обраної стратегії на перспективу;
♦ порівняння потреб з ресурсами.
На основі одержаної інформації визначається:
• яка кількість персоналу відповідає обраній стратегії і його не треба перенавчати;
• яку кількість персоналу треба перенавчати (донавчати) у зв’язку зі змінами стратегії фірми;
• яку кількість працівників треба прийняти (звільнити) для виконання поставленого завдання.
Управління компетенцією на рівні особистості полягає в оцінці особою своїх можливостей у відповідності з вимогами посади. Така оцінка дає можливість особі активізувати одержані ним раніше знання, навички, інформацію. Вона формує мету своєї діяльності на обраній посаді, приймає для себе рішення: відповідає його компетенція вимогам посади чи необхідне додаткове навчання.
РОЗДІЛ 2. ВИДИ МЕНЕДЖМЕНТУ
Види менеджменту та їх роль в розвитку підприємства
Менеджмент – складна міждисциплінарна наука, що базується на знаннях в області техніки, екології, економіки, психології, соціології, організації виробництва, управління й багатьох інших наук.
Розвиток науки управління визначив появу таких видів менеджменту, як операційний, стратегічний, інноваційний, фінансовий, інвестиційний, маркетинговий.
Операційний (виробничий) менеджмент – це менеджмент виробничих процесів, які перетворюють сировину на товари й послуги.
Процес операційного менеджменту (як і кожного з названих видів менеджменту) пов’язаний з формуванням стратегії, створенням діючої (виробничої) системи, використанням новітніх методів для досягнення визначеної мети.
Головною метою виробничого (операційного) менеджменту є забезпечення високої ефективності підприємства. Нагадаємо, що ефективність визначається за допомогою критерію ефективності, якій показує відношення обсягу виробленої продукції до усіх існуючих витрат у виробничому процесі.
Інноваційний, фінансовий, інвестиційний, маркетинговий менеджменти – це менеджменти відповідно інноваційними, фінансовими, інвестиційними та маркетинговими процесами.
Система менеджменту охоплює усю управлінську діяльність підприємства.
При послідовності здійснення систему менеджменту можна розділити на дві частини: 1) формування стратегії фірми; 2) оперативне управління реалізацією стратегії фірми (тактика).
У загальному значенні стратегія - це план управління фірмою, спрямований на зміцнення її позицій і досягнення поставленої мети. Розробляють стратегію, щоб визначити, у якому напрямку буде розвиватися
Стратегічний менеджмент на основі аналізу діяльності підприємства управляє процесами розробки та реалізації стратегії підприємства.
Поява такого напряму як стратегічне управління пов’язане з проблемою виживання підприємства в умовах конкурентної боротьби, з необхідністю врахування наряду з внутрішньовиробничими проблемами зовнішніх.
Термін „ стратегічне управління ” було засновано у 60-х роках минулого сторіччя для розмежування поточного управління на рівні виробництва та управління вищого рівня. До того, стратегія існувала як один з процесів управління організацією.
Розробка стратегії є однієї з основних функцій менеджменту. Вдала стратегія і її якісна реалізація – ознаки досконалого управління. Чим оптимальніше продумана стратегія й чим точніше вона виконана, тим більше у підприємства шансів на сильну позицію та успіх в бізнесі.
Одне з основних завдань підприємства – зведення до мінімуму негативних результатів шляхом розробки стратегічного захисту. Результатом якісної стратегії є прийняття на ринку сильної позиції й створення такої організації, яка успішно працює, незважаючи на непередбачені обставини, потужну конкуренцію й внутрішні проблеми.
Стратегічне управління полягає у визначенні мети розвитку підприємства та способів її досягнення, у необхідності спостереження за внутрішнім та зовнішнім середовищами, у формуванні стратегій та рішень, що коригують та вдосконалюють діяльність підприємства.
Стратегічне управління – це управлінський процес, який формує та реалізує стратегічні рішення, що сприяють встановленню балансу між організацією та зовнішнім середовищем і забезпечують досягнення поставлених цілей підприємства.
Таким чином, стратегічне управління є фундаментом загального підходу до управління усією організацією.
Успіх присутній тим підприємствам, які спрямовують свої стратегії на активне використання їх внутрішнього потенціалу для змін зовнішнього оточення, а не простого пристосування до нього.
Методи, що використовує підприємство при застосуванні стратегії потребують постійного вдосконалення у відповідності зі змінами, які відбуваються у наукових тенденціях стратегічного менеджменту.
Для того, щоб визначити яким підприємствам найбільш властиве застосування стратегічного управління необхідно проаналізувати основні типи розвитку організацій.
Актуальність застосування у діяльності підприємств стратегічного управління пов’язано з типом розвитку підприємства.
До першого типу розвитку відносяться організації, які існують, не застосовуючи стратегічне планування. Вони дотримуються принципу динамічної рівноваги з середовищем. Цей тип розвитку організації називається еволюційним.
Зміни, що відбуваються в таких організаціях завжди відповідають змінам, що відбуваються в їх оточенні.
Зміни, що відбуваються в цих організаціях називаються покрокові (рис. 2.1).
Параметри Вектор змін середовища
змін
 |
Траєкторія розвитку організації
 | |||
 | |||
Період
Рис. 2.1. Еволюційний розвиток організації
Чим більша організація, тобто чим більший капітал концентрується в її діяльності, тим менше у неї шансів на еволюційний розвиток.
До другого типу розвитку відносяться організації, що не в змозі змінити власні структури і функції з тією швидкістю з якою змінюються технологічні, фінансові, економічні, політичні та соціальні умови (тобто зовнішні умови). Тип розвитку притаманний таким організаціям, називається революційним. Підприємства даного типу розвитку спираються на стратегічне управління.
Ці організації намагаються протидіяти змінам зовнішнього оточення, що з часом призводить до організаційної кризи, в умовах якої підприємство здійснює внутрішні революційні зміни, що виводить її на новий рівень розвитку.
Американський дослідник Л.Грейнер запропонував модель розвитку організації через кризові точки. На основі цієї моделі можливо зазначити шість стадій розвитку організації:
Стадія розвитку, що заснована на творчості – існує з моменту створення підприємства. Організація з’являється та розвивається завдяки реалізації творчого потенціалу її засновників. Але в деякий (певний) момент часу виникає проблема вибору подальшого напрямку розвитку організації і вибору керівника цим процесом. Виникає “криза лідерства”.
2. Стадія розвитку, що заснована на керівництві, основа якої є чітко запланована робота, що строго контролюється керівництвом підприємства. Але з часом прийняття рішень верхнім рівнем керівництва обмежує творчість колективу. Настає “криза автономії”.
3. Стадія розвитку, що заснована на делегуванні, тобто на передачі повноважень нижнім рівням керівництва. Ця стадія підвищує потенціал підприємства, але поступово стає причиною нової кризи – “кризи контролю”, коли вищий рівень керівництва повністю втрачає контроль над організацією.
4. Стадія розвитку, що заснована на координації, полягає у визначенні стратегічних підрозділів, яким надається високий ступінь самостійності, але разом з тим строго контролюються по стратегічним питанням (тобто по кадровим і фінансовим питанням). Ця стадія надає новий імпульс розвитку організації, але з часом призводить до виникнення меж між усіма функціональними підрозділами, що стає причиною “кризи меж”.
5. Стадія розвитку, що заснована на співробітництві. На цьому етапі необхідне подолання конфліктів та об’єднання організації на основі загальних інтересів та цінностей. Необхідне створення команди однодумців. Для переходу на цей етап розвитку необхідна праця професійних психологів. Даний етап надає новий імпульс розвитку організації.
Даний етап розвитку завершується кризою, що виділяється в окрему стадію.
6. Стадія втоми організації, побороти яку можна через трансформацію організації в цілому.
Представлена модель розвитку організації дозволяє визначити стадію її розвитку та передбачити шляхи виходу з існуючої кризи.
Дана модель у повному обсязі відноситься до будь-яких об’єктів управління, в тому числі і до держави.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 176 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |