а 7б 7в

Концепції визначення першопричин інфляції

Економісти давно намагаються з'ясувати першопричини інфляції, щоб запропонувати ефективні методи боротьби з нею та її негативними соціально-економічними наслідками.

Існує дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна і монетарна.

Прихильники структурної концепції вбачають неминучість інфляції за умов диспропорції суспільного відтворення, дефіциту державного бюджету, переміщення попиту, що супроводжується зростанням цін на товари, до яких споживачі виявляють підвищений інтерес. А збільшення грошової маси лише дає змогу інфляції виявитися як зростаючий процес.

Монетаристи вважають інфляцію чисто грошовим феноменом, вона зумовлена м'якою грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту, помилкова грошова політика Національного банку).

Інфляція обумовлена також рядом причин, що підрозділяються на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх причин належать:

1. деформація економіки, яка пов’язана з відставанням галузей, що виробляють предмети споживання, від галузей, що продукують засоби виробництва;

2. дефіцит державного бюджету, пов’язаний із ростом урядових витрат;

3. високий рівень невиробничих витрат держави (особливо військових);

4. диспропорції на макро- і мікрорівні, що є проявом циклічного характеру розвитку економіки;

5. монополія держави на зовнішню торгівлю;

6. монополія великих компаній на встановлення цін;

7. високі податки та висока відсоткова ставка за кредит;

8. помилки в економічній політиці держави тощо.

Зовнішніми причинами інфляції є:

1. структурні світові кризи (сировинні, енергетичні та ін.), що супроводжуються багаторазовим зростанням цін на сировину, нафту, імпорт яких став приводом для різкого підвищення цін монополіями;

2. обмін банками національної валюти на іноземну, внаслідок чого виникає потреба у додатковій емісії паперових грошей, що поповнює канали грошового обігу;

3. зменшення надходжень від зовнішньої торгівлі;

4. від'ємне сальдо зовнішньоторговельного та платіжного балансу тощо.

Види інфляції

Поняття інфляції містке та багатопланове. Є декілька видів інфляції.

1. Залежно від причин, які викликають інфляцію наявні:

1.1. Інфляція попиту - спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, що намагаються зрівноважити пропозицію і попит, зростають.

Інфляція попиту безпосередньо пов’язана з дією монетарних факторів, насамперед - з надлишковою емісією грошей, яка призводить до перевищення попиту над існуючою пропозицією товарів та послуг.

Інфляція попиту, як правило, виникає в умовах повної зайнятості та повної завантаженості виробничих потужностей. У цих умовах зростання попиту не супроводжується еластичним розширенням пропозиції, тому ціни зростають (рис. 9).

P AD AS

P₂

P₁ AD₂

AD₁

Q₁ Q₂ Q

Рис. 9. Інфляція попиту

Як бачимо на рис. 1. зростання сукупного попиту (криві AD₁ та AD₂) призводить до інфляційного зростання ціни при майже сталому об’ємі виробництва (Q₁, Q₂).

До причин інфляції попиту можна віднести:

1. розширення соціальних та військових державних замовлень;

2. зростання попиту на засоби виробництва в умовах майже повної завантаженості виробничих потужностей;

3. зростання доходів населення в результаті узгоджених дій профспілок тощо.

1.2. Інфляція витрат (або інфляція пропозиції) - виникає через зростання витрат у періоди високого безробіття і неповного використання виробничих ресурсів.

Інфляційний процес розвивається під впливом ряду немонетарних факторів, що зумовлюють зростання цін через збільшення витрат виробництва і собівартості продукції (рис. 10).

P AD AS₁ AS₂

P₁

P ₂

Q₁ Q₂ Q

Рис. 10. Інфляція витрат

До причин інфляції витрат (пропозиції) можна віднести наступні:

1. державну фінансову політику та політика ціноутворення;

2. зростання цін на сировину (економіка, яка не має резерву ресурсів, більш схильна до інфляції);

3. збільшення податків;

4. боротьбу профспілок за підвищення заробітної плати.

Інфляція витрат, як правило, супроводжується падінням виробництва, таке явище дістало назву стагфляції. Вона виникає, коли одночасно зростають ціни і безробіття та скорочується виробництво.

2. Залежно від темпу приросту цін інфляцію можна поділити на такі види:

2.1. Помірна (повзуча) інфляція - коли річний приріст цін складає не більше 10%. Характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу. В цілому не має негативних наслідків для економічних суб’єктів.

2.2. Галопуюча інфляція - коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків (від 20% до 300% на рік). Інфляція виходить з-під контролю держави, різко впливаючи на всі сфери економіки та соціального життя.

2.3. Гіперінфляція - коли річний приріст цін вимірюється тисячами або мільйонами відсотків на рік. Інфляція стає некерованою, гроші втрачають здатність виконувати свої функції, починається натуралізація господарських зв'язків, порушуються фінансовий та кредитний механізми, розвиваються стихійні процеси в економіці.

3. Залежно від можливості передбачати зростання цін виділяють:

3.1. Очікувану інфляцію, яка спричиняється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою, тому вона очікувана і можне бути врахована заздалегідь.

3.2. Неочікувану (непередбачену) інфляцію яка результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та пропозиції. Характеризується різким стрибком цін, що негативно впливає на грошовий обіг та систему оподаткування.

4. За характером перебігу інфляція може бути:

4.1. Збалансованою - це помірне, найчастіше передбачене зростання цін, що не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Характеризується незначним, помірним ростом цін одночасно на всі товари та послуги. Проте така інфляція дуже рідкісна.

4.2. Незбалансованою, що являє собою різні темпи зростання цін на різні товари та послуги. Впливає на затрати та податки.

5. За характером інфляційного процесу або знецінення грошей буває:

5.1. Відкрита інфляція — характеризується зростанням цін на вільному ринку при невтручанні держави у процес їх формування. Найбільш відчутна у монополізованих секторах економіки.

5.2. Прихована інфляція – збереження сталих цін та заробітної плати при зростанні продуктивності праці; зниження якості товарів та послуг при сталому рівні цін; зростання рівня державних роздрібних цін через вільно вибраний споживчий кошик.

5.3. Придушена інфляці я – проявляється у зростанні незадоволеного попиту та грошових заощаджень населення, які не знаходять реалізації.

6. Антиінфляційна політика держави. Економічні та соціальні наслідки інфляції.

Основними формами стабілізації грошового обігу, що залежать від стану інфляційних процесів, є грошові реформи й антиінфляційна політика.

Антиінфляційна політика – комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

Дотепер сформульовано два основних напрямки, спрямованих на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний.

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але досвід довів, що цього замало для приборкання інфляції.

Монетарна антиінфляційна політика поділяється на кілька напрямків:

1. Політика шокової терапії (активна політика) - базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок:

- скорочення витрат на соціальні програми;

- збільшення відсоткової ставки;

- зменшення податкових ставок;

- обмеження грошової маси тощо.

У результаті подорожчання кредиту підприємства банкрутують, а низька податкова ставка заохочує сильні підприємства. Таким чином інфляція призупиняється.

Негативний наслідок цього методу полягає у зниженні добробуту населення.

2. Політика градуювання або поступових змін (адаптивна політика) - метод монетарного напрямку, що проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом’якшенні її негативних наслідків, полягає у поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Політика проводиться за рахунок:

- стабілізації інфляційних очікувань;

- поступового обмеження грошової пропозиції;

- індексації грошових доходів населення.

Ця політика дає позитивні результати за умови, що темп приросту грошової маси та рівня цін не перевищує 20% на рік.

3. Політика доходів - припускає контроль над цінами і зарплатою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх зростання. З соціальних мотивів цей вид антиінфляційної політики застосовується рідко, оскільки, по-перше, уповільнення зростання цін викликає дефіцит на деякі товари, по-друге, зростання цін стримується лише на визначений час, а при скасуванні обмежень прискорюється.

Варіант антиінфляційної політики вибирають залежно від темпів інфляції та пріоритетів. Якщо ставиться мета приборкати інфляцію за будь-яких умов, то паралельно використовують кілька методів антиінфляційної політики.

Також при інфляції здійснюють грошові реформи.

Грошові реформи використовують для ліквідації зайвих грошей в обігу. Основними прийомами грошових реформ є:

Нуліфікація — оголошення про анулювання сильно знеціненої грошової одиниці і введення нової валюти. Наприклад нуліфікація була проголошена у Німеччині 1925 р., Угорщині 1946 р., Україні 1994 р.

Ревальвація – процес збільшення вартості національної валютно-грошової одиниці порівняно з валютами інших країн.

Девальвація – процес офіційного зниження курсу національної валюти стосовно валют інших країн.

Деномінація – процес укрупнення національної грошової одиниці шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові.

Отже, головним принципом боротьби з інфляцією є усунення джерел її походження. Оскільки об’єктивні причини виникнення інфляції існують, то повністю усунути її неможливо.

Тому антиінфляційна політика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції.

Економічні та соціальні наслідки інфляції

Наслідки інфляції складні і різноманітні. Найбільші її темпи сприяють росту цін і норми прибутку. Високий рівень інфляції перетворюється у серйозну перешкоду для виробництва, обумовлює економічну і соціальну напруженість у суспільстві.

Основні наслідки інфляції:

1. інфляція дезорганізує господарство, наносить серйозний економічний збиток як великому, так і малому бізнесу, насамперед через невизначеність ринкової кон’юнктури;

2. заважає проведенню ефективної макроекономічної політики;

3. нерівномірне зростання цін підсилює диспропорцію між галузями економіки, спотворюючи структуру споживчого попиту;

4. ціна перестає виконувати свою головну функцію у ринковому господарстві - бути об’єктивним інформаційним сигналом;

5. відбувається відтік капіталу у торгівлю;

6. інфляція загострює товарний голод, підриває стимули до грошового обігу;

7. прискорюється матеріалізація грошей, під час інфляції зростають ціни на нерухомість та товарно-матеріальні запаси, тому домогосподарства та підприємства намагаються позбутися грошей і вкласти їх у нерухомість та товарні запаси;

8. порушує функціонування грошово-кредитної системи, відроджує бартер;

9. знецінює надходження від оподаткування, тим самим негативно впливає на фіскальну політику;

10. підриває курс національної валюти;

11. знижує мотивацію до інвестування, інвестиції стають ще більш ризикованими;

12. знижує мотивацію до праці;

13. зниження реальних доходів населення, насамперед це стосується осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (працівники бюджетних організацій, пенсіонери, студенти). Зміна реального доходу виражається приблизно у такому вигляді:

14. реальний доход (%) = номінальний доход (%) - зростання цін (%);

15. знецінювання заощаджень населення, інфляція знецінює їх вартість;

16. погіршення умов життя тощо.

Література

1. Базшевич В.Д., БаластрикЛ. О. Макроекономіка: Навч. пос. - К.: Атіка, 2012. - С. 54-89.

2. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроекономіка: Уч. - К.: О-во “Знання”, КОО, 2004. - С. 156-176; 185-206.

3. Макроекономіка: Навч. пос. / П. Ю. Буряк, Л. Л. Цимбал, У. Д. Балагурак та ін. - Львів: ІНТЕРЕКО, 2011. - С. 56-79.

4. Мікроекономіка і Макроекономіка: Підручник у 2-х ч. /За заг. ред. С. Будаговської. - К.: Основи, 2011. - С. 261—287.

5. Небова М. І. Теорія макроекономіки: Навч. пос. - Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2011. - С. 94-124.

7. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. пос. - К.: Либідь, 2011. -С. 241-296.

8. Поповенко Н. С., Забарная 9. Н, Маковеев., П. С. Макроекономика: Уч. пос. - Одесса: ОГПУ, 2012. - С. 44-64.

9. Радіонова І. Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. - К.: Таксон, 2004. - С. 20-60.

10. Савченко А. Г. та ін. Макроекономіка: Підручник. - К: Либідь, 1999.-С. 103-124.

11. Солоненко К. С. Макроекономіка: Навч. пос, для студентів економічних спец. вищих навч. закладів. - К.: ЦУЛ, 2012. -С. 99-109.

12. Старченко В. Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2012. - С. 22-32.