Читайте также:
|
Згідно зі статтями 92, 93 СК особи, що подали заяву про реєстрацію
шлюбу, а також подружжя мають право за власним бажанням укласти
шлюбний договір, яким регулюються майнові відносини між подруж-
жям, у тому числі визначаються їх майнові права та обов’язки як
батьків. Шлюбний договір укладається у письмовій формі та нотарі-
ально посвідчується.
Для даної нотаріальної дії характерний особливий суб’єктний
склад. Сторонами шлюбного договору є особи, що укладають шлюб
або перебувають у шлюбі. Як правило, це особи дієздатні. Шлюбний
вік для жінки встановлено у сімнадцять, а для чоловіків — у вісімнад-
цять років. У разі зниження шлюбного віку до реєстрації шлюбу, від-
повідно до чинного законодавства, шлюбний договір укладається не-
повнолітніми за письмовою згодою їх батьків або піклувальника,
справжність підпису яких засвідчується нотаріусом із дотриманням
вимог, передбачених для укладення правочинів від імені неповнолітніх
у віці від 14-ти до 18-ти років. Таким чином, суб’єктами вчинюваної
нотаріальної дії можуть стати батьки, усиновителі, інші законні пред-
ставники або органи опіки та піклування.
До фактів, які встановлюються нотаріусом при вчиненні даної
нотаріальної дії, належать перевірка відповідності умов шлюбного
договору закону.
Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини по-
дружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний
договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК,
а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матері-
альне становище. За наявності таких умов нотаріус повинен відмови-ти у вчиненні такої нотаріальної дії як такої, що суперечить закону на
підставі ст. 93 СК та ч. 1 ст. 49 Закону.
За шлюбним договором не може передаватися у власність одному
з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає дер-
жавній реєстрації.
Як уже зазначалося, у шлюбному договорі можуть бути передба-
чені майнові права та обов’язки подружжя, зокрема питання, пов’язані
з правом власності на рухоме та нерухоме майно, що було придбане як
під час шлюбу, так і до нього, на майно, отримане як дарунок або спад-
щина одним із подружжя, питання, пов’язані із утриманням подружжя,
тощо. У шлюбному договорі можуть вирішуватися питання про по-
рядок сплати боргів за рахунок спільного або роздільного майна.
Шлюбним договором може регулюватися порядок користування
одним із подружжя житловим приміщенням, яке належить іншому
з подружжя, а також проживання у житловому приміщенні, яке є їхньою
спільною власністю, їхніх родичів.
Умовами шлюбного договору може бути передбачена можливість
надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездат-
ності та потреби в матеріальній допомозі, а також можливість при-
пинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням
ним майнової (грошової) компенсації.
Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки
виплати аліментів, то в разі невиконання одним з подружжя свого
обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі ви-
конавчого напису нотаріуса в порядку, установленому розд. 32 Ін-
струкції.
Шлюбний договір може включати положення про порядок зміни
його умов, загальний строк його дії, а також тривалість окремих прав
та обов’язків.
У шлюбному договорі можуть бути встановлені умови чинності
договору або окремих його положень і після припинення шлюбу.
Зміни до шлюбного договору можуть бути внесені подружжям
шляхом укладення відповідного договору, який підлягає обов’язковому
нотаріальному посвідченню.
Шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, набирає чин-
ності в день реєстрації шлюбу, а шлюбний договір, укладений подруж-
жям, — у день його нотаріального посвідчення, про що має бути за-
значено в тексті договору. § 7. Посвідчення договорів застави (іпотеки)
Згідно зі ст. 1 Закону України від 2 жовтня 1992 р. «Про заставу»
застава — це спосіб забезпечення зобов’язань. Відповідно до ст. 1 За-
кону України від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку» іпотека є видом за-
безпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залиша-
ється у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко-
держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого
іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок
предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього борж-
ника у порядку, установленому даним Законом.
Договори застави (іпотеки) нерухомого майна (житлового будинку,
садиби, квартири, садового будинку, гаража, інших будівель та споруд,
підприємства чи його структурного підрозділу, земельної ділянки, бага-
торічних насаджень тощо) та договори застави транспортних засобів
(заклад) підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню.
Правовий режим нерухомого майна поширюється на повітряні та
морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти.
Посвідчення іпотечного договору провадиться за місцезнаходжен-
ням нерухомого майна, що є предметом іпотеки, або за місцезнахо-
дженням іпотекодержателя чи іпотекодавця.
Текст договору застави повинен містити такі істотні умови:
1) для заставодавця та заставодержателя — юридичних осіб відо-
мості про:
– для резидентів — найменування, місцезнаходження та ідентифі-
каційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних
осіб — підприємців України;
– для нерезидентів — найменування, місцезнаходження та держа-
ву, де зареєстровано особу;
для заставодавця та заставодержателя — фізичних осіб відомості
про:
– для громадян України — прізвище, ім’я, по батькові, місце про-
живання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний
номер у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та
інших обов’язкових платежів;
– для іноземців, осіб без громадянства — прізвище, ім’я, по бать-
кові (за наявності), громадянство, адресу постійного місця проживан-
ня за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов’язання, строк і порядок його
виконання та (або) посилання на правочин, у якому встановлено основ-
не зобов’язання;
3) опис предмета договору застави, достатній для його ідентифікації,
та (або) його реєстраційні дані, а також будь-які інші умови, щодо яких
за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода (спосіб реаліза-
ції заставленого майна, проведення аудиторської перевірки, страхування
предмета застави, накладання заборони відчуження тощо);
4) посилання на видачу заставної або її відсутність.
Іпотечний договір крім цього повинен містити посилання на мож-
ливість випуску заставної.
У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призна-
чення.
Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов’язання,
можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за
формою і змістом повинен відповідати вимогам, установленим для
договору іпотеки, та вимогам, установленим законом для договору,
який визначає основне зобов’язання.
При вчиненні даної нотаріальної дії нотаріусом перевіряються:
наявність права власності на майно або факт передачі майна і пра-
ва його застави заставодавця, а також статус майна, що заставляється
(відсутність заборони відчуження або арешту) (п. 96 Інструкції);
згода всіх співвласників — при заставі майна, що перебуває
у спільній власності (п. 99 Інструкції);
факт виділення в натурі майна, що перебуває у спільній частковій
власності, — при заставі часток, паїв (п. 99 Інструкції).
На підтвердження права власності на майно, що підлягає реєстра-
ції, або факту передачі майна та права його застави заставодавцем
подаються відповідні документи.
Договори про заставу нерухомого та рухомого майна (майнових прав)
посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на від-
чуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження
об’єктів нерухомого майна та перевірки відсутності податкової застави та
інших застав за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
При посвідченні іпотечних договорів нотаріус вимагає витяг із
Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Якщо договір про заставу майна укладається у зв’язку з укладенням
іншого договору щодо цього майна і в нотаріуса є зазначені вище до-
кументи, другий раз ці документи не подаються. Договір про наступну заставу вже заставленого майна може бути
посвідчений за згодою попередніх заставодержателів, якщо інше
не передбачено законом і попереднім договором застави.
Наступна іпотека, предметом якої є декілька об’єктів, що належать
різним особам і є предметом попередньої іпотеки, допускається за
згодою власників усіх об’єктів нерухомого майна, переданих у спільну
іпотеку.
Посвідчення договору застави майна (майнових прав), що пере-
буває у податковій заставі, не допускається.
При посвідченні договору іпотеки нотаріус роз’яснює сторонам
порядок державної реєстрації іпотеки та порядок задоволення забез-
печених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки, про що зазна-
чається в тексті договору.
Одночасно з посвідченням договору про іпотеку нотаріус, якщо це
передбачено договором, накладає заборону на відчуження предмета
іпотеки.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 140 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |