Читайте также:
|
Потреба в нових теоретичних і практичних підходах до виходу підприємств на зовнішні ринки та формування ефективної системи управління зовнішньоекономічною діяльністю посилила інтерес до удосконалення досвіду в даній галузі. Підприємство як суб’єкт товарно-грошових відносин, що володіє економічною самостійністю і повністю відповідає за результати господарської діяльності повинно сформувати таку систему управління зовнішньоекономічною діяльністю, яка б забезпечила б йому високу ефективність роботи. Тому рішення щодо вибору цільового зарубіжного ринку, яке тісно пов’язане з рівнем інтернаціоналізації діяльності фірми та нинішньою чи такою, що формується, стратегією регіональної присутності, основною метою якої є максимізація прибутку за рахунок використання ефекту масштабу.
Вирішення проблеми виходу компаній на міжнародний ринок передбачає, як правило, з'ясування двох основних питань: мотивів підприємств до виходу на зовнішні ринки і чинників, які визначають вибір форми виходу підприємств на зовнішні ринки. При цьому слід зазначити, що процеси глобалізації у світовій економіці підсилюють тенденцію до необхідності прискорення виходу компаній на вищезазначені ринки.[11*]
Ф. Котлер виділяє такі мотиви виходу підприємств на зовнішній ринок [12*]:
1) надання зовнішніми ринками можливості отримання більш високого доходу;
2) економія витрат шляхом збільшення масштабів реалізації;
3) зниження ризиків внаслідок зменшення залежності від внутрішнього ринку;
4) вимоги клієнтів компанії, які обслуговуються за межами національних кордонів.
Вихід підприємств на зовнішні ринки зазвичай є тривалим еволюційним процесом. Досвід показує, що систематичне, поступове набуття досвіду в зовнішньоекономічній діяльності – найкращий, а в багатьох випадках і єдиний шлях до стабільного успіху.[13*]
Вирішення проблеми виходу вітчизняних компаній на міжнародний ринок передбачає, як правило, з’ясування двох основних питань: мотивів підприємств до виходу на зовнішні ринки і чинники, які визначають вибір форм виходу підприємств на зовнішні ринки [14*].
Вибір конкретного ринку визначається їхньою близькість до внутрішнього ринку виробника, тобто величиною культурних відмінностей, розходженнями в методах роботи на ринку, фізичною відстанню тощо. Насамперед підприємство виходить на близькі ринки, потім на більш віддалені. Компанія проходить шлях від фірми, орієнтованої на внутрішній ринок, до глобальної компанії.
Діяльність вітчизняних підприємств на зовнішніх ринках з кожним роком набуває все більшого значення. Про це свідчить те, що обсяг експорту товарів та послуг України за І квартал 2010р. становив 12893,7 млн.дол. США, імпорту – 12922,8 млн.дол. Порівняно з відповідним періодом попереднього року експорт збільшився на 23,5%, а імпорт – на 18,5%. Від’ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу становило 29,1 млн.дол. (за І квартал 2009р. також від’ємне – 466,4 млн.дол.). Зовнішньоторговельні операції товарами Україна здійснювала з партнерами із 194 країн світу, а зовнішньоторговельні операції послугами – з партнерами із 196 країн світу [15*].
Проблема виходу підприємств на зовнішні ринки торкається багатьох суб’єктів, які або не можуть конкурувати, або з якихось причин, не мають відповідної можливості. Але головна проблема підприємства – це недостатність інформації про зовнішній ринок, тобто: конкуренція, товари-замінники, споживач, постачальник тощо. Для ефективної роботи підприємства необхідно, в першу чергу, розробити стратегію, першим етапом якої буде дослідження й аналіз зовнішнього ринку.
Після вибору найбільш адекватного конкурентним перевагам та потенціалу підприємства зарубіжного ринку логічно постає питання про форми присутності на цьому ринку, а отже, і спосіб виходу на нього. Проблема вибору способу виходу підприємства на зарубіжний ринок виникає при виробленні міжнародної маркетингової стратегії підприємства або при виникненні можливості (або необхідності) розвитку діяльності на якомусь зарубіжному ринку. Перше рішення є стратегічним, а друге — тактичним. В обох випадках на остаточне рішення про спосіб виходу на зовнішній ринок впливає сукупність внутрішніх та зовнішніх (щодо підприємства) умов: умови ринку; умови, пов'язані з товаром; умови, пов'язані з діяльністю підприємства.[16*, с. 221-222]
Можна перерахувати такі основні шляхи виходу українських підприємств на зовнішні ринки: експорт, непрямий експорт, прямий експорт, спільна підприємницька діяльність, ліцензування, виробництво за контрактом, управління за контрактом, підприємства спільного володіння, пряме інвестування.
Завоювання нових зарубіжних ринків відбувається, як правило, у декілька етапів, які по-різному висвітлюють маркетингові завдання компанії та строки їх реалізації [17*, с.884-885]:
1) Перший етап – вивчення ринку, визначення ступеня його привабливості за допомогою поверхневої оцінки аб ретельного і глибокого аналізу основних параметів макро- та мікросередовища;
2) Другим етапом є підбір місцевого представника серед торгово-посередницьких фірм, які працюють на цьому зарубіжному ринку, і, як правило, делегування більшості маркетингових функцій більш досвідченому плсереднику або партнеру;
3) На третьому етапі створюється представництво, яке бере на себе маркетингові функції на цьому зарубіжному ринку;
4) Останнім етапом є створення власних потужностей на засадах часткового або повного володіння шляхом придбання місцевої компанії, заснування нової компанії або викупу частки партнера у спільному бізнесі.
Отже, в процесі виходу на зовнішні ринки підприємство повинне раціонально обрати вектор зовнішньоекономічної діяльності та спланувати форму ведення господарської діяльності за кордоном, поступово розвиваючи її від простого експорту продукції до створення власних виробничих потужностей на території інших країн.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 57 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |