Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Сутність, регулювання та управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися

за довіреністю.

Відповідно до ст. 244 ЦК довіреністю є письмовий документ, що

видається однією особою іншій особі для представництва перед тре-

тіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником

може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпо-

середньо третій особі. Отже, довіреність — це документ, що видаєть-

ся довірителем і містить обсяг повноважень представників щодо

вчинення правочинів та інших правомірних дій, їх зміст та межі.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій згідно із за-

коном має вчинятися правочин.

Нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені фізичної

особи або юридичної особи, на ім’я однієї або кількох осіб з чітко ви-

значеними юридичним діями, які належить вчинити представникові.

Довіреність та її скасування підлягають обов’язковій реєстрації в Єди-

ному реєстрі довіреностей відповідно до вимог Положення про Єдиний

реєстр довіреностей.

При посвідченні довіреностей перевіряється дотримання вимог до

тексту довіреності. У тексті довіреності мають бути зазначені місце

і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне

найменування юридичної особи), місце проживання (місцезнаходжен-

ня юридичної особи) представника й особи, яку представляють,

а в необхідних випадках і посада, яку вони займають. У довіреностях

на ім’я адвокатів зазначаються їх статус та членство в адвокатському

об’єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об’єднання).

Строк дії довіреності зазначається літерами. Згідно з чинним за-

конодавством (ст. 247 ЦК) він встановлюється у довіреності. При

вчиненні цієї нотаріальної дії нотаріус повинен роз’яснити довірителю,

що, якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність

до припинення її дії. Довіреність, в якій не зазначена дата її посвідчен-

ня, є нікчемною.

Довіреність, призначена для вчинення дій за кордоном, що не міс-

тить указівок про строк її дії, зберігає силу до її скасування особою,

яка видала довіреність.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або

іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та

скріплюється печаткою цієї юридичної особи. Довіреності від імені малолітніх, неповнолітніх, а також осіб, ви-

знаних у судовому порядку недієздатними або обмежено дієздатними,

посвідчуються з дотриманням вимог п. 40 Інструкції.

Довіреність від імені управителя майна, яке передане за договором

управління, посвідчується нотаріусами, якщо видача такої довіренос-

ті передбачена умовами цього договору або цього вимагають інтереси

установника управління або вигодонабувача у разі неможливості отри-

мати в розумний строк відповідні вказівки установника управління.

При посвідченні такої довіреності нотаріус роз’яснює управителю

майна вимоги ст. 1041 ЦК України, про що зазначається у посвідчу-

вальному написі.

При посвідченні довіреності на ведення справи в суді нотаріус

роз’яснює довірителю, що уповноважена особа (представник) вправі

вчиняти від його імені всі процесуальні дії. Обмеження повноважень

представника щодо вчинення конкретних процесуальних дій мають

бути обумовлені в довіреності.

На підставі п. 152 Інструкції повноваження за нотаріально посвід-

ченими довіреностями можуть бути передані телеграфом. Телеграма-

довіреність складається з тексту довіреності та посвідчувального на-

пису з розшифруванням підпису нотаріуса і його печатки.

У законі передбачені випадки неможливості посвідчення довіре-

ності. Так, не можуть бути посвідчені довіреності на вчинення право-

чину, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише осо-

бисто довірителем: оформлення заповіту, укладення шлюбу тощо.

Не може бути посвідчена довіреність на ім’я недієздатної особи.

Особа, якій видана довіреність, може передати своє повноваження

частково або у повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено до-

говором або законом між особою, яку представляють, і представником

або якщо представник був змушений до цього з метою охорони інте-

ресів особи, яку він представляє.

Довіреність, що видається в порядку передоручення, підлягає но-

таріальному посвідченню, крім довіреностей на одержання заробітної

плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової корес-

понденції (поштових переказів, посилок тощо).

При посвідченні довіреностей у порядку передоручення встановлю-

ється факт видачі основної довіреності, де передбачені права на передо-

ручення, або наявність обставин, що змусили представника за основною

довіреністю до передоручення для охорони інтересів довірителя. Нотаріус повинен також упевнитися, що довіреність, яка видана

в порядку передоручення, не містить більше прав, ніж їх передано за

основною довіреністю.

При посвідченні такої довіреності нотаріус роз’яснює представни-

ку довірителя, що в разі передачі своїх повноважень іншій особі він

повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй

необхідні відомості про особу, котрій передані відповідні повноважен-

ня (замісника). Невиконання цього обов’язку покладає на особу, яка

передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої

власні.

У довіреності, виданій у порядку передоручення, не допускається

передавання повіреній особі права на передоручення. Строк дії дові-

реності, виданої за передорученням, не може перевищувати строку дії

основної довіреності, на підставі якої вона видана.

У довіреності, виданій у порядку передоручення, мають бути вка-

зані: час і місце посвідчення основної довіреності, прізвище, ім’я, по

батькові і місце проживання особи, якій видана основна довіреність,

і особи, якій вона передоручає свої повноваження, а в необхідних ви-

падках і їх службове становище.

На основній довіреності робиться відмітка про передоручення.

Копія основної довіреності додається до примірника довіреності, що

залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нота-

ріуса. При наступному посвідченні довіреності, виданої за передору-

ченням у тій самій державній нотаріальній конторі чи тим самим

приватним нотаріусом, копія основної довіреності не залишається.

Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної, може

в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Згідно зі

ст. 249 ЦК відмова від цього права є нікчемною.

Нотаріус, завідуючий державним нотаріальним архівом при одер-

жанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про

це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах но-

таріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для

реєстрації нотаріальних дій.

Якщо особа, яка видала довіреність, подасть примірник довіренос-

ті, що є у неї, то напис про скасування довіреності або передоручення

робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою дода-

ється до примірника, що зберігається у справах нотаріуса, у держав-

ному нотаріальному архіві. Повідомлення особи, яка видала довіреність, представника, а також

відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана

довіреність, про скасування довіреності може бути оформлено нотарі-

усом у порядку ст. 84 Закону за правилами п. 275 Інструкції шляхом

передавання відповідної заяви.

Посвідчені нотаріусами довіреності на право користування та роз-

порядження майном, у тому числі транспортними засобами, а також

довіреності, видані в порядку передоручення на право розпорядження

майном, у тому числі транспортними засобами, їх скасування або при-

пинення дії підлягають обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі

довіреностей у порядку, установленому Положенням про Єдиний ре-

єстр довіреностей.

Сутність, регулювання та управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства

Розвиток світової економіки та постійна інтеграція та посилення залежності між підприємствами різних країн сприяє наростанню кількості міжнародних угод, що провокує учених до поглибленого аналізу сутності та принципів здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємствами.

Законом України "Про економічну самостійність України" встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівноправності і взаємної вигоди. Підприємства і організації мають право вступати у прямі господарські зв'язки та співробітничати з підприємствами та організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об'єднання.[на закон]

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України. Зовнішньоекономічна діяльність визначається, як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудовану на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Згідно з підходом, який узагально визначає сутність зовнішньоекономічної діяльності, то вона включає сукупність організаційно-економічних,виробничо-господарських та оперативно-комерційних функцій підприємств, орієнтованих на світовий ринок, з урахуванням обраної зовнішньоекономічної стратегії, форм і методів роботи на зарубіжних ринках.[1*]

У зарубіжній літературі цей термін використовується для узагальненої характеристики всіх комерційних угод (приватних та державних, продажу, інвестицій, логістики ітранспорту), які мають місце між двома або більше регіонами, країнами і народами за межами своїх політичних кордонів.[2*]

Принципи ведення зовнішньоекономічної діяльності є наступними:

1) принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

2) принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

3) принцип юридичної рівності і недискримінації;

4) принцип верховенства закону;

5) принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

6) принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Практичне значення ЗЕД для країн полягає в можливості одержувати валютну виручку від експорту, підвищувати технічний рівень виробництва (за рахунок імпорту, більш ефективної техніки та технологій), виробляти конкурентоспроможну продукцію.

У сучасних умовах ЗЕД держав являє собою систему економічних відносин, які складаються при обміні ресурсами між країнами та їх економічними суб'єктами. Економічні відносини запроваджують усі аспекти економічного життя держави: виробництво, торгівлю, інвестиційну сферу та фінанси.

Зовнішньоекономічна діяльність являє собою багатомірну цілісну систему господарювання. Вона залучає до себе дві основні підсистеми: зовнішньоторговельну діяльність та міжнародну виробничо-інвестиційну діяльність.

У процесі участі в зовнішньоекономічних звʼязках підприємства підпадають під дію законів інших держав. Відповідно, при здійсненні вибору зовнішніх ринків та й загалом протягом функціонування на них суʼєкти господарювання повинні постійно слідкувати за змінами законодавства в сфері ЗЕД, митними ставками та ліцензіонуванням екпортованої та імпортованої продукції відповідно за кордоном за всередині країнами. Також існують багато договорів, які були підписані на міжрегіональному та загальносвітовому рівні, які регулюють діяльність найбільш активних учасників зовнішньоекономічної діяльності (до них, в першу чергу, належать транснаціональні корпорації). Зокрема існують такі міжнародно-правові документи, які використовуються для регулювання їхньої діяльності [3*]:

1) кодекс іноземних інвестицій, прийнятий 1970 р. латиноамериканськими державами, – країнами – учасниками Андського пакту: Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до 1976) і Еквадором;

2) Хартія економічних прав та обов’язків держав, затверджена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., норми якої спрямовані на захист економічних прав країн, що розвиваються (були створені міжурядові комісії ООН з транснаціональних корпорацій і центрів з ТНК);

3) регіональна декларація про міжнародні інвестиції та багатонаціональні підприємства від 21 червня 1976 p.; і як додаток – керівні принципи для багатонаціональних підприємств (норми цього документа не мають імперативного характеру, їх виконання є добровільною справою);

4) «Принципи щодо контролю за обмеженням ділової практики монополій і корпорацій» (схвалені у 1980 р. Генеральною Асамблеєю ООН).

Залежно від зовнішньоекономічної доктрини, цілей і участі держави в регулюванні зовнішньоекономічних відносин, його методів та інструментів розрізняють два основні види зовнішньоекономічної політики:

1) фритредерство — політика вільної торгівлі з метою лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення вільного доступу на національний ринок товарів, капіталів, робочої сили тощо;

2) протекціонізм — політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків та торгівлі, Державна митна служба України відповідно до їхньої компетенції, визначеної ст. 9 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а також органи місцевого самоврядування, компетенція яких у галузі зовнішньоекономічної діяльності визначена ст. 10 зазначеного Закону та ст. 35 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю на кожному підприємстві здійснюється залежно від галузі діяльності пдприємства, обсягів експорту, конʼюнктури ринку, ступеню державного регулювання галузі. Відповідно, організація ЗЕД - дуже складна і клопітка робота. Вона вимагає уважного опрацювання таких питань як конʼюктура ринку, потенціальні покупці і продавці, встановлення ділових контактів з ними, проведених переговорів, підписання угод. Тому, для ефективного керівництва ЗЕД на рівні підприємства, необхідна адекватна до умов його роботи структура управління.

На виробничих підприємствах, що приймають активну участь у зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоекономічний апарат в даний час існує в основному в двох формах:

1) Відділу зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) в рамках діючого апарату управління;

2) Зовнішньоторгової фірми (ЗТФ).

Відділ зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) не являється самостійним структурним підрозділом підприємства. Він являє собою частину апарату управління. Його головне завдання полягає в управлінні ЗЕД як елементом єдиної цілісної системи внутріфірмового управління. Цей відділ не займається безпосередньо транспортуванням вантажів, митними процедурами і т. д. Він створюється, як правило, для планування, організації і координації ЗЕД (хоч на практиці зустрічаються й інші варіанти).

Відповідно до завдань визначаються функції ВЗЕЗ і формується оргструктура управління. ВЗЕЗ зазвичай очолює начальник відділу. Відділ складається із ланок (груп, секторів, бюро і спеціалістів).

Кожен із секторів (груп) має свої конкретні завдання і виконує відповідні функції. Наприклад, комерційний сектор повинен забезпечувати: виконання зобов'язань по міжнародних контрактах і угодах, участь у підготовці і проведенні комерційних переговорів; організацію поставок згідно контракту і контроль за їх виконанням; перегляд-рекламацій по експорту й імпорту та ін.

Екологічний сектор покликаний забезпечувати прогнозування і планування ЗЕД підприємства; аналіз ефективності експортно-імпортних операцій; контроль за виконанням плану; валютний контроль і т.д.

Сектор маркетингу як ведуча служба підприємства вивчає коньюктуру світових товарних ринків, приймає участь у визначенні цін на експортну продукцію, в розробці і здійсненні рекламних міроприємств, аналізі конкурентів, можливостей руху товару і т. ін. Завдання науково-технічного сектору: вивчати діючі на світовому ринку технічні вимоги до товару; аналізувати технічний рівень і якість продукції, її конкурентноздатність; брати участь в розробці пропозицій по оновленню виробництва, випуску нової продукції; забезпечувати технічне обслуговування експортної продукції та ін.

Протокольний сектор готує і організовує протокольні міроприємства, виконує доручення керівництва фірми по зустрічах, прийому і проводах представників зарубіжних фірм, які прибули на підприємство з візитом.[5*]

Отже, управління ЗЕД на кожному підприємстві залежить від масштабів експорту продукції, і може здійснюватись як відділом ЗЕД (на великих підприємствах), так і окремим підрозділом (якщо обсяги зовнішньоекономічної діяльності невеликі).