Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Загальна характеристика системи

Врожай пшениці формується під дією складного комплексу умов, кожен із яких впливає на кількість та якість врожаю. Поліпшуючи умови росту рослин пшениці – водневий, поживний, світловий режими та інші необхідні фактори, можна досягти отримання високого врожаю. Багаточисельні дані науково-дослідних установ та виробництва показують, що в природі пшениці закладено великі можливості і при повному їх використанні вона в змозі формувати врожай 80-100 ц/га.

У системі заходів, що забезпечують високу продуктивність пшениці озимої важливе значення належить нормам висіву. Вона впливають на накопичення запасних речовин у листках та вузлах кущення восени, зимостійкість рослин, стійкість проти шкідників і хвороб, а також визначають у великій мірі рівень можливого врожаю та якості зерна. Від норм висіву залежить і ефективність окремих агротехнічних заходів – попередників, обробітку ґрунту, удобрення та ін.

Врожай зерна збільшується із збільшенням продуктивного стеблостою. Оптимальною є така густота продуктивного стеблостою, підвищення якої супроводжується зниженням врожайності посіву. Оптимальна густота залежить як від агроекологічних умов, так і від властивостей культури і сорту.

У прогресивних системах вирощування озимої пшениці намагаються зробити норму висіву більш ефективним заходом формування оптимальної густоти продуктивних стебел. При сучасних технологіях вирощування норма висіву виступає як фактор, правильно визначити який досить важко. Зональні рекомендації дають лише приблизні величини. Для забезпечення оптимальної густоти продуктивного стеблостою норма висіву повинна бути скорегована з великою кількістю факторів: строками сівби, якістю насіння, якістю підготовки ґрунту, метеоумовами, рельєфом, рівнем культури землеробства. Показником, який об'єднує всі ці фактори є виживання рослин.

Вплив агротехнічних факторів на виживання рослин поділяється таким чином: умови року, сорт, норма висіву, строк сівби, добрива.

При погіршенні умов проростання (погано підготовлений ґрунт до сівби, пізній строк сівби, недостатня кількість вологи або її надлишок, несприятлива температура ґрунту та ін.) життєздатність рослин знижується.

У деяких країнах Західної Європи норму висіву збільшують на 10% за кожні 5 діб запізнення з сівбою. При високій вологості ґрунту ця норма збільшується ще на 10-15%.

Підхід до формування оптимального стеблостою багато в чому залежить від агрокліматичних умов. У посушливих степах прийняті розріджені посіви. Розріджені посіви менше страждають від нестачі вологи в умовах посушливого літа, а при добрій вологозабезпеченості можна розраховувати на отримання більш густого стеблостою за рахунок посиленого кущіння [34].

Тому існує думка, що оптимальну густоту продуктивного стеблостою слід формувати в одних випадках шляхом збільшення густоти стояння рослин, а в інших – за рахунок інтенсивного кущіння, при останньому способі економиться насіннєвий матеріал. При погіршенні умов розвитку рослин меншу роль в досягненні оптимальної густоти продуктивного стеблостою відіграє кущення і більшу – густота стояння рослин, отже норма висіву.

Результати дослідів по врожайності пшениці озимої сортів Фаворитка і Вдала в залежності від норми висіву приведені в таблиці 4.4.

Аналіз даних таблиці показав, що найбільше зерна пшениці озимої сорту Фаворитка одержано на ділянках, де висівалось 5,0 млн.шт./га на 1 га. Посіви за такої норми забезпечували в середньому за 2 роки досліджень 53,3 ц/га зерна. Зниження норми висіву до 4,0 млн.шт. зменшувало врожайність до 47,2 ц/га або на 11,4%. Збільшення норми висіву насіння до 6,0 млн.шт. також знижувало урожайність зерна на 2,2 ц/га або на 4,1%.

Така ж закономірність зміни продуктивності залежно від норм висіву насіння спостерігалася і в сорту Вдала. У сорту максимуму урожайності (49,6 ц/га) зерна також припадав на норму висіву 5,0 млн.шт. схожих насінин на 1га.

Зниження або збільшення норми висіву зменшувало збір зерна з 1 га. Разом з тим варто відзначити, що сорт Вдала менше реагував на зміну норми висіву насіння. У цього сорту різниця між найвищим урожаєм при нормі висіву 5,0 млн.шт. (49,6 ц/га) і найнижчим при нормі висіву 4,0 млн.шт. (46,5 ц/га) складає лише 3,1 ц/га або 6,3%, тоді як у сорту Фаворитка 6,1 ц/га або 11,4%.

Таблиця 4.4

Урожайність сортів пшениці озимої залежно від норми висіву, ц/га

Найбільш наглядна різниця в урожайності сортів пшениці озимої залежно від норми висіву видно на рис. 4.1.

Підвищення якості зерна пшениці озимої різноманітними шляхами і способами – важливе завдання науки і виробництва.

Борошномельні і хлібопекарські особливості зерна пшениці називають технологічними. Технологічні властивості при рівних умовах попереджують в значній мірі кількісний і якісний ефект переробки зерна.

Суттєво впливають на якість майбутнього борошна і хліба потенційні хлібопекарські властивості зерна його сортів, особливості і умови вирощування, серед яких не остання роль відводиться і вибору норми висіву.

М’яка пшениця, згідно ДСТУ 3768:2010, в залежності від якості ділиться на шість класів. Пшениця, яка відноситься до І і ІІ класів, зветься сильною. Пшениця ІІІ класу відноситься до середніх або цінних пшениць, повинна мати клейковини не менше 23% першої та другої якості. Пшениця IV-V класів відноситься до рядових або слабких, вміст клейковини в ній менше 23%. М’яку пшеницю VI класу використовують для технічних і кормових цілей [32].

Пшениця всіх класів повинна бути в здоровому стані, без самозігрівання та теплового пошкодження під час сушіння, мати нормальний запах, властивий здоровому зерну, нормальний колір, не допускається зараження шкідниками хлібних запасів, крім зараженості кліщем не вище ІІ ступеня.

Перш ніж випекти хліб, потрібно з зерна отримати борошно, але з зерна різних сортів, вирощуваних в різних умовах і вихід борошна часто буває різним. На це впливають такі борошномельні показники якості зерна як маса 1000 зерен, склоподібність.

Маса 1000 зерен характеризує виповненість зерна. Цей показник залежить від особливостей сорту і умов вирощування. Відомо, що чим більший вегетаційний період, тим більше рослина має змогу накопичувати крохмаль, тим відповідно, повноцінніше зерно. Від крупності зерна в значній мірі залежать борошномельні та хлібопекарські властивості пшениці. Пшениця з високою масою 1000 зерен дає більш світле борошно і більш світлий м’якуш, в порівнянні з пшеницею, що має низький показник маси 1000 зерен.

Особливу роль при характеристиці борошномельних показників відіграє консистенція ендосперму зерна пшениці. По зовнішньому вигляду склоподібні зерна відрізняються однорідною прозорою структурою, нагадуючи віск. Консистенція ендосперму обумовлена формою зв'язку білкових речовин з крохмальними зернами, утворюючи широкі прошарки так званого зв'язаного білку, не від'єднується в них при інтенсивній механічній обробці. Інша частина білка при розломі відокремлюється. Цей білок називають проміжним. В зерні з борошнистим ендоспермом шар зв'язаного білку дуже тонкий, проміжного більше, ніж у склоподібного. Таким чином, зерно з склоподібним ендоспермом, має більшу міцність, що дозволяє краще організувати процес переробки в борошно та крупи.

Склоподібність це видова і сортова ознака, але яка залежить від технології вирощування і погодно-кліматичних умов. В умовах Сумської області склоподібність зерна пшениці озимої коливається в межах від 35 до 45%. Найкращі сорти в сприятливі роки мають склоподібність і до 50 і вище відсотків. Позитивно на накопичення білку в зерні впливають високі температури протягом вегетаційного періоду, які скорочують фази наливу зерна і сприяють формуванню склоподібного зерна.

Хлібопекарські властивості зерна пшениці оцінюють в основному за кількістю і якістю клейковини. Клейковина створює для тіста, а потім і для хліба скелет, високу пористість та об'єм. Останні є наслідком доброї розтяжності клейковини, газоутримуючої здатності – необхідними при бродінні, набутті форми та випіканні хліба.

З властивостями клейковини пов'язане поняття "сили" пшениці, під яким розуміють здатність пшеничного борошна давати формостійкий хліб, великого об'єму, з добрим пористим м'якушем.

Як на кількість, так і на якість клейковини, а отже і на якість зерна пшениці впливають кліматичні, метеорологічні, агротехнічні умови. Лише на родючих ґрунтах, після доброго попередника, оптимальної норми висіву та інших сприятливих умов можливе вирощування пшениці з високоякісною клейковиною.

Багаторічними даними було встановлено, що клейковина утворюється в зерні пшениці уже в самі ранні строки дозрівання (на початку молочної стиглості), коли вологість зерна становить 60%, а маса 1000 зерен біля 20 г. При цьому у зерні ранньостиглих сортів клейковина утворюється значно раніше, ніж в зерні пізньостиглих [26].

Показники якості зерна, отримані в наших дослідах, наведено в таблиці 4.4.

Таблиця 4.4

Якість зерна сортів пшениці озимої залежно від норми висіву (середнє за 2011-2012 роки)

Ми визначали масу 1000 зерен, склоподібність зерна, вміст і якість сирої клейковини.

Суттєвого впливу норм висіву на показники якості зерна в дослідах не спостерігалось. Лише в загущених посівах (норма висіву 6,0 млн.шт.) дещо знижуються маса 1000 зерен, вміст клейковини. Якщо проаналізувати такий важливий показник як склоподібність, то слід зазначити, що особливих змін не відмічалось.

Якщо порівнювати якісні показники по сортах, то сорт Вдала, який відноситься до групи надсильних пшениць, відповідає вимогам ІІ класу ДСТУ 3768:2010, а зерно сорту Фаворитка вимогам ІІІ класу.

Таким чином, показники якості зерна були кращими у сорту Вдала, особливо на варіантах з нормою висіву 4,0 і 5,0 млн.шт./га, де відповідно отримали: масу 1000 зерен – 43,6-44,2 г, склоподібність – 54,5-55,0%, вміст сирої клейковини – 23,6-23,8% першої групи якості.

Загальна характеристика системи

Системою слід вважати певну кількість об’єктів (елементів), пов’язаних між собою існуючими залежностями.

Система складається із двох видів компонентів: підсистема і елементи. Підсистема – це частина системи, що може бути розкладена на інші підсистеми та елементи. Елемент – це найменша неділима структурна одиниця досліджуваної системи.

Будь-яка система оточена великою кількістю об’єктів, які можуть впливати на систему та одночасно змінювати свої властивості (якості) під впливом системи (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Схема взаємозв’язку елементів в системі.

Елементи в системі обов’язково пов’язані між собою, але між ними існують різні види зв’язку.

Елементи в системі (рис. 4.1) можуть знаходитися:

- у взаємозалежності (елементи а₅ –а₆);

- в односторонній залежності (елементи: а₁ –а₂; а₅ –а₄; а₂ –а₃ тощо);

- у сумісності, тобто при відсутності безпосередньої залежності (елементи: а₅ - а₂,, а₁ – а₄,, а₃ – а₆ і т.ін.).

При дослідженні систем відокремлюють істотні зв’язки між елементами, врахування яких у межах задачі необхідне, та не істотні зв’язки, якими при вирішенні задачі можна знехтувати.

В системі розрізняють матеріальні, інформаційні, та енергетичні зв’язки.

Кількість досліджень, які необхідно проводити для аналізу системи, що складається з n елементів визначається за формулою:

М _ел = n(n-1) (4.1)

Об’єднання елементів у підсистеми дозволяє значно скоротити обсяг досліджень.

Кількість досліджень, які необхідно проводити для аналізу системи, що складається з І підсистем і N елементів визначається за формулою:

, (4.2)

де n_i – кількість елементів і -ї підсистеми, .

І – кількість підсистем даної системи.

Якщо кількість елементів у кожний з підсистем однакова, то представлену формулу (4.2) можна записати у вигляді:

М _п.с =І· [ n(n-1) ] +І(І-1) (4.3)

В залежності від того, в якій області ведеться дослідження розрізняють системи економічні, технічні, соціальні, біологічні тощо.

Розрізняють також системи природні та штучні. Штучні відрізняються від природних тим, що їх створила людина.

Для дослідження процесів управління в системах застосовується спеціальний клас – кібернетичні системи. Ці системи характеризуються саморегулюванням.

Відкриті системи – це системи при досліджені яких, враховують їх взаємодію з середовищем.

Замкнені системи – це системи при досліджені яких, нехтують зовнішнім впливом середовища у відповідності з метою аналізу.

Системи також класифікують за різними ознаками. Класифікація систем за складністю та детермінованістю розроблена С.Біром і представлена у вигляді таблиці 4.1

Таблиця 4.1. Класифікація систем за складністю та детермінованістю

За складністю системи розподіляють на прості, складні і дуже складні.

Складні системи відрізняються від простих великою кількістю зв’язків між елементами (прості: десятки зв’язків між елементами; складні – сотні зв’язків).

Дуже складні системи характеризуються такою кількістю і різноманітністю зв’язків, що вони не підлягають повному опису.

За детермінованістю системи поділяються на детерміновані і імовірнісні.

В детермінованих системах складові частини взаємодіють точно передбачуваним способом.

Імовірнісні системи – відмінні невизначеністю поведінки.

4.2. Підприємство як система

Перед усім необхідно зазначити, що підприємство необхідно віднести до дуже складних імовірнісних систем.

В залежності від ступеня взаємодії з середовищем підприємство може розглядатись, в залежності від мети дослідження, або як відкрита, або як замкнена система.

Підприємство при досліджені можна розглядати у трьох аспектах: фізичному, кібернетичному та соціально-економічному.

Підприємство як фізична система перетворює вхідні потоки матеріалів та енергії в готовий продукт.

Підприємство як кібернетична система – характеризується інформаційними зв’язками між процесами, на основі яких здійснюється його управління.

Підприємство як соціально-економічна система ґрунтується на колективних та особистісних інтересах (увага до інтересів кожного працівника), на економічних інтересах підприємства, тобто випуск конкурентоспроможної продукції з мінімальними витратами та отримання максимального прибутку.

Усі названі аспекти у взаємодії характеризують підприємство як виробничу систему.

Підприємство – це самостійна госпрозрахункова організація, що здійснює виробничо-господарську діяльність з метою отримання прибутку.

Кожне підприємство має найменування і реєстраційний (ідентифікаційний) номер, під яким значиться в державному реєстрі країни.

Кожне підприємство (фірма) є юридичною особою і має цілісну систему звітності й обліку, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку, товарний знак (логотип).

Діяльність підприємства групується за наступними напрямами:

1) виробнича діяльність, її організація та управління. Даний вид діяльності включає: обґрунтування обсягу продукції, що випускається, визначеної номенклатури; збалансування виробничої потужності і програми випуску продукції; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними. ресурсами;

2) маркетингові дослідження. Даний напрямок потрібен для визначення рівня конкурентоспроможності та цін на продукцію, що випускається;

3) інноваційна діяльність. Включає науково-технічні розробки, технологічну підготовку виробництва, запровадження нових технологій, формування інвестиційної політики, визначення об’єму необхідних інвестицій;

4) комерційна діяльність включає діючу рекламу та організацію збуту продукції. Від даного напрямку залежить фінансова результативність підприємства;

5) післяреалізаційне обслуговування товарів включає гарантійне обслуговування товарів та ремонт.

Усі підприємства діють у відповідності з існуючим в Україні законодавством. У даний час існує велика кількість різних юридичних актів. Але визначальними юридичними документами для підприємств в Україні є:

- Закон України про підприємство;

- Статут підприємства;

- колективний договір.

Таблиця 4.2 Класифікація підприємств

4.3. Методи аналізу систем

Операція – це сукупність закономірно обумовлених дій, які здійснюються за розробленим планом під певним керівництвом і спрямовані на досягнення поставленої мети.

Вибір способу дій, які гарантують позитивний результат операції називається рішенням.

Мета операції – це заздалегідь запланований результат, який має бути досягнутий за допомогою певних дій та засобів.

Ефективність операції встановлюється порівнянням витрат (матеріальних ресурсів, енергії, часу тощо) з отриманим кінцевим результатом.

Критерій ефективності операції – це показник, який кількісно оцінює відповідність обраного варіанту визначеній меті.

В залежності від цільової спрямованості операції можна класифікувати:

1. Операції для досягнення однозначного результату, єдиного за значенням. У результаті проведених операцій визначена мета повинна бути досягнута.

Наприклад:

Мета: доставка матеріалу (сировини) у заданий строк. Оцінка виконання: доставлений – не доставлений.

Мета: побудова споруди у заданий строк. Оцінка виконання: побудована – не побудована;

2. Операції для досягнення багатозначного результату. Успішність операції оцінюється не одним можливим значенням, а кількісними значеннями в установлених межах „від – до”.

Наприклад:

Мета: управління якістю продукції. Оцінка виконання: необхідний результат досягнуто, якщо показник якості попадає у межі заданих параметрів.

Мета: управління запасами. Оцінка виконання: необхідний результат досягнуто, якщо показник кількості запасу дотримано у заданих межах.

3. Операції з єдиною метою, яка не виражена кількісними значеннями та з невизначеними умовами її досягнення. Тобто, коли мету не можливо визначити числовим значенням.

Наприклад:

Мета: запобігання аварій та нещасних випадків на виробництві. Оцінка виконання: при їх повної відсутності мета досягнута.

Мета: пошук резервів виробництва для підвищення обсягів продукції, яка користується великим попитом. Оцінка виконання: мета досягнута при забезпеченні максимально можливого нарощування обсягів виробництва даної продукції.

4. Багатоцільові операції, в яких переслідується одночасно декілька цілей різного спрямування, тобто задається декілька критеріїв. При оцінці ефективності цих операцій обирається рішення, яке відповідає усім критеріям одночасно. Таке рішення буде найкращим.

Наприклад: вибір оптимального рішення щодо підвищення якості продукції і мінімізації витрат.

Для обґрунтування і вибору рішення використовується модель операції. Модель операції дає її цілеспрямований опис і є інструментом для кількісного обґрунтування рішень.

В залежності від характеру задачі, що вирішується, від особливостей процесу, що аналізується, застосовуються наступні види моделювання: аналітичне, статистичне, алгоритмічне, комбіноване.

Аналітичне моделювання полягає в описанні закономірностей модельованого процесу в математичному вигляді. В структурі аналітичної моделі виділяється цільова функція, тобто математичний еквівалент мети операції. Функція залежить від ряду показників – незалежних змінних. Також у модель вводяться обмеження, тобто зазначаються стримуючі умови у яких виконується дана задача.

Статистичне моделювання полягає у використанні імітаційних моделей досліджуваного процесу, які будуються на основі аналізу статистичних даних.

Алгоритмічна модель представляє собою запис однозначних правил виконання логічних і арифметичних операцій для вирішення поставленої задачі. Опис процесу представляється у вигляді алгоритму.

Комбіноване моделювання полягає у використанні декількох типів моделей і застосовується при моделюванні складних і маловивчених процесів.