Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності

Загальним безпосереднім об'єктом цих злочинів виступають від­носини з комплектування Збройних Сил, їх бойовій підготовці і, от­же, із забезпечення обороноздатності України. Диспозиції цих ста­тей є бланкетними: статті 335 і 336 відсилають до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції Закону України від 13 травня 1999 р.), а ст. 337 — до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 бе­резня 1992 р..

Загальною ознакою об'єктивної сторони цих злочинів є безді­яльність — ухилення від виконання конституційного обов'язку не­сти військову службу. Стаття 65 Конституції України передбачає такий обов'язок громадян України, як захист Вітчизни, незалежнос­ті та територіальної цілісності України, а також обов'язок відбувати військову службу відповідно до закону. Згідно з цією статтею Кон­ституції України громадянин, який підлягає черговому призову на строкову військову службу, призову за мобілізацією, військовому обліку або спеціальним зборам, зобов'язаний з'явитися на призов­ний пункт, у військкомат, інше місце, позначене в документі, і в за­значений час. Невиконання цього обов'язку свідчить про ухилення. Ухилення може здійснюватися різними способами: підробка доку­ментів, заподіяння собі тілесних ушкоджень, виїзд з постійного міс­ця проживання з метою уникнути виконання військового обов'язку тощо. Всі злочини цієї групи вважаються закінченими з моменту не­явки в зазначений документом (повісткою, розпорядженням, нака­зом) час прибуття на призовний пункт, військовий комісаріат. По­важними причинами неявки відповідно до п. 4 ст. 15 Закону Украї­ни «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» є:

1) хвороба призовника, що позбавляє його можливості особисто прибути у відповідний пункт; 2) смерть або тяжка хвороба близько­го родича; 3) перешкода стихійного характеру або інші обставини, які позбавили призовника можливості особисто прибути у зазначені пункт і строк.

Суб'єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується пря­мим умислом.

Суб'єкт цих злочинів спеціальний — громадянин України, який досяг 18-річного віку, на якого законом покладений військовий обов'язок. Цей обов'язок може бути різним за своїм змістом. Саме у цьому виражається розмежування злочинів цієї групи. Так, ст. 335 передбачає ухилення від строкової військової служби, що відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. пов'язана з загальним обов'язком громадянина України проходити військову службу протягом визна­ченого строку. Тому ухилення від військової служби за контрактом не підпадає під ознаки ст. 335. Стаття 336 встановлює відповідаль­ність за ухилення від призову за мобілізацією, що пов'язано з особ­ливою обстановкою в державі. Стаття 3 Закону України «Про мобі­лізаційну підготовку та мобілізацію» визначає мобілізацію як скла­дову частину організації оборони держави, змістом якої є: переве­дення органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, галузей національної економіки і регіо­нів України, підприємств, установ і організацій на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу; переве­дення органів і сил Цивільної оборони України з мирного на воєн­ний стан; підготовка і переведення засобів масової інформації до ро­боти під час мобілізації та в особливий період. Саме це і є підставою криміналізації ухилення від призову за мобілізацією осіб, які підля­гають такому призову.

Обов'язок, передбачений ч. 1 ст. 337, виражається в необхіднос­ті проходити періодичний військовий облік. Обов'язковою умовою кримінальної відповідальності за ухилення військовозобов'язаного від військового обліку є наявність попередження, зробленого відпо­відним військовим комісаріатом.

Частина 2 ст. 337 передбачає ухилення від обов'язку проходити навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори. Дотримання цього обов'язку серйозно впливає на військову підготовку і боєздатність військовозобов'язаних.

Покарання за злочин: за ст. 335 — обмеження волі на строк до трьох років; за ст. 336 — позбавлення волі на строк від двох до п'я­ти років; за ч. 1 ст. 337 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох ро­ків, або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 337 — штраф до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

Посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності

У випадках, коли один з учасників спільної часткової власності продає належну йому частку в спільній власності сторонній особі, іншим учасникам спільної власності має бути забезпечена реалізація належного їм права переважної купівлі. У цьому зв’язку при посвідченні даних правочинів нотаріус встановлює такі факти:виконання продавцем обов’язку повідомити всіх інших учасників спільної часткової власності про свій намір продати свою частку сторонній особі із вказівкою ціни та інших умов, на яких вона продається;відмова учасників спільної часткової власності від здійснення права переважної купівлі; або закінчення місячного строку на здійснення права переважної купівлі (фактична відмова); або відмова інших співвласників спільної часткової власності отримати надіслані на їх адресу заяви продавця про намір продати свою долю; або невідомість адреси інших співвласників спільної часткової власності;дійсність заяви про відмову або фактичної відмови від права переважної купівлі (протягом трьох місяців).Повідомлення продавцем усіх інших учасників спільної часткової власності (як громадян, так і юридичних осіб) про продаж своєї частки повинно здійснюватися у письмовій формі. Така заява може бути направлена іншим учасникам спільної часткової власності безпосередньо продавцем або передана нотаріусом у порядку ст. 84 Закону. Доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про подальший продаж частки в спільному майні може бути свідоцтво,

видане нотаріусом, про передачу їм заяви продавця згідно зі ст. 84 Закону або заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснення права переважної купівлі частки майна, що продається (із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка).Справжність підпису на заяві учасника спільної часткової власності має бути засвідчена в нотаріальному порядку.Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права переважної купівлі може бути викладена на окремому стандартному білому аркуші паперу з одночасною реєстрацією в журналі реєстрації вхідних документів або на спеціальному бланку нотаріальних документів (на бажання зазначеного учасника).Якщо вказана заява передана особисто учаснику спільної часткової власності нотаріусом, який посвідчує договір, то свідоцтво про передачу заяви не видається, але примірник заяви з написом нотаріуса про її вручення повинен бути доданий до примірника договору купівлі-продажу частки відчужуваного майна, який залишається у справах нотаріуса.При одержанні від учасників спільної часткової власності письмової відповіді вона додається до зазначеного примірника договору.Правило про повідомлення всіх інших учасників спільної часткової

власності не поширюється на випадки посвідчення договорів довічного утримання (догляду), спадкового договору, дарування, ренти (якщо майно передається безоплатно), пожертви, міни частини майна або відчуження частини майна, виділеної за згодою співвласників чи за

рішенням суду, а також у разі продажу частини майна з публічних торгів (аукціону).

Умовою посвідчення правочинів про відчуження частки майна у спільній частковій власності є також відмова учасників спільної часткової власності від здійснення права переважної купівлі або нездійснення цього права відносно нерухомого майна протягом одного

місяця, а щодо іншого майна — протягом десяти днів з дня одержання повідомлення про намір і умови продажу.Договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі

може бути посвідчений нотаріусом за наявності відомостей про те, що інші учасники спільної часткової власності відмовились одержати надіслані на адресу заяви продавця про його намір продати свою частку. Про цю обставину повинна свідчити зроблена на зворотному повідомленні відмітка органу зв’язку. Договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі

може бути посвідчений також у разі, якщо адреса інших учасників спільної часткової власності невідома. На підтвердження цього повинен бути поданий документ відповідного компетентного органу (довідкової служби, адресного бюро тощо).Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права переважної купівлі або фактична відмова учасника спільної часткової власності, який протягом вищевказаного строку не здійснив свого

права на переважну купівлю, дійсна протягом трьох місяців. Цей строк обчислюється з дня подання заяви про відмову або з дня, наступного за останнім днем зазначеного місячного (десятиденного) терміну.У разі посвідчення угоди купівлі-продажу частки спільного майна

за більшу ціну порівняно з тією, що була запропонована в переданому повідомленні, але з дотриманням інших визначених умов подання доказів повторного повідомлення учасників спільної часткової власності не вимагається.Про відчуження частки майна, що підлягає державній реєстрації, нотаріус робить відмітку на правовстановлювальному документі.

У тексті договору про відчуження частки майна вказуються арифметичні (у простих дробах) частини.У договорі про відчуження власником частки майна за бажанням сторін може бути встановлено порядок володіння та користування конкретними його частинами відповідно до розміру частки кожного зі співвласників. Це можливо лише за умови наявності відповідної угоди між учасниками спільної часткової власності про порядок володіння та користування майном або за їх письмовою згодою чи за наявності судового рішення про порядок володіння та користування майном (конкретними його частинами).Договір про порядок володіння та користування спільним майном або конкретними його частинами, крім того, може бути оформлений шляхом складання самостійного документа, який є невід’ємною частиною правовстановлювального документа (при укладенні договору щодо порядку володіння та користування майном, яке підлягає реєстрації).Договір може бути укладений між усіма учасниками спільної часткової власності або між кількома з них. В останньому випадку необхідна письмова згода всіх учасників спільної часткової власності про встановлення порядку володіння та користування майном або конкретними його частинами. Нотаріус може також посвідчити самостійні (без посвідчення договору про відчуження) договори про порядок володіння та користування майном. Якщо такий правочин укладається щодо майна, яке підлягає обов’язковій реєстрації, нотаріус вимагає правовстановлювальний документ та у встановлених чинним законодавством випадках витяг із Реєстру прав власності на нерухоме майно. Правовстановлювальний документ після його огляду повертається власникові,

а в тексті правочину зазначаються найменування цього документа, номер і дата його видачі та назва юридичної особи, що його видала.Учасники спільної часткової власності вправі укладати договори про визначення розміру часток, зміну розміру часток, якщо в право-

встановлювальному документі розмір часток не вказаний або вказаний неправильно, а також виділення частки в натурі (поділу). Укладення таких правочинів є необхідним у випадках, передбачених законом (ст. 67 СК, статті 88, 133 Земельного кодексу України тощо).Договір про визначення часток, зміну розміру часток є невід’ємною частиною правовстановлювального документа. При цьому нотаріус або підшиває один примірник такого договору до правовстановлювального документа, або робить на цьому документі службову відмітку щодо посвідчення договору про визначення, зміну розміру часток.Договори про виділення частки в натурі з майна (поділ), що підлягає реєстрації, посвідчуються нотаріусом на підставі документів, які підтверджують право власності на таке майно. Крім того, нотаріусу подаються витяг із Реєстру прав власності на нерухоме майно, документ, оформлений у порядку, установленому чинним законодавством, у якому

визначені ідеальна частка, її вартість та розмір, висновок щодо технічної можливості виділення цієї частки в натурі (поділ) на місцевості, а також найменування та площа приміщень, з яких складається частка.Одночасно з посвідченням договору про виділення в натурі (поділ) житлового будинку, будівлі, садиби або споруди нотаріусом посвідчується договір про виділення в натурі (поділ) на місцевості земельної ділянки. Для посвідчення останнього, поряд з іншими документами, нотаріусу подається нотаріально посвідчений договір про спільну часткову власність на земельну ділянку.Укладення договору про виділення частки в натурі (поділ) припиняє спільну часткову власність. У посвідчувальному написі нотаріусом

зазначається про необхідність реєстрації прав за цим договором у по-

рядку, установленому чинним законодавством. Договір про визначення, зміну розміру часток, виділення частки в натурі підлягає державній реєстрації в органах бюро технічної інвен-таризації, про що зазначається в посвідчувальному написі.Спори між учасниками спільної часткової власності щодо визначення, зміни розміру часток, а також виділення частки спільного майна в натурі вирішуються в судовому порядку. Загальні правила посвідчення правочинів про відчуження нерухомого майна

Особливістю посвідчення правочинів про відчуження житлового

будинку, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної

ділянки, іншого нерухомого майна є те, що воно провадиться за місцем

знаходження зазначеного майна.При нотаріальному посвідченні правочинів про відчуження нерухомого майна перевіряються:право власності (довірчої власності) відчужувача на майно, що відчужується, та у передбачених законодавством випадках документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують;відсутність заборони відчуження або арешту майна;дотримання обов’язку батьками, опікунами або піклувальниками внести суму за відчужене майно на рахунок неповнолітньої або недієздатної особи у банківській установі (у разі, якщо такий обов’язок був

покладений органами опіки та піклування);вартість майна (для обчислення державного мита).Нотаріус вимагає надання документів, що підтверджують право власності на нерухоме майно в осіб, які його відчужують. Такими документами, зокрема, можуть бути:нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання, ренти, дарування, міни;

спадковий договір;свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів;свідоцтво про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах);

свідоцтво про право власності на об’єкти нерухомого майна;

свідоцтво про право на спадщину;

свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя;

договір про поділ спадкового майна;

договір про припинення права на утримання за умови набуття

права на нерухоме майно;

договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку

з передачею права власності на нерухоме майно;

договір про виділення частки в натурі;

іпотечний договір, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, що укладений після набрання чинності Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», або договір про задоволення вимог іпотекодержателя, якими передбачена передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки;

рішення суду;договір купівлі-продажу, зареєстрований на біржі, за умови реєстрації права власності в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Право власності на земельну ділянку фізичних осіб посвідчується

державним актом, а на земельну ділянку, набуту у власність із земель

приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, — також

відповідним договором або свідоцтвом про право на спадщину.

Крім правовстановлювального документа на житловий будинок,

садибу та інше нерухоме майно (за винятком земельної ділянки), якщо

воно підлягає реєстрації, нотаріус вимагає витяг із Реєстру прав власності на нерухоме майно.Коли з витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно видно, що власник, наприклад, житлового будинку здійснив або здійснює

його перебудову чи прибудову, у тому числі перепланування житлового будинку, переобладнання нежитлового приміщення в житлове і навпаки, або звів чи зводить господарські, побутові будівлі та споруди без установленого дозволу або без належно затвердженого проекту чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, нотаріус вимагає подання рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову, прибудову, перепланування чи звести господарські, побутові будівлі та споруди. За відсутності такого рішення нотаріус відмовляє

в посвідченні договору відчуження житлового будинку, власником

якого здійснено таку перебудову, прибудову, переобладнання чи зведено господарські побутові будівлі та споруди.Нотаріус також має відмовити у посвідченні договору відчуження житлового будинку та іншого нерухомого майна у випадку, коли з поданих йому документів випливає, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно збудоване (або будується) на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети.Посвідчення договорів продажу предмета іпотеки будь-якій особі — покупцеві в тому разі, коли рішенням суду або договором про задоволення вимог іпотекодержателя передбачено право іпотекодер-жателя на продаж, здійснюється за загальними правилами посвідчення договорів відчуження, але має деякі особливості.

Для посвідчення такого договору, відповідно до ст. 38 Закону «Про іпотеку», іпотекодержатель зобов’язаний за тридцять днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти такий договір із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається предмет іпотеки. У такому разі нотаріус, керуючись вимогами п. 55 Інструкції, повинен переконатися в тому, що іпотекодержатель повідомив осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, відповідно до витягу з Державного реєстру застав рухомого майна.Особи, які виявили бажання придбати предмет іпотеки (або відмовитися від права купівлі), повинні в тридцятиденний строк з дня одержання повідомлення про продаж письмово повідомити іпотекодержателя або нотаріуса про свій намір. Особа набуває переважне

право на придбання предмета іпотеки в іпотекодержателя з дня отримання іпотекодержателем або нотаріусом повідомлення про згоду на

купівлю предмета іпотеки.

Якщо в установлений строк відповідь на повідомлення від осіб, які

мають право переважної купівлі предмета іпотеки, не надійшла, нотаріус може посвідчити договір купівлі-продажу предмета іпотеки будь якій іншій особі на розсуд іпотекодержателя.Якщо особа, яка висловила згоду придбати предмет іпотеки, ухи-ляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору

купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом п’яти

днів після закінчення тридцятиденного строку, установленого для

надання такої згоди, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати

предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Якщо повідомлень про згоду на придбання предмета іпотеки надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки в іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих

прав чи вимог.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки сторонній особі може

бути посвідчений нотаріусом за наявності відомостей про те, що інші

особи, які мають зареєстровані в установленому законом порядку

права чи вимоги на предмет іпотеки, відмовились одержати надіслані

на їх адресу повідомлення про намір продати предмет іпотеки. Про цю

обставину повинна свідчити зроблена на зворотному повідомленні

відмітка органу зв’язку.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки сторонній особі може

бути посвідчений також у разі, якщо адреса інших осіб, які мають за-

реєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на

предмет іпотеки, невідома. На підтвердження цього факту повинен

бути поданий документ відповідного компетентного органу (довідкової

служби, адресного бюро тощо).

Ціна продажу предмета іпотеки має бути встановлена за згодою

між іпотекодержателем та іпотекодавцем. У разі недосягнення згоди

щодо ціни продажу продаж предмета іпотеки здійснюється за ціною,

не нижчою за встановлену незалежною оцінкою, що підтверджується

відповідним актом про оцінку.

Договір купівлі-продажу є підставою для припинення іпотеки та

зняття заборони відчуження предмета іпотеки.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки є правовою підставою

для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було

предметом іпотеки.