Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

В обсяг заощаджень

План

1. Суть та функція споживання й заощадження.

2. Недоходні фактори споживання та заощадження.

3. Поняття і суть інвестицій.

4. Невідсоткові фактори та фактори мінливості інвестицій.

5. Мультиплікатор інвестицій.

1. Суть та функція споживання й заощадження.

У закритій економіці існує три напрямки використання виробленої нею продукції:

Y = C + I + G (1)

Y – безподатковий дохід;

C – частина виробленої продукції, що споживається домогосподарствами;

I – частина, що використовується фірмами та домогосподарствами на інвестиції;

G – частина, що закуповується урядом для використання на суспільні потреби.

Споживання домогосподарствами (С)- один з головних компонентів, які визначають розвиток економіки. Переважна частина (2/3 — 3/4) виробленої продукції йде на споживання (С). Споживання формує споживчу поведінку, яка є своєрідним індикатором циклічного розвитку економіки.

Індекс споживчих настроїв (ІСЦ) – це показник, який використовують для оцінки споживчої поведінки, він входить до числа основних макроекономічних показників, на основі яких складають прогнози економічного циклу, а також він є важливим для визначення економічної політики держави. Він був розроблений у 1946р. у США, практичне використання індексу для аналізу української економіки почалося з 1994 р.

Споживання – індивідуальне та спільне використання споживчих благ для задоволення матеріальних та духовних потреб.

Кейнс вивів чотири правила сукупного споживання:

1. Споживання (С) є функцією безподаткового доходу.

2. Розмір граничної схильності до споживання (с’) знаходиться у межах від 0 до 1, тобто 0 < с’ < 1.

3. З ростом безподаткового доходу середня схильність до споживання (с) знижується.

4. З ростом безподаткового доходу гранична схильність до споживання (с') також падає.

За структурою споживання розрізняють такі групи:

- товари поточного споживання (продукти харчування, одяг);

- товари тривалого користування (предмети побуту, транспортні засоби);

- послуги (житло, освіта, охорона здоров’я, відпочинок).

Структура споживчих витрат у різних груп населення різна. Але існують спільні групи витрат, такі як на: харчування, одяг, житло, медицину, освіту, транспорт.

Наприклад, у США видатки на продукти харчування становлять близько 20% використовуваного доходу, у країнах Західної Європи - в середньому 25%, а в Україні приблизно 60% використовуваного доходу.

Існують передбачені закономірності, за якими домашні господарства розподіляють свої доходи за статтями споживання.

Так, статистика свідчить, що бідні сім’ї 30 – 35% свого доходу витрачають на товари першої необхідності та житло. Із зростанням доходу сімей попит на товари і послуги низької якості зменшується, а на високоякісні товари та послуги зростає. Із подальшим зростання доходу вага споживчих витрат на харчування зменшується.

Споживчі витрати на одяг, товари тривалого користування зростають швидше, ніж доход, і приблизно дорівнюють 10 – 20%. На освіту, здоров’я, відпочинок припадає приблизно 50 – 55% від суми споживчих витрат.

Але не весь безподатковий дохід витрачається на споживання, певна його частина заощаджується.

Заощадження – частина доходу, яка залишається не використаною після споживання. Заощадження – це економічний процес, пов’язаний з інвестуванням.

Тобто, заощадження дорівнюють безподатковому доходу за відрахуванням споживання.

Наприклад, розглянемо залежність між реальним доходом та споживанням і заощадженнями:

Заощадження роблять як домогосподарства, так і підприємства, але у них існують різні мотиви для заощаджень:

у підприємств – максимізація чистого прибутку, для розширення виробництва, страхування від криз;

у домогосподарств – накопичення коштів для купівлі землі, нерухомості, дорогих предметів тривалого користування, забезпечення старості та передача спадку дітям, страхування від непередбачених хвороб, на навчання тощо.

Функція споживання та заощаджень

Споживання та заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни та зайнятість. Щоб зрозуміти цей вплив, треба ввести поняття функції споживання та функції заощаджень.

Функція споживання – це залежність між обсягом споживання і безподатковим доходом (рис.1.).

С

величина заощаджень

Функція споживання

В

А

величина чистого споживання

а

⁴⁵

Y – безподатковий дохід

Рис. 1. Функція споживання.

Якщо б споживчі витрати повністю дорівнювали доходу, то функція споживання прийняла б форму бісектриси.

а — автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від безподаткового доходу (проживання в борг, за рахунок субсидій);

АВ – чисті від’ємні заощадження, означає перевищення споживання над доходами, тобто життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень;

точка В – нульове заощадження, тобто повне споживання доходу.

Функція заощадження – це залежність між обсягом заощаджень і безподатковим доходом (рис.2.).

З

+ Функція заощаджень

В обсяг заощаджень

0

Y – безподатковий дохід

- А

Рис. 2. Функція заощадження

АВ – від’ємні заощадження домогосподарств;

точка В – нульове заощадження.

Споживання та заощадження, як ми бачимо з функцій, залежать від безподаткового доходу: чим більше дохід, тім більше споживання та заощадження. Але заощадження також залежить від відсоткової ставки. Чим вища відсоткова ставка, тим більше заощадження і менше споживання.

Залежність споживання та заощадження від доходу називають схильністю до споживання та заощадження.

Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження.

Середня схильність до споживання (с) - частка безподаткового доходу, що спрямовується на споживання:

С

с = —— (2)

Y

С — споживання;

Y — безподатковий дохід.

Середня схильність до заощадження (s) - частка безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження:

З

s = ——— (3)

Y

З — заощадження;

Y — безподатковий дохід.

Гранична схильність до споживання (с’) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання, тобто характеризує тенденцію змін у залежності від змін доходу:

∆С

с’ = —— (4)

∆Y

∆С – додаткове споживання;

∆Y – додатковий безподатковий дохід.

Гранична схильність до заощадження (s’) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове заощадження:

∆З

s’ = —— (5)

∆Y

∆З – додаткове заощадження;

∆Y – додатковий безподатковий дохід.

Якщо до середньої схильності споживання додати середню схильність до заощадження, то отримаємо одиницю:

c + s = 1. (6)

Якщо до граничної схильності до споживання додати граничну схильність до заощадження, то отримуємо також одиницю:

c’ + s’ = 1. (7)

Середня схильність до споживання більша за середньою схильності до заощадження:

c > s = 1. (8)

Гранична схильність до споживання більша за граничну схильності до заощадження:

c’ > s’ = 1. (9)

При збільшені доходу споживання та заощадження збільшуються, але гранична схильність до споживання (с’) зменшується, а середня - збільшується.

2. Недоходні фактори споживання та заощадження.

Крім доходу на споживання та заощадження мають вплив також недоходні фактори (рис. 3, 4.):

С

С₁

С

В С₂

А

а

⁴⁵

Y – безподатковий дохід

Рис. 3. Вплив недоходних факторів на функцію споживання.

З

З₁

З

+ З₂

0 В

Y – безподатковий дохід

- А

Рис. 4. Вплив недоходних факторів на функцію заощадження.

1. Багатство - це нерухоме майно (будинки, автомобілі, предмети довгострокового користування), фінансові засоби (готівкові гроші, акції, облігації, страхові поліси), якими володіє населення. Чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень. Збільшення багатства зміщує функцію споживання вгору (С₁; рис. 3), а графік заощадження - вниз (З₂; рис. 4).

2. Податки - зниження податків збільшує безподатковий дохід і тому збільшує як споживання, так і заощадження. Функція споживання (С₁) та заощадження (З₁) переміщуються вгору (рис. 3, 4) і навпаки.

3. Рівень цін - зростання цін скорочує споживання і заощадження. Функції споживання (С) та заощадження (З) переміщуються вниз (С₂, З₂; рис. 3, 4) і навпаки.

4. Відрахування на соціальне страхування - збільшення цих відрахувань призведе до скорочення споживання і заощадження. Функції споживання (С) та заощадження (З) переміщуються вниз (С₂, З₂; рис. 3, 4) і навпаки.

5. Очікування - якщо очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що збільшує споживання та зменшує заощадження. Функція споживання (С) пересувається вгору (С₁ рис. 3), а функція заощаджена (З) вниз (З₂; рис.4).

6. Споживча заборгованість - якщо споживча заборгованість зросла, то зменшаться і споживання, і заощадження домашніх господарств. Функція споживання (С) та заощадження (З) переміщуються вниз (С₂, З₂; рис. 3, 4) і навпаки.

7. Відсоткова ставка - коли відсоткова ставка зростає, споживання зменшується, а заощадження збільшуються. Функція споживання (С) пересувається вниз (С₂; рис. 3), а функція заощадження (З) - вгору (З₁ рис. 4).

Недоходні фактори впливають на споживання і заощадження та переміщують їх функції (рис. 3, 4). Якщо недоходний фактор впливає на збільшення споживання або заощадження, тоді функції споживання (С) або заощадження (З) переміщуються вгору (С₁, З₁). Якщо недоходні фактори впливають на зменшення споживання або заощадження, тоді функції споживання (С) або заощадження (З) переміщуються вниз (С₂, З₂).

3. Поняття і суть інвестицій. Крива сукупного попиту на інвестиції.

Інвестиції - це другий після споживання компонент сукупних витрат. Кожна країна намагається збільшити загальний обсяг продукції, щоб підвищити рівень життя своїх громадян. Досягти цієї мети можна лише через інвестиції, які є одним із найважливіших елементів господарського життя країни.

Майже всі інвестиції здійснюються підприємствами, а не домогосподарствами, але домогосподарства, приймаючи рішення про споживання і заощадження, спрямовують частину своїх доходів на фінансові ринки. Підприємства, у свою чергу, звертаються на фінансові ринки за кредитами, використовуючи їх на інвестування.

Отже, інвестиції створюються заощадженнями, а фінансові ринки дають змогу домогосподарствам перерозподіляти свої доходи у часі.

Інвестиції (лат. investio - одягаю) - це економічні ресурси, які використовуються для вкладення в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності у країні та за її межами з метою привласнення прибутку.

Інвестиції розподіляються натри групи:

1. Інвестиції в основний капітал або виробничі інвестиції, тобто в машини, обладнання, устаткування - 70%;

2. У житлове будівництво - 25%;

3. У збільшення запасів - 5%.

Розрізняють такі види інвестицій:

1) фінансові - вкладення капіталу в цінні папери (акції, облігації та ін.), а також вклади у банківські депозити;

2) реальні - вкладення капіталу у розвиток продуктивних сил (засобів виробництва, науки, інформації, освіти і кваліфікації працівників тощо);

3) інтелектуальні - вкладення у наукові розробки, ліценції, ноу-хау, підготовку фахівців;

4) валові - вкладення в основний виробничий капітал (устаткування, інструмент, будівлі, споруди), товарно-матеріальні запаси (сировину, готову продукцію, незавершене будівництво), житлове будівництво. Таким чином, вони охоплюють усі витрати на заміщення зношених виробничих фондів і приріст капіталовкладень у поточному році;

5) чисті - це валові інвестиції мінус сума амортизаційних відрахувань;

6) приватні - спрямовані у найбільш сприятливі галузі, джерелом інвестування є кошти компанії, підприємства та кошти, залучені у кредит;

7) державні - спрямовані на воєнні цілі, а також на розвиток економіки, джерелом інвестування є податки, прибуток державних підприємств, емісія грошей або випуск державних цінних паперів.

Сукупний попит на інвестиції залежить від двох основних факторів:

1. Очікуваної норми чистого прибутку, що є головним фактором до інвестування, його метою. Стимулом для капітальних вкладень виступає прибуток, тому підприємці тоді купують засоби виробництва, коли сподіваються на прибутковість.

2. Відсоткової ставки. У прийнятті інвестиційних рішень головну роль відіграє не номінальна, а реальна відсоткова ставка. Реальна відсоткова ставка дорівнює номінальній відсоткова ставка за відрахуванням рівня інфляції.

Якщо відсоткова ставка нижча від очікуваної норми чистого прибутку, то інвестиції будуть прибутковими, на них виникає попит. Якщо навпаки - інвестиції будуть збитковими, попиту на них не буде.

Приклад:

Якщо фірма приймає рішення про інвестування, то для цього бере позику за умов номінальної ставки відсотка 10% річних. Але якщо ціни зростають на 7%, то купівельна спроможність грошей щорічно падає на 7%, а реальна відсоткова ставка дорівнює 10 – 7 = 3%.

Приклад:

Якщо за оцінкою інвестовані 1000 у.г.о. повинні забезпечити очікувану норму чистого прибутку 10%, а номінальна відсоткова ставка дорівнює 16%, не проаналізувавши можна сказати, що інвестиція невигідна. Але якщо темпи інфляції дорівнюють 10% річних, то реальна відсоткова ставка = 16 – 10 = 6%. Порівнюємо очікувану норму чистого прибутку 10% з реальною відсотковою ставкою 6%, можна зробити висновок, що інвестиції для нас вигідні.

Крива сукупного попиту на інвестиції.

У макроекономіці базовою функцією інвестиційного попиту є функція, яка залежить від відсоткової ставки. Зауважимо, що інвестиції залежать від реальної, а не номінальної відсоткової ставки.

Припустимо, що немає інвестицій, які б принесли 14 і більше відсотків очікуваної норми чистого прибутку (рис. 5).

Реальна

відсоткова 14

ставка, %

12

2

0 5 10 15 20 25 30 Обсяг інвестицій,